Постанова

від 02.06.2020 по справі 260/1779/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1779/19 пров. № А/857/4086/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Макарика В.Я. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Хомича О.Р.,

а також сторін (їх представників):

від позивача і третьої особи - Дьордь В.В.;

від відповідача - Пекар В.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.02.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Управління охорони здоров`я Ужгородської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Комунальне некомерційне підприємство Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, про визнання протиправними та скасування рішень конкурсної комісії та наказу про затвердження складу конкурсної комісії (суддя суду І інстанції: Рейті С.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 09 год. 00 хв. 20.01.2020р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 27.02.2020р.),-

В С Т А Н О В И В:

03.12.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:

наказ Управління охорони здоров`я Ужгородської міської ради № 86 від 04.06.2019р. Про затвердження складу конкурсної комісії ;

рішення конкурсної комісії, оформлене протоколом конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради № 2 від 20.06. 2019р.;

рішення конкурсної комісії, оформлене протоколом конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради б/н від 24.06.2019р.;

рішення конкурсної комісії, оформлене протоколом конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради № 3 від 16.07.2019р.;

а також стягнути з відповідачів судові витрати (а.с.6-15, 45).

Під час розгляду справи 14.01.2020р. відповідачами Ужгородською міською радою та Управлінням охорони здоров`я Ужгородської міської ради подано до суду заяву про визнання позову (а.с.60-66).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.02.2020р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.94-99).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову по справі, якою заявлений позов задовольнити (а.с.102-112).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції під час прийняття рішення не дослідив позовну заяву та матеріали справи у повному обсязі. Позивач наголошував на тому, що відповідачі при організації та проведенні конкурсу на зайняття посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради допустили ряд порушень, зокрема оголошення про формування конкурсної комісії з проведення конкурсу було опубліковано на офіційному сайті Ужгородської міської ради 22.04.2019р., хоча документи для реєстрації Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, були подані тільки 03.06.2019р. і відповідні відомості були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради тільки 03.06.2019р. З аналізу дій відповідачів випливає, що вони оголосили формування конкурсної комісії з проведення конкурсу на вакантну посаду неіснуючого підприємства.

04.06.2019р. наказом № 86 Управління охорони здоров`я Ужгородської міської ради Про затвердження складу конкурсної комісії утворено комісію з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради та затверджено її склад. Того ж самого дня було прийнято рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради.

24.06.2019р. переможцем конкурсу всупереч вимог чинного законодавства обрано ОСОБА_2 , і відповідно 16.07.2019р. було підготовлено та направлено подання про призначення переможця конкурсу керівником підприємства.

Проведення конкурсу завершується в день ухвалення конкурсною комісією рішення про затвердження його результатів. Будь-якого рішення про затвердження результатів конкурсу та визначення переможця конкурсною комісією не приймалось, у матеріалах справи вони також відсутні.

Конкурсною комісією допущено під час проведення конкурсу грубі порушення Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я, затв. постановою КМ України № 1094 від 27.12.2017р., яке виразилося у процедурі утворення конкурсної комісії (її персональний та кількісний склад), датах видачі наказу про оголошення формування конкурсної комісії, рішення допуску кандидатів до конкурсу, чим порушені основні принципи проведення конкурсу.

Судовому захисту підлягає суб`єктивне право позивача, яке виникло внаслідок прийняття рішення конкурсною комісією про визначення переможця конкурсу - Онопко О.Ю., якого розпорядженням міського голови було призначено на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради та відповідно укладено контракт строком на 5 років.

Сфера застосування норм оскаржуваного рішення безпосередньо стосується кола прав позивача, його обов`язків, оскільки його реалізація опосередкована прийняттям та вчиненням інших юридично значимих актів чи дій, які в свою чергу матимуть значення при визначенні певних прав осіб приватного права.

Також на даний час виникла ситуація, за якої діючими та неоскарженими є рішення двох конкурсних комісій, а саме рішення конкурсної комісії від 24.06.2019р., відповідно до якого переможцем конкурсу на зайняття посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради визнано ОСОБА_2 , та рішення конкурсної комісії від 16.10.2019р., відповідно до якого розпорядженням міського голови було призначено апелянта на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради та укладено контракт строком на 5 років.

Під час судового розгляду у першій інстанції відповідачами було подану заяву про визнання позову. Суд першої інстанції не прийняв визнання позову з мотивів, передбачених ч.6 ст.47 КАС України. При цьому, суд першої інстанції не навів жодних аргументів, у тому числі, які саме конкретно норми КАС України, Конституції України, нормативно правових актів буде порушено у разі визнання позовних вимог.

28.05.2020р. на адресу апеляційного суду надійшла заява відповідачів про визнання апеляційної скарги, в якій останні погоджуються з доводами апеляційної скарги та просять задовольнити останню (а.с.142-150).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача і третьої особи на підтримання поданої скарги, визнання апеляційних вимог зі сторони представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Ужгородської міської ради XXXV сесії VII скликання № 1506 від 18.04.2019р. Про створення Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради , у зв`язку з реорганізацією шляхом перетворення комунального закладу Ужгородський міський пологовий будинок у Комунальне некомерційне підприємство Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради і, за погодженням з постійно діючою комісією з питань освіти, культури, охорони здоров`я, спорту та соціального захисту населення, міжнародних, міжконфесійних відносин та туризму було вирішено, зокрема, створити юридичну особу публічного права - Комунальне некомерційне підприємство Ужгородський міський пологовий будинок ; затвердити його статут (а.с.16-17).

Пунктом 7 цього рішення уповноважено управління охорони здоров`я на оголошення та проведення конкурсу на зайняття посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок відповідно до постанови КМ України № 1094 від 27.12.2017р. Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я .

Відповідно до п.1.1 Статуту Комунальне некомерційне підприємство Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної спеціалізованої медичної допомоги населенню в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом.

Згідно з п.1.2 вказаного Статуту підприємство створене на підставі рішення Ужгородської міської ради № 1325 від 13.12.2018р. (XXX сесія VII скликання) відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні шляхом перетворення комунального закладу Ужгородський міський пологовий будинок у Комунальне некомерційне підприємство Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, підприємство є власністю територіальної громади м.Ужгород та правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків комунального закладу Ужгородський міський пологовий будинок .

Відповідно до п.6.2.5 зазначеного Статуту засновник (власник) укладає і розриває контракт з директором підприємства.

03.06.2019р. державному реєстратору подано документи для проведення реєстраційної дії Державна реєстрація юридичної особи шляхом перетворення (а.с.38).

04.06.2019р. державним реєстратором були внесені відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради (а.с.36-37).

Наказом Управління охорони здоров`я Ужгородської міської ради № 86 від 04.06.2019р. утворено комісію з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради та затверджено її склад, визначено строк для подачі документів для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади по 19.06.2019р., засідання комісії по розгляду заяв претендентів призначено на 20.06.2019р. (а.с.18-19).

20.06.2019р. конкурсна комісія протокольним рішенням /протокол № 2/ допустила кандидатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради (а.с.25-30).

24.06.2019р. відбулося засідання конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради /протокол № б/н/, де за результатами відкритого поіменного голосування членів комісії переможцем конкурсу визнано ОСОБА_2 (а.с.21-24).

16.07.2019р. конкурсною комісією прийнято рішення /протокол № 3/ про направлення подання про призначення переможця конкурсу ОСОБА_2 на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради для укладення відповідного трудового контракту строком на 5 (п`ять) років (а.с.31-32).

16.07.2019р. конкурсною комісією направлено подання начальнику Управління охорони здоров`я Ужгородської міської ради щодо призначення ОСОБА_2 на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради не пізніше 26.07.2019р.

Розпорядженням Ужгородського міського голови № 319 від 29.07.2019р. Про подання конкурсної комісії відхилено подання конкурсної комісії від 16.07.2019 року щодо призначення ОСОБА_2 на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи на керівній посаді та рекомендовано винести на розгляд чергової сесії міської ради питання про проведення повторного конкурсу.

05.09.2019р. Ужгородською міською радою прийнято рішення № 1675 про проведення повторного конкурсу з дотриманням вимог постанови КМ України № 1094 від 27.12.2017р. Про затвердження Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я .

У подальшому 15.10.2019р. проведено повторний конкурс на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, за результатами якого переможцем визнано ОСОБА_1 та внесено відповідне подання щодо призначення останнього на посаду директора.

Розпорядженням міського голови призначено позивача на посаду директора Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради та укладено з ним контракт строком на 5 років.

Із змісту заявленого позову слідує, що позивач ОСОБА_1 вважає, що спірні рішення щодо проведення та визначення переможця попереднього конкурсу можуть призвести до виникнення, зміни чи припинення цивільних (трудових) правовідносин між Ужгородською міською радою та ним, як фізичною особою, а останні, в свою чергу, мають майновий характер і пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів позивача та його право на працю.

При цьому, позивач наголошував на тому, що 15.10.2019р. проведено повторний конкурс на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, за результатами якого його визнано переможцем, з ним укладено відповідний контракт.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не був учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли із прийняттям оскаржених рішень, тому останні відповідно не породжують для нього права на захист, тобто, права на звернення із цим адміністративним позовом. Отже, враховуючи відсутність підстав для оскарження спірних рішень особою, щодо якої такі рішення не породжують жодних прав та обов`язків, правові підстави для задоволення заявленого позову є відсутніми.

Також судом першої інстанції не прийнято визнання відповідачами позову, оскільки таке визнання позову суперечить вимогам закону, зокрема, положенням КАС України.

Колегія суддів вважає, що висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову є правильними, оскільки такі ґрунтуються на фактичних обставинах справи, і відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Із змісту заявленого позову слідує, що позивач, будучи переможцем повторного конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, оскаржує рішення відповідачів, які стосувалися аналогічного попереднього конкурсу.

При цьому, порушення своїх прав та інтересів обґрунтовує тим, що під час проведення цього конкурсу допущено ряд процедурних порушень. Рішення, які є предметом розглядуваного позову, можуть призвести до виникнення, зміни чи припинення цивільних (трудових) правовідносин між Ужгородською міською радою та позивачем як фізичною особою, а останні, в свою чергу, мають для нього майновий характер і пов`язані з реалізацією його майнових або особистих немайнових інтересів та права на працю.

Ключовим моментом, який можна виділити в аспекті розглядуваного позову, є та обставина, що позивач ОСОБА_1 не був учасником конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, який був оголошений 04.06.2019р., та за результатами якого переможцем визнано ОСОБА_2 .

Звідси, позивач не був учасником розглядуваних правовідносин, а відтак об`єктивно не міг реалізувати своє право на зайняття вакантної посади.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08.04.2010р. у справі Меньшакова проти України ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (п.57 рішення ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає за необхідне повторно наголосити на тому, що в розглядуваному позові позивач ОСОБА_1 оскаржує рішення відповідачів щодо проведення та визначення переможця попереднього конкурсу, покликаючись на низку процедурних порушень. Також вважає, що такі рішення можуть призвести до виникнення, зміни чи припинення цивільних (трудових) правовідносин між ним Ужгородською міською радою, оскільки на даний час він є переможцем повторного конкурсу та призначений на посаду керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради.

Разом з тим, за приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки й властивості нормативно-правового та індивідуального актів, оскаржувані наказ Управління охорони здоров`я Ужгородської міської ради № 86 від 04.06.2019р. Про затвердження складу конкурсної комісії та рішення конкурсної комісії є актами індивідуальної дії, оскільки не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо проведення конкретного конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують свою дію після завершення конкурсу та призначення керівника комунального підприємства.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки позивач ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо проведення первинного конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради, позивач не брав участі в розглядуваному конкурсі, в матеріалах справи є відсутніми будь-які заяви про його участь в цьому конкурсі, тому спірні наказ та рішення не породжують для позивача права на захист, тобто, права на звернення із цим адміністративним позовом.

Водночас, позивач покликається на розгляд судом справ, де ОСОБА_2 оскаржує відповідні рішення щодо проведення повторного конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Комунального некомерційного підприємства Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради.

Разом з тим, позивач не позбавлений можливості бути учасником розгляду цих справ, зокрема, бути залученим до участі в справі в якості третьої особи, заявляти зустрічні позови тощо.

Водночас, виходячи з приписів ст.49 КАС України, колегія суддів не убачає підстав для залучення до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , оскільки під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на звернення із цим адміністративним позовом.

Також судом першої інстанції вірно не прийнято в порядку ч.6 ст.47 КАС України визнання відповідачами розглядуваного позову, оскільки такі дії суперечать процесуальному закону.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.4 ст.242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, прийняття розглядуваної заяви відповідачів про визнання позову не призведе до захисту реальних прав та інтересів позивача, однак може створити штучну ситуацію задоволення позову, в якому є відсутніми ознаки юридичного спору (публічно-правового спору), що матиме вплив на правильне вирішення питання щодо законності проведення обох розглядуваних конкурсів.

Таким чином, позивачем достатньо не обґрунтовано, які саме його права та інтереси є порушеними у зв`язку із прийняттям оскаржуваних актів, що у свою чергу, не породжує у такої особи права на захист.

Стосовно заяви відповідачів про визнання апеляційної скарги колегія суддів керуються приписами ч.6 ст.303 КАС України, при цьому така заява враховується судом апеляційної інстанції в частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для справи.

Водночас, наявність такої заяви не призводить до автоматичного задоволення апеляційної скарги, в тому числі безпідставних та необґрунтованих апеляційних вимог.

Оскільки зміст заяви про визнання апеляційної скарги є аналогічним змісту заяви про визнання позову, тому підстави їх відхилення є аналогічними.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Зокрема, суд з посланням на вимоги чинного законодавства дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності факту порушення прав позивача Закарпатською обласною радою та її головою через прийняття спірних рішення та розпорядження.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову (в межах його доводів), а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.02.2020р. в адміністративній справі № 260/1779/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. Я. Макарик С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 03.06.2020р.