Рішення

від 14.05.2020 по справі 910/16590/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2020Справа № 910/16590/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "БРК Благоустрій" простягнення 487 951,24 грн. Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

від позивача:Карпінський С.В. від відповідача:Чорній М.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" (надалі - "ТОВ "АБУ") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРК Благоустрій" (надалі - "ТОВ "БРК Благоустрій") про стягнення 93 804,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем з оплати поставленого товару та наданих послуг згідно договору поставки №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 у загальному розмірі 83 725,71 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 706,63 грн., нараховану за період з 30.10.2019 по 22.11.2019, та штраф у розмірі 8 372,57 грн.

Також, в тексті свого позову ТОВ "Альянс будівельників України" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, згідно якого позивач поніс витрати на сплату судового збору за подання даного позову у розмірі 1 921,00 грн. та очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16590/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

20.12.2019 через відділ діловодства суду від ТОВ "БРК Благоустрій" надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що предметом договору №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 є поставка товарів, а не надання послуг, - жодних умов стосовно надання послуг, порядку і строків оплати наданих послуг, а також відповідальності за порушення грошових зобов`язань з оплати таких послуг, вказаний договір не містить. Також відповідач звертає увагу суду на невірність здійсненого позивачем розрахунку пені. У змісті свого відзиву ТОВ "БРК Благоустрій" наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого відповідач очікує понести витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Крім того, у відзиві ТОВ "БРК Благоустрій" викладено клопотання про об`єднання судових справ №910/16590/19 та №910/16677/19 в одне провадження, яке мотивоване тим, що в провадженні Господарського суду міста Києва (суддя Спичак О.М.) знаходиться справа №910/16677/19 за позовом ТОВ "Альянс будівельників України" до ТОВ "БРК Благоустрій" про стягнення 394 146,33 грн., яка пов`язана спільними доказами із справою №910/16590/19.

Так, позовні вимоги в межах справи №910/16677/19 обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов`язання зі сплати коштів за договором поставки №01111/17-1940 від 01.11.2017, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 338 478,27 грн., 19 928,48 грн. пені, 33 847,82 грн. штрафу та 1 891,76 грн. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 відкрито провадження у справі №910/16677/19, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов (15 днів з дати вручення даної ухвали), відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

ТОВ "БРК Благоустрій" вказує, що сторонами було складено акти звірки взаєморозрахунків, на який позивач посилається у своїх позовах, у відповідності до яких визначається заборгованість відповідача перед позивачем за договорами поставки №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 та №01111/17-1940 від 01.11.2017.

В свою чергу, відповідачем в період з 15.11.2019 по 04.12.2019 було частково погашено заборгованість перед позивачем, а саме - у розмірі 225 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №617 від 15.11.2019 на суму 75 000,00 грн., №637 від 26.11.2019 на суму 30 000,00 грн., №640 від 28.11.2019 на суму 20 000,00 грн., №646 від 04.12.2019 на суму 100 000,00 грн., проте в призначенні платежів ТОВ "БРК Благоустрій" посилалось на акт звірки взаєморозрахунків, що унеможливлює визначення за яким саме договором поставки відбувалось погашення заборгованості.

Враховуючи наведені доводи ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 ухвалено: об`єднати в одне провадження справи №910/16590/19 та №910/16677/19; передати справу №910/16677/19 на розгляд судді Бойко Р.В.; присвоїти об`єднаній справі №910/16590/19; об`єднану справу №910/16590/19 розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у об`єднаній справі №910/16590/19 призначити на 04.02.2020.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, згідно якої вказував на те, що станом на 19.01.2020 основна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки №0111/17-1940 від 01.11.2017 та за договором поставки №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 становить 197 203,98 грн., що підтверджується підписаним позивачем актом звірки взаєморозрахунків за період з 15.09.2019 по 19.01.2020. Також, звертав увагу на те, що в силу п.п. 7.2 вказаних договорів окрім основної суми заборгованості з відповідача підлягають стягненню і штрафні санкції, заявлені позивачем у позовних заявах, оскільки відповідача частково погасив основну заборгованість уже після подання позовної заяви.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 27.02.2020, в якому протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 05.03.2020.

28.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, у відповідності до яких вказував, що: з врахуванням часткового погашення боргу загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за невиконання умов договору поставки №0111/17-1940 від 01.11.2017 складає 177 035,18 грн., що включає в себе 133 478,27 грн. основного боргу, 15 736,50 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, 26 347,82 грн. штрафу та 1 472,59 грн. 3% річних; з врахуванням часткового погашення боргу загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за невиконання умов договору поставки №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 складає 73 804,91 грн., що включає в себе 63 725,71 грн. основного боргу, 1 706,63 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань та 8 372,57 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020, у зв`язку із перебуванням судді у відпустці, призначено проведення судового засідання у справі №910/16590/19 на 19.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, призначено проведення судового засідання у справі №910/16590/19 на 07.04.2020.

18.03.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача подано письмові пояснення, у відповідності до яких просив частково відмовити у задоволенні позову. В тексті таких пояснень відповідачем наведено власні розрахунки заявлених до стягнення штрафних санкцій, розрахованих виходячи із його доводів щодо можливості їх нарахування виключно на суму вартості поставленого товару, оскільки надання супутніх транспортних послуг не було предметом спірних договорів. Тому, за власним розрахунком відповідача, сума пені та 3% річних, нарахованих за визначений позивачем період прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті отриманого згідно договору поставки №0111/17-1940 від 01.11.2017 товару (з 19.09.2019 по 25.11.2019), становить 18 583,54 грн. та 1 736,77 грн., відповідно, а розрахована таким чином пеня за договором №АБУ/ 200619/ 1707 /АВГ від 20.06.2016 становить 216,57 грн. відносно заявлених до стягнення сум штрафних санкцій у вигляді штрафу відповідачем вказувалося на відсутність правових підстав для його застосування одночасно із стягненням пені, оскільки наведене призведене до подвійної цивільно-правової відповідальності, що є неприпустимим. Також, просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 75%.

07.04.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача подано клопотання про долучення доказів, згідно якого вказував на часткове погашення суми основного боргу перед позивачем у розмірі 118 000,00 грн., на підтвердження чого надав відповідне платіжне доручення №708 від 19.03.2020. Також, у поданому клопотанні представник відповідача просив відкласти засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 у справі №910/16590/19 враховуючи подання відповідачем клопотання про відкладення підготовчого засідання, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19 та для забезпечення учасникам справи можливості реалізувати свої права, передбачені господарським процесуальним законом, відкладено проведення судового засідання на 12.05.2020.

12.05.2020 засобами електронного зв`язку представником позивача було подано додаткові пояснення, у відповідності до яких: підтверджував часткове погашення заборгованості відповідачем у сумі 118 000,00 грн. згідно платіжного доручення №708 від 19.03.2020; вказував на те, що станом на 12.05.2020 загальна сума боргу відповідача перед позивачем за спірними договорами (враховуючи штрафні санкції) становить 132 840,09 грн.; вказував на те, що транспортні послуги з перевезення товару за спірними договорами нерозривно пов`язані із його поставкою, тобто, є предметом відповідним договорів, а всі видаткові накладні, де було відображено вартість транспортних послуг, містять посилання на відповідний договір та були підписані відповідачем без будь-яких зауважень, що свідчить про належне прийняття ним відповідних послуг.

Протокольною ухвалою суду від 12.05.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.05.2020.

В судове засідання 14.05.2020 з`явилися представники сторін, надали свої пояснення по суті спору, за змістом яких: представник позивача позовні вимоги з урахування здійснених відповідачем оплат підтримує та просить їх задовольнити; представник відповідача визнає позов в частині основної заборгованості, просить відмовити в частині стягнення штрафу та зменшити нараховані штрафні санкції на 75%.

Судом, в судовому засіданні 14.05.2020, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 між ТОВ "АБУ" (постачальник) та ТОВ "БРК Благоустрій" (покупець) було укладено договір поставки №0111/17-1940 (надалі - "Договір 1"), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставляти покупцю, а покупець приймати та оплачувати будівельні матеріали (товар), вид, одиниця виміру, ціна, умови та строки поставки яких визначені сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних, що мають силу специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно із п.п. 3.1, 3.2 Договору 1 поставка товару здійснюється на підставі письмових або усних замовлень покупця. Поставка товару здійснюється на підставі попередньо погоджених сторонами умов, які відображаються у письмовій заявці покупця на кожну окрему партію товару.

Відповідно до п.п. 4.3, 4.6 Договору 1 розвантаження та приймання-передача товару здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних протягом часу достатнього для огляду товару, виявлення недоліків, перевірка кількості, комплектності та якості товару з моменту прибуття транспортного засобу постачальника на склад (будівельний майданчик, місце вивантаження) покупця. За відсутності претензій по кількості та якості покупець зобов`язується прийняти товар відповідно до умов договору шляхом підписання товарно-транспортних накладних (інших актів прийому-передачі) або інших документів підтверджуючих поставку товару/надання послуг (шляхових листів/нарядів тощо) та надати постачальнику його примірник, в протилежному випадку або у випадку необґрунтованості відмови у підписанні товарно-транспортних накладних (інших актів прийому-передачі), товарно-транспортні накладні, або інші документи, які підтверджують поставку товару (шляхових листів, нарядів тощо) вважається підписаним сторонами, а поставка належної якості та в повному об`ємі.

Положеннями п.п. 5.2, 5.3 Договору 1 встановлено, що сума договору визначається загальною вартістю поставленого товару, відповідно до видаткових накладних, що додаються до договору і є його невід`ємною частиною. Розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунків-фактур постачальника, які є невід`ємними частинами цього договору у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

Згідно із п.п. 6.1, 6.2 Договору 1 розрахунки за товар здійснюються на підставі цього договору, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Поставка товару здійснюється за умови 100 (сто) відсоткової передоплати. Факт приймання-передачі товару підтверджується підписами представників сторін на товарно-транспортних накладних. Сторони за згодою можуть застосовувати інший порядок розрахунків.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019 із дня підписання сторонами, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного договору. Договір продовжується автоматично на кожен наступний календарний рік, у випадку якщо жодна із сторін не заявить вимогу про його розірвання за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору.

На виконання умов Договору 1, у період його дії, позивачем здійснювалася поставка товару, а відповідачем приймався такий товар та здійснювалася його оплата.

Позивач вказує, що станом на момент подачі позову (25.11.2019) відповідачем не було оплачено поставленого згідно видаткових накладних №8136 від 31.08.2019, №8137 від 31.08.2019, №8301 від 02.09.2019, №8841 від 02.09.2019, №8441 від 03.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8370 від 05.09.2019, №8601 від 06.09.2019 та №8699 від 11.09.2019 товару, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості за Договором 1 становить 338 478,27 грн.

Також, 20.06.2019 між ТОВ "АБУ" (постачальник) та ТОВ "БРК Благоустрій" (покупець) було укладено договір поставки №АБУ/200619/ 1707 /АВГ (надалі - "Договір 2"), предмет та умови якого є ідентичними предмету та умовам Договору 1.

На виконання умов Договору 2, у період його дії, позивачем здійснювалася поставка товару та надання супутніх послуг, а відповідачем приймався відповідний товар та здійснювалася його оплата.

Позивач вказує, що станом на момент подачі позову (22.11.2019) відповідачем не було оплачено поставленого згідно видаткових накладних №8269 від 01.09.2019, №8461 від 03.09.2019, №10623 від 16.10.2019 та №10624 від 22.10.2019 товару та наданих згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №8150 від 31.08.2019 та №8692 від 10.09.2019 послуг, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості за Договором 2 становить 83 725,71 грн.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті поставленого в рамках виконання Договорів 1, 2 товару та наданих послуг у загальному розмірі 422 203,98 грн., а також нарахованих за прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання пені, штрафу та 3% річних.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання та права вимоги його можуть бути, зокрема, договори та інші правочини.

В даному випадку, підставою позову позивачем визначено те, що за наслідками виконання умов Договорів 1 та 2 в межах спірних періодів відповідачу згідно видаткових накладних №8136 від 31.08.2019, №8137 від 31.08.2019, №8301 від 02.09.2019, №8841 від 02.09.2019, №8441 від 03.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8370 від 05.09.2019, №8601 від 06.09.2019, №8699 від 11.09.2019 (за Договором 1) та №8269 від 01.09.2019, №8461 від 03.09.2019, №10623 від 16.10.2019, №10624 від 22.10.2019 (за Договором 2) було поставлено товар та згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №8150 від 31.08.2019 та №8692 від 10.09.2019 (за Договором 2) надано послуги, за що відповідач у визначені договорами строки не розрахувався, а тому у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 422 203,98 грн., за прострочення по сплаті якої і здійснюється розрахунок також заявлених до стягнення пені, штрафу та 3% річних.

Однак, заперечуючи проти позову, відповідачем вказується на те, що зазначені видаткові накладні та акти, окрім визначення обсягів та вартості безпосередньо поставленого товару, також містять і визначення обсягів та вартості наданих позивачем послуг у вигляді транспортування товару (видаткові накладні №8301 та №8841 від 02.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8601 від 06.09.2019) та роботи катка, асфальтоукладчика, евакуатора (акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №8150 від 31.08.2019 та №8692 від 10.09.2019), надання яких не врегульовано умовами Договорів 1, 2, а тому заборгованість по оплаті їх вартості не може включатися до заборгованості за такими договорами, а порядок їх оплати та наслідки прострочення здійснення цього врегульовуватися їх положеннями.

При цьому, фактичне надання позивачем таких послуг (у визначених видатковими накладними №8301 та №8841 від 02.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8601 від 06.09.2019 та актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №8150 від 31.08.2019 та №8692 від 10.09.2019 обсягах) відповідачем не заперечується, а заборгованість по їх оплаті визнається в повному обсязі.

Заслухавши такі доводи учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи документи (Договори 1, 2, спірні видаткові накладні та акти, а також долучені учасниками акти звірки розрахунків), суд прийшов до висновку, що в межах виконання Договорів 1 та 2 між сторонами виникли змішані за своєю природою правовідносини, які стосуються як поставки товару, урегульованих безпосередніми умовами Договорів 1 та 2, так і надання послуг, що врегульовані правочинам в спрощеній формі, укладеними при підписанні відповідних видаткових накладних та актів, адже такі документи містять визначені законодавством істотні умови, а тому правове регулювання таких відносин здійснюється в тому числі за приписами Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 63 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується, а навпаки визнається відповідачем факт здійснення позивачем поставки товару за Договорами 1 та 2 згідно видаткових накладних №8136 від 31.08.2019, №8137 від 31.08.2019, №8301 від 02.09.2019, №8841 від 02.09.2019, №8441 від 03.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8370 від 05.09.2019, №8601 від 06.09.2019, №8699 від 11.09.2019 (за Договором 1) та №8269 від 01.09.2019, №8461 від 03.09.2019, №10623 від 16.10.2019, №10624 від 22.10.2019 (за Договором 2).

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Положеннями ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно із ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом наведених норм, з урахуванням закріплених в положеннях ст.ст. 11-14 Цивільного кодексу України засад виникнення цивільних прав і обов`язків та їх здійснення/виконання, вбачається, що за загальним правилом правовою підставою для вимоги оплати замовником наданих послуг є фактичне їх надання виконавцем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за своєю правовою природою надання послуг, на відміну від правовідносин купівлі-продажу чи виконання робіт, не має фактичного матеріального характеру, адже результат виконання зобов`язання з надання послуг немає речового змісту, тобто, при послугах продається не сам результат, а саме дії, які до нього призвели.

Отже, враховуючи підстави виникнення спору у даній справі для її повного та всебічного вирішення є необхідним встановлення фактичного надання позивачем/споживання відповідачем спірних послуг в рамках виконання Договорів 1 та 2.

В той же час, як у поданих до суду процесуальних документах відповідача (зокрема, в письмових поясненнях від 17.03.2020), так і в межах виступів у судових засіданнях його представником визнається надання позивачем послуг у вигляді транспортування товару, обсяги чого визначені видатковими накладними №8301 та №8841 від 02.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8601 від 06.09.2019 та роботи катка, асфальтоукладчика, евакуатора, обсяги чого визначені актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №8150 від 31.08.2019 та №8692 від 10.09.2019, не ставиться жодних заперечень щодо їх вартості та визнається обов`язок по їх оплаті.

За змістом ст.ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У відповідності до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що подані відповідачем письмові пояснення від 17.03.20202 підписано повноважним представником ТОВ "БРК Благоустрій" - адвокатом Чорнієм М.С., доказів обмеження повноважень на вчинення таких дій якого матеріали справи не містять, а визнання відповідачем даних обставин не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд приймає відповідне визнання позову відповідачем в частині обсягу наданих послуг та поставленого товару.

Оскільки у суду відсутні підстави вважати недостовірними обставини, які визнаються учасниками справи, то такі обставини не підлягають доказуванню.

Таким чином, матеріалами справи та її учасниками належним чином підтверджується, що позивачем в повній мірі було поставлено та надано визначені видатковими накладними №8136 від 31.08.2019, №8137 від 31.08.2019, №8301 від 02.09.2019, №8841 від 02.09.2019, №8441 від 03.09.2019, №8470 від 04.09.2019, №8370 від 05.09.2019, №8601 від 06.09.2019, №8699 від 11.09.2019, №8269 від 01.09.2019, №8461 від 03.09.2019, №10623 від 16.10.2019, №10624 від 22.10.2019, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №8150 від 31.08.2019 та №8692 від 10.09.2019 товари та послуги, обов`язок з оплати яких визнається відповідачем.

При цьому, відповідачем було звернуто увагу, а позивачем підтверджено, що при зверненні з позовом до суду останнім не було враховано здійснену відповідачем 15.11.2019 оплату у розмірі 75 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором 1.

Отже, на момент звернення з позовами до суду дійсним загальним розміром заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті поставленого товару та наданих послуг, в обсягах, визначених вказаними накладними та актами, є сума 347 203,98 грн. (263 478,27 грн. за Договором 1 та 83 725,71 грн. за Договором 2), що не заперечується учасниками.

В подальшому, за час вирішення спору в суді, в рахунок погашення зазначеної заборгованості перед позивачем відповідачем було сплачено кошти у загальному розмірі 268 000,00 грн. (248 000,00 грн. за Договором 1 та 20 000,00 грн. за Договором 2), що не заперечується позивачем та підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних доручень.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за Договором 1 у розмірі 248 000,00 грн. та за Договором 2 у розмірі 20 000,00 грн. припинив своє існування після звернення позивача з даними позовами, то провадження у справі в частині стягнення таких сум коштів підлягає закриттю згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, на момент прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем в межах заявлених вимог щодо стягнення основної суми боргу з оплати поставленого товару та наданих послуг становить 79 203,98 грн. (15 478,27 грн. за Договором 1 та 63 735,71 за Договором 2), виникнення та існування грошового зобов`язання по сплаті якої визнається відповідачем.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 79 203,98 грн. в рамках правовідносин, що виникли між сторонами при виконанні Договорів 1 та 2. Відповідачем вказана заборгованість визнана.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

ТОВ "БРК Благоустрій" обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "АБУ" про стягнення з ТОВ "БРК Благоустрій" заборгованості з погашення основної суми боргу за Договорами 1 та 2 у розмірі 79 203,98 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

В частині заявленої позивачем до стягнення заборгованості з погашення основної суми боргу за Договором 1 у розмірі 75 000,00 грн. необхідно відмовити, оскільки остання була погашена відповідачем до звернення з позовом до суду, що було підтверджено позивачем.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача: пені у розмірі 19 928,48 грн., штрафу у розмірі 33 847,82 грн. та 3% річних у розмірі 1 891,76 грн., нарахованих за час прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором 1 у період з 19.09.2019 по 25.11.2019; пені у розмірі 1 706,63 грн. та штрафу у розмірі 8 372,57 грн., нарахованих за час прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором 2 у період з 30.10.2019 по 22.11.2019.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договорам 1 та 2 строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договорами відповідальності.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суд звертає увагу, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, в той час як в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд також не застосовує правову позицію Верховного Суду України, наведену у постанові №6-2003цс15 від 21.10.2015, оскільки даного висновку Верховний Суд України дійшов за результатом розгляду цивільних спорів щодо боржників фізичних осіб за кредитними договорами, що не є подібними правовідносинами до правовідносин у даній справі щодо стягнення неустойки за порушення господарського зобов`язання за договором поставки, яке регулюється Господарським кодексом України.

Аналогійний висновок щодо неможливості застосування правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові №6-2003цс15 від 21.10.2015, до господарських правовідносин наведений у постановах Верховного Суду від 08.08.2018 у справі №908/1843/17 та від 20.06.2018 у справі №911/2314/17.

За змістом п.п. 7.2 Договорів 1 та 2 у випадку якщо постачальник все-таки (за домовленістю між сторонами - без попередньої оплати) передав товар покупцеві, а покупець не оплатив поставлений товар протягом п`яти банківських днів від дати поставки товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Таким чином, умовами Договорів 1 та 2 сторонами на власний розсуд було передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення взятих за ними покупцем (відповідачем) своїх грошових зобов`язань з оплати поставлено товару у вигляді сплати пені та штрафу, що не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому відповідні посилання відповідача на неправомірність одночасного застосування пені та штрафу є безпідставними.

В даному випадку, із наведених у позовах позивача розрахунків вбачається, що розрахунок заявлених останнім до стягнення штрафних санкцій здійснюється виходячи із загального обсягу невиконаного відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем як щодо оплати фактично поставленого товару, так і щодо оплати наданих послуг.

Однак, судом встановлено, що надання спірних послуг не було унормовано сторонами в умовах Договору 1 та 2, а відтак, в силу приписів ст. 548 Цивільного кодексу України, і відсутні правові підстави для застосування передбаченого п.п. 7.2 Договорів 1 та 2 виду відповідальності за прострочення відповідачем виконання обов`язку з оплати спожитих послуг.

Тому, для визначення (перерахунку) розміру заявлених до стягнення позивачем пені та штрафу існує необхідність у розмежуванні існуючої в заявлений період нарахування штрафних санкцій заборгованості відповідача по оплаті поставленого товару окремо від заборгованості по оплаті наданих послуг.

В той же час, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що всі оплати відповідача здійснювалися не з чітко визначеним призначенням спрямування відповідних коштів, а з посиланням на підписані між сторонами акти звірки взаємних розрахунків, що складалися за обома спірними договорами одночасно і стосувалися як сум поставленого товару, так і наданих послуг.

В наданих до суду поясненнях позивач також не зміг розмежувати направлення отриманих від відповідача коштів (визначення в рахунок погашення якого саме зобов`язання вони направлялися), обмежившись лише посиланням на те, що відповідач оплачував згідно актів, а тому не можливо визначити яка саме заборгованість була погашена.

При цьому, в поданих до суду письмових поясненнях від 17.03.2020 відповідачем було викладено власний контррозрахунок заявленої до стягнення пені у визначений позивачем період виходячи із визнаних відповідачем сум заборгованостей по оплаті поставленого згідно Договорів 1 та 2 товару, що існували в такий період, а саме: за Договором 1 відповідачем визнається існування заборгованості з оплати поставленого товару у період з 19.09.2019 по 14.11.2019 у розмірі 322 878,27 грн. та з 15.11.2019 по 25.11.2019 у розмірі 247 878,27 грн.; за Договором 2 - у період з 30.10.2019 по 22.11.2019 у розмірі 8 225,71 грн.

Аргументованих заперечень щодо такого контррозрахунку позивачем надано не було, а тому враховуючи приписи ст. 13, 74, 75, 191 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за доцільне здійснити перерахунок заявлених до стягнення пені та штрафу виходячи із визнаних відповідачем сум заборгованостей по оплаті поставленого згідно Договорів 1 та 2 товару, що існували у зазначений в розрахунку позивача період.

Аналогічні обставини і стосуються заявлених до стягнення позивачем 3% річних, адже якщо норми ст. 625 Цивільного кодексу України застосовуються не в залежності від існування між сторонами відповідного правочину, з якого виникло спірне зобов`язання, то в будь-якому випадку можливість нарахування 3% річних пов`язана з встановленням моменту прострочення виконання такого зобов`язання, що в даному випадку (в частині оплати наданих послуг) сторонами в умовах Договорів 1 та 2 чи спрощених правочинів надання послуг, оформлених відповідними видатковими накладними та актами, унормовано не було. При цьому, суд звертає увагу, що задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу (в т.ч. заборгованості по оплаті наданих послуг) зумовлено визнанням таких вимог відповідачем.

Отже, за перерахунком суду, здійсненим з урахуванням наведених обставин, правомірним в межах заявлених та визнаних позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача: за Договором 1 пені у розмірі 18 583,54 грн., штрафу у розмірі 32 287,83 грн. та 3% річних у розмірі 1 736,77 грн.; за Договором 2 пені у розмірі 216,57 грн. та штрафу у розмірі 822,57 грн.

В іншій частині заявлених до стягнення пені, штрафу, 3% річних необхідно відмовити, оскільки останні обраховані протиправно (зокрема, за відсутності встановлення відповідної відповідальності за порушення спірного грошового зобов`язання в частині оплати наданих послуг).

Щодо викладеної відповідачем в письмових поясненнях від 17.03.2020 заяви про зменшення розміру пені на 75% суд відзначає, що передбачений ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України механізм зменшення нарахованої неустойки передбачає право суду на його застосування, а не відповідний обов`язок, і в силу таких основоположних принципів здійснення судочинства як верховенство права, диспозитивність, пропорційність є можливим до застосування виключно при наявності виняткових обставин у спірних правовідносинах, на існування яких в даному випадку відповідачем не вказано.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "БРК Благоустрій" на користь ТОВ "АБУ": за Договором 1 суми основного боргу у розмірі 15 478,27 грн., пені у розмірі 18 583,54 грн., штраф у розмірі 32 287,83 грн. та 3% річних у розмірі 1 736,77 грн.; за Договором 2 суми основного боргу у розмірі 63 725,71 грн., пені у розмірі 216,57 грн. та штраф у розмірі 822,57 грн., з одночасним закриттям провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "БРК Благоустрій" на користь ТОВ "АБУ" суми основного боргу за Договором 1 у розмірі 248 000,00 грн. та суми основного боргу за Договором 2 у розмірі 20 000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахування обставин визнання та оплати відповідачем частини заявлених до стягнення вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 231, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/16590/19 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРК Благоустрій" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" суми основного боргу за договором поставки №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 у розмірі 20 000,00 грн. та суми основного боргу за договором поставки №01111/17-1940 від 01.11.2017 у розмірі 248 000,00 грн. закрити.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРК Благоустрій" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, буд. 19/91, офіс 18; ідентифікаційний код 41315087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 17/52, поверх 4; ідентифікаційний код 37354345) за договором поставки №АБУ/200619/1707/АВГ від 20.06.2019 суму основного боргу у розмірі 63 725 (шістдесят три тисячі сімсот двадцять п`ять) грн. 71 коп., пеню у розмірі 216 (двісті шістнадцять) грн. 57 коп. та штраф у розмірі 822 (вісімсот двадцять дві) грн. 57 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРК Благоустрій" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, буд. 19/91, офіс 18; ідентифікаційний код 41315087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 17/52, поверх 4; ідентифікаційний код 37354345) за договором поставки №01111/17-1940 від 01.11.2017 суму основного боргу у розмірі 15 478 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 27 коп., пеню у розмірі 18 583 (вісімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн. 54 коп., штраф у розмірі 32 287 (тридцять дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 83 коп. та 3% річних у розмірі 1 736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) грн. 77 коп. Видати наказ.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРК Благоустрій" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, буд. 19/91, офіс 18; ідентифікаційний код 41315087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 17/52, поверх 4; ідентифікаційний код 37354345) судовий збір у розмірі 4 258 (чотири тисячі двісті п`ятдесят вісім) грн. 69 коп.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України"(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 17/52, поверх 4; ідентифікаційний код 37354345) з Державного бюджету України 2 218 (дві тисячі двісті вісімнадцять) грн. 46 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжних доручень №17687 від 22.11.2019 та №17689 від 25.11.2019.

7. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 01.06.2020.

Суддя Р.В. Бойко