Постанова

від 27.05.2020 по справі 761/27998/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року місто Київ

справа № 761/27998/19

провадження №22-ц/824/5234/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю

"УКРАЇНСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ ЖИТЛО - ХХІ СТОЛІТТЯ"

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Волошина В.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ ЖИТЛО - ХХІ СТОЛІТТЯ", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання припиненими трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Українська інвестиційна компанія житло ХХІ Століття", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання припиненими трудових відносин.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 15 жовтня 2002 року вона працювала в ТОВ "Українська інвестиційна компанія ХХІ століття" на посаді директора товариства. Протоколом №2 загальних зборів ТОВ "Українська інвестиційна компанія ХХІ століття" від 24 червня 2010 року її було звільнено з роботи з посади директора на підставі ч.1 ст. 38 КЗпПУ. У червні 2019 року з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та господарських формувань вона дізналась, що по теперішній час зазначена, як керівник (директор) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна компанія житло ХХІ століття", не дивлячись на її звільнення. На даний час будь-які зв`язки та відносини з учасниками товариства у неї відсутні. Компанія фактично не здійснює господарську діяльність тривалий час, як наслідок, вона втратила матеріальну та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді директора. Вона бажає звільнитися, направлені нею листи на адресу товариства та на особисті адреси всіх учасників товариства, що вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не були отримані адресатами та повернулися за зворотною адресою.

Вважає таку бездіяльність відповідача щодо не звільнення її з посади директора товариства за власним бажанням, порушенням її трудових прав на звільнення та вільне обрання місця роботи на власний розсуд.

Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати припиненими її трудові відносини з ТОВ "Українська інвестиційна компанія ХХІ століття" з 24 червня 2010 року у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Українська інвестиційна компанія житло ХХІ Століття", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання припиненими трудових відносин.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Рішення суду є нечітким та допускає неоднозначні припущення, що саме мав на увазі суд мотивуючи рішення. Так, суд зазначає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, а який саме спосіб захисту суд вважає правильним, в оскаржуваному рішенні судом не вмотивовано. Після звільнення, позивач не могла впливати на дії нового керівника та прослідкувати подачу ним документів для проведення державної реєстрації зміни керівника юридичної особи. Весь час після прийняття учасниками товариства рішення про звільнення позивача з посади директора, вона була впевнена, що всі необхідні зміни до державного реєстру були внесені. Про той факт, що зміни не були внесені до реєстру, позивач дізналась у 2019 році, коли зміна керівника в юридичній особі потребує протоколу з нотаріально посвідченими підписами всіх учасників. Зазначена норма встановлена ст. 15 Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань". Для додержання зазначеної норми позивач направила учасникам товариства заяву про звільнення та оформлення такого звільнення з урахуванням вимог чинного законодавства. ЇЇ заява була залишена учасниками товариства без належного реагування. Загальні збори учасників товариства скликані не були, її заява про звільнення задоволена не була.

Відповідач не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.92-96), причини своєї неявки суду не повідомили, будь-яких заяв про неможливість з`явитися у судове засідання суду не подавали, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 15 жовтня 2002 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду директора ТОВ "Українська інвестиційна компанія житло ХХІ Століття", згідно наказу № 1 від 15 жовтня 2002 року.

24 червня 2010 року рішенням Загальних зборів учасників відповідача, оформлене протоколом № 2, позивача було звільнено за власним бажанням з роботи з посади директора відповідача з 24 червня 2010 року та призначено директором товариства ОСОБА_3 з 25 червня 2010 року.

25 червня 2010 року, згідно наказу № 2 відповідача, ОСОБА_3 прийняв на себе обов`язки директора відповідача та приступив до їх виконання.

Також судом установлено, що 26 червня 2019 року позивачка ОСОБА_1 письмово повторно звернулась до третіх осіб, як учасників відповідача, з заявами про проведення позачергових загальних зборів учасників відповідача та розглянути питання підтвердження її звільнення з роботи з посади директора відповідача.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 по теперішній час (червень 2019 року) зазначена як керівник (директор) відповідача.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідач як роботодавець звільнив позивачку ОСОБА_1 як працівника з роботи за її заявою на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України. При цьому судом враховано, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом пред`явлення зазначених позовних вимог не є належним, беручи до уваги положення ч.2 ст.19 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , яка була чинною на час спірних правовідносин.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до ч.1 ст.22 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст.22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

За змістом ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року, у справі № 758/1861/18).

У цій справі встановлено, що рішенням загальних зборів учасників товариства з обмежено відповідальністю Українська інвестиційна компанія житло - ХХІ Століття" від 24 червня 2010 року, оформлене протоколом № 2, звільнено за власним бажанням директора Товариства ОСОБА_1 з 24 червня 2010 року та призначено директором товариства ОСОБА_3 з 25 червня 2010 року. Також вирішено внести відповідні зміни до відомостей про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.6).

Отже, зважаючи на наявність рішення загальних зборів про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

Сама по собі необхідність подання для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу рішення загальних зборів, підписного головою та секретарем загальних зборів, справжність підписів, яких має бути нотаріально засвідчена з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, що передбачено ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", не може бути підставою для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Вимог до особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу)- ТОВ Українська інвестиційна компанія житло - ХХІ Століття" про зобов`язання вчинити певні дії на виконання рішення загальних зборів позивачем у цій справі не заявлено.

Доводи апеляційної скарги висновків суд першої інстанції не спростовують, оскільки є аналогічними за змістом позовної заяви, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, а тому відхиляються апеляційним судом. Доводи апелянта в тій частині, що рішення суду є не чітким та допускає неоднозначні припущення не знайшли свого підтвердження, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України, є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус