Постанова

від 27.05.2020 по справі 917/1997/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2020 р. Справа №917/1997/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Рой І.В., свідоцтво серія ПТ№2122 від 11.04.2018 року, довіреність від 16.01.2020 року;

першого відповідача - Юшко М.М., довіреність №3/01-54 від 02.01.2020 року;

другого відповідача - Шашкова Є.А., посвідчення №1477 від 27.02.2019 року, ордер серія ПТ№185179 від 17.02.2020 року;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова, с.Веприк, Гадяцький район, Полтавська область, (вх.№47П/1-40) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року по справі №917/1997/16,

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова, с.Веприк, Гадяцький район, Полтавська область,

до 1. Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, м.Гадяч, Полтавська область,

2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини , м.Гадяч, Полтавська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. Відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області, м.Гадяч, Полтавська область,

2. Веприцька сільська рада, м.Веприк, Полтавська область,

про визнання недійсним розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Духова звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області (1-й відповідач) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини (2-й відповідач) про:

- визнання недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519 Про передачу СТОВ Сади Гадяччини в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району ;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.10.2016 року №06/02/2016 площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269, який укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини ;

- стягнення з Гадяцької районної державної адміністрації та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини витрати по сплаті судового збору в розмірі 2756,00 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року у справі №917/1997/16 (суддя Кульбако М.М.) позов залишено без задоволення.

Позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Духова, з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що СТОВ ім. Духова юридично є підприємством, створеним у результаті перетворення (зміни організаційно-правової форми) юридичної особи з ідентифікаційним кодом 03771459 та заснованим в процесі реформування Колективного сільськогосподарського підприємства Заповіт Ілліча шляхом його реорганізації (перетворення) у СТОВ ім. Духова, яке є правонаступником КСП Заповіт Ілліча . Являючись правонаступником КСП Заповіт Ілліча , СТОВ ім. Духова є власником багаторічних насаджень загальною площею 60,7 га, а з урахуванням вимог ст.ст. 19, 22, 78, 79, 125 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України і правового висновку Верховного Суду України по справі №6-14цс15 є законним землекористувачем спірної земельної ділянки на якій знаходяться багаторічні насадження.

Апелянт вважає, що перший відповідач безпідставно розпорядився спірною земельною ділянкою (надав в оренду другому відповідачу), оскільки спірна земельні ділянка перебуває у власності позивача і він від неї не відмовлявся.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за вищевказаною скаргою; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви, клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання.

11.02.2020 року позивач надав через канцелярію суду письмові пояснення по справі (вх.№1332) з клопотанням про приєднання до матеріалів справи доказів. У поясненнях позивач наводить правове аргументування щодо наявності в нього права власності на спірну земельну ділянку, недоведеності відповідачами, що спірна земельна ділянка належить до масиву нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року у зв`язку із надходженням від представників сторін клопотань про необхідність ознайомлення з матеріалами справи, у судовому засіданні оголошено перерву до 26.02.2020 року.

26.02.2020 року від першого відповідача надійшли письмові пояснення по справі (вх.№1933), в яких просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а судові витрати стягнути з позивача.

У судовому засіданні 26.02.2020 року оголошено перерву до 10.03.2020 року.

Другий відповідач надав заперечення на вимоги апеляційної скарги (вх.№1942 від 26.02.2020 року), в яких вказує, що спірні землі колективної власності під багаторічними насадженнями (садами) КСП Заповіти Ілліча не були розпайовані, хоча відповідно до законодавства вони підлягали під розпаювання. Другий відповідач наполягає на тому, що спірна земельна ділянка відносить до категорії нерозподілених та невитребуваних і нею до моменту до паювання серед членів колективного сільськогосподарського підприємства може розпоряджатися Гадяцька районна державна адміністрація на підставі ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . Таким чином, другий відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а судові витрати стягнути з позивача.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, зважаючи на зміну складу суду, колегія суддів дійшла висновку про неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні та відклала розгляд справи на іншу дату, а саме на 23.03.2020 року.

Ухвалою суду від 19.03.2020 року з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , клопотання апелянта задоволено та відкладено розгляд справи. Також суд апеляційної інстанції повідомив, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги учасників справи буде повідомлено додатково, зокрема шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судова влада України .

Ухвалою суду від 14.04.2020 року призначено справу №917/1997/16 до розгляду в судове засідання на 18.05.2020 року, а також роз`яснено учасникам справи право на їх участь у судовому засіданні та шляхи реалізації такого права.

При цьому, про призначення справи до розгляду здійснено повідомлення на офіційному веб-порталі Судова влада України .

Ухвалою суду від 18.05.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 27.05.2020 року.

19.05.2020 року від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі (вх.№4785), в яких викладено правову позицію щодо правонаступництва та які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.05.2020 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представники першого та другого відповідачів проти позиції апелянта заперечували з підстав викладених у відзивах.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів у судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, у тому числі шляхом публікації оголошення на офіційному сайті суду.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про вчинення дій направлених на належне повідомлення учасників справи і про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності третіх осіб.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У грудні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Духова звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області (1-й відповідач) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини (2-й відповідач) про:

- визнання недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519 Про передачу СТОВ Сади Гадяччини в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району ;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.10.2016 року №06/02/2016 площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269, який укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини ;

- стягнення з Гадяцької районної державної адміністрації та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини витрати по сплаті судового збору в розмірі 2756,00 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року у справі №917/1997/16 (суддя Кульбако М.М.) позов залишено без задоволення.

При цьому, в матеріалах справи відсутній повний текст судового рішення, а тільки вступна та резолютивна частини. У Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення.

У рішенні ЄСПЛ по справі Устименко проти України (29/01/2016), який визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення). Цією нормою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У рішенні Високий Суд вкотре застеріг, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п. 46 рішення).

Відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на момент прийняття рішення) рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент винесення рішення по справі) прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи. Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п`яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Однак, на даний час відсутня описова та мотивувальна частини прийнятого Господарським судом Полтавської області рішення, які повинні обґрунтовувати рішення по справі. Таким чином, можна стверджувати, що суд першої інстанції виніс рішення не маючи ніякого законного підґрунтя і це є порушенням норм процесуального права та беззаперечною підставою для скасування такого рішення (висновку у вигляді резолютивної частини) в силу приписів ст. 277 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на момент апеляційного провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року по справі №917/1997/16.

Щодо суті спору та позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовною заявою, основними доводами позивача є те, що:

- СТОВ ім. Духова створене шляхом реорганізації КСП Заповіт Ілліча і є його правонаступником;

- спірна земельна ділянка не входила до складу земель, що підлягають паюванню і не розпайовувалася та протиправно віднесена до категорії нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка;

- земельна ділянка із кадастровим номером 5320482000:00:005:0269 сформована із масиву земель під багаторічними насадженнями і яка належала КСП Заповіт Ілліча на праві колективної власності відповідно до державного акта на право колективної власності на землю серія ПЛ №2 від 15.09.1996 року, а в силу правонаступництва належить СТОВ ім. Духова;

- чинні на момент видачі державного акта норми законодавства не вимагали реєстрації речових прав на землю;

- підстави припинення права власності на землю визначались статтею 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та статтею 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року;

- з урахуванням статей 140, 142 Земельного кодексу України позивач не звертався до уповноважених органів влади із заявою про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку та не укладав угоди про передачу права власності на земельну ділянку;

- приймаючи оскаржувані акти, відповідач порушив право власності позивача на спірну земельну ділянку, яке підлягає захисту в порядку статей 152, 153, 155 Земельного кодексу України.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Духова, ідентифікаційний код - 03771459; місцезнаходження: с. Веприк, Гадяцький район, Полтавська область, зареєстроване як юридична особа 10.02.1995 року і з 04.04.1994 року перебуває на обліку у Головному управлінні регіональної статистики, з 10.07.1997 року перебуває на обліку як платник єдиного внеску та з 10.07.1997 року перебуває на обліку як платник податків у Гадяцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності КСП Заповіт Ілліча від 10.02.1995 року підприємство має код 03771459.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи СТОВ ім. Духова серія АО№131622 має код 03771459.

У архівній довідці архівного сектору Гадяцької районної державної адміністрації вих.№01-17-1206 від 10.08.2016 року зазначено, що позивач є правонаступником КСП Заповіт Ілліча .

Відповідно до п. 1.3. статуту позивача, зареєстрованого Гадяцькою РДА 25.02.2000 року за № 62 - товариство є правонаступником КСП Заповіт Ілліча .

Відповідно до п 4.12. статуту позивача, зареєстрованого Гадяцькою РДА 25.02.2000 року за №62 - товариство є власником майна, наданого йому засновниками та учасниками у власність, продукції, виробленої у результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, незаборонених законом.

Відповідно до п 4.14. статуту позивача, зареєстрованого Гадяцькою РДА 25.02.2000 року за №62 - до майна товариства належать також вклади засновників та учасників товариства такі як будівлі, споруди, обладнання та інші, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в т.ч. інтелектуальна власність), матеріальні цінності, грошові кошти, в т.ч. в іноземній валюті.

Відповідно до рішення Веприцької сільської ради Гадяцького району від 10.04.1996 року Про розгляд проекту роздержавлення і приватизації земель КСП Заповіт Ілліча погоджено розроблений проект роздержавлення, яким передбачено передати в колективну власність КСП Заповіт Ілліча всього земель 3737,9 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 3548,9 га, з них ріллі - 3472,5 га, багаторічних насаджень - 60,7 га, сіножатей - 14,6 га, пасовищ 1,1 га.

Відповідно до рішення Гадяцької районної ради від 26.04.1996 року Про розгляд проекту роздержавлення і приватизації земель і видачу державних актів на право колективної власності та право постійного користування земель КСП Заповіт Ілліча на території Веприцької сільської ради погоджено розроблений проект роздержавлення, яким передано в колективну власність КСП Заповіт Ілліча всього земель 3737,9 га.

Відповідно до додатку №1 до вказаного рішення до складу переданих у колективну власність земель площею 3472,5 га ввійшли: 3472,5 - рілля, 60,7 га - багаторічні насадження, 14,6 га - сіножаті, 1,1 га - пасовища, 60,3 га - під виробничими дворами, 208 га - під господарськими шляхами і прогонами, 63,3 га - ліси і лісові площі, 25,9 га - забудовані землі, 13,3 га - болота, 2,8 га - води, 2,6 - інші.

На підставі вказаного Проекту роздержавлення земель та рішення Веприцької сільської ради народних депутатів від 20.10.1995 року, було видано КСП Заповіт Ілліча Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ №2 від 15.09.1996 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1.

Як вказує позивач та не заперечується відповідачами спірна земельна ділянка входила до складу земель, що були передані на праві колективної власності КСП Заповіт Ілліча згідно державного акту.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

У Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, задекларовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У ч.ч. 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

За приписами ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої одним з таких є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно ст.ст. 2, 20 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що виникають, зокрема, з земельних відносин та щодо права власності чи іншого речового права на майно, визнання недійсними акта, що порушують такі права.

У контексті ст. 4 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Цивільного кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судом встановлено, що на підставі рішення Гадяцької районної ради від 26.04.1996 року КСП Заповіт Ілліча видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ№2 від 15.09.1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 та, відповідно до якого КСП Заповіт Ілліча надано у колективну власність земельну ділянку площею 3737,9 га, в межах згідно з планом землекористування.

За інформацією Головного управління статистики у Полтавській області Колективне підприємство колгосп Заповіт Ілліча (ідентифікаційний код 03771459) Гадяцькою районною державною адміністрацією перереєстровано у СТОВ ім..Духова (ідентифікаційний код 03771459).

Стаття 6 Закону України Про підприємства в Україні (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) зазначала, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України Про підприємництво .

Стаття 37 ЦК УРСР (в редакції чинній на той час) визначала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

А ч. 4 ст 34 Закону України Про підприємства в Україні (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачала, що підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно до п 5 Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (затв. Постановою Кабінету Міністрів України №538 від 14.07.1993 року Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України , яка втратила чинність з 01.01.1996 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 року) державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять такі дані: ідентифікаційний код господарюючого суб`єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України, найменування суб`єкта українською, російською та, за бажанням, англійською мовами, юридична адреса, ознака особи, територіальна належність, відомча підпорядкованість, форма власності, форма господарської діяльності, кількість підрозділів (філій), ознака підрозділу (філії, дочірнього підприємства), прізвище керівника, види діяльності, а також дані про державну реєстрацію, інформація про засновників або інвесторів.

Джерелом формування інформаційного фонду є дані з резерву ідентифікаційних кодів, національні та міжнародні класифікатори, які використовуються під час обробки інформації в статистичних спостереженнях або при здійсненні фінансових та економічних операцій, а також інформація довідкового характеру.

Така ж норма була закріплена у п. 15 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118, в редакції станом на дату перереєстрації юридичної особи позивача) де зазначено, що у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування. У разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Перереєстрація суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Перереєстрація проводиться у разі зміни форми власності, організаційної форми або назви суб`єкта підприємництва (ч.8, ч.9 ст. 8 Закону України Про підприємництво від 07.02.1991 року №698-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Норма такого ж змісту викладена і у п 15 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності (затв. постановою Кабінету Міністрів України №276 від 29.04.1994 року), зокрема, що перереєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для їх реєстрації.

З аналізу цих правових норм слідує висновок, що припинення юридичної особи тягне за собою виключення юридичної особи з державного реєстру України. Перереєстрація ж юридичної особи не має наслідком її припинення, виключення її з державного реєстру України, і при цьому залишається незмінним її ідентифікаційний код.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Духова значиться в реєстрі за тим самим ідентифікаційним кодом, що і КСП Заповіт Ілліча - 03771459, а дані про перереєстровану юридичну особу значаться у фіскальних органах ще з 13.02.1991 року.

Таким чином, КСП Заповіт Ілліча як юридична особа припинило свою діяльність, внаслідок реорганізації і наразі відповідною юридичною особою є СТОВ ім.Духова.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (ч.4 ст. 13 Конституції України).

Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41 Конституції України).

У ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 року) зазначалось, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

КСП Заповіт Ілліча отримало Державний акт на право колективної власності на землю площею 3737,9 га (до складу яких входить і спірна земельна ділянка площею 29,6853 га кадастровим номером 5320482000:00:005:0269).

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у ст. 28 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990 року) та у ст. 140 Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001). Перелік цих підстав є вичерпним.

Відповідно до ст. 28 Земельного кодексу України (від 18.12.1990 року в останній його редакції) право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; 3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; 4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6 - 8 ст. 27 цього Кодексу. Право власності на землю може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.

Статтею 140 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваних документів) підставами припинення права власності на земельну ділянку визначались: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Наразі матеріали справи не містять документів, які б підтверджували підстави припинення права власності позивача щодо земель, переданих останньому у колективну власність згідно Державного акта на право колективної власності на землю серії ПЛ №2 від 15.09.1996 року (до яких входить земельна ділянка площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269). Право власності на земельну ділянку не припинялось і в судовому порядку.

Відповідно до п 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Про відсутність обов`язкових вимог приписів щодо переоформлення права власності на землю зазначалося у п 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року №449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою , відповідно до якого раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова втратила чинність 03.06.2013 року).

Крім того, Законом України Про Державний земельний кадастр (чинний з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, і котрі видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними (п 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Положення п.6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди визнано неконституційним за рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005.

Як зазначалося вище та вбачається з матеріалів справи, КСП Заповіт Ілліча , перереєстрована у СТОВ ім.Духова мала належним чином оформлений Державний акт серії ПЛ№2 на право колективної власності на землю площею 3737,9 га (до складу якої ввійшла спірна земельна ділянка площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269), він є чинним, ніким не скасованим. Позивач зберіг це право і після зміни законодавства.

А відтак, зміни в земельному законодавстві після видачі Державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ№2, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.

Також, згідно приписів ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

За даними Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5304831732016 від 07.11.2016 року, Відділом Держземагенства у Гадяцькому районі 26.11.2014 року зареєстровано за державою право власності на земельну ділянку площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269, яка розташована на території Веприцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, віднесених до категорії земель сільськогосподарського призначення за формою власності - державна власність.

Відповідно до ч 1 ст. 117 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом виконавчої влади ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу виконавчої влади є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до п.1 Положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №15 від 14.01.2015 (надалі - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п.п. 25-1 п 4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Також, згідно п п 31 п 4 вказаного Положення Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання (п 9 Положення).

Як зазначалось вище, спірна земельна ділянка була віднесена першим відповідачем до земель державної форми власності. Проте, матеріали справи, з огляду на вищевикладені обставини, не містять інформації, а відповідачами не доведено, на підставі чого та з огляду на які правові підстави вчинено такі дії, як оформлення спірної земельної ділянки і віднесення її до державної форми власності, відсутні відомості зміни цільового призначення земельної ділянки як і відсутні відомості щодо припинення колективної власності на землю за відповідним актом.

Колегія судді відхиляє посилання першого відповідача на інвентаризаційні відомості 6-зем та відомості щодо обліку, оскільки такі дії провадяться одноособово і не є підставою для визначення права власності.

Слід звернути увагу, що записи, які містяться у реєстрах (носять інформативний характер щодо обліку прав), повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені певні реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Наразі у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право першого відповідача щодо спірної земельної ділянки.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Відділу Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області вих.№37-1608-99.3-1351/2-16 від 27.10.2016 року, в якому повідомлено, що земельна ділянка площею 29,6853 (багаторічні насадження / спірна земельна ділянка) відноситься до колективної власності КСП Заповіт Ілліча . До того ж, у матеріалах справи наявні листи, в яких Головне управління Держгеокадастру у Полтавської області повідомляло, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності згідно державного акта на право колективної власності і воно не має права на розпорядження такими землями.

Відповідно до п 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 року за №720/95 установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що згідно матеріалів розпаювання землі, які затверджені розпорядженням Гадяцької райдержадміністрації від 27.01.1997 року №27 Про затвердження вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по КСП Заповіт Ілліча між 1268 пайовиками, що відповідно до Закону набули право отримати сертифікати на право на земельну частку (пай), було розподілено виключно з земельних угідь - рілля 3525 га землі із земель, що перебували в колективній власності та частково в постійному користуванні - 2,78 га на кожний пай. Тобто поділ земельних ділянок на яких знаходяться багаторічні насадження між пайовиками на земельні частки (паї) не проводився. Крім того, у матеріалах справи наявні інвентаризаційні відомості, що складались КСП Заповіт Ілліча , а в подальшому СТОВ ім. Духова і з них вбачається, що відповідними юридичними особами обраховувались багаторічні насадження, тобто і спірна земельна ділянка.

Досліджуючи обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків, що відповідно до правовстановлюючих документів та документів бухгалтерського обліку СТОВ ім.Духова (код ЄДРПОУ 03771459), як правонаступник Колективного сільськогосподарського підприємства Заповіт Ілліча (код ЄДРПОУ 03771459) є власником багаторічних насаджень (садів фруктових), що знаходяться, зокрема, на земельній ділянці площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269 і яка згідно Державного акту на право колективної власності на землю відносяться до колективної власності на землю КСП Заповіт Ілліча правонаступником якого є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Духова. Позивач у добровільному порядку, встановленому ст.142 Земельного кодексу України, від права колективної власності на вказану земельну ділянку не відмовлявся. Також відсутні будь-які підстави, визначені ст.143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права на вищезазначену земельну ділянку в судовому порядку. Обставини справи також свідчать, що земельна ділянка площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269 не паювалась, сертифікати на земельні части (паї) на неї не видавались, а відтак не підпадають під категорію (визначення) нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка.

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519 Про передачу СТОВ Сади Гадяччини в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району вирішено, зокрема, передати СТОВ Сади Гадяччини в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269 для ведення товарного сільськогосподарського призначення (рілля) та розташована на території Веприцької сільської ради Гадяцького району, Полтавської області.

У подальшому на підставі вказаного розпорядження між першим та другим відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки від 11.10.2016 року №06/02/2016.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України зазначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про визнання недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519 Про передачу СТОВ Сади Гадяччини в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району , як такого що прийнято з перевищенням повноважень на його прийняття, оскільки перший відповідач розпорядився майном щодо розпорядження яким в нього відсутні повноваження. Крім того спірним є і визначення майна як нерозподілена земельна ділянка.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Оспорюваний позивачем договорів оренди від 11.10.2016 року №06/02/2016 площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269, який укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини укладено на підставі розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519, який виданий першим відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства і визнаний судом недійсним.

Зважаючи на те, що позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.10.2016 року №06/02/2016 площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269, який укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини є фактично похідною від вимоги щодо визнання недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519, яке визнано судом недійсним, суд вбачає підстави для задоволення такої позовної вимоги і візнання договору недійсним.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог СТОВ ім.Духова.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що твердження позивача щодо суті спору, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними, допустимими та достатніми доказами, тоді як господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи і це призвело до прийняття невірного рішення.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду від 06.03.2017 року у справі №917/1997/16 скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат, які складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, то колегія суддів дійшла висновку про їх розподіл у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року по справі №917/1997/16 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації від 28.07.2016 року №519 Про передачу СТОВ Сади Гадяччини в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району .

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.10.2016 року №06/02/2016 площею 29,6853 га кадастровий номер 5320482000:00:005:0269, який укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини .

Стягнути з Гадяцької районної державної адміністрації на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова 1378 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сади Гадяччини на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова 1378 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03 червня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов