Постанова

від 03.06.2020 по справі 922/4186/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2020 р. Справа №922/4186/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське , с.Протопопівка, Харківська область, (вх.№808Х1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року по справі №922/4186/19,

за позовом Приватного підприємства ПММ Авто , м.Харків,

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське , с.Протопопівка, Харківська область,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року Приватне підприємство ПММ Авто звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське основний борг у розмірі 9576,47 грн., штраф в розмірі 122219,48 грн., пеню в розмірі 28004,10 грн., 3% річних в розмірі 2476,50 грн., а також суму судового збору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року у справі №922/4186/19 (суддя Жигалкін І.П., повний текст рішення складено 19.02.2020 року) позов задоволено.

Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське на користь Приватного підприємства ПММ Авто основний борг у розмірі 9576,47 грн., штраф в розмірі 122219,48 грн., пеню в розмірі 28004,10 грн., 3% річних в розмірі 2476,50 грн., а також суму судового збору у розмірі 2434,15 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що розрахунок штрафів здійснений позивачем неправильно, не з`ясував обставин неналежного виконання договірних умов самим позивачем, ненадання позивачем доказів якості поставленої нафтопродукції, складання ним відповідних документів з відповідачем, не досліджено яким чином з боку позивача здійснювалось приймання і злив поставлених нафтопродуктів та складання сторонами акту приймання продукції за якістю, не розглянув клопотання відповідача про витребування доказів.

Відповідач вказує, що у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у даній справі, наявна протиправна поведінка позивача, що полягає у поставці позивачу нафтопродукції неналежної якості, яка не відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 по п. №15 та не вважається дизельним паливом, якість якої не можна було виявити без лабораторного дослідження, а факт поставки товару неналежної якості 09.07.2019 року є доведеним.

Апелянт звертає увагу суду, що була наявна усна домовленість про надання відстрочення по оплаті на два місяці і відповідачем були вжиті усі заходи щодо найскорішої оплати за поставлені нафтопродукти за договором №03-01.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача, встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв`язку, копію ухвали суду від 06.04.2020 року отримано сторонами у справі 10.04.2020 року.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

22.04.2020 року від позивача надійшов відзив (вх.№3687), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 19.03.2019 року між Приватним підприємством ПММ Авто (постачальник, позивач у справі) та СТОВ Протопопівське (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №03-01, згідно умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Предметом купівлі-продажу (постачання) є дизельне пальне, бензин, масло, що надалі іменується товар (пункт 1.2 договору).

У пункті 5.1. договору передбачено, що моментом поставки вважається дата поставки постачальником товару до пункту призначення згідно умов даного договору, що підтверджується підписом покупця на товарно-транспортних/видаткових накладних.

Згідно п. 6.5. договору, оплата товарів покупцем проводиться шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 2-х банківських днів з дня відвантаження товару.

Загальна сума договору визначається кількістю отриманого товару протягом строку дії даного договору (п.6.6 договору).

Крім того у договорі сторони передбачили відповідальність за порушення його умов.

Так, покупець за прострочення оплати за п.6.5 договору сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.7.2.1 договору).

За прострочення виконання грошових зобов`язань на строк понад 10 календарних діб відповідно до п.6.5 договору покупець сплачує штраф у розмірі 10% від неоплаченої своєчасно суми поставки.

Сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 року та в будь-якому разі до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Матеріали справи свідчать, що договір №03-01 від 19.03.2019 року підписаний представниками сторін, а також скріплений печатками підприємств.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказує позивач в позовній заяві, на виконання договору, ним здійснено поставку товару, а саме:

- дизельне паливо в кількості 24180 л. на суму 544050,00 грн. поставлене за видатковою накладною №РН-0000035 від 09.07.2019 року та товарно-транспортною накладною №РН-0000035 від 09.07.2019 року. На оплату товару виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000035 від 09.07.2019 року. Строк оплати до 11.07.2019 року. Однак, оплата була здійснена частково та з простроченням, а саме: 12.08.2019 року на суму 270000,00 грн. за платіжним дорученням №2136, 03.09.2019 року на суму 250000,00 грн. за платіжним дорученням №2179, 26.09.2019 року на суму 14473,53 грн. за платіжним дорученням №17. Заборгованість становить 9576,47 грн.;

- бензин А-92 в кількості 7890 л. на суму 173548,44 грн. поставлене за видатковою накладною №РН-0000038 від 17.07.2019 року та товарно-транспортною накладною №РН-0000038 від 17.07.2019 року. На оплату товару виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000036 від 09.07.2019 року. Строк оплати до 19.07.2019 року. Оплата була здійснена повністю, але з простроченням, а саме: 12.08.2019 року на суму 173548,44 грн. за платіжним дорученням №2137;

- дизельне паливо в кількості 22225 л. на суму 504596,40 грн. поставлене за видатковою накладною №РН-0000039 від 17.07.2019 року та товарно-транспортною накладною №РН-0000039 від 17.07.2019 року. На оплату товару виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000040 від 09.07.2019 року. Строк оплати до 19.07.2019 року. Оплата була здійснена повністю, але з простроченням, а саме: 30.07.2019 року на суму 504596,40 грн. за платіжним дорученням №2098.

Заперечуючи проти вимог позивач, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначав, що 09.07.2019 року йому було поставлено паливо дизельне в кількості 24180 л на суму 544050,00 грн. та виставлено рахунок-фактуру на оплату №СФ-0000035 від 09.07.2019 року і в день поставки було оформлено видаткову накладну. Проте, документи, підтверджуючі якість поставленої нафтопродукції не були надані ПП ПММ Авто , що є порушенням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України. На момент поставки вже були розпочаті сільськогосподарські уборочні роботи, дизельне паливо для роботи комбайнів потрібно було терміново і одразу після поставки пішло у використання. Оскільки поставлене дизельне паливо було неякісним, роботи по збиранню врожаю затягнулись, сільгосптехніка вийшла з робочого стану, потрібно було придбавати та замінювати паливні фільтри та комбайни КЗС, Полесье, на що СТОВ Протопопівське було витрачено грошові кошти в сумі 9576,43 грн.

Директор СТОВ Протопопівське 10.07.2019 року звернувся до керівника ПП ПММ Авто з вимогою замінити дизельне паливо та компенсувати йому витрати на придбання паливних фільтрів для комбайнів, які вийшли з розладу з вини постачальника. Директор ПП ПММ Авто повідомив, що терміново замінити дизельне паливо у нього немає можливості, тому він запропонував злагодити цей спір таким чином: ПП ПММ Авто здійснить нові поставки нафтопродуктів, які потребує СТОВ Протопопівське у найкоротший термін, оплата першої поставки - по неякісному дизельному паливу буде здійснюватись у сумі за вирахуванням витрат на придбання паливних фільтрів та постачальник надасть відстрочення по оплаті за поставлені нафтопродукти на 2 місяці.

На виконання домовленості позивач 17.07.2019 року поставив бензин А-92 в кількості 7890 л на суму 173548,44 грн. та дизельне паливо в кількості 22225 л на суму 504596,40 грн. Однак, бензин виявився неякісним і на вимогу директора товариства постачальник замінив його, що потребувало часу і оплата за його поставку не могла бути здійснена протягом 2х днів, як передбачено п. 6.5. договору. При поставці вказаних нафтопродуктів також паспорти якості не були надані постачальником.

Рахунки-фактури на оплату нафтопродуктів 09.07.2019 року та 17.07.2019 року були виставлені ПП ПММ Авто в один день - 09.07.2019 року, що свідчить про те, що сторони на майбутнє узгодили свої відносини щодо постачання нафтопродуктів та були готові на відступлення від умов договору щодо строків поставки та строків оплати. Заявка на постачання продукції була здійснена директором товариства в червні 2019 року по телефону, а не за допомогою факсимільного зв`язку або електронної пошти, як встановлено п. 3.1. договору №03-01 і не відповідає по формі цим вимогам, однак була прийнята для виконання постачальником та виконана з порушенням строків поставки.

Відповідач також зазначає, що п. 3.1. договору №03-01 встановлено, що поставка здійснюється протягом 3-х робочих днів з моменту отримання заявки від покупця. Бензин А-92 був поставлений 17.07.2019 року, хоча повинен був бути поставлений хоча б 12.07.2019 року, що також підтверджує домовленість сторін про відступлення від умов договору щодо порядку здійснення замовлення та строків поставки. У зв`язку з ненаданням постачальником паспорту якості дизельного палива, поставленого 09.07.2019 року, вирішено було надати його на дослідження та отримати висновок лабораторії з контролю якості нафтопродуктів. Тому 25.07.2019 року видано наказ про направлення на аналіз дизельного палива, поставленого ПП ПММ Авто 09.07.2019 року.

02.08.2019 року лабораторією контролю якості нафтопродуктів ТОВ Татнєфть-АЗС-України надано паспорт якості №655 на паливо дизельне Євро, проби якого надано СТОВ Протопопівське , в якому вказано, що це паливо не відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 по п. №15. Так як паспорти якості на поставлені за договором не надані постачальником, на адресу ПП ПММ Авто направлено адвокатський запит з проханням надати такі документи, однак відповіді не було.

08.08.2019 року складено акт понесених збитків, в якому встановлено, що матеріальні збитки, понесені товариством від заміни паливних фільтрів на комбайнах складають 9576,43 грн., про що повідомлено керівництво позивача та погоджено суму зменшення вартості неякісного палива.

Колегія суддів зазначає, що приймання нафтопродуктів за якістю і порядок відібрання проб встановлені Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України і Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №271/121 від 04.06.2007 року (надалі - Інструкція).

Відповідно до п. 6.1.4 Інструкції контроль якості нафтопродуктів відбувається шляхом проведення приймально-здавальних випробувань (або повних випробувань - у випадку відсутності паспорту якості згідно п. 4.1.3 Інструкції) на підставі відібраних точкових проб (складених у сукупну пробу), зареєстрованих у Журналі реєстрації проб (форма 3-НК), перед прийманням нафтопродуктів та, відповідно, до моменту їх зливання. Дозвіл на зливання нафтопродуктів надається виключно за результатами випробувань. При цьому, у випадку встановлення невідповідності якості нафтопродуктів згідно п. 6.1.6 Інструкції має бути складений акт з зазначенням кількості продукції і переліком показників якості, з яким встановлено невідповідність. Цей й же пункт Інструкції передбачає можливість зливу нафтопродукту до окремого зачищеного резервуару з обов`язковим складанням акту на зачищення резервуару з метою дотримання передбаченого п. 6.1.7 Інструкції обов`язку запобігти змішування продукції з іншими однорідними продуктами. У такому випадку виклик представника постачальника має бути здійснений не пізніше 24 годин з моменту початку одержання нафтопродуктів телеграмою за формою 13-НК для складання двостороннього акту.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів відзначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази у підтвердження позиції відповідача, що викладена у відзиві на позов та у апеляційній скарзі.

Так, матеріали справи не містять доказів у підтвердження вчинення відповідачем дій визначених вищевказаною Інструкцією, зокрема, приймання і злив поставлених нафтопродуктів відбулись без зауважень до їх якості. До матеріалів справи не надано акту приймання продукції за якістю (форма 14-НК), в якому мають бути вказані дата і номер телеграми про виклик представника вантажовідправника. При цьому, саме цей документ завершує процедуру приймання за якістю. Відомостей про резервуари, в які відбувся злив, та про ймовірне змішування нафтопродуктів з однорідними продуктами інших постачальників, немає, що ставить під сумнів об`єктивність всіх подальших претензій до поставленої продукції.

Відповідач не надає доказів у обґрунтування, яким чином було встановлено й зафіксовано неналежну якість палива. Ним також не доведено, що під час відібрання проб для направлення до сторонньої лабораторії, ним було додержано вимог ДСТУ 4488 і п.п. 4.2.1, 4.2.8 Інструкції до посуду й пробовідбірників, не надано акту (форма 2-НК) про відібрання проб. Паспорт якості №655 від 02.08.2019 року не містить всіх необхідних відомостей, передбачених формою 11-НК, зокрема даних про акт відібрання проб і про резервуар, з якого відбувалось відібрання.

У апеляційній скарзі та відзиві на позов відповідач зазначає про наявність усних домовленостей, однак з огляду на господарські правовідносини, таке як усна домовленість не може бути доказом у справі.

Колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт поставки товару за договором. Натомість відповідачем не доведено та необґрунтовано належними, допустимими та достатніми доказами факт належного виконання умов договору щодо сплати за поставлений товар у відповідному розмірі та строки, як і не доведено того, що сторонами було будь-яким іншим чином врегульовано наявні між ними правовідносини ніж це визначено умовами договору №03-01 від 19.03.2019 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи містять докази, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобов`язання за договором поставки належним чином, а саме у відповідні строки. Таким чином, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь суму основного боргу, яка складається з вартості товару 9576,47 грн., яка залишилась несплаченою за видатковою накладною №РН-0000035 від 09.07.2019 року, товарно-транспортною накладною №РН-0000035 від 09.07.2019 року та за рахунком-фактурою №СФ-0000035 від 09.07.2019 року.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 9576,47 грн. є обґрунтованими, підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

Частина 2 ст. 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалося у договорі №03-01 від 19.03.2019 року у пункті 7.2.1 сторони передбачили відповідальність покупця за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені, розмір якої становить 28004,10 грн. та штрафу, розмір якого становить 122219,48 грн.

Колегія суддів відмічає, що здійснений позивачем розрахунок пені є невірним, зокрема, мають місце помилки щодо періодів нарахування пені за прострочення оплати, а також визначення розміру заборгованості у відповідності до якої здійснюється нарахування.

Здійснивши розрахунок, колегія суддів встановила, що вірний розмір пені з огляду на обставини справи і наявні між сторонами правовідносини становить 31029,49 грн. Враховуючи наявність правових підстав та неможливість виходу суду за межі позовних вимог (заявленого розміру), колегія суддів вважає правомірними вимоги про стягнення пені за прострочення оплати у розмірі 28004,10 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 28004,10 грн. пені.

Щодо наданого позивачем розрахунку заявленого до стягнення штрафу у розмірі 122219,48 грн., колегія суддів також вважає його помилковим.

Так, позивачем було здійснено три поставки товару, перша - 09.07.2019 року на суму 544050,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000035 від 09.07.2019 року та товарно-транспортною накладною №РН-0000035 від 09.07.2019 року. При цьому, дата, що вказана у товарно-транспортній накладній і є належною датою поставки. Строк сплати до 11.07.2019 року включно. Матеріалами справи підтверджується, що прострочення оплати за вказаною поставкою становить понад 10 діб, а отже правомірним є стягнення штрафу щодо такої поставки. Проте, позивач у розрахунку штрафу вказує не тільки розмір боргу, а й проводить нарахування на суми оплат, які провадились відповідачем, що суперечить як умовам договору так і правовому визначенню суті штрафу.

Друга поставка товару відбулась на суму 173548,44 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000038 від 17.07.2019 року та товарно-транспортною накладною №РН-0000038 від 17.07.2019 року. Рахунок-фактуру №СФ-0000036 виставлений відповідачу, датований 09.07.2019 року. Однак, строк сплати необхідно обраховувати саме з дати поставки, яка вказана у товарно-транспортній накладній - 17.04.2019 року. Отже, строк оплати до 19.07.2019 року включно. Матеріалами справи підтверджується, що прострочення оплати за вказаною поставкою становить понад 10 діб, а отже правомірним є стягнення штрафу щодо такої поставки.

Третя поставка відбулась на суму 504596,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000039 від 17.07.2019 року та товарно-транспортною накладною №РН-0000039 від 17.07.2019 року. Рахунок-фактуру №СФ-0000040 виставлений відповідачу, датований 09.07.2019 року. Однак, строк сплати необхідно обраховувати саме з дати поставки, яка вказана у товарно-транспортній накладній - 17.04.2019 року. Отже, строк оплати до 19.07.2019 року включно. Оплата була здійснена у повному обсязі 30.07.2019 року, тобто на 10-й день прострочення, а за умовами договору штраф застосовується у випадку прострочення понад 10 діб. Таким чином, стягувати штраф за третьою поставкою правові підстави відсутні.

Здійснивши власний розрахунок, колегія суддів встановила, що вірний розмір штрафу з огляду на обставини справи і наявні між сторонами правовідносини становить 71759,84 грн. і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог у відповідній частині на вищевказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі і стягнення штрафу у розмірі заявленому позивачем, у зв`язку з чим ршення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у відповідній частині з прийняття нового про відмову в позові.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2476,50 грн.

Здійснивши розрахунок, колегія суддів встановила, що вірний розмір 3% річних з огляду на обставини справи і наявні між сторонами правовідносини становить 2734,57 грн. Враховуючи наявність правових підстав та неможливість виходу суду за межі позовних вимог (заявленого розміру), колегія суддів вважає правомірними вимоги про стягнення 3% річних за прострочення оплати за договором у розмірі 2734,57 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2734,57 грн. пені.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 74 та ст. 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів №03-01 від 19.03.2019 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. У той час, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, має місце невірне визначення розміру задоволення позовних вимог в частині штрафу. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року скасуванню у відповідній частині з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги і часткове скасування рішення суду першої інстанції, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат - судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1, 3 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року по справі №922/4186/19 скасувати в частині стягнення штрафу у розмірі 50459,64 грн.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року по справі №922/4186/19 залишити без змін.

Викласти пункт 1 та пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2020 року по справі №922/4186/19 в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське (64281, Харківська область, с. Протопопівка, вул. Стовбова, 7, код ЄДРПОУ 00708822) на користь Приватного підприємства ПММ Авто (61044, м. Харків, проспект Московський, 257, к. 219, код ЄДРПОУ 42786973) основний борг у розмірі 9576,47 грн., штраф в розмірі 71759,84 грн., пеню в розмірі 28004,10 грн., 3% річних в розмірі 2476,50 грн., а також суму судового збору у розмірі 1677,13 грн.

Стягнути з Приватного підприємства ПММ Авто (61044, м. Харків, проспект Московський, 257, к. 219, код ЄДРПОУ 42786973) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Протопопівське (64281, Харківська область, с. Протопопівка, вул. Стовбова, 7, код ЄДРПОУ 00708822) 1135,53 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов