Рішення

від 28.04.2021 по справі 904/1708/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2021м. ДніпроСправа № 904/1708/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі колегії: головуючий суддя Рудь І.А., судді Красота О.І., Ніколенко М.О., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Громадської організації "Дніпро", м. Дніпро

про визнання права власності на будівлі та споруди

Представники:

від позивача: Гуртовий В.Ю., довіреність № 7/10-3653 від 19.12.2019, представник;

від відповідача: Михайлов Д.В., довіреність від 08.05.2020, адвокат; Журавель Г.В., витяг з ЄДР, керівник.

СУТЬ СПОРУ:

У квітні 2019 Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 08.04.2019 № 7/11-1245 до Громадської організації "Дніпро" про визнання права власності на будівлі та споруди, а саме: основна будівля літ. А-1 та прибудова літ. А1-1 загальною площею 140,5 м2; надбудова; сходи літ. А; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад паливно-мастильних матеріалів (далі - склад ПММ) літ. Г; навіси літ. Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, У, Ф; сарай літ. Т; абіссинський колодязь №1; споруди № 2- 5; пристань № 6- 9; мости № 10- 14; мостіння літ. І, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Євгена Маланюка, 1-Д.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі положень ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Спірне майно самочинно збудовано на земельній ділянці, яка не була надана у користування, без проекту на будівництво, а судове рішення про визнання за Громадською організацією "Дніпро" права власності на ці об`єкти у справі № 25/60-08 скасовано.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 (суддя Бєлік В.Г.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.05.2020 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі № 904/1708/19 скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2020 справу № 904/1708/19 передано на розгляд судді Рудь І.А.

Ухвалою господарського суду від 02.07.2020 справу № 904/1708/19 прийнято суддею Рудь І.А. до свого провадження, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 28.07.2020.

27.07.2020 відповідачем до суду поданий відзив на позовну заяву від 27.07.2020, в якому зазначив про необґрунтованість позовних вимог, недоведеність позивачем порушення його прав та яких саме прав, ефективності способу захисту, який обрано позивачем, а також балансу інтересів сторін. Відповідач стверджує, що спірні об`єкти нерухомості не є самочинно збудованими, оскільки починаючи з 1968 року земельна ділянка під зазначеними об`єктами неодноразово надавалась органами місцевого самоврядування в тимчасове користування спочатку добровільному товариству Любителів - судноводіїв "Дніпро", в подальшому кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро", а в подальшому Громадській організації "Дніпро", тобто весь час свого існування відповідач займав та використовував вказану земельну ділянку за її цільовим призначенням - для розміщення човнової стоянки. Човнова станція із будівлями і спорудами, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Євгена Малюка, 1Д, існує вже близько 50 років. Будівництво човнової станції на початку 1970-х років відбувалось за згодою виконкому Придніпровської міської ради Дніпропетровської області, та в подальшому рішенням виконкому Придніпровської міської ради Дніпропетровської області №17 від 13.01.1076 "Про закріплення території 2,09 га із наявними будівлями за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська" була закріплена за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська". На думку відповідача, матеріали справи містять прямі докази того, що будівництво, розміщення та подальша експлуатація човнової станції спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська, яка у 1988 році була реорганізована у кооператив судноводіїв-любителів Дніпро , правонаступником якого з 1999 року стало ГО Дніпро , відбувалось за згодою власника земельної ділянки. Крім того, вважає, що позивачем порушено строк позовної давності при зверненні із даними вимогами до суду, що є підставою для відмови у позові.

До відзиву відповідачем подані клопотання про призначення колегіального розгляду справи, про призначення судової будівельно-технічної експертизи та про застосування строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду від 28.07.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за клопотанням сторін; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 29.09.2020; клопотання відповідача залишені на розгляді у суду.

У підготовчому засіданні 29.09.2020 оголошено перерву до 01.10.2020 для надання сторонами витребуваних судом документів.

01.10.2020 на електронну адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій міська рада, зокрема, зазначила, що оскільки під час зведення спірних будівель і споруд у 1990 році ГО "Дніпро" не мала у користуванні земельної ділянки та, відповідно, і право забудови, збудувала спірні споруди без проекту на будівництво, а отже збудувала їх самовільно, у зв`язку із чим Дніпровська міська рада в інтересах територіальної громади бере на себе відповідальність за приведення земельної ділянки та самовільно зведених будівель і споруд у належний стан, та з метою забезпечення права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, повноцінного життєвого середовища, прогнозування розвитку і розбудови інфраструктури міста просить суд визнати право комунальної власності на зазначені будівлі і споруди, застосувавши ч. 5 ст. 376 ЦК України. Крім того, на думку позивача, ним не порушення строк позовної давності на звернення із даним позовом до суду, оскільки Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпровської міської ради, звернення якого стали підставою для подання даного позову, створено лише 06.12.2017 на підставі рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 № 39/27. Отже, позивач дізнався про самочинно збудоване нерухоме майно за адресою: вул. Євгенія Маланюка (Кантемирівська), 1 Д, м. Дніпро лише з листа Комунального підприємства "Міські причали" Дніпровської міської ради від 01.06.2018 № 73/1. А тому строк позовної давності відповідно до вимог Цивільного кодексу України рахується з 01.06.2018. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 01.10.2020 оголошено перерву до 22.10.2020 для надання сторонами витребуваних судом документів.

19.10.2020 відповідачем до суду подані заперечення на відповідь на відзив від 19.10.2020, в яких, зокрема, зазначив, що, враховуючи чисельні попередні рішення органів місцевого самоврядування про надання дозволів на користування земельною ділянкою та погодження розміщення та будівництва на ній човнової станції, позивач своїм позовом фактично намагається їх (рішення) скасувати, що на думку відповідача суперечить положенням частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою господарського суду від 22.10.2020 призначено колегіальний розгляд справи № 904/1708/19.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2020 за № 1564 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу для визначення складу колегії суддів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 26.10.2020 визначено склад колегії у складі трьох суддів: головуючий суддя Рудь І.А., судді - Юзіков С.Г., Кеся Н.Б.

Ухвалою господарського суду від 28.10.2020 справа №904/1708/19 прийнята до провадження в колегіальному складі, розгляд якої призначений у підготовчому засіданні на 26.11.2020.

26.11.2020 підготовче засідання не відбулось через перебування головуючого судді Рудь І.А. на самоізоляції.

Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 10.12.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, підготовче засідання призначене на 12.01.2021.

У підготовчому засіданні 12.01.2021 оголошено перерву до 28.01.2021 для надання сторонами витребуваних судом документів.

21.01.2021 відповідач подав до суду докази на підтвердження направлення до позивача звернень про продовження строку дії договору на право тимчасового користування земельною ділянкою від 29.09.1999 № 1390 та звернень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню човнової станції.

28.01.2021 підготовче засідання не відбулось через перебування членна колегії судді Юзікова С.Г. на лікарняному.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2021 за № 119 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу для визначення складу колегії суддів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.01.2021 визначено склад колегії у складі трьох суддів: головуючий суддя Рудь І.А., судді - Кеся Н.Б., Красота О.І.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2021 за № 139 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу для визначення складу колегії суддів, у зв`язку із перебуванням члена колегії судді Кесі Н.Б. у незапланованій відпустці (самоізоляції).

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 02.02.2021 визначено склад колегії у складі трьох суддів: головуючий суддя Рудь І.А., судді - Панна С.П., Красота О.І.

Ухвалою господарського суду від 03.02.2021 справа №904/1708/19 прийнята до провадження у зміненому колегіальному складі, розгляд справи призначений у підготовчому засіданні на 23.02.2021.

У підготовчому засіданні 23.02.2021 оголошено перерву до 24.03.2021 для надання позивачем витребуваних судом документів.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2021 за № 503 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу для визначення складу колегії суддів, у зв`язку із перебуванням члена колегії судді Панни С.П. на лікарняному.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 24.03.2021 визначено склад колегії у складі трьох суддів: головуючий суддя Рудь І.А., судді - Красота О.І., Ніколенко М.О.

Ухвалою господарського суду від 24.03.2021 справу № 904/1708/19 прийнято до провадження у зміненому колегіальному складі; розгляд справи призначений у підготовчому засіданні на 24.03.2021.

У підготовчому засіданні 24.03.2021 колегією суддів без виходу до нарадчої кімнати оголошено про відмову в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

Ухвалою господарського суду від 24.03.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 28.04.2021.

У судовому засіданні 28.04.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив, просив їх задовольнити; представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях по справі.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Предметом доказування у даній справі є обставини наявності/відсутності підстав для визнання за позивачем права власності на спірні будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Євгена Маланюка, 1-Д; належність обраного позивачем способу захисту; наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача тощо.

Так, судом встановлено, що довідкою Виконавчого комітету Придніпровської міської Ради депутатів трудящих від 09.12.1968 підтверджено, що у м. Придніпровськ було створено та з 1968 року працює добровільне товариство "Любителей - судоводителей" (російською мовою, надалі - "Любителів - судноводіїв") у кількості 210 членів товариства, якому надано право збору внесків для благоустрою станції човнів, утримання охорони та придбання необхідного інвентарю та обладнання (а.с. 105 т.1).

Рішенням Виконкому Самарської райради народних депутатів від 26.02.1988 №95/2 "Про утворення кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро" утворено кооператив судноводіїв - любителів "Дніпро" та вирішено зареєструвати Статут цього кооперативу (а.с. 98 т.1).

Як убачається зі спільного листа директора та голови профкома Придніпровської ДРЕС імені 50-річчя Радянської України Ордена Леніна Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" на ім`я голови Дніпропетровської міської Ради народних депутатів із земель, відведених Придніпровській ДРЕС, на підставі якого Придніпровська ДРЕС клопотала про переоформлення кооперативу "Дніпро" права на земельну ділянку під стоянку для човнів у відведених раніше і фактично зайнятих розмірах, рішенням спочатку виконкому Придніпровської міськради, а потім Дніпропетровської міської ради було виділено дільницю кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро" для організації стоянки для човнів (акт на право користування землею №141 від 10.11.1987р.), на якій було проведено укріплення каменем берегової лінії, обладнано склад ПММ, які є складовою частиною човнової станції (а.с. 97 т. 1).

З листа Архітектора Самарського району Головного архітектурно-планувального управління Виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 24.06.1987 №Я-2 "Про закріплення меж човнової стоянки" на адресу голови човнової стоянки "Дніпро" повідомлено про те, що оскільки на теперішній час немає необхідності у знесенні стоянки, вона буде функціонувати до закінчення робіт по виконанню генерального плану, після чого ГоловАПУ повернеться до розгляду питання про збереження стоянки на території, що існує, або перенесення її на новий майданчик (а.с. 100 т.1).

15.09.1993 за вх. №21/247 в міській раді було зареєстроване звернення Голови кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро", в якому викладено прохання переоформити правовстановлюючі документи - держакт, виданий Виконкомом Придніпровської міської ради від 13.01.1976 під №16 на земельну ділянку за адресою: 320112, Дніпропетровськ, "Лодочная станция" (російською мовою, надалі також - "човнова станція"), яку займає цей кооператив, та видати державний акт нового зразку на право постійного користування землею (а.с. 106 т.1).

27.09.1996 між Виконкомом міської Ради народних депутатів ("Орендодавець") на підставі рішення Ради народних депутатів від 23.09.1992 №34, з однієї сторони, та Кооперативом судноводіїв - любителів "Дніпро" ("Орендар"), з іншої сторони, укладено договір про те, що Орендодавець на підставі рішення міськвиконкому №1313 від 15.12.1994р. передав, а "Орендар" прийняв в орендне користування земельну ділянку площею 19655 м кв. ж/м "Придніпровський" у тимчасове користування зі строком з січня 1996 по грудень 1996 року, за умовами пункту 7 якого, після закінчення строку договору, при невиконанні будівельних робіт "Орендар" зобов`язаний повернути земельну ділянку "Орендодавцю". Як убачається зі змін, внесених безпосередньо у текст цього договору, строк його дії продовжений по грудень 1998 року (а.с. 99 т.1).

Розпорядженням Виконкому Дніпропетровської міської ради №155р від 22.02.1999 було зареєстровано Статут громадської організації "Дніпро" (а.с. 107-108 т.1) та видано Свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян від 22.02.1999 №300 (а.с. 148 т.1).

Відповідно до Довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №5287 від 24.05.1999, Громадська організація "Дніпро" є юридичною особою з організаційно-правовою формою господарювання - громадська організація, форма власності - колективна власність, місцезнаходження: м. Дніпропетровськ, Самарський р-н, вул. Гаванська, 1, ідентифікаційний код 25724839 (а.с. 149 т.1).

Згідно вказаного вище Статуту (в редакції 1999 року) Громадська організація "Дніпро" була зареєстрована 22.02.1999, набуває статус юридичної особи та є правонаступником Кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро". Місце знаходження організації "Дніпро": 320112, м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1 причал "Дніпро".

Відповідно до реєстраційної справи Громадської організації "Дніпро" (код ЄДРПОУ 25724839), яка зберігається в архівному управлінні Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради, засновниками цієї юридичної особи є фізичні особи у кількості 300 осіб, первинна реєстрацію цієї юридичної особи було здійснено 22.02.1999 виконкомом Дніпропетровської міської ради, місцем знаходження цієї юридичної особи є м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1 (а.с. 142-161 т.1).

29.09.1999р. між відповідачем та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради був укладений Договір № 1390 на право тимчасового користування землею, згідно з яким позивачу була надана в тимчасове користування земельна ділянка загальною площею 19 655 кв.м. за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1. Відповідно до п.1.2. Договору земельна ділянка була надана на 10 років, тобто до 29.09.2009 р., по фактичному розміщенню причалу.

У 2005 році була змінена адреса причалу: замість вул. Гаванський, 1 була присвоєна нова адреса вул. Кантемирівська, 1Д, що підтверджується розпорядженням міського голови №334р від 28.04.2005 р., схемою адресації та довідкою Міського комунального підприємства "Земград" № 232 від 15.04.2005р.

Розпорядженням міського голови від 28.04.2005 № 334р "Про присвоєння адреси причалу по вул. Кантемирівській (Самарський район)" присвоєно причалу адресу - вул. Кантемирівська, 1 Д, додатком до якого є схема адресації, про що також свідчить довідка Міського комунального підприємства "Земград" від 15.04.2005 № 232.

06.07.2005 за замовленням відповідача виготовлено технічний паспорт на комплекс майна "будівлі та споруди" за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д, у якому на сторінці "План земельної ділянки" позначено територію земельної ділянки, зазначено у таблиці експлікаційні дані об`єкту, зроблено примітку "побудовано самовільно", у якій відзначено, що самовільно збудовані "Основна будівля, літ А-1, літ. А 1 -1 - площею 139,8 кв.м, "Склад ПММ", а також зроблено примітку "Даний об`єкт нерухомості літ. А-1, літ. А-1 загальною площею 139,8 кв. м, літ. Г підлягає введенню в експлуатацію".

На сторінці Технічного паспорту "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" наведені характеристики розміщених на земельній ділянці будинків, господарських будівель та споруд, зокрема зазначено рік побудови - 1990 рік , вказано незазначену у наведених вище відмітках площу "Склад ПММ" - 15,6 кв. м. (т. 1, а.с. 101-102)

24.12.2007 Громадська організація "Дніпро" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпропетровської міської ради, в якому просила визнати право власності на будівлі та споруди за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д: основна будівля - літ. А-1, А 1 -1 загальною площею 139,8 кв. м; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); №1 Абісинський колодязь; №2 огорожа; №3 - 6 пристань; №7-10 мости.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі №25/60-08 позов Громадської організації "Дніпро" до Дніпропетровської міської ради задоволено повністю.

Задовольняючи позов у справі №25/60-08, господарський суд встановив, що після укладення Договору №1390 від 29.09.1999 про право тимчасового користування земельної ділянки позивачем було побудовані вищезазначені будівлі та споруди, що підтверджується технічним паспортом, у якому відзначено, що ці будівлі побудовано самовільно. Виходячи із того, що позивач є законним власником спірних об`єктів нерухомого майна, а його право власності, враховуючи обставини справи щодо неможливості розпорядження власністю з підстав відсутності реєстрації права власності підлягає захисту, керуючись нормами статей 16, 328, 376, 391 Цивільного кодексу України, господарський суд вважав позовні вимоги позивача про визнання права власності без введення в експлуатацію правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі №25/60-08 та постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2008 було зареєстровано 31.10.2008 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №25255217 право колективної власності за Громадською організацією "Дніпро".

Між тим в подальшому постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 за апеляційною скаргою прокурора Самарського району м. Дніпропетровська рішення Господарського суду Дніпропетровської області скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Громадської організації "Дніпро" до Дніпропетровської міської ради. Апеляційний суд встановив ті ж обставини, що і суд першої інстанції, зокрема, що "позивачем самочинно та без узгодження з відповідним органом місцевого самоврядування, було здійснено будівельні роботи з реконструкції та добудові причалу, внаслідок чого виникли об`єкти нерухомості, перелічені у технічному плані БТІ"; "позивач здійснив самовільне будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка по вул. Гаванська, 1 призначена для обслуговування причалу".

Як вказує позивач, у червні 2018 до Департаменту правового забезпечення звернулось Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпровської міської ради з листом від 01.06.2018 №73/1, у якому це комунальне підприємство просило міську раду здійснити заходи щодо визнання права власності за територіальною громадою міста Дніпро на самочинно збудоване майно за адресою: вул. Євгена Маланюка (Кантемирівська), 1 у м.Дніпро з посиланням на обставини, встановлені вказаними вище рішеннями господарських судів у справі №25/60-08.

На лист Комунального підприємства "Міські причали" Дніпровської міської ради від 01.06.2018 №73/1 Департамент правового забезпечення повідомив, що було ініційовано проведення реєстраційної дії щодо скасування запису про право власності №25255217 на будівлі та споруди за адресою: вул. Євгена Маланюка (Кантемирівська), 1 Д і просив надати для претензійно-позовної роботи всі наявні документи по цьому об`єкту.

19.07.2018 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі №25/60-08, але без посилання на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2008 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.07.2018 за № 1606325912101 було зареєстровано право приватної власності за Громадською організацією "Дніпро".

27.07.2018 на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 у справі №25/60-08 рішенням державного реєстратора Сакалюк С.Г. Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №42262661 реєстрацію означеного права власності скасовано.

Із посиланням на те, що у червні 2018 та в жовтні 2018 року до Департаменту правового забезпечення зверталося Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпровської міської ради з листами від 01.06.2018 №73/1 та від 30.10.2018 за №123/1, у яких це комунальне підприємство просило міську раду здійснити заходи щодо визнання права власності за територіальною громадою міста Дніпро на самочинно збудоване майно за адресою: вул. Євгена Маланюка (Кантемирівська), 1 у м. Дніпро, та з посиланням на обставини, встановлені вказаними вище рішеннями господарських судів у справі №25/60-08, та що під час зведення спірних будівель і споруд у 1990 році Громадська організація "Дніпро" не мала у користуванні земельної ділянки та, відповідно, і право забудови, збудувала їх без проекту на будівництво, а отже самовільно, та що Дніпровська міська рада в інтересах територіальної громади вирішила взяти на себе відповідальність за приведення земельної ділянки та самовільно зведених будівель і споруд у належний стан, та з метою забезпечення прав на безпечне для життя і здоров`я довкілля, повноцінного життєвого середовища, прогнозування розвитку та розбудови інфраструктури міста, Дніпровська міська рада звернулась у квітні 2019 року до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Громадської організації "Дніпро", в якому просить визнати право комунальної власності на зазначені будівлі і споруди, застосувавши частину 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Як вказує Дніпровська міська рада (позивач), для цілей пред`явлення позову до відповідача позивачем було замовлено виготовлення технічного паспорту з метою виявлення наявних на зазначеній земельній ділянці зведених об`єктів, а Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпропетровської міської ради замовило у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецекспертиза" оцінку спірного майна.

На виконання такого замовлення кваліфікованим експертом, інженером з інвентаризації нерухомого майна Лотковим В.В. було проведено технічну інвентаризацію, за результатами якої було виготовлено технічний паспорт від 11.09.2018 на самовільно побудовані будівлі та споруди: основна будівля літ. А-1 та прибудова літ.А 1 -1, загальною площею 140,5 кв. м; надбудова; сходи літ. а; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад ПММ літ. Г; споруди 32-5; пристань №6-9; мости №10-14; мостіння літ. І. Як вказано у цьому Технічному паспорті зазначені будівлі і споруди побудовані у 1970 - 1980 роках .

Згідно звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецекспертиза" про оцінку майна № USE-10102018 визначено ринкову вартість спірного майна у розмірі 1503706,00 грн.

Правовою підставою для пред`явлення такого позову позивач визначив наступні норми права:

- статтю 124 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), відповідно до якої органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах в селах України є обласні, районі міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

- статтю 125 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), згідно якої місцеві Ради народних депутатів вирішують усі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, які проживають на території Ради, проводять у життя рішення вищестоящих державних органів, керують діяльністю нижчестоящих Рад народних депутатів, беруть участь в обговоренні питань республіканського й загальносоюзного значення, вносять з цих питань свої пропозиції. Місцеві Ради народних депутатів керують на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; здійснюють контроль за своєчасним і якісним проведенням робіт по складанню проектів забудови та земле господарського устрою, топографічно-геодезичних зйомках, обслідуванню ґрунтів та інших проектно-розвідувальних робіт, зв`язаних з поліпшенням використання міських земель.

- статтю 11 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (1970 року), за якою міські Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети, зокрема, здійснюють державний контроль за використанням та охороною всіх земель; надають у користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу; видають землекористувачам документи на право користування землею.

- частину 1 статті 24 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (1970 року), яка визначає, що залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку, зокрема, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди.

- статтю 13 Конституції України (1996 року), яка визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

- статтю 14 Конституції України (1996 року), відповідно до якої право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

- частину 2 статті 41 Конституції України (1996 року), за приписами якої користування об`єктами права державної та комунальної власності має відповідати закону.

- статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №457/97-ВР, якою передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і змагальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контрою за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

- статтю 317 Цивільного кодексу України (2004 року) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

- частину 1 статті 321 Цивільного кодексу України (2004 року), яка встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 316 Господарським процесуальним кодексом України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, постановою Верховного Суду від 19.05.2020 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі № 904/1708/19 скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В означеній постанові Верховний Суд вказав, зокрема, таке:

- суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам ГО "Дніпро" про наявність договірних правовідносин щодо земельної ділянки із 1999 року та ухилення уповноваженого органу від продовження договірних правовідносин із часу закінчення строку цього договору у 2009 році;

- суди повинні встановити наявність чи, навпаки, відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду;

- суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на здійснення відповідачем самочинного будівництва, не з`ясовували, чи довела Дніпровська міська рада, звертаючись до суду із вимогою до громадської організації про визнання права власності на нерухоме майно, необхідність реалізації повноважень міської ради і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування;

- суди попередніх інстанцій не з`ясовували питання стосовно того, за захистом якого саме права звернувся позивач із вимогою про визнання за ним права власності на нерухоме майно, ефективності такого способу захисту та дотримання балансу інтересів сторін, а також наявності доказів на підтвердження вимог позивача;

- суди не взяли до уваги доводів відповідача про створення добровільного товариства судноводіїв-любителів (правонаступником якого є Громадська організація "Дніпро") виконавчим комітетом Придніпровської міської ради депутатів трудящих у 1968 році; використання земельної ділянки за наявності правових підстав (акт на право користування землею від 10.11.1987 № 141); часу будівництва спірного нерухомого майна; наявність згоди власника земельної ділянки на розташування та використання нерухомого майна, у той час, як відповідач посилався на наявність такої згоди згідно з рішенням виконавчого комітету Придніпровської міської ради від 13.01.1976 "Про закріплення території 2,09 га із наявними будівлями за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська", відповідних обставин суди попередніх інстанцій не встановлювали;

- під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

При новому розгляді даної справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на нижченаведене.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Дніпровської міської ради про визнання права власності на будівлі та споруди (основна будівля літ. А-1 та прибудова літ. А1-1 загальною площею 140,5 м2; надбудова; сходи літ. А; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад ПММ літ. Г; навіси літ. Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, У, Ф; сарай літ. Т; абіссинський колодязь № 1; споруди № 2- 5; пристань № 6- 9; мости № 10- 14; мостіння літ. І), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Євгена Маланюка, 1-Д, на підставі частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України із посиланням на здійснення відповідачем будівництва нерухомого майна на земельній ділянці, яка не була надана йому у користування, за відсутності проекту на будівництво.

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом спеціальної матеріально-правової норми, викладеної у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які є умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як вбачається з матеріалів справи, наразі судовими рішеннями у справі №25/60-08 вже встановлений факт самовільного будівництва об`єктів на означеній земельній ділянці.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зазначена земельна ділянка по вул. Євгена Малюка, 1 Д, до того Кантемирівська, а до того Гаванська, починаючи з 1968 року неодноразово надавалась органами місцевого самоврядування в тимчасове користування спочатку добровільному товариству Любителів - судноводіїв "Дніпро", в подальшому кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро", а в подальшому Громадській організації "Дніпро".

Таким чином, увесь час свого існування Громадська організація "Дніпро" займала та використовувала зазначену земельну ділянку за її цільовим призначенням - для розміщення човнової стоянки.

Так, на запит господарського суду у цій справі Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" (КП "ДМБТІ") в матеріали справи надано копію технічної документації, що виготовлена на підставі проведеної в 2005 році технічної інвентаризації. При цьому КП "ДМБТІ" повідомило суд, що в матеріалах інвентаризаційної справи відсутній технічний паспорт на нерухоме майно, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Кантемирівська, 1 Д, оскільки технічні паспорти видаються замовникам, а залучення до матеріалів інвентаризаційної справи технічних паспортів не передбачено положеннями Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за №582/5773 (а.с. 165-169 т.1).

Згідно відомостей, які містить технічна документація за адресою по вул. Кантемирівська, 1 Д у м. Дніпропетровськ розташована будівля літ. А-1 та літ. А 1 -1, загальною площею 139,8 м кв., щодо якої зазначено, що цю будівлю "побудовано самовільно" та "підлягає введенню в експлуатацію, узаконенню" (а.с. 166 т.1).

Згідно відповіді Державного архіву Дніпропетровської області від 13.09.2019 вих. №742/0/126-19, наданій на запит господарського суду, до матеріалів справи надано завірену копію рішення виконкому Придніпровської міської ради Дніпропетровської області №17 від 13.01.1976 "Про закріплення території 2,09 га із наявними будівлями за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська" із додатками. У документах Придніпровської міської ради за 1968-1977 роки ніяких інших відомостей щодо "Спілки судноводіїв-любителів" (Кооперативу судноводіїв - аматорів "Дніпро") немає. Документи Самарської районної ради м.Дніпропетровська (до складу якої в 1997 році увійшло м. Придніпровськ) в архіві на зберіганні відсутні (а.с. 220 т.1).

Так, у наданій з Державного архіву Дніпропетровської області копії рішення Виконавчого комітету Придніпровської міської Ради депутатів трудящих від 13.01.1976 №17 "Про закріплення території 2,09 га з наявними будівлями за товариством судноводіїв-любителів м.Придніпровська" зазначено, що розглянувши клопотання добровільного товариства судноводіїв-любителів м. Придніпровська з проханням закріпити за ними займану територію 2,09 га з наявними будівлями, згідно плану, що додається, і керуючись Земельним кодексом Української РСР, виконком міської Ради депутатів трудящих вирішив закріпити за товариством судноводіїв - любителів м. Придніпровська територію 2,09 га з наявними будівлями строком до 10 років (а.с. 221 т.1).

До вказаної вище відповіді Державного архіву Дніпропетровської області надано також копію заяви від Добровільного товариства судноводіїв - любителів м. Придніпровська, в якому зазначено, що у зв`язку з тим, що будівництво затону для стоянки моточовнів, належних мешканцям міста Придніпровська на 343 стояночних місця, а також службові приміщення повністю закінчено, це Товариство просить Міськвиконком затвердити займану товариством територію з надземними будівлями згідно генерального плану що додається. Крім того присвоїти кооперативу назву "лодочная станція "Дніпр" (російською мовою) (а.с. 222 т.1).

Між тим із наданої Державним архівом Дніпропетровської області копії генерального плану "лодочной станції судоводителей любителей г. Придніпровська" (російською мовою), убачається, що на ньому зображено територію земельної ділянки на березі ріки Дніпро з затоном та причалами для човнів, мостами, а також розташованими на цій території будівлею - приміщення обслуговування та місця ПММ (а.с. 223-224 т.1).

Таким чином, за наявними у цій справі доказами судом встановлено, що ще у 1976 році на спірній земельній ділянці в цілому було завершено будівництво човнової станції, до складу якої входили затон, причали, мости, будівля для службових приміщень, споруда для зберігання ПММ, а вже з 1992 року на території човнової станції Громадської організації "Дніпро" (тоді кооператив) знаходилась будівля 1 Д: основна будівля (літера А-1, А 1 -1) загальною площею 139,8 кв. м; туалет (літера Б); тимчасова сторожка (літера В); склад ПММ (літера Г); №1 Абісинський колодязь; №2 огорожа; № 3-6 пристань; №7-10 мости.

Водночас, документи на право користування земельною ділянкою, як то держакт, виданий Виконкомом Придніпровської міської ради від 13.01.1976 під №16 на земельну ділянку за адресою: 320112, Дніпропетровськ, "Лодочная станция"; акт на право користування землею №141 від 10.11.1987 року, відсутні в матеріалах справи, сторонами до суду не надані, та лише опосередковано згадуються у листуванні, яке наявне в матеріалах справи (т. 1, а.с. 97, 106).

За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи не містять прямих (безпосередніх) доказів, в яких висловлено згоду власника землі на будування наступних будівель і споруд: основна будівля - літ. А-1, літ. А 1 -1 загальною площею 139,8 кв. м; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); №1 Абісинський колодязь; №2 огорожа; №3 - 6 пристань; №7 -10 мости за адресою вул. Євгена Маланюка, 1Д (вул. Кантемирівська), м.Дніпро, які, як встановлено вище, перебували на території човнової станції Громадської організації "Дніпро" з 1992 року.

З огляду на зміст рішення Виконавчого комітету Придніпровської міської Ради депутатів трудящих від 13.01.1976 №17 "Про закріплення території 2,09 га з наявними будівлями за товариством судноводіїв-любителів м.Придніпровська", за заявою Добровільного товариства судноводіїв - любителів м. Придніпровська за останнім строком до 10 років затверджено територію з надземними будівлями, будівництво яких на час прийняття вказаного рішення вже завершено.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що спірні самовільно побудовані будівлі та споруди введено в експлуатацію.

Разом з тим, на виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у даній справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до звернень ГО Дніпро до позивача (т. 4, а.с.81-93) про продовження строку дії договору на право тимчасового користування земельною ділянкою від 29.09.1999 № 1390 та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню човнової станції, відповідачем здійснювались дії щодо врегулювання відносин між сторонами з використання земельної ділянки. Проте, вказані звернення залишені Дніпровською міською радою без відповіді та задоволення, що свідчить про ухилення уповноваженого органу від продовження договірних правовідносин із часу закінчення строку вказаного договору у 2009 році та виконання владних повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Надаючи оцінку належності обраного позивачем способу захисту, колегія суддів зазначає таке.

За приписами частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування .

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Так, правовою підставою звернення до суду з вимогою про визнання права власності на нерухоме майно позивач визначив положення частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Наведені у зазначеній статті положення розкривають юридичну природу самочинного будівництва, визначають можливі юридичні наслідки такого будівництва, їх дія поширюється як на власників земельних ділянок, так і на осіб, які не мають оформленого титулу на земельну ділянку.

Для особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено настання негативних наслідків, а саме: знесення збудованого об`єкта (частина 4 зазначеної норми); визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудований об`єкт (частина 5); проведення перебудови (абзац 1 частини 7); відшкодування витрат, пов`язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану (абзац 2 частини 7).

За змістом частини 5 статті 376 цього Кодексу на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З урахуванням змісту статті 376 Цивільного кодексу України у поєднанні із положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на земельній ділянці, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (стаття 10 цього Закону).

За змістом статті 18 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може звертатися до суду якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Дослідивши докази по справі, колегія суддів констатує, що звертаючись до суду із вимогою до громадської організації про визнання права власності на нерухоме майно, позивачем не обґрунтовано та не доведено необхідність реалізації повноважень міської ради і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування саме шляхом звернення до суду із позовними вимогами, що розглядаються.

Крім того, зі змісту поданого позову та наданих міською радою пояснень не вбачається за захистом якого саме права звернувся позивач із вимогою про визнання за ним права власності на нерухоме майно, які саме права, свободи та інтереси Дніпровської міської ради порушені, не визнані або оспорюються відповідачем та яким чином визнання права власності на спірні будівлі та споруди поновить його порушене право, що робить неможливим з`ясування ефективності такого способу захисту та дотримання балансу інтересів сторін.

Посилання позивача на листи Комунального підприємства "Міські причали" Дніпровської міської ради від 01.06.2018 № 73/1, від 30.10.2018 № 123/1, в яких вказане підприємство просило здійснити заходи щодо визнання права власності за територіальною громадою міста Дніпра на самочинно збудоване нерухоме майно за адресою: вул. Євгенія Маланюка (Кантемирівська), 1 Д, колегією суддів відхиляться, оскільки з наявного у справі листа від 30.10.2018 № 123/1 не вбачається порушеного права Комунального підприємства "Міські причали"; з наведеного посилання слідує, що позивач звернувся до суду із даним позовом не в інтересах громади, а в інтересах підпорядкованого йому комунального підприємства.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

В ході вирішення спору сторонами не надано доказів, які б спростовували наведені висновки суду та встановлені судом фактичні обставини справи.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Громадської організації "Дніпро" про визнання права власності на будівлі та споруди.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, оскільки позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

У задоволенні позову Дніпровської міської ради до Громадської організації "Дніпро" про визнання права власності на будівлі та споруди - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 30.04.2021

Головуючий суддя І.А. Рудь

Суддя О.І. Красота

Суддя М.О. Ніколенко