Постанова

від 03.06.2020 по справі 926/2590/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2020 р. Справа №926/2590/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кравчук Н.М.

Скрипчук О. С.

при секретарі Іванець М. Я.

за участю представників:

від позивача:- не з`явився

від відповідача: - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" №13 від 11.03.2020 року (вх.№ 01-05/1140/20)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2020 (суддя Гончарук О. В. (повний текст складено та підписано 21.02.2020),

у справі № 926/2590/19 ,

за позовом: Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати - 26392,50 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2020 у справі № 926/2590/19 позов Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" (39600, вул. Соборна, 40/2, м. Кременчук Полтавської області, код 37227519) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) 26392,50 грн безпідставно збережених коштів на розрахунковий рахунок: Чернівецьке УК/м. Чернівці/, код ЄДРПОУ 37978173, р/р 31415611024002, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код платежу 24062200 та 1921 грн судового збору на розрахунковий рахунок: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, рахунок 35418015042806, в ГУДКСУ в Чернівецькій області, МФО 856135, код 04062216.

23 березня 2020 року на вказане рішення суду поступила апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" №13 від 11.03.2020 року в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2020 у справі №926/2590/19 і прийняти нове, яким в позові відмовити.

При цьому, апелянт зазначає, що на його думку, державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку не була проведена, відтак, протягом спірного періоду земельна ділянка не була сформована, та не могла вважатись, об`єктом цивільних прав, в розумінні ст. 791 Земельного кодексу України, за користування яким можуть бути стягнені безпідставно збережені кошти.

Окрім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції було порушено вимоги ГПК стосовно територіальної юрисдикції, оскільки справу слід було слухати за місцем проживання відповідача.

У відзиві на дану апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, зазначив, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.

В судове засідання явку уповноважених представників сторони не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та дату розгляду справи. Жодних клопотань від сторін не поступало.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд", зареєстрованого у місті Кременчук Полтавської області перебувало у власності у період з 12 вересня 2017 року по 25 жовтня 2017 року нерухоме майно на території міста Чернівці, а саме - нежитлова будівля (АЗС) загальною площею 181,6 кв.м. на вул. Південно-Кільцева, 2 "А".

Зазначені обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 12 грудня 2017 року.

Водночас, у відповідності до інформації з Державного земельного кадастру, за адресою: м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 2 "А", зареєстровано земельну ділянку площею 0,2173 га з кадастровим номером 7310136300:10:004:0020, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Чернівці.

Судами встановлено, а сторонами не заперечується, що у період з 12 вересня 2017 року по 24 жовтня 2017 року між Чернівецькою міською радою та Товариством "Атол трейд" договірних відносин щодо земельної ділянки площею 0,2173 га з кадастровим номером 7310136300:10:004:0020, не укладалось.

Тобто, відповідач у зазначений період використовував земельну ділянку площею 0,2173 га кадастровий номером 7310136300:10:004:0020 на якій знаходилась його нерухоме майно без правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянку №460 від 13.10.2017, нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2173 га кадастровий номером 7310136300:10:004:0020 за адресою: м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 2 "А", становить 3733822 грн.

Відповідно до підпункту 5.1 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у місті Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 грудня 2008 року за № 715 щодо земельних ділянок з функціональним використанням "розміщення об`єктів для торгівлі нафтопродуктами" встановлено ставку орендної плати у розмірі 6 відсотків.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними; наявності чинних договірних відносин між сторонами у спірний період судом не встановлено.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі № 902/794/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 922/587/18 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61-48870св18).

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, а тому прокурором правомірно подано позов про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Крім цього, слід зазначити, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч.1 ст. 141 ЗК України).

За змістом глави 15 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Щодо заперечень апелянта з приводу того, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку не була проведена, відтак, протягом спірного періоду земельна ділянка не була сформована та не могла вважатись об`єктом цивільних прав, в розумінні ст. 791 Земельного кодексу України, за користування яким можуть бути стягнені безпідставно збережені кошти, колегія суддів зазначає наступне.

Заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" щодо відсутності державної реєстрації земельної ділянки в спірний період судом не приймаються з огляду на те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом спору є земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:10:004:0020 за адресою: м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 2 "А".

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянку №460 від 13.10.2017, нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2173 га кадастровий номером 7310136300:10:004:0020 за адресою: м. Чернівці, вул. Південно - Кільцева, 2 "А", становить 3733822 грн.

В процесі розгляду справи суди також встановили, а сторони не заперечували, що саме на цій земельній ділянці була придбана нерухомість відповідачем, а в матеріалах містяться витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №460 від 13.10.2017, нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2173 га кадастровий номером 7310136300:10:004:0020 за адресою: м. Чернівці, вул. Південно - Кільцева, 2 "А", становить 3733822 грн.

Таким чином, судами встановлено, а сторони не заперечували те, що кадастровий номер 7310136300:10:004:0020 було закріплено саме за цією земельною ділянкою.

При цьому частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої-четвертої цієї ж статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

В статті 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" закріплено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Статтею 20 цього ж Закону наголошено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відтак, колегія суддів, приходить до висновку, що земельна ділянка була сформована в спірний період, однак інформація про неї не була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дана позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.02.2020 року у справі №922/981/18.

Перевіривши розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю (т.1, а.с. 13), колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення позову судом першої інстанції.

Також, апелянтом зазначалось, що судом першої інстанції було порушено вимоги ГПК стосовно територіальної юрисдикції, оскільки справу слід було слухати за місцем проживання відповідача.

Відповідно до ч.2 ст. 279 ГПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Як вбачається з матеріалів справи та було підтверджено представником відповідача в судовому засіданні, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" не заявляло про непідсудність справи в суді першої інстанції, хоча було неодноразово належним чином повідомлене про розгляд цієї справи, жодних поважних причин, у зв`язку з якими не могло заявити про непідсудність справи суду, не навело.

Відтак, даний аргумент для скасування рішення суду першої інстанції відхиляється колегією суддів на підставі ч.2 ст. 279 ГПК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атол трейд" №13 від 11.03.2020 року (вх.№ 01-05/1140/20) залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 18.02.2020 у справі № 926/2590/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.06.2020

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Скрипчук О. С.