Рішення

від 29.05.2020 по справі 640/18668/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/18668/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 , Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи технічної безпеки провизнання недійсним правочину.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 (далі по тексту - відповідач -1), Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи технічної безпеки (далі по тексту - відповідач - 2) про визнання недійсним правочину укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 (код ЄДРПОУ 39739640) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Системи технічної безпеки (код ЄДРПОУ 39426589) за результатами якого складено податкові накладні від 10.10.2016 року №110, від 03.10.2016 року №61, від 26.09.2016 року №176, від 12.09.2016 року, від 12.09.2016 року №94, від 05.09.2016 року №65, від 22.08.2016 року №208, від 15.08.2016 року №145, від 08.08.2016 року №104, від 01.08.2016 року №48, від 25.07.2016 року № 518, від 18.07.2016 року №175, від 11.07.2016 року №121, від 04.07.2016 року №58, від 21.06.2016 року №198, від 13.06.2016 року №105, від 01.06.2016 року №47, від 16.05.2016 року №100, від 11.05.2016 року №83, від 04.05.2016 року №22, від 25.04.2016 року №53, від 28.03.2016 року №91, від 21.03.2016 року №55, від 15.02.2016 року №48, від 01.02.2016 року №14, від 16.11.2015 року №45, від 09.11.2015 року №67, від 02.11.2015 року №6, від 26.10.2015 року №100, від 19.10.2015 року №27, від 28.09.2015 року № 97, від 24.09.2015 року № 27, від 21.09.2015 року №23, від 16.09.2015 року №20.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у кримінальній справі №363/261/18, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України. У зв`язку з тим, що діяльність вказаного суб`єкта господарювання носить фіктивний характер, що є підставою для визнання господарського договору недійсним.

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідачами не надано до суду жодних пояснень з приводу заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи технічної безпеки виписано податкові накладні від 10.10.2016року №110, від 03.10.2016 року №61, від 26.09.2016 року №176, від 12.09.2016 року, від 12.09.2016 року №94, від 05.09.2016 року №65, від 22.08.2016 року №208, від 15.08.2016 року №145, від 08.08.2016 року №104, від 01.08.2016 року №48, від 25.07.2016 року № 518, від 18.07.2016 року №175, від 11.07.2016 року №121, від 04.07.2016 року №58, від 21.06.2016 року №198, від 13.06.2016 року №105, від 01.06.2016 року №47, від 16.05.2016 року №100, від 11.05.2016 року №83, від 04.05.2016 року №22, від 25.04.2016 року №53, від 28.03.2016 року №91, від 21.03.2016 року №55, від 15.02.2016 року №48, від 01.02.2016 року №14, від 16.11.2015 року №45, від 09.11.2015 року №67, від 02.11.2015 року №6, від 26.10.2015 року №100, від 19.10.2015 року №27, від 28.09.2015 року № 97, від 24.09.2015 року № 27, від 21.09.2015 року №23, від 16.09.2015 року №20 на загальну суму 8 297 778, 54 грн.

Підставою звернення Головним управління ДФС у м. Києві з адміністративним позовом про визнання недійсним правочину між відповідачами, як цивільно-правової підстави для господарської операції з постачання послуг, податкові наслідки від якої для її учасників безпосередньо пов`язані із складанням та реєстрацією податкових накладних в ЄРПН, став вирок Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у кримінальній справі №363/261/18, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Виходячи з системного тлумачення наведених положень вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи було долучено лише податкові накладні, яка складені, на думку позивача, за наслідком вчинення спірного правочину.

Разом з тим, відповідно до вимог п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

З наведеного вище вбачається, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якої її було складено, оскільки серед її обов`язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Таким чином, надані позивачем до суду податкові накладні жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган. Будь яких інших доказів, належним чином завірених копій документів, що підтверджують: оплату товару; наявність на підприємствах транспортних засобів, трудових ресурсів та основних засобів виробництва; укладання та виконання договорів з третіми особами щодо виконання своїх зобов`язань по правочину, який є предметом розгляду даної справи, виконання таких зобов`язань самостійно до суду позивачем не надано.

При цьому, в контексті можливості контролюючого органу зібрати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами, суд додатково звертає увагу на наступне.

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Так, Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

А відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Вишгородського районного суду Київської області від 08 серпня 2018 року у справі №363/261/18, на який в своєму позові посилається позивач, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Водночас, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Таким чином, ГУ ДФС у місті Києві, яке є суб`єктом владних повноважень, не дотримано наведених вище вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

Крім того, суд бере до уваги вирок Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у кримінальній справі №363/261/18, однак зазначає, що у ньому не встановлено обставин вчинення спірного правочину між відповідачами.

З урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що позивачем не доведено вчинення спірного правочину відповідачами, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними і необґрунтованими.

Відповідно до положень статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з статтею 90 КАС України ,суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка 33/19, місто Київ, 04116) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п.3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.В. Амельохін