Постанова

від 09.11.2020 по справі 640/18668/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18668/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Сорочка Є.О., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 , Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Системи технічної безпеки про визнання недійсним правочину, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням ДПС у м. Києві, як правонаступником Головного управління ДПС у м. Києві, подано апеляційну скаргу, в якій воно просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофлексгруп 2015 та Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Системи технічної безпеки за результатами якого складено Податкові накладні від 10.10.2016 року №110, від 03.10.2016 року №61, від 26.09.2016 року №176, від 12.09.2016 року, від 12.09.2016 року №94, від 05.09.2016 року №65, від 22.08.2016 року №208, від 15.08.2016 року №145, від 08.08.2016 року №104, від 01.08.2016 року №48, від 25.07.2016 року № 518, від 18.07.2016 року №175, від 11.07.2016 року №121, від 04.07.2016 року №58, від 21.06.2016 року №198, від 13.06.2016 року №105, від 01.06.2016 року №47, від 16.05.2016 року №100, від 11.05.2016 року №83, від 04.05.2016 року №22, від 25.04.2016 року №53, від 28.03.2016 року №91, від 21.03.2016 року №55, від 15.02.2016 року №48, від 01.02.2016 року №14, від 16.11.2015 року №45, від 09.11.2015 року №67, від 02.11.2015 року №6, від 26.10.2015 року №100, від 19.10.2015 року №27, від 28.09.2015 року № 97, від 24.09.2015 року № 27, від 21.09.2015 року №23, від 16.09.2015 року №20.

Як на підставу задоволення адміністративного позову Позивач посилається на Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 року у кримінальній справі №363/261/18, яким ОСОБА_1 , як керівника ТОВ Агрофлексгруп 2015 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу України.

Крім того, Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що позицію контролюючого органу у даній категорії справ підтримано Київським апеляційним адміністративним судом у справі №826/9653/17.

Проте, Постановою Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі №826/9653/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг , Товариства з обмеженою відповідальністю Калабрія Плюс про визнання правочину недійсним касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг задоволено; Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасовано та залишено в силі Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року.

Згідно з частиною п`ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як вбачається із зазначеної Постанови Верховного Суду, за змістом підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першої статті 208 Господарського кодексу України - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Разом з тим, відповідно до пункту 201.1 статті 201, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на зазначене, системний аналіз вказаних норм свідчить, що передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Приписи частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Поняття доказів визначено положеннями статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції), згідно якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас, відповідно до частин 4-6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На виконання наведених в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи долучено лише податкові накладні.

Таким чином, надані позивачем до суду податкові накладні жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Водночас, з урахуванням приписів Податкового кодексу (зокрема, ст.61-62, 75, 78) суд касаційної інстанції вважає правильними доводи суду першої інстанції, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого законодавства (в тому числі не врегульованого цим Кодексом, зокрема, вироку суду) контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів. Натомість, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, у свою чергу, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, проте, що контролюючим органом, який є суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

При цьому, Верховний Суд також вважає необхідним звернути увагу, що контролюючий орган в якості підстави для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у кримінальній справі №755/4734/17, яким керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним в умисному вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Калабрія Плюс та ТОВ Хаскі Аутсорсинг , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення.

За наведених обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у кримінальній справі №755/4734/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Хаскі Аутсорсинг , обвинуваченої за вироком особи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

В даному випадку, позивачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову у даній справі.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частиною другою ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

А згідно з п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскаржена бути не може, крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.

Постанову складено в повному обсязі 09.11.2020 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Сорочко Є.О.

Степанюк А.Г.