Ухвала

від 01.06.2020 по справі 921/393/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 921/393/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К. М.

перевіривши матеріали касаційної скарги Млиновецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?Млинівці?

до Млиновецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області

про внесення змін до договорів оренди,

ВСТАНОВИВ:

11.03.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Млиновецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 921/393/18, подана 17.03.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2020 касаційну скаргу Млиновецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 921/393/18 залишено без руху, оскільки до касаційної скарги не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі, а також з тих підстав, що касаційна скарга була оформлена з порушенням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України без зазначення передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) подання цієї скарги. Надано скаржнику строк для усунення недоліків.

Від Млиновецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області, на виконання вимог ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2020, надійшла уточнена касаційна скарга в якій у якості підстави подання цієї скарги зазначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас до заяви про усунення недоліків Млиновецькою сільською радою Зборівського району Тернопільської області не додано доказів доплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 921/393/18 у сумі 7 048,00 грн. Натомість скаржником додано заяву про відстрочення сплати судового збору.

Розглянувши матеріали цієї скарги та заяву про усунення недоліків, Суд вважає, що вона підлягає поверненню з огляду на таке.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, N 32, п. 25 - 26).

Суд підкреслює, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див., наприклад, рішення суду від 10.07.1998 року у справі компанії "Тіннеллі та сини, Лтд. та ін." і "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства", Reports 1998-IV, с. 1660, п. 72, та рішення суду від 28.11.2006 року у справі "Апостол проти Грузії", заява N 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дія в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Case of Stankov v. Bulgaria, заява N 68490/01, п. 57 ).

Законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

У пункті 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), було зазначено, що "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом ("Голдер проти Сполученого Королівства" і "Z та інші проти Сполученого Королівства", рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatis mutandis, "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).

Так, зокрема, законодавець у частині 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" закріпив норму відповідно до якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Тобто, статтею 8 Закону України "Про судовий збір" чітко визначені умови за наявності яких суд може своєю ухвалою за клопотанням сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, чинне законодавство України надає судам дискреційні повноваження вирішувати питання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або надання відстрочки (розстрочки) його сплати. Вчинення таких дій є правом суду і може бути застосоване за наявності виключних умов, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для відстрочки, розстрочки чи звільнення від такої сплати.

Крім того, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно її форми та змісту.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

У даному випадку скаржник підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відтак він повинен був зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності , що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Зважаючи на викладене, вимоги ухвали Верховного Суду про усунення недоліків від 13.04.2020 скаржником не виконані.

Згідно з частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

За змістом пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, вона не приймається до розгляду і підлягає поверненню.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 292 Господарського процесуального кодексу України Суд,-

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Млиновецької сільської ради Зборівського району Тернопільської області на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 у справі № 921/393/18 повернути скаржникові.

2 . Матеріали касаційної скарги з додатками на 27 (двадцяти семи) аркушах повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков