Постанова

від 01.06.2020 по справі 927/1032/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р. Справа№ 927/1032/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 01.06.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020

у справі № 927/1032/19 (суддя - Фесюра М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

про стягнення 501 624,52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - відповідач) про стягнення 501 624,52 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №07.05.2018 від 07.05.2018 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, у результаті чого позивач просив стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 501 624,52 грн. з яких: 342 129,39 грн. - основного боргу, 131 210,63 грн. - пені, 11 216,90 грн. - 3% річних та 17 067,60 грн. - інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" 169 463,14 грн. заборгованості, пені у розмірі 64 209,09 грн., 3% річних у розмірі 5 557,46 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 8456,05 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7406,51 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3715,29 грн.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач у порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку, своє зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав не в повному обсязі, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 у справі № 927/1032/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що, платіжне доручення №18 від 31.08.2018 на загальну суму 200 000 грн. підтверджує часткову оплату за товар у розмірі 27 333,75 грн., який був реалізований згідно з видатковою накладною №1460 від 25.06.2018. Отже, з урахуванням часткової оплати залишок неоплаченої суми по видатковій накладній №1460 складає 22 437,45 грн. Інші видаткові накладні є неоплаченими відповідачем, що підтверджено матеріалами справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2020 справу № 927/1032/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 у справі № 927/1032/19, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 01.06.2020.

Явка представників сторін

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 01.06.2020, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначеного представника за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.06.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

07.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" (покупець) укладено договір поставки №07.05.2018 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати (поставити) покупцеві його у власність товар, асортимент, кількість, ціна і вартість якого визначені у специфікаціях (додатках), які є невід`ємною частиною цього договору, покупець зобов`язується оплатити вартість товару на умовах, визначених цим договором, та прийняти його у визначений строк.

Згідно з пунктом 2.1 договору асортимент, загальна кількість та вартість товару, що поставляється по даному договору, визначається сукупністю усього товару, що передається постачальником у власність покупцеві, за усіма специфікаціями (додатками), протягом всього строку дії цього договору.

Загальна вартість договору визначається вартістю (ціною) товару, переданого постачальником покупцеві згідно специфікацій протягом дії договору (пункт 3.1 договору).

Сторони у пункті 3.2 договору встановили, що оплата товару, який поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку та на умовах зазначених у специфікаціях до цього договору.

Пунктами 3.3, 3.4 договору визначено, що днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Сторони за взаємною згодою можуть передбачити інший спосіб розрахунків, який не заборонений чинним законодавством України. Покупець оплачує товар шляхом 100% передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків не визначені у відповідній специфікації (додатку) до цього договору. У разі розбіжностей стосовно строків та порядку оплати товару між договором та специфікацією пріоритет має специфікація.

Період (строк) постачання, порядок переходу права власності на товар, а також інші умови постачання визначаються у специфікації на кожну партію товару (пункт 4.2 договору).

У пункті 4.9 договору визначено, що право власності, а також пов`язаний з таким правом ризик випадкової загибелі або пошкодження або (псування) товару переходить від постачальника до покупця з моменту, визначеного в специфікації згідно з правилами Інкотермс-2010.

У випадку порушення термінів або умов оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (пункт 9.2 договору).

Згідно з пунктом 9.4 договору, за порушення строків оплати товару, покупець, крім пені сплачує на користь постачальника 3% річних від суми прострочення за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 12.5 договору передбачено, що сторони дійшли взаємної згоди, на підставі ст. 259 Цивільного кодексу України, при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до умов цього договору, не застосовувати п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здіснювати нарахування штрафних санкцій за весь період неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, а також, збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором, до 3-х років.

Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2018 року. Закінчення строку дії договору не є підставою для невиконання зобов`язань, що виникли до припинення договору, і в тому числі, у зв`язку із закінченням строку його дії (пункт 13.1 договору).

Специфікації та додатки до договору є його невід`ємною частиною (пункт 13.3 договору).

19.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" направило покупцю претензію-вимогу вих.№86 від 18.11.2019, в якій просило провести повну оплату заборгованості за поставлений товар на підставі договору поставки №07.05.2018 від 07.05.2018. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Звертаючись з позовними вимогами, позивач вказав, що відповідач порушив умови договору поставки №07.05.2018 від 07.05.2018 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі, у результаті чого позивач просив стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 501 624,52 грн. з яких: 342 129,39 грн. - основного боргу, 131 210,63 грн. - пені, 11 216,90 грн. - 3% річних та 17 067,60 грн. - інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двохстороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Пунктом 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що копії договору поставки та специфікації (т. 1, а.с. 26-29; а.с. 30; а.с. 36; а.с. 41; а.с. 44; а.с. 47; а.с. 50; а.с. 52; а.с. 57) підписані сторонами та скріплені печатками підприємств, що свідчить про набрання ними чинності.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору та специфікацій сторонами не надано, а тому в силу статті 629 Цивільного кодексу України договір поставки №07.05.2018 від 07.05.18 та специфікації до нього є обов`язковими для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень товар на загальну суму 369 463,14 грн., що підтверджується наступними документами:

специфікація №12 від 25.06.2018 на суму 71 120,70 грн. (видаткова накладна №1460 від 25.06.2018 на загальну суму 71 120,70 грн.; ТТН №1460 від 25.06.2018 на суму 71 120,70 грн.; накладна на повернення від покупця №1551 від 05.09.2018 у розмірі 15 062,70 грн.; накладна на повернення від покупця №1555 від 24.09.2018 у розмірі 6 286,80 грн.). Отже, з урахуванням накладних на повернення, сума до сплати складає 49 771,20 грн.;

специфікація №14 від 06.07.2018 на суму 110 502 грн. (видаткова накладна №1524 від 17.09.18 на загальну суму 63 144,00 грн.; видаткова накладна №152401 від 25.09.18 на загальну суму 47 358,00 грн.; ТТН №1524 від 17.09.18 на суму 63 144,00 грн.; ТТН №152401 від 25.09.18 на суму 47 358,00 грн.);

специфікація №15 від 06.07. 2018 на суму 5 262 грн. (видаткова накладна №1525 від 06.07. 2018 на суму 5 262,00 грн.; ТТН №1525 від 06.07. 2018 на суму 5 262,00 грн.);

специфікація №16 від 11.07.2018 на суму 20 348,40 грн. (видаткова накладна №1558 від 17.09.2018 на суму 20 348,40 грн.; ТТН №1558 від 17.09.2018 на суму 20 348,40 грн.);

специфікація №17 від 23.07.2018 на суму 104 742,00 грн. (видаткова накладна №1596 від 17.09.2018 на загальну суму 104 742,00 грн.; ТТН №1596 від 17.09.2018 на суму 104 742,00 грн.);

специфікація №18 від 30.07.2018 на суму 20 872,80 грн. (видаткова накладна №1633 від 17.09.2018 на загальну суму 20 872,80 грн.; ТТН №1633 від 17.09.2018 на суму 20 872,80 грн.);

специфікація №19 від 08.08.2018 на суму 58 649,94 грн. (видаткова накладна №1668 від 09.08.2018 на суму 58 649,94 грн.; ТТН №1668 від 09.08.2018 на суму 58 649,94 грн.; накладна на повернення від покупця №1554 від 24.09.18 на суму 4 056,00 грн.). Отже, з урахуванням накладної на повернення, сума до сплати складає 54 593,94 грн.;

специфікація №20 від 12.10.18 на суму 3 370,80 грн. (видаткова накладна №2044 від 12.10.18 на суму 3 370,80 грн.; ТТН №2044 від 12.10.18 на суму 3 370,80 грн.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 200 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №18 від 31.08.2018 з призначенням платежу за засоби захисту рослин відповідно до договору №07.05.2018 від 07.05.2018, в т.ч. ПДВ .

Таким чином, в порушення вимог статті 610 Цивільного кодексу України, свої зобов`язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 169 463,14 гривень (369 463,14 грн. (поставлений товар) - 200 000 грн. (оплачений товар) =169 463,14 грн.).

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що платіжне доручення №18 від 31.08.2018 на загальну суму 200 000 грн. підтверджує лише часткову оплату за товар у розмірі 27 333,75 грн., який був реалізований згідно з видатковою накладною №1460 від 25.06.2018, а інші видаткові накладні є неоплаченими відповідачем, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не подано належних та допустимих доказів того, що платіжне доручення №18 від 31.08.2018 на загальну суму 200 000 грн. підтверджує лише часткову оплату за поставлений товар.

Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню в розмірі 169 463,14 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 131 210,63 грн. пені за період з 01.11.2018 по 04.12.2019.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

У пункті 9.2 договору сторони вказали, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 9.4 договору за порушення строків оплати товару, покупець, крім пені сплачує на користь постачальника 3% річних від суми прострочення за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 12.5 договору передбачено, що сторони дійшли взаємної згоди, на підставі статті 259 Цивільного кодексу України, при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до умов цього договору, не застосовувати п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здіснювати нарахування штрафних санкцій за весь період неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, а також, збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором, до 3-х років.

Апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", наведений позивачем у позовній заяві та перевірений судом першої інстанції, розрахунок пені за період з 01.11.2018 по 04.12.2019, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 64 209,09 грн. є арифметично правильною, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 11 216,90 грн. та 17 067,60 грн. інфляційних витрат за період листопад 2018 - серпень 2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунки 3% річних та збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних за період 01.11.2018 по 04.12.2019 у сумі - 5 557,46 грн. та індексу інфляції з листопада 2018 по серпень 2019 у розмірі - 8456,05 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, отже суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., слід зазначити наступне.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин 3 - 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами 4, 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження понесення витрат на професійну правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 06.05.2019; акт наданих послуг №3 від 17.01.2020; рахунок на оплату №3 від 18.12.2019 на суму 15 000,00 грн.; платіжне доручення №788 від 18.12.2019 на суму 15000,00 грн.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю сервї ПТ №1686 від 04.04.2017; ордер про надання правової допомоги ПТ№120787; копію додаткової угоди від 31.12.2019 до договору про надання правової допомоги від 06.05.2019.

Таким чином, позивачем документально доведено понесення витрат на правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами від відповідача не надходило.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Зважаючи на часткове задоволення судом заявлених у позові вимог, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу, як і витрати по сплаті судового збору, за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на суму 7406,51 грн.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 у справі № 927/1032/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 у справі № 927/1032/19 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 у справі № 927/1032/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2020 у справі № 927/1032/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Агро Центр".

4. Матеріали справи №927/1032/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.06.2020.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко