Ухвала

від 01.06.2020 по справі 913/582/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 913/582/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий Білоуса В.В., Васьковського О.В.,

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Продзерноторг",

ліквідатор - Бєлова Олена Анатоліївна,

заявник касаційної скарги - Головне управління ДПС у м. Києві,

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві

на ухвалу Господарського суду Луганської області

від 21.01.2020

у складі судді Яресько Б.В.,

та постанову Східного апеляційного господарського суду

від 16.04.2020

у складі колегії суддів: Пуль О.А. (головуючий), Білоусова Я.О., Тарасова І.В.,

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзерноторг"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, заявник) 07.05.2020 звернувся Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.01.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 у справі № 913/582/19 Господарського суду Луганської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 913/582/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 13.05.2020.

Як вбачається з матеріалів скарги, заявник не погоджується з постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020, якою ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.01.2020 у справі № 913/582/19 щодо повернення заяви ГУ ДПС у м. Києві про визнання грошових вимог до боржника з підстав невідповідності вимогам ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства - залишено без змін.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві з наступних підстав.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Так, згідно Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII набрав чинності 21.04.2019, цей Кодекс введено в дію з 21.10.2019.

З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини 1 статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень та прийняття судом касаційної інстанції даної ухвали, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений в частині 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Вирішуючи питання, щодо можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, суд виходить з того, що спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

У даному випадку предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020, якою ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.01.2020 у справі № 913/582/19 щодо повернення заяви ГУ ДПС у м. Києві про визнання грошових вимог до боржника з підстав невідповідності вимогам ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства - залишено без змін.

Таким чином, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не є судовими рішеннями прийнятими по суті заявлених грошових вимог ГУ ДПС у м. Києві до боржника, що виключає можливість їх оскарження з урахуванням приписів частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з чим, касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві на вказані судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Головному управлінню ДПС у м. Києві на ухвалу Господарського суду Луганської області від 21.01.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 у справі № 913/582/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

О.В. Васьковський