Постанова

від 27.05.2020 по справі 355/824/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020року м. Київ

Справа № 355/824/19

Провадження: № 22-ц/824/5922/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Баришівської селищної виборчої комісії

на рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка К.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Баришівської селищної виборчої комісії, Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, третя особа: Баришівський селищний голова ОСОБА_2, про стягнення заробітної плати та всіх належних працівникові сум при звільненні,

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в період з 15 жовтня 2015 року по 11 листопада 2018 року він знаходився у трудових відносинах з територіальною Баришівською селищною виборчою комісією, а саме - виконував обов`язки голови територіальної Баришівської селищної виборчої комісії і оплата його праці в період між виборами повинна здійснюватися територіальною Баришівською селищною виборчою комісією за рахунок коштів місцевого бюджету.За час роботи йому не виплачувалась заробітна плата. Згідно з частиною 10 статті 28 Закону України Про місцеві вибори розмір оплати праці члена виборчої комісії, який є пенсіонером або особою, яка тимчасово не працює, не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на момент її нарахування, та щорічними розрахунками витрат на роботу територіальної виборчої комісії у 2016, 2017 і 2018 році. 11 листопада 2018 року він був звільнений у зв`язку із закінченням повноважень голови територіальної виборчої комісії. В день звільненняБаришівська селищна виборча комісія не здійснила виплату належних при звільненні коштів. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Баришівської селищної виборчої комісії на свою користь суму заборгованості по заробітній платі, кошти за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за щорічну відпустку за три роки у розмірі 200 386,14 грн та зобов`язати Баришівську селищну раду на черговій сесії після набрання рішенням законної сили виділити вказані кошти (плюс податки та збори) для оплати заробітної плати, коштів за затримку розрахунку при звільненні та компенсації за щорічну відпустку за три роки ОСОБА_1 .

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Баришівської селищної виборчої комісії на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі, кошти за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за щорічну відпустку за три роки у розмірі 200 386,14 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Баришівська селищна виборча комісія в особі уповноваженого представника Вілянської А.М., подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржником зазначено, що жодного цивільно-правового договору між ОСОБА_1 та виборчою комісією не укладалося, трудова угода між сторонами також відсутня, довідка про заборгованість видана ОСОБА_1 самому собі та комісією не затверджувалася. Вказує, що ОСОБА_1 як головою комісії належним чином затверджений кошторис як документ, на підставі якого видаються кошти, не подавався. Посилається також на те, що у міжвиборчий період була відсутня будь-яка діяльність виборчої комісії, а тому позивач не виконував ніякої роботи, яка може бути оплачена.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив , що перебував у трудових відносинах із Баришівською ТСВК, про що свідчить запис в його трудовій книжці. Стверджував , що має право на оплату праці відповідно до положень КЗпП України. Вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

13 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа надійшла до Київського апеляційного суду 02 березня 2020 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 березня 2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

20 березня 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності. Також ОСОБА_1 у поданій заяві просив врахувати надані ним письмові пояснення, відповідно до яких невизнання його відносин з ТВК може порушити його гарантовані статтею 43 Конституції України права на оплату праці. Вважав, що скасування оскаржуваного рішення призведе до порушення міжнародного законодавства і допущення дискримінації відносно нього. Зазначав, що згідно ч.3 та ч.5 ст. 20 Закону України Про місцеві вибори , територіальна виборча комісія є постійно діючим колегіальним органом, що в межах своїх повноважень забезпечує організацію та проведення місцевих виборів та за своїм статусом є юридичною особою.Фінансування постійно діючої територіальної виборчої комісії на здійснення її повноважень поза виборчим процесом, здійснюється відповідно до ч.25 ст. 27 Закону України Про місцеві вибори за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету. ТВК, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228, листом ЦВК України від 22.01.16 року №21-30-107 (є в справі), листом ЦВК від 07.03.2017 року №21-40-384, листом Київської обласної державної адміністрації від 29.01.2018 року № 11 -27/309 (у справі) надавало щорічнірозрахунки про суми фінансування роботи ТВК з місцевого бюджету. Також посилався на пункт 10 статті 28 Закону України Про місцеві вибори , згідно якого розмір оплати праці членів виборчих комісій визначається Кабінетом Міністрів України. Розмір оплати праці члена виборчої комісії, який є пенсіонером або особою, яка тимчасово не працює, не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на момент її нарахування.

В судовому засіданні Братко І.В. в інтересах Баришівської селищної виборчої комісії підтримав подану апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

В силу частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, в період з 15 жовтня 2015 року по 11 листопада 2018 року позивач, ОСОБА_1 , виконував обов`язки голови Територіальної Баришівської селищної виборчої комісії і оплата його праці в період між виборами повинна здійснюватися Територіальною Баришівською селищною виборчою комісією за рахунок коштів місцевого бюджету. Дана обставина встановлена постановою від 23 травня 2019 року Київського апеляційного суду.

За час перебування ОСОБА_1 на посаді його праця не оплачена, факт існування заборгованості обґрунтовано позивачем тим, що частина 10 статті 28 Закону України Про місцеві вибори передбачає, що розмір оплати праці члена виборчої комісії, який є пенсіонером або особою, яка тимчасово не працює, не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на момент її нарахування, та щорічними розрахунками витрат на роботу ТВК у 2016,2017 і 2018 році. 11 лютого 2018 року позивач був звільнений у зв`язку із закінченням повноважень голови ТВК.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України та вважав вимогу позивача до Баришівської селищної виборчої комісії про стягнення заборгованості по заробітній платі такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача до Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, суд посилався на постанову від 23 травня 2019 року Київського апеляційного суду про відмову ОСОБА_1 в стягненні заборгованості по заробітній платі з Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення його заробітної плати, як голови Територіальної Баришівської селищної виборчої комісії з Баришівської селищної ради, на яку законом не покладено повноважень по оплаті праці членів територіальної виборчої комісії, а покладено обов`язок фінансування постійно діючої територіальної виборчої комісії на здійснення її повноважень поза виборчим процесом відповідно до вимог ч.25 ст. 27 Закону України Про місцеві вибори , проте, трудові відносини з позивачем виникли лише у Баришівської селищної виборчої комісії. Щодо зобов`язання Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області вчиняти дії по фінансуванню Баришівської селищної виборчої комісії, районний суд вважав, що позивач не наділений будь-якими повноваженнями, оскільки в даному випадку є відносини між двома юридичними особами, спір між якими відноситься до юрисдикції господарського суду, а тому вимога ОСОБА_1 зобов`язати Баришівську селищну раду на черговій сесії після набрання рішенням суду законної сили виділити з місцевого бюджету кошти у сумі 200386,84 гривень плюс податки та збори на заробітну плату (22% + 18% + 1,5%), всього 283546,39 гривень Баришівській селищній виборчій комісії для оплати суми заборгованості по заробітній платі задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України) .

При апеляційному перегляді даної справи колегія суддів враховує правові висновки ,викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/3879/14-а ( 2а /0270/93/12) та зазначає наступне.

Згідно із частиною 3 статті 3 КАС у редакції Закону № 2147- VIII провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України , національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважається здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду вважається право подання позову до суду, наділеного повноваженнями розглядати питання фактів і прав, щодо конкретного спору з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії , заяви № 6878/75, 7238/75).

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю й обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) передбачено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною першою статті 17 КАС (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пунктів 2 та 6 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а також спори щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

У пункті 15 частини першої статті 3 КАС (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) було закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 32 Виборчого кодексу України в Україні утворюються і діють передбачені цим Кодексом виборчі комісії як незалежні органи адміністрування виборчих процесів, які відповідно до своїх повноважень забезпечують здійснення визначених Конституцією України та цим Кодексом основних принципів виборчого права, засад виборчого процесу, реалізацію виборчих прав громадян України, підготовку та проведення виборів.До виборчих комісій належать: 1) Центральна виборча комісія; 2) окружні виборчі комісії; 3) територіальні виборчі комісії; 4) дільничні виборчі комісії.

Згідно частин 1-2, 4,8 статті 33 Виборчого кодексу України виборчі комісії є спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення виборів і забезпечувати реалізацію виборчих прав громадян України, додержання та однакове застосування виборчого законодавства.

Статус Центральної виборчої комісії визначається Конституцією України, цим Кодексом,Законом України "Про Центральну виборчу комісію" та іншими законами.

Центральна виборча комісія очолює систему виборчих комісій, які забезпечують організацію підготовки та проведення загальнодержавних виборів, і є комісією вищого рівня щодо всіх окружних, дільничних виборчих комісій та всіх виборчих комісій з усіх місцевих виборів. Центральна виборча комісія здійснює повноваження окружної виборчої комісії в закордонному окрузі загальнодержавних виборів.

Територіальні виборчі комісії в межах повноважень, визначених цим Кодексом, забезпечують організацію підготовки та проведення місцевих виборів.

Територіальні виборчі комісії є комісіями вищого рівня щодо всіх дільничних виборчих комісій з відповідних місцевих виборів.

Окружні та дільничні виборчі комісії є тимчасовими органами, що утворюються на час підготовки та проведення відповідних виборів з урахуванням вимог цього Кодексу. Територіальні виборчі комісії є постійно діючими органами.

З наведеного вище слідує, що спір, який виник між ОСОБА_1 та Баришівською селищною виборчою комісією, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства ,оскільки пов`язаний з питанням трудових відносин у період реалізації виборчих прав у сфері публічно-правових відносин .

Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу .

Частиною 2 ст. 377 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, незалежно від доводів апеляційної скарги.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу , суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 1 ст. 256 ЦПК України ).

Оскільки рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року ухвалено з порушенням правил юрисдикції загальних судів, тому відповідно до названих вище вимог норм процесуального закону підлягає скасуванню апеляційним судом із закриттям провадження у даній цивільній справі.

Керуючись ст.ст. 255 , 367 , 368 , 374 , 377 , 381-382 , 384 ЦПК України , суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Баришівської селищної виборчої комісії задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 липня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Баришівської селищної виборчої комісії, Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, третя особа: Баришівський селищний голова ОСОБА_2, про стягнення заробітної плати та всіх належних працівникові сум при звільненні закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України .

Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль