Постанова

від 01.06.2020 по справі 489/5284/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.06.20

22-ц/812/893/20

Єдиний унікальний номер судової справи: 489/5284/19

Номер провадження 22-ц/812/893/20 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

01 червня 2020 року м. Миколаїв Справа № 489/5284/19

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В. о 10 год. 20 хв., у приміщенні цього суду в м. Миколаєві, дата складення повного тексту рішення 12 березня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Приватавтолюкс про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Приватавтолюкс (далі - ТОВ Приватавтолюкс ) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він має статус учасника бойових дій та у відповідності до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту право на безкоштовний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту.

21 серпня 2019 року приблизно об 11 год. 40 хв. на зупинці Пушкінська в м. Миколаєві водій маршрутного таксі №51 Mercedes-Benz білого кольору д/н НОМЕР_1 відмовив йому у безкоштовному перевезенні та вимагав оплату проїзду або скористатися тролейбусом. Позивач, пред`явивши водію своє посвідчення, наголошував, що має право на пільгу і наполягав на безоплатному проїзді. Після цього, водій мікроавтобуса висадив усіх пасажирів з салону, відмовившись далі здійснювати перевезення.

Вважаючи такі дії перевізника грубим порушення своїх прав, як учасника бойових дій, позивач звертався до відповідача та Управління транспорту Миколаївської міської ради, проте його звернення залишалися без відповідного реагування. Своїми діями відповідач спричинив йому моральну шкоду.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

У відзиві на позовну заяву ТОВ Приватавтолюкс заперечуючи проти позову, посилалось на аварійну причину висадки водієм усіх пасажирів з транспортного засобу, зокрема позивача, та дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт порушення відповідачем прав позивача.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, безпідставне неврахування судом показів свідка та невірну оцінку акту, з якого неможливо встановити обставини щодо часу виникнення та ремонту поломки датчика тиску моторної оливи в двигуні транспортного засобу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується безтерміновим посвідченням серії НОМЕР_2 від 24 липня 2015 року, та має право на пільги, передбачені статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (а.с.4).

21 серпня 2019 року на автобусній зупинці Пушкінська у м. Миколаєві водій транспортного засобу Mercedes-Benz білого кольору д/н НОМЕР_1 , який обслуговує маршрут загального користування в„– 51 Терновка - Залізничний вокзал Миколаїв-Пасажирський відмовив ОСОБА_1 та іншим пасажирам у перевезенні.

При цьому, при пред`явленні позивачем посвідчення учасника бойових дій, водій транспортного засобу вимагав у нього оплату проїзду або скористатися тролейбусом. Ці обставини підтвердив допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_2

ТОВ Приватавтолюкс заперечувало, що водій відмовив у пільговому перевезенні позивача, посилалось на аварійну причину (поломка датчика тиску масла) висадки водієм усіх пасажирів з транспортного засобу.

На підтвердження цих обставин відповідачем надано акт №ОУ - 0000171 від 21 серпня 2019 року здачі-прийняття робіт (надання послуг) ФОП ОСОБА_3 про заміну датчика тиску масла на автомобілі Mercedes-Benz д/н НОМЕР_1 (а.с.28).

Зі змісту листа Управління транспортного комплексу, зв`язку та телекомунікацій Миколаївської міської ради №282/02.05/19-2 від 30 серпня 2019 року на звернення ОСОБА_1 , слідує, що за результатами службової перевірки, за інформацією підприємства - перевізника ТОВ Приватавтолюкс , згідно пояснень водія встановлено, що на зупинці вул. Пушкінська у салон автобуса зайшов пасажир та пред`явив посвідчення на пільговий проїзд. У цей момент загорілася червона лампочка контролю тиску мастила у двигуні , тому водій повернув кошти пасажирам за незавершений проїзд та поїхав на ремонт. Була проведена нарада та позаплановий інструктаж з усіма водіями щодо дотримання статті 37 Закону України Про автомобільний транспорт та дотримання вимог Правил надання послуг міським пасажирським транспортом під час обслуговування пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування.

Згідно положень статей 23 і 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї та у приниженні честі і гідності фізичної особи.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надається безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України Про автомобільний транспорт пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 37 Закону України Про автомобільний транспорт ).

Згідно з частиною другою статті 42 Закону України Про автомобільний транспорт договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - з моменту реєстрації електронного квитка.

Аналізуючи надані докази колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова водія від перевезення позивача через пільги на безоплатний проїзд недоведена, з огляду на те, що на зупинці в момент посадки позивача в транспортний засіб відбулася висадка усіх пасажирів з транспортного засобу, у зв`язку з технічними причинами, а саме несправністю датчика тиску масла на автомобілі, що підтверджується актом № ОУ-0000171 здачі-прийняття робіт (надання послуг), який складено того ж дня 21 серпня 2019 року. Доказів, які б спростовували цей акт матеріали справи не містять. Тому саме по собі посилання позивача на те, що зазначений акт є неналежним доказом, оскільки з його змісту неможливо встановити обставини щодо часу виникнення та ремонту поломки датчика тиску моторної оливи в двигуні транспортного засобу, є безпідставними.

За таких обставин покази свідка ОСОБА_2 про те, що в момент посадки в автобус водій вимагав у позивача оплату проїзду або скористатися тролейбусом, не спростовують висновку суду про те, що підставою відмови від перевезення усіх пасажирів, у тому числі позивача, стали технічні несправності транспортного засобу.

Інших належних та допустимих доказів відмови водія саме від пільгового перевезення позивача, ОСОБА_1 суду не надано, хоча це згідно приписів статей 12,81 ЦПК України є його обов`язком.

Отже в даному випадку підставу відмови водія у здійсненні перевезення ОСОБА_1 не можна вважати такою, що порушує його права на пільгове перевезення.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в даному випадку може бути взята до уваги правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 456/2950/16-ц, оскільки на думку позивача вона висловлена в справах за аналогічних правовідносин.

Виходячи з аналізу тексту постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року та позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду у даній справі, а саме аналізу предмета, підстав позову та наданих доказів учасниками спірних правовідносин, вони не є подібними. В постанові від 02 жовтня 2019 року встановлено, що автобусний перевізник протиправно не посадив до автобусу позивача, який мав право пільгового проїзду, у зв`язку з чим, той не зміг скористатися послугами перевезення на маршруті загального користування. У тій справі сам відповідач не заперечував, що такі обставини мали місце.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

На думку колегії суддів, обставини у даній справі правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо недоведеності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої відмовою водія в пільговому проїзді, де суд першої інстанції, встановивши, що відмова від перевезення усіх пасажирів, у тому числі позивача, мала місце саме з технічної несправності транспортного засобу, правильно відмовив у задоволенні позову.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи висновків суду не спростовують.

Отже, на підставі ст. 375 ЦПК України судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що позивач згідно посвідчення серії НОМЕР_2 на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, то відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору в обох судових інстанціях компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 01 червня 2020 року.