Постанова

від 01.10.2020 по справі 917/1997/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 917/1997/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О. , Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників:

позивача: Рой І.В.,

відповідача 2: Шашкова Є.А.,

відповідача 1 та третіх осіб: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Гадяччини"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 (судді Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.)

у справі № 917/1997/16

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Духова

до:

1) Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області;

2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Гадяччини",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області;

2) Веприцька сільська рада,

про визнання недійсним розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Духова звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Гадяччини" про визнання недійсним розпорядження голови Гадяцької районної державної адміністрації "Про передачу СТОВ "Сади Гадяччини" в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району", а також про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки який укладений між відповідачами.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 у справі №917/1997/16 (суддя Кульбако М.М.) позов залишено без задоволення.

В матеріалах справи відсутній повний текст судового рішення, наявні лише вступна та резолютивна частини; у Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 рішення місцевого суду скасовано, з огляду на допущені порушення норм процесуального права, прийнято нове рішення про задоволення позову.

За висновком суду апеляційної інстанції, земельна ділянка, щодо якої прийнято спірне розпорядження та укладено оспорюваний договір, є власністю позивача - правонаступника КСП "Заповіт Ілліча", якому спірна земельна ділянка належала на праві колективної власності згідно з Державним актом на право колективної власності на землю від 15.09.1996.

Також, за висновком апеляційного суду , спірним є визначення майна як нерозподілена земельна ділянка.

Зважаючи на відсутність підстав для припинення права власності позивача щодо земель, переданих йому у колективну власність, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Гадяцька районна державна адміністрація прийняла спірне розпорядження з перевищенням повноважень. Відповідно і договір, укладений між відповідачами на підставі недійсного розпорядження, також визнано судом недійсним

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, другий відповідач - СТОВ "Сади Гадяччини" оскаржив його у касаційному порядку, просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

За доводами скаржника наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права до подібних правовідносин, між тим вважає, що висновок суду апеляційної інстанції не відповідає встановленим обставинам справи та суперечить нормам матеріального права, якими не передбачено можливості правонаступництва юридичними особами права колективної власності громадян на землю. Вважає, що спірне розпорядження видано в межах повноважень районної держаної адміністрації.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного суду, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Стаття 4 Земельного кодексу УРСР установлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК УРСР, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року № 2201-ХІІ.

За змістом частини 2 статті 78 чинного ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідно до рішення Веприцької сільської ради Гадяцького району від 10.04.1996 "Про розгляд проекту роздержавлення і приватизації земель КСП "Заповіт Ілліча" погоджено розроблений проект роздержавлення, яким передбачено передати в колективну власність КСП "Заповіт Ілліча" всього земель 3737,9 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 3548,9 га, з них ріллі - 3472,5 га, багаторічних насаджень - 60,7 га, сіножатей - 14,6 га, пасовищ 1,1 га.

Відповідно до рішення Гадяцької районної ради від 26.04.1996 "Про розгляд проекту роздержавлення і приватизації земель і видачу державних актів на право колективної власності та право постійного користування земель КСП "Заповіт Ілліча" на території Веприцької сільської ради" погоджено розроблений проект роздержавлення, яким передано в колективну власність КСП "Заповіт Ілліча" всього земель 3737,9 га.

Згідно з додатком №1 до вказаного рішення до складу переданих у колективну власність земель площею 3472,5 га ввійшли: 3472,5 - рілля, 60,7 га - багаторічні насадження, 14,6 га - сіножаті, 1,1 га - пасовища, 60,3 га - під виробничими дворами, 208 га - під господарськими шляхами і прогонами, 63,3 га - ліси і лісові площі, 25,9 га - забудовані землі, 13,3 га - болота, 2,8 га - води, 2,6 - інші.

На підставі вказаного Проекту роздержавлення земель та рішення Веприцької сільської ради народних депутатів від 20.10.1995, видано КСП "Заповіт Ілліча" Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ №2 від 15.09.1996, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №1.

СТОВ ім. Духова створене шляхом реорганізації КСП "Заповіт Ілліча" і є його правонаступником.

Спірна у даній справі земельна ділянка із кадастровим номером 5320482000:00:005:0269 сформована із масиву земель під багаторічними насадженнями і яка належала КСП "Заповіт Ілліча" на праві колективної власності відповідно до державного акта на право колективної власності на землю серія ПЛ №2 від 15.09.1996, а в силу правонаступництва належить СТОВ ім. Духова; чинні на момент видачі державного акта норми законодавства не вимагали реєстрації речових прав на землю; підстави припинення права власності на землю визначались статтею 28 ЗК України від 18.12.1990 та статтею 140 ЗК України від 25.10.2000; з урахуванням статей 140, 142 ЗК України позивач не звертався до уповноважених органів влади із заявою про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку та не укладав угоди про передачу права власності на земельну ділянку; приймаючи оскаржувані акти, відповідач порушив право власності позивача на спірну земельну ділянку, яке підлягає захисту в порядку статей 152, 153, 155 ЗК України.

За висновком апеляційного суду, земельна ділянка, щодо якої існує спір у даній справі, не входила до складу земель, що підлягають паюванню і не розпайовувалася та безпідставно віднесена до категорії нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка.

Вказані висновки обґрунтовано даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якими Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Духова, ідентифікаційний код - 03771459; місцезнаходження: с. Веприк, Гадяцький район, Полтавська область, зареєстроване як юридична особа 10.02.1995 і з 04.04.1994 перебуває на обліку у Головному управлінні регіональної статистики, з 10.07.1997 перебуває на обліку як платник єдиного внеску та з 10.07.1997 перебуває на обліку як платник податків у Гадяцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності КСП "Заповіт Ілліча" від 10.02.1995 року підприємство має код 03771459, СТОВ ім. Духова серія АО№131622 також має код 03771459.

У архівній довідці архівного сектору Гадяцької районної державної адміністрації вих.№01-17-1206 від 10.08.2016 зазначено, що позивач є правонаступником КСП "Заповіт Ілліча".

Відповідно до п. 1.3. статуту позивача, зареєстрованого Гадяцькою РДА 25.02.2000 за № 62 - товариство є правонаступником КСП "Заповіт Ілліча". Відповідно до п. 4.12. статуту позивача, зареєстрованого Гадяцькою РДА 25.02.2000 за №62, товариство є власником майна, наданого йому засновниками та учасниками у власність, продукції, виробленої у результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, незаборонених законом. Відповідно до п 4.14. статуту позивача, зареєстрованого Гадяцькою РДА 25.02.2000 за №62, до майна товариства належать також вклади засновників та учасників товариства такі як будівлі, споруди, обладнання та інші, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в т.ч. інтелектуальна власність), матеріальні цінності, грошові кошти, в т.ч. в іноземній валюті.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що згідно з матеріалами розпаювання землі, які затверджені розпорядженням Гадяцької райдержадміністрації від 27.01.1997 №27 "Про затвердження вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по КСП "Заповіт Ілліча" між 1268 пайовиками, що відповідно до Закону набули право отримати сертифікати на право на земельну частку (пай), було розподілено виключно з земельних угідь рілля 3525 га землі із земель, що перебували в колективній власності та частково в постійному користуванні 2,78 га на кожний пай.

Тобто поділ земельних ділянок, на яких знаходяться багаторічні насадження між пайовиками на земельні частки (паї) не проводився.

Крім того, у матеріалах справи наявні інвентаризаційні відомості, що складались КСП "Заповіт Ілліча", а в подальшому СТОВ ім. Духова і з них вбачається, що відповідними юридичними особами обраховувались багаторічні насадження та спірна земельна ділянка.

Зважаючи на такі обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновків, що відповідно до правовстановлюючих документів та документів бухгалтерського обліку СТОВ ім. Духова, як правонаступник Колективного сільськогосподарського підприємства "Заповіт Ілліча" є власником "багаторічних насаджень" (садів фруктових), що знаходяться, зокрема, на земельній ділянці площею 29,6853 га, і яка згідно з Державним актом на право колективної власності на землю відносяться до колективної власності на землю КСП "Заповіт Ілліча" правонаступником якого є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Духова. Позивач у добровільному порядку, встановленому статтею 142 ЗК України, від права колективної власності на вказану земельну ділянку не відмовлявся. Також відсутні будь-які підстави, визначені статтею 143 ЗК України, для примусового припинення права на вищезазначену земельну ділянку в судовому порядку.

Однак погодитись з викладеними в оскаржуваній постанові висновками неможливо з огляду на його передчасність.

Так, складовою реформування земельних відносин, що триває в Україні, є роздержавлення земель, тобто передача останніх із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

Відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно (частини 2 та 3 статті 25 ЗК України).

У свою чергу, частинами 3 - 5 статті 118 ЗК Кодексу передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

26 квітня 2003 року набрав чинності Закон України № 675-IV "Про внесення змін до ЗК України", яким пункт 8 розділу Х ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Натомість приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зраЗКа та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації(пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Викладені вище норми дозволяють констатувати, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Відповідний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності , а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон України № 899-IV).

Статтями 1 та 2 Закону України № 899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї .

Згідно з частиною 1 статті 84 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2002) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Приписами частини 1 статті 82 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2002) передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 28 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2002) сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Отже, земельне законодавство, яким чітко визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності на землі сільськогосподарського призначення, не допускає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що право колективної власності на спірну земельну ділянку не припинялося у встановленому порядку і таке право трансформувалося у право власності позивача як правонаступника ліквідованого колишнього землевласника КСП "Заповіт Ілліча" суперечить вимогам статей 82, 84 ЗК України.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм матеріального права до подібних правовідносин викладено в постанові Верховного Суду 17 червня 2020 року у справі № 911/1292/18.

Статтею 13 Закону України № 899-IV передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

За змістом частини 3 статті 13 Закону України № 899-IV невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

У порушення вимог статей 86, 269 ГПК України суди попередніх інстанцій достеменно не з`ясували тих обставин: чи приймали загальні збори членів трудового колективу КСП "Заповіт Ілліча" рішення про розподіл земельної ділянки загальною площею 3737,9 га (до якої входять і спірна земельна ділянка) між членами трудового колективу згідно із затвердженим списком; чи видавала РДА розпорядження про затвердження технічної документації з виділення земельних часток (паїв) на землях КСП "Заповіт Ілліча" загальною площею 3737,9 га та оформлення його членам права приватної власності на земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва чи особистого селянського господарства шляхом виділення в натурі (на місцевості) відповідних земельних ділянок.

Між тим, у разі, якщо члени трудового колективу застосували процедуру паювання до частини земель, що перебували у КСП "Заповіт Ілліча"" на праві колективної власності, то наслідком реалізації цієї процедури є припинення права колективної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо спірної земельної ділянки.

При цьому, враховуючи положення Указу № 720/95 не підлягали паюванню лише земельні ділянки колективної власності під господарськими будівлями та спорудами.

Згідно зі статтею 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Суди належним чином не дослідили, чи є спірні земельні ділянки сформованими та чи відносяться вони до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями колективної власності, а перебувають лише у розпорядженні Райдержадміністрації до моменту отримання їх власниками державних актів про право власності на земельну ділянку, що може вплинути на недоведеність позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття відповідачем 1 оспорюваного розпорядження та укладення між відповідачами оспорюваних договорів оренди.

Апеляційним судом вказаних норм не враховано, належним чином статус спірної земельної ділянки не встановлено та належним чином не обґрунтовано зазначеного в постанові висновку про те, що спірним є визначення спірної земельної ділянки як нерозподілена.

Щодо рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017, повний текст якого відсутній серед матеріалів справи, то воно в будь-якому випадку підлягає скасуванню, оскільки відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Гадяччини" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 у справі №917/1997/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.