Постанова

від 02.06.2020 по справі 725/5490/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року м. Чернівці справа № 725/5490/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Тодоряк Г.Д.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Чернівецька міська рада, ОС ББ Поляріс Чернівці , обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Поляріс , ОСОБА_4 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді Нестеренка Є.В., дата складання повного тексту рішення невідома, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним переведення квартири в нежитлове приміщення та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Поверхом нижче розташована квартира НОМЕР_1 , власником якої є відповідач ОСОБА_3 .

У квітні 2019 року відповідачі почали здійснювати будівельні роботи та реконструкцію квартири АДРЕСА_4 . Позивачу стало відомо, що дана квартира переведена в нежитлове приміщення та на даний час ведуться ремонті роботи для облаштування стоматологічного кабінету.

Проте, він та мешканці зазначеного житлового будинку проти того, щоб у будинку знаходився стоматологічний кабінет. Оскільки шумоізоляція в будинку є незадовільною, житловий будинок призначений саме для проживання в ньому людей, а не для здійснення підприємницької діяльності, а тому зайві шуми та запахи лікарських засобів створить для мешканців незручності у проживанні та порушуватиме спокій жильців. Облаштування окремого входу передбачатиме

Провадження №22-ц/452/20 Категорія 43

втручання в конструкцію будинку, чого мешканці не вправі робити без відповідного дозволу ОСББ. Зазначає, що при придбанні даної квартири попередній власник запевнив, що вказаний будинок є житловий і жодних комерційних приміщень у будинку не передбачається. Про переведення вказаного приміщення в нежитлове позивач та жильців будинку повідомлені не були.

Вказує, що відповідачі не звертались до житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради стосовно переведення житлових приміщень в нежилі, а саме: квартири АДРЕСА_4 .

На підставі вищевикладеного, позивач просив визнати незаконним переведення квартири АДРЕСА_4 в нежитлове приміщення, визнати недійсний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 3-1-3-7 по АДРЕСА_5 , укладений 12.02.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано незаконним переведення квартири АДРЕСА_4 в нежитлове приміщення.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 3-1-3-7 по АДРЕСА_5 , укладений 12.02.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з недоведеністю обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В поясненнях на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання незаконним переведення квартири АДРЕСА_4 в нежитлове приміщення підлягає задоволенню, оскільки відповідачами не було дотримано вимог Положення про порядок переведення житлового приміщення у нежитлове приміщення та нежитлового приміщення у житлове у м. Чернівці, яке затверджено рішенням Чернівецької міської ради від 31.01.2013 року №741 та вимог ЖК Української РСР. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на порушення права позивача через те, що у житловому будинку є приватизовані квартири, при реконструкції нежитлових приміщень під житло з використанням місць загального користування (сходові клітини, колясочні та інші приміщення загального користування). Квартира НОМЕР_1 є житловою, будинок в„–6 А введений у експлуатації як багатоквартирний житловий. Висновок начальника Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації, про те, що зазначена квартири є нежитловим приміщення 3-1 -3-7 є незаконним, оскільки він суперечить чинному законодавству, а саме встановленому законом порядку переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових у житлові.

Державний реєстратор Лугін Д.В. не мав законних підстав здійснювати реєстрацію зазначених нежитлових приміщень 3-1 - 3-7 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності лише на підставі висновку начальника Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 08.05.2018 року і витягу Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно витягу Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень 3-1-3-7, що розташовані у АДРЕСА_5 .

З матеріалів справи вбачається, що звернень до Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради стосовно переведення жилих приміщень в нежилі і нежилих приміщень у жилі квартири НОМЕР_1 не надходило, що підтверджується відповіддю на запит від 21.06.2019 року №03/01-18/2374. Право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу від 12.02.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кривцовою К. Т.

Відповідно до заяви №01/02-18-9177/1 від 11.11.2019 року, наданою Чернівецькою міською радою, постійно діючою міжвідомчою комісією при виконавчому комітеті міської ради з розгляду питань щодо переведення житлових приміщень у нежитлові і нежитлові у житлові приміщення в м. Чернівці, стосовно квартири НОМЕР_1 не розглядалось. Про надання будь-яких дозвільних документів інформація відсутня. Рішень щодо присвоєння поштових адрес житлових та нежитлових приміщень, а також переведення квартири НОМЕР_1 в нежитлове приміщення Чернівецькою міською радою та виконавчим органом не приймалось.

Згідно довідки № 485/01-16 від 18.11.2019 року, виданої приватним нотаріусом Чернівецькою міського нотаріального округу Кривцовою К.Т., 12.02.2019 року за реєстровим №3582 договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не посвідчувався.

ОСОБА_2 набула право власності на житлову квартиру АДРЕСА_4 після сплати пайового внеску у повному обсязі 18.05.2016 року, що підтверджується довідкою від 11.08.2016 року, виданою Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Поляріс .

Згідно технічного плану дана квартира є житловою та складається із 3-х кімнат, кухні, вбиральні, ванної кімнати, коридору, загальною площею 86,9 км. м.

У декларації про готовність до експлуатації об`єкта зазначено, що будівництво будинку в„–6 а здійснювалось як будівництво багатоквартирного житлового будинку з магазином та офісними приміщеннями, що спростовує доводи позивача щодо придбання квартири в будинку, призначеного виключно для проживання.

Згідно витягу Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_4 , зареєстрована як об`єкт житлової нерухомості.

Згідно довідки №2361 від 20.12.2018 року, виданої Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації, при обстеженні квартири АДРЕСА_4 виявлено, що дані приміщення є нежитловими 3-1 - 3-7 загальною площею 85,00 кв. м. Тобто, площа та призначення приміщень змінилась за рахунок перепланування без зміни їх зовнішньої конфігурації, не потребує дозвільних документів та не є самочинним.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 11.08.2016 року державним реєстратором Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації Лугіним Д.В. здійснено реєстрацію нежитлових приміщень 3-1 - 3-7 загальною площею 85,00 кв. м. приміщення АДРЕСА_4 .

Відповідно до ст. 4 ЖК УРСР житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

У ст. 7 та 8 ЖК УРСР зазначено що, непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнено в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 383 ЦК власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що власник квартири обмежений щодо можливості використовувати житлове приміщення для промислового виробництва. Водночас він має право на свій розсуд здійснювати в ній ремонт, змінювати її вигляд та призначення, але за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року №280/97-ВР визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Вказані норми не передбачають обмежень у переведенні в нежилі приміщення для непромислового виробництва жилих приміщень приватного житлового фонду.

Таким чином, межами з`ясування в цьому спорі є не тільки дотримання вимог законодавства при переведенні приміщення із житлового в нежитлове, а й вплив можливого їх недотримання на права позивача.

Про те, доводи позовної заяви не містять посилання на докази втручання в основні та несучі конструкції будинку при переплануванні квартири, що виключають порушення прав інших власників квартир в будинку у зв`язку із можливою загрозою життю чи здоров`ю, або використання при цьому допоміжних приміщень, що може обмежити права користування. Решта доводів зводяться до можливого порушення спокою в майбутньому через завий шум та запахи.

Навіть, якщо погодитися з доводами позовної заяви щодо перебування належних сторонам приміщень в управлінні та на балансі ОСББ Поляріс Чернівці , то правова позиція щодо правильності обраного способу захисту можливого порушення права суперечить наступному.

Згідно ст. ст. 1, 2 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку асоціація об`єднань співвласників багатоквартирного будинку (далі - асоціація) - юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об`єднань співвласників багатоквартирних будинків;

об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;

представник співвласника - фізична або юридична особа, яка на підставі договору або закону має право представляти інтереси співвласника;

співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України, законах України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про житлово-комунальні послуги".

Також цей Закон регулює, крім іншого, відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні.

Відповідно до ст. 4 Закону, крім іншого, об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

В ст. 10 Закону зазначається, що органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання.

До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, крім іншого, прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд; обрання представники від об`єднання, яким зборами надаються відповідні повноваження щодо оперативного вирішення нагальних питань шляхом скликання зборів представників.

Об`єднання, крім іншого, має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

Статтями 9-10 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку передбачено форми управління багатоквартирним будинком. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.

Згідно ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Окрім того, утримання жилих будинків врегульовано Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій , затверджені Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005 року, де в п. 1.4.1. та п. 1.4.5. передбачено надання органами місцевого самоврядування дозволів на перепланування та переобладнання жилих приміщень за зверненням власника.

Аналіз вказаних норм дає можливість дійти висновку, що несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку є спільним майном багатоквартирного будинку, управління яким здійснюється балансоутримувачем, створеним власниками, яке наділене правом звернення до суду за захистом своїх прав та прав співвласників багатоквартирного будинку.

Таким чином, рішення на переобладнання квартири АДРЕСА_4 з житлового в нежиле, контроль за проведенням ремонтних робіт та переобладнанням приміщень повинно здійснюватися балансоутримувачем за наявності та, при необхідності, відповідних рішень органу місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що спори, що виникають з питань захисту права власності здійснення особою перепланувань у належній йому на праві власності квартирі, які не передбачають втручання у конструктивні елементи будівлі, не потребують отримання відповідних дозвільних документів на проведення таких робіт.

Оскільки позивачем не доведено наявність негативного впливу діями відповідачів на його власність, а доводи можливого впливу зводяться до припущень такого в майбутньому, права позивача не порушені, а останній не позбавлений права звернутися за умови існування ОСББ до його виконавчого органу за здійсненням контролю щодо перепланування спірної квартири та/або уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про порушення прав позивача ґрунтуються на припущеннях, не містять обґрунтувань з посиланням на докази.

Констатуючи відсутність порушених прав позивача колегія суддів вважає зайвим надавати правовий аналіз обраному способу захисту, що є самостійною підставою для скасування рішення та відмови у задоволенні пов`язаних вимог.

Відповідно до пп. 1, 3-4 ч.1 та абз.2 ч.2 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 грудня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі викладених вище обґрунтувань.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги в розмірі 2522 грн 40 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 лютого 2020 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог: Чернівецька міська рада, ОСББ Поляріс Чернівці , обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Поляріс , ОСОБА_4 , про визнання незаконним переведення квартири в нежитлове приміщення та визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні) 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк