Постанова

від 03.06.2020 по справі 360/5476/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року справа №360/5476/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., представника відповідача - Матусевича Р.М., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (головуючий суддя І інстанції - Пляшкова К.О.), складене у повному обсязі 20 лютого 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області, у справі № 360/5476/19 за позовом Адвоката Осьмак Яніни Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Осьмак Яніни Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області про:

- стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 13 грудня 2012 року по 20 грудня 2018 року у сумі 318 082,44 грн.;

- стягнення з відповідача на користь позивача витрати на послуги адвоката в сумі 31 000,00 грн.(а.с. 1-5).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року задоволено. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у період з 13 грудня 2012 року по 20 грудня 2018 року у сумі 318082,44 грн. (а.с. 86-91).

Не погодившись з судовим рішенням Головне управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що у зв`язку з захопленням незаконними озброєними формуваннями у травні 2014 року адмінбудівлі відповідача разом із всією службовою документацією, будь-які відомості щодо розгляду справи № 2а/1270/5251/2012 рішення суду або постанови про примусове виконання рішення суду у ліквідаційної комісії відсутні, що унеможливлює виконання зазначеного рішення, про що повідомлено позивача листом від 20 листопада 2017 року, в якому також зазначено, що зазначене рішення може бути виконано у порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження .

Після надходження до управління постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження по справі № 2а/1270/5251/2012, позивача поновлено на посаді майора міліції.

При цьому, вважає, що відповідач є неналежним відповідачем по справі, оскільки посада позивача передбачалась у Луганському міському управлінні УМВСУ у Луганській області, як і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу рішенням суду по справі № 2а/1270/8990/2012 стягнуто саме з Луганського міського управління (а.с. 96-100).

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (а.с. 6-7).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/5251/2012, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2012 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУМВС України у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Луганське міське управління ГУМВС України у Луганській області, про скасування наказів та поновлення на роботі задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ від 28 грудня 2011 року № 2363, від 06 січня 2012 року № 2 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління УМВС України в Луганській області з 06 січня 2012 року. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління УМВС України в Луганській області (а.с. 13-19).

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 грудня 2018 року № 57857923, наказом Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 20 грудня 2018 року № 23 о/с відмінено пункт наказу УМВС України в Луганській області від 06 січня 2012 року № 2 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 , начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу ЛМУ УМВС України в Луганській області, за пунктом 64 є (за порушення дисципліни) та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу ЛМУ УМВС України в Луганській області з 06 січня 2012 року, що підтверджено копіями витягу з наказу та листа від 20 грудня 2018 року № 6/2-515 ЛК (а.с. 8, 9).

На підставі рапорту позивача від 14 грудня 2018 року, наказом Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 20 грудня 2018 року № 23 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 г (через скорочення штатів) з 28 грудня 2018 року, що підтверджено копіями витягу з наказу та листа від 28 грудня 2018 року № 6/2-523 ЛК (а.с. 10-11).

Відтак, постанова суду у справі № 2а/1270/5251/2012, допущена до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління УМВС України в Луганській області з 06 січня 2012 року та виконана лише 20 грудня 2018 року.

Також судами встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/8990/2012 адміністративний позов позивача ОСОБА_1 до ЛМУ ГУМВС України у Луганській області, ГУМВС України у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Артемівський районний відділ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області, про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково; стягнуто з ГУМВС України у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2012 року по 12 грудня 2012 року в сумі 49357,62 грн. з урахуванням належних відрахувань (арк. спр. 79-82).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року у справі № 2а/1270/8990/2012 апеляційну скаргу ГУМВС України у Луганській області задоволено частково; постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/8990/2012 змінено; у абзаці другому резолютивної частини постанови Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі № 2а/1270/8990/2012 замість ГУМВС України у Луганській області зазначити ЛМУ ГУМВС України у Луганській області; в іншій частині постанову суду залишено без змін (арк. спр. 83-84).

Не погодившись з затримкою виконання судового рішення, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 13 грудня 2012 року по 20 грудня 2018 року у сумі 318 082,44 грн., оскільки питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було судом вирішено саме на день набрання чинності рішення суду на 12 грудня 2012 року.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення в сумі 318 082,44 грн., вважаючи доведеними позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду. В задоволені позовних вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу судом відмовлено і в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Щодо суті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

За приписами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і надалі положення КАС України, в редакції, що була чинною на час винесення постанови суду) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно із частиною другою статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Вищевказані положення збережені й у Кодексі адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Так, відповідно до частини першої, другої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частинами першою та сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно із статтею 65 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З вищевикладеного слідує, що законодавцем момент виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі пов`язаний з моментом видання відповідного наказу та внесенням відповідного запису до його трудової книжки.

Відповідно до матеріалів справи та рішень суддів 2012-2013 року встановлено, що у цих рішеннях судами встановлено обставини, зокрема, що 15 жовтня 2012 року позивач звертався до ГУМВС України у Луганській області із заявою про поновлення на посаді начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Луганській області, а також щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по дату фактичного поновлення на роботі.

Однак листами ГУМВС України у Луганській області від 07 листопада 2012 року № 6/2-К-480 та від 10.11.2017 року № 6/2 -563ЛК позивача повідомлено, що для поновлення на роботі йому необхідно звернутись до виконавчої служби з виконавчим листом та заявою про відкриття виконавчого провадження, після чого буде прийняте остаточне рішення по суті звернення( а.с.56).

Як вбачається з матеріалів справи, постанова суду у справі № 2а/1270/5251/2012, допущена до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді начальника слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління УМВС України в Луганській області з 06 січня 2012 року, виконана 20 грудня 2018 року відповідно до наказу № 23 о/с в якому зазначено, що він приймався на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.12.2018 року № 57857923 .

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначений обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі. У випадку невиконання цього обов`язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Тобто законодавцем визначено два шляхи негайного виконання судового рішення - добровільно або у примусовому порядку.

Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні.

Відтак, обов`язок відповідача щодо виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді, з якої його незаконно звільнено, виник одразу після прийняття відповідного судового рішення, оскільки в цій частині судове рішення допущено до негайного виконання.

Твердження відповідача про відсутність в його діях зволікання у виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки протягом тривалого часу він не отримував постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення, а після її отримання (11 грудня 2018 року) прийняв наказ від 20 грудня 2018 року № 23 о/с, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки відповідач незаконно не виконував постанову суду з 02 серпня 2012 року (наступний день після прийняття рішення про поновлення на роботі).

При цьому, посилання відповідача (в обґрунтування своєчасності виконання рішення суду після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження) на захоплення незаконними озброєними формуваннями у травні 2014 році адмінбудівлі відповідача разом із всією службовою документацією, у зв`язку з чим будь-які відомості щодо розгляду справи № 2а/1270/5251/2012 у ліквідаційної комісії відсутні, що унеможливлює виконання зазначеного рішення, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки по-перше, відповідач не виконував рішення з 2012 року, захоплення незаконними озброєними формуваннями будівлі відповідача відбулось у травні 2014 року, по-друге, в чинне законодавство не вносились зміни щодо відміни негайного виконання рішень суду в частині поновлення осіб на посадах у зв`язку з проведенням анексії або антитерористичної операції, тощо.

Суд апеляційної інстанції ще раз зауважує, що обов`язок відповідача щодо виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі не є похідним від дій працівника (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), якого поновлено на роботі.

Зазначе узгоджується з правовою позицією в рішенні Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач від виконання обов`язку поновити позивача на посаді ухилявся з 2012 року до 20 грудня 2018 року, що має наслідком застосування передбаченої статтею 236 КЗпП України санкції та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки у виконанні судового рішення про поновлення позивача на роботі за період з 13 грудня 2012 року по 20 грудня 2012 року складає 318082,44 грн., оскільки представник відповідача був присутній під час розгляду даної справи в суді та обізнаний щодо негайного виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

Суд апеляційної інстанції не надає оцінку правомірності розрахунку суми стягнення, оскільки це не є предметом апеляційного оскарження та відповідачем розраховану суму не спростовує, відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо твердження відповідача, що Головне управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії є неналежним відповідачем у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами, обов`язок щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді був покладений на Головне управління МВС України у Луганській області, наказ від 20 грудня 2018 року № 23 о/с прийнято саме Головним управлінням.

Відтак, саме цей орган зволікав у виконанні рішення суду, тому й відповідальність за таке зволікання має покладатися на цей орган.

Суд апеляційної інстанції відхиляє довід відповідача (як на підставу скасування спірного рішення в частині визначення належного відповідача), що Луганське міське управління ГУМВС України у Луганській області зареєстровано як юридичну особу, яка не перебуває у процесі припинення чи ліквідації відтак і є належним відповідачем, оскільки місцезнаходженням цієї юридичної особи є: АДРЕСА_2 Луганськ АДРЕСА_2 вулиця АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , тобто тимчасово неконтрольована українською владою територія, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства Кабінет Міністрів України постановив Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям забезпечити до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Доказів переміщення Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області до населеного пункту, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, початку функціонування такого органу, відкриття останнім рахунків в органах Казначейства, здійснення відповідних асигнувань цьому органу на виплату грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів МВС матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції і в частині визначення належного відповідача по даній справі.

За такого правового регулювання та обставин справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

Викладені в апеляційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції не підтвердилися під час розгляду апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції констатує, що спірне судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 360/5476/19 - залишити без змін.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошені в судовому засіданні 03 червня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року.

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова