Рішення

від 28.05.2020 по справі 905/616/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.05.2020 Справа № 905/616/20

Господарський суд Донецької області у складі:

Судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Корецькій А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих ( 49044, місто Дніпро, вулиця Шевченко, будинок 37; код ЄДРПОУ 35544103)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок Азовмашпром (87523, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Монтажна, будинок 5; код ЄДРПОУ 38349378)

про стягнення 206 396,50 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явились

від відповідача : не з`явились

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок Азовмашпром про стягнення 206 396,50 гривень, з яких: 175 478,63 гривень сума основної заборгованості, 16 138, 17 гривень штраф, 13 186,47 гривень пеня, 1 593,23 гривень 3% річних.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №09071 від 09.07.2019, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити відповідачу продукцію відповідно до специфікації №2 від 01.10.2019 та специфікації №3 від 12.11.2019, узгоджених до договору, а відповідач прийняти та оплатити її на умовах визначених договором. Позивач свої зобов`язання відповідно до договору виконав, поставив товар відповідачу. Однак, прийняті на себе зобов`язання з оплати поставленої продукції відповідач у строки визначені умовами договору не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість та були нараховані штраф, пеня та 3% річних, що зумовило звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою господарського суду від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/616/20, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначено на 29.04.2020 та встановлено строк сторонам для надання суду заяв по суті справи, доказів.

На адресу суду 28.04.2020 від представника позивача надійшла заява, в якій останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд провести розгляд справи 29.04.2020 без його участі та без участі його представника за наявними в справі матеріалами, посилаючись на продовження карантину на всій території України.

Ухвалою суду від 29.04.2020 відкладено розгляд справи на 12.05.2020.

На адресу суду 12.05.2020 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності останнього та його представника, а також про долучення документів до матеріалів справи, а саме, акту виконаних робіт від 07.05.2020 до договору про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) від 18.03.2020.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи відзиву на позов, доказів вручення відповідачу ухвал суду від 06.04.2020 та 29.04.2020, ухвалою суду від 12.05.2020 відкладено розгляд справи на 28.05.2020.

Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення ухвали Господарського суду Донецької області від 29.04.2020 та 12.05.2020 були вручені відповідачу 12.05.2020 та 19.05.2020 відповідно.

У судове засідання 28.05.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В

09 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих (далі - Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок Азовмашпром (далі - Покупець, відповідач) укладено договір поставки №09071 відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти і оплатити на умовах викладених в договорі, металопродукцію, іменовану в подальшому за текстом Продукція , асортимент, кількість, якість та ціна якої вказана у видаткових накладних або у рахунках-фактурі, який надається Постачальником Покупцю відповідно до умов цього договору та є його невід`ємною частиною.

Продукція (її ціна, асортимент, кількість) включається Постачальником до рахунку-фактури на підставі письмових (в тому числі і отриманих по факсу) заявок Покупця. У відповідь на заявку Покупця, Постачальник надає покупцю рахунок-фактуру (п.6.1. договору).

Згідно з п.п.6.3. договору Розрахунки за продукцію за даним договором здійснюється покупцем згідно рахунку-фактури у національній валюті України (гривня) в безготівковій грошовій формі на поточний рахунок Постачальника.

Строк оплати продукції вказується у рахунку-фактурі, та здійснюється Покупцем шляхом 100% попередньої оплати продукції (п.6.4. договору).

У пункті 6.5. договору сторони дійшли згоди, що в разі зміни офіційного курсу долара США відносно української гривні, встановленого НБУ, більше ніж на 5% порівняно з курсом долара США відносно української гривні, що існував на момент поставки партії товару, Постачальник має право провести переоцінку вартості поставленої, та не оплаченої партії товару. Переоцінка проводиться шляхом направлення Покупцю повідомлення про здійснення переоцінки пропорційно збільшенню офіційного курсу долара США до української гривні. Покупець погоджується з даною умовою і вважає переоцінену вартість Продукції, вартістю Продукції встановленою договором.

У випадку порушення строків оплати (п.6.4.) за наявності умови фактичного отримання Покупцем продукції, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої продукції за кожен день прострочення. При простроченні оплати продукції більш ніж на 30 календарних днів, покупець на вимогу Постачальника додатково сплачує штраф в розмірі 10% вартості від простроченої до оплати суми (п.8.3. договору).

У відповідності до п.11.1. цей договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін, і діє до 31 грудня 2019 року. Якщо жодна із сторін до закінчення строку дії договору не виявить бажання розірвати даний договір, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік.

Будь-які зміни, доповнення та протоколи до договору дійсні при умові, якщо вони вчинені в письмовій формі, підписані сторонами і скріплені печатками сторін, і є його невід`ємною частиною, про що повинно бути зазначено в цих документах (п.11.4. договору).

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 ГК України).

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

В межах договору поставки №09071 від 09.07.2019 позивачем був виставлений рахунок-фактура №3354 від 30.09.2019 на оплату продукції на суму 78 389,72 гривень. Зазначено строк оплати до 02.10.2019.

В подальшому 01.10.2019 між сторонами підписана Специфікація №2 до договору поставки №09071 від 09.07.2019 на суму 78 389,72 гривень.

У п.3 Специфікації №2 від 01.10.2019 визначено умови оплати - Покупець зобов`язується здійснити оплату Товару в розмірі 100% згідно цієї специфікації не пізніше 45 календарних днів з моменту отримання товару.

Інші умови договору залишаються без змін.

Ця Специфікація є невід`ємною частиною договору.

02.10.2019 позивачем поставлено, а відповідачем - прийнято продукцію на суму 78 389,72 гривень, що підтверджується видатковою накладною №1253 від 02.10.2019 та товарно-транспортною накладною №1253 від 02.10.2019.

Видаткова накладна №1253 від 02.10.2019 та товарно-транспортна накладна №1253 від 02.10.2019 підписані з боку відповідача Огородніковою Л.О. на підставі довіреності №121 від 02.10.2019, копія якої наявна в матеріалах справи.

В межах договору поставки №09071 від 09.07.2019 позивачем був виставлений рахунок-фактура №3683 від 07.11.2019 на оплату продукції на суму 82 992,00 гривень. Зазначено строк оплати до 11.11.2019.

В подальшому 12.11.2019 між сторонами підписана Специфікація №3 до договору поставки №09071 від 09.07.2019 на суму 82 992,00 гривень.

У п.3 Специфікації №3 від 12.11.2019 визначено умови оплати - Покупець зобов`язується здійснити оплату Товару в розмірі 100% згідно цієї специфікації не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання товару. В разі відсутності розрахунку за поставлений товар вартість товару буде збільшена на 4% щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар.

Інші умови договору залишаються без змін.

Ця Специфікація є невід`ємною частиною договору.

13.11.2019 позивачем поставлено, а відповідачем - прийнято продукцію на суму 82 992,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №1390 від 13.11.2019 та товарно-транспортною накладною №1390 від 13.11.2019.

Видаткова накладна №1390 від 13.11.2019 та товарно-транспортна накладна №1390 від 13.11.2019 підписані з боку відповідача Огородніковою Л.О. на підставі довіреності №138 від 08.11.2019, копія якої наявна в матеріалах справи.

Видаткові накладні №1253 від 02.10.2019 та № 1390 від 13.11.2019 підписані сторонами без зауважень.

У зв`язку з нездійсненням оплати поставленої продукції, позивачем була направлена претензія б/н від 15.01.2019.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді.

З урахуванням п.3. Специфікації №2 від 01.10.2019 оплата відповідачем за видатковою накладною №1253 від 02.10.2019 мала бути проведена до 16.11.2019 включно.

З урахуванням п.3. Специфікації №3 від 12.11.2019 оплата відповідачем за видатковою накладною №1390 від 13.11.2019 мала бути проведена до 13.12.2019 включно.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов`язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціну договору, є грошовими зобов`язаннями.

Відповідач доказів оплати поставленої продукції на суму 161 381,72 гривень на момент прийняття рішення у справі суду не надав, а тому вказана сума є його боргом та підлягає стягненню на користь позивача.

За несвоєчасну оплату товару за договором позивачем нараховано пеню в розмірі 13 186,47 гривень за період з 18.11.2019 по 31.03.2020 та штраф в сумі 16 138,17 гривень на підставі п.8.3. договору.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

При цьому, відповідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Тобто забезпечення виконання певного зобов`язання має бути прямо передбачено умовами договору.

Натомість, п.6.4. договору визначено порядок оплати - шляхом 100% попередньої оплати продукції в строк, визначений у рахунку-фактурі.

У пункті 8.3. договору визначено, що у випадку порушення строків оплати (п.6.4.) за наявності умови фактичного отримання Покупцем продукції, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої продукції за кожен день прострочення. При простроченні оплати продукції більш ніж на 30 календарних днів, покупець на вимогу Постачальника додатково сплачує штраф в розмірі 10% вартості від простроченої до оплати суми.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін , якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, уклавши Специфікації №2 від 01.10.2019 та №3 від 12.11.2019, які є невід`ємними частинами договору, сторони погодили внесення змін щодо порядку здійснення оплати поставленої продукції - протягом 45 та 30 календарних днів відповідно з моменту отримання товару.

Інші умови договору залишені без змін.

В той же час, п.8.3. договору передбачено забезпечення виконання зобов`язання з внесення 100% попередньої оплати у строк визначений у рахунку-фактурі, тобто за порушення строків оплати визначених саме у п.6.4. договору.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, нарахованих на підставі п.8.3. договору.

Між тим, у п.3 Специфікації №3 від 12.11.2019 сторонами передбачено, що в разі відсутності розрахунку за поставлений товар, вартість товару буде збільшена на 4% щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар.

Тобто збільшення вартості товару поставлено у безпосередню залежність від своєчасності виконання зобов`язання, містить фіксований розмір - 4% та застосовується щомісячно до повного розрахунку за поставлений товар.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

За нормами ч. 1 ст. 230 ГКУ штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виходячи з аналізу наведених норм, щомісячне збільшення вартості товару у визначеному відсотковому значенні за несвоєчасне здійснення оплати за своєю правовою природою є формою господарсько-правової відповідальності, а не частиною вартості товару (переоцінка) як помилково зазначено позивачем.

При цьому, у пункті 6.5. договору сторони погодили умови та порядок переоцінки вартості поставленої, та не оплаченої партії товару, яка поставлена у залежність від коливання офіційного курсу долара США до української гривні.

Так у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини . Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Відтак неправильна кваліфікація заявленої до стягнення господарсько-правової відповідальності в розмірі 14 096,91 гривень, а саме віднесення вказаної суми до загального розміру основної заборгованості, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині

Перевіривши розрахунок позивача в цій частині суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним, оскільки ' , а не наростаючим підсумком, як виконано позивачем.

За перерахунком суду розмір щомісячних 4% становить 13 278,72 гривень.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення 3% річних в загальному розмірі 1 593,23 гривень за період з 18.11.2019 по 31.03.2020.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок 3% річних), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Перевіривши розрахунок позивача судом встановлено, що він є арифметично невірним.

За перерахунком суду розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 1 603,20 гривень, виходячи з розрахунку:

за період з 18.11.2019 по 31.03.2020 на суму боргу 78 389,72 гривень, розмір 3% річних - 868,20 гривень;

за період з.15.12.2019 по 31.03.2020 на суму боргу 82 992,00 гривень, розмір 3% річних - 735,00 гривень.

Частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а отже, позовні вимоги в частині стягнення пені задовольняються судом в заявленому розмірі.

Щодо розподілу судових витрат.

У п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, у позовній заяві міститься орієнтовний розрахунок судових витрат, який складається з 3 095,95 гривень судового збору та 10 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ;

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

3) розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Позивачем до ухвалення судового рішення у даній справі подано докази, що підтверджують надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 гривень та їх оплати.

Так, заявником надано копію договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) б/н від 18.03.2020, укладеного між адвокатом Івановським Юрієм Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих .

За умовами п.1.1. договору Адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Замовник - оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до п.2.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

За правову допомогу, Замовник сплачує Адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 10 000,00 гривень шляхом здійснення безготівкового платежу на розрахунковий рахунок Адвоката. Вартість послуг є незмінною та включає повний юридичний супровід ведення справи по стягненню заборгованості з ТОВ ТБ Азовмашпром , код ЄДРПОУ 38349378, включаючи складання та подання позовної заяви, супровідних документів та участь у судових засіданнях.

До матеріалів справи позивачем долучено Акт виконаних робіт від 07.05.2020 на суму 10 000,00 гривень.

Також, позивачем надано докази сплати адвокатських послуг в розмірі 10 000,00, що підтверджується платіжним дорученням №137 від 31.03.2020.

Враховуючи викладене, доведеність обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість в розмірі 10 000,00 гривень, що були понесені позивачем за надання юридичних послуг (правової допомоги), такі витрати підлягають покладенню на відповідача у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 130, 185, 191, 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок Азовмашпром про стягнення 206 396,50 гривень, з яких: 175 478,63 гривень сума основної заборгованості, 16 138, 17 гривень штраф, 13 186,47 гривень пеня, 1 593,23 гривень 3% річних - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок Азовмашпром (87523, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Монтажна, будинок 5; код ЄДРПОУ 38349378) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих (49044, місто Дніпро, вулиця Шевченко, будинок 37; код ЄДРПОУ 35544103) 161 381,72 гривень основної заборгованості, 13 278,72 гривень , 1 593,23 гривень 3% річних, а також 2 643,81 гривень судового збору, 8 539,57 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 16 138, 17 гривень штрафу, 13 186,47 гривень пені, 818,19 гривень - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суд доводить до відома учасників справи, що враховуючи зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, які були внесенні Законом №540-ІX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею, зокрема, 256 продовжуються на строк дії такого карантину.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 28.05.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.06.2020.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Торговая группа Милих (49044, місто Дніпро, вулиця Шевченко, будинок 37; код ЄДРПОУ 35544103)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок Азовмашпром (87523, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Монтажна, будинок 5; код ЄДРПОУ 38349378)

Суддя С.М. Фурсова