Постанова

від 01.06.2020 по справі 910/11145/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2020 р. Справа № 910/11145/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Владимиренко С.В.

Євсікова О.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 (повний текст складено 31.01.2020)

у справі №910/11145/19 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Охоронні Системи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс"

про стягнення 59240,47 грн.

за участю секретаря судового засідання: Руденко Н.С.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ ТД Охоронні Системи Хомишин М.А. адвокат, посв. №3963, від 26.11.2009;

- ТОВ Нафтогазхім Сервіс Солдаткін О.С., адвокат, посв. №5213/10 від 28.08.2014;

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Охоронні Системи" (далі - позивач/ТОВ ТД Охоронні системи ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" (далі - відповідач/ТОВ Нафтогазхім Сервіс ) про стягнення 59240,47 грн., з яких 56262,41 грн. основного боргу та 2978,06 пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що між сторонами у справі було укладено договір поставки №16052019-1 від 16.05.2019, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти і оплатити продукцію. Всупереч умов договору, відповідач отриману продукцію у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/11145/19 позов задоволений повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 56262,41 грн. основного боргу та 2978,06 грн. пені. Рішення суду обґрунтовано приписами статей 526, 530, 610, 712 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, за умови доведеності тих обставин, що відповідач прийняв товар, однак в обумовлений договором строк не оплатив його вартість.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати, а в позові відмовити. Посилається на необґрунтовану відмову місцевого господарського суду в призначенні судової експертизи для встановлення підписанта видаткової накладної №27 від 05.06.2019; стверджує, що вказана накладна не підписувалася директором відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Позиції учасників справи.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Владимиренко С.В.

29.04.2020 від відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи, на вирішення якої поставити наступне питання:

Чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 , виконані ним особисто чи іншою особою в оригіналі видаткової накладної №287 від 05.06.2019;

Призначити судово-технічну експертизу на вирішення якої поставити наступні питання:

1) Яким способом нанесений відтиск печатки ТОВ Нафтогазхім Сервіс на видатковій накладній №287 від 05.06.2019 року?

2) Яким способом виготовлена друкована форма, відтиск якої нанесений на документі?

3) Чи завданий відбиток печатки ТОВ Нафтогазхім Сервіс на документі друкованою формою, зразки відбитків якої представлені на дослідження, або іншою друкованою формою?

4) За допомогою однієї або кількох друкованих форм нанесені відбитки печатки ТОВ Нафтогазхім Сервіс на документі? .

29.04.2020 від позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти її задоволення, просить оскаржуване рішення залишити в силі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 апеляційну скаргу ТОВ Нафтогазхім Сервіс прийнято до провадження вказаним складом суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазхім Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 уданій справі; відмовлено скаржнику в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; запропоновано позивачу висловити свою позицію стосовно заявленого відповідачем клопотання про призначення експертизи.

15.05.2020 від позивача надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких останній, серед іншого, заперечує проти призначення у даній справі експертизи; зауважує, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, відповідач також неодноразово подавав клопотання про призначення експертизи, проте, жодного разу не виконав вимог ухвал місцевого господарського суду про надання вільних зразків підпису директора відповідача, печатки тощо.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для призначення судової експертизи у даній справі, з огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції та відсутності доказів неможливості проведення такої експертизи під час розгляду справи в суді І інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч. 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 статті 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронним доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з приписами статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 14 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, висновок експерта, для отримання якого відповідач просить призначити судову експертизу, є доказом, як зазначено у статті 73 ГПК України. Проте, збирання доказів не є обов`язком суду апеляційної інстанції; останній розглядає справи за наявними в матеріалах справи доказами, та за додатково поданими доказами, якщо сторона наведе незалежні від неї підстави, що унеможливили їх подати до суду першої інстанції. В даному випадку, відповідач не навів жодної підстави, яка не залежала від нього, для проведення експертизи та отримання висновку експерта у суді першої інстанції, для чого від нього вимагалося лише забезпечити явку директора відповідача до суду першої інстанції для відібрання зразків підпису останнього.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

16.05.2019 між позивачем (за договором постачальник) та відповідачем (за договором покупець) було укладено договір поставки № 16052019-1 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити обладнання, а покупець (відповідач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити таку продукцію (обладнання).

Згідно п. 1.2. договору загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її дольове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура, за сортами, групами, марками, типами, розмірами та ін.) визначаються у рахунку-фактурі, що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною;

- згідно п. 2.1. поговору постачальник (позивач) відвантажує продукцію за цінами, що визначені у видатковій накладній постачальника (позивача) і які погоджені з покупцем (відповідачем);

- згідно п. 2.2. договору перехід до покупця права власності на продукцію, що поставляється за договором, відбувається в момент прийому-передачі товару;

- згідно п. 2.5 договору вартість продукції за цим договором складає 75 016, 54 грн., в т.ч. ПДВ - 12 502, 76 грн;

- згідно з умовами п.п. 6.1. - 6.3. договору здача-приймання продукції провадиться уповноваженими представниками постачальника та покупця. Товар вважається прийнятим за кількістю місць - згідно з кількістю місць, зазначених у накладній: за кількістю виробів - згідно зі специфікацією; за якістю - згідно із сертифікатом якості та іншими документами. Датою передачі вважається дата одержання продукції покупцем на складі, зазначеного постачальником (дата оформлення товарної накладної);

- згідно з п. 4.1. договору продукція, що є предметом поставки за цим договором, передається постачальником покупцю в триденний термін після надходження переплати у розмірі 25% від загальної вартості цього договору;

- згідно з п. п. 4.2., 4.3. договору відвантаження вказаної продукції здійснюється на умовах самовивозу. Пункт відвантаження продукції: місто покупця;

- згідно з п. 5.3 договору покупець перераховує 25% від загальної вартості договору, а саме: 18 754,13 грн. Залишок вартості покупець перераховує через 15 днів після підписання видаткових накладних.

Як було встановлено під час розгляду справи в суді І інстанції та підтверджено під час апеляційного провадження, позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №298 від 13.05.2019 на суму 75016,54 грн., який відповідачем був оплачений, про що свідчить платіжне доручення №1947 від 22.05.2019 на суму 75016,54 грн.

На підставі листа відповідача №01/184 від 22.05.2019, позивач частково повернув сплачені відповідачем кошти на суму 56 262, 41 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1665 від 23.05.2019.

05.06.2019 позивач здійснив поставку товару відповідачу на суму 75016,54 грн., що підтверджується видатковою накладною №287 від 05.06.2019.

Проте, відповідач у встановлений пунктом 5.3. Договору строк не здійснив повну оплату отриманого від позивача товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 56262,41 грн.

Претензія позивача №1 від 24.07.2019 на ім`я відповідача останнім задоволена не була.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою та другою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (стаття 205 ЦК України).

В силу ч. 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правомірність правочину презюмується.

На підтвердження обставин вчинення поставки відповідачу товару на суму 75016,54 грн. позивачем надано до суду накладну №287 від 05.06.2019 (оригінал накладної було оглянуто судом І інстанції). При цьому, відповідач заперечував факт підписання цієї накладної директором відповідача та проставлення на ній печатки товариства як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного провадження.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, протоколів судових засідань, місцевий господарський суд оголошував перерви та відкладав підготовчі засідання з метою забезпечення участі у засіданні директора відповідача ОСОБА_1 для вирішення клопотання про призначення експертизи та забезпечення можливості відібрання експериментальних зразків підписів ОСОБА_1 , оскільки відповідач стверджує, що підпис на видатковій накладній №287 не належить ОСОБА_1 . Водночас, матеріали справи не містять доказів прибуття вказаної особи в судові засідання до місцевого господарського суду для відібрання його підписів для призначення судової експертизи, про що зазначено в тому числі в оскаржуваному рішенні. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення представника відповідача щодо неможливості прибуття ОСОБА_1 у суд першої інстанції для вчинення судом відповідних дій (відібрання підписів).

Відповідно до ч. 4 статті 103 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання до суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд, залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Таким чином, враховуючи, що директор відповідача не з`явився жодного разу до суду першої інстанції для вирішення питання про призначення у даній справі експертизи та відібрання у нього зразків підписів для проведення відповідної експертизи, місцевий господарський суд був позбавлений можливості призначити експертизу за клопотанням відповідача та розглянув справу за наявними в ній матеріалами та доказами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо призначення судової експертизи суди повинні враховувати, окрім іншого, можливість дотримуватися принципу процесуальної економії.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи викладене колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у призначенні такої експертизи.

За приписами ч. 1, 4 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з вимогами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів ).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1 та 2 статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.06.2019 у справі №915/905/16).

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем за спірною господарською операцією (поставка товару за видатковою накладною №287 від 05.06.2019) було складено та зареєстровано податкові накладні № 33 від 22.05.2019 на суму 18754,13 грн. та №11 від 05.06.2019 на суму 56262,40 грн., які прийняті та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджується, що складені позивачем податкові накладні прийняті контрагентом - ТОВ "Нафтогазхім Сервіс" та задекларовані останнім суми ПДВ за отриману від ТОВ "ТД Охоронні системи" продукцію за спірною видатковою накладною №287.

Отже, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв`язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, в той час як у позивача виникли зобов`язання з податку на додану вартість. Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною операцією відповідачем суду не надано, так само як і доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

При цьому колегією суддів приймаються до уваги наступні обставини, встановлені під час розгляду справи в суді І інстанції: за умови недоведеності факту протиправності використання печатки ТОВ Нафтогазхім сервіс , за відсутності доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка ТОВ Нафтогазхім Сервіс використовувалась проти волі відповідача.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції надав належної правової оцінки правовідносинам сторін у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами у відповідності до вимог статті 86 ГПК України, та обґрунтовано встановив, що відповідач прийняв товар, однак в обумовлений договором строк не оплатив його вартість.

Відповідно до приписів статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вказувалося вище, покупець перераховую продавцю 25% загальної вартості товару, а саме: 18754,13 грн. Залишок вартості - через 15 днів після підписання видаткових накладних.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка має неминуче настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідач, всупереч наведених норм, не здійснив оплату решти вартості товару після його отримання у розмірі 56262,41 грн.; так само як і не надав доказів на спростування обставин отримання ним товару за видатковою накладною №287 від 05.06.2019.

Положеннями статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.2. Договору сторони погодили, що за прострочення кінцевого платежу Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Враховуючи встановлені обставини щодо порушення відповідачем виконання свого зобов`язання зі своєчасної оплати за отриманий товар, вимога позивача про стягнення з відповідача пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення у розмірі 2978,06 грн. за період з 21.06.2019 по 15.08.2019, правомірно задоволена судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/11145/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм ГПК України, якими врегульовані питання призначення у справі судової експертизи, спростовано під час апеляційного провадження. Інших доводів, про невірно встановлені судом першої інстанції обставин справи, чи про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору, апеляційна скарга не містить.

Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення судом першої інстанції з відповідача 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із позовної заяви, в останній позивач в порядку п. 9 ч. 3 статті 162 ГПК України зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, а саме: витрат на професійну правничу допомогу від 6921,00 грн. до 8921,00 грн.

Статтею 123 вказаного Кодексу передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з приписами статті 30 наведеного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ч. 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ч. 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 статті 126 Кодексу).

У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 статті 126 Кодексу).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 статті 126 Кодексу).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 статті 126 Кодексу).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 статті 236 ГПК України).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У постанові від 22.11.2019 у справі №910/906/18 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформувала правовий висновок, що зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з оскаржуваного рішення, розмір відшкодування витрат сторони на послуги адвоката визначено судом першої інстанції з урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема: - договору , відповідно до якого сторони домовились, що гонорар адвоката складає 7000,00 грн. у випадку розгляду справи в загальному позовному провадженні (незалежно від кількості засідань), який складається з: - складання позовної заяви та оформлення її для подачі до суду у відповідності до вимог ГПК України - 4000,00 грн.; - складання відповіді на заперечення (у випадку подачі заперечень відповідачем) - 1000,00 грн.; - участь адвоката в судових засідання (незалежно від кількості) - 2000,00 грн.; - ордеру на надання правової допомоги серія КВ №275171 від 07.08.2019; - свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3963 від 26.11.2009 на ім`я Хомишина Максима Анатолійовича ; - акта про прийняття-передачу послуг від 13.11.2019, в якому зазначено про те, що адвокат Хомишин М.А. надав позивачу послуги в повному обсязі відповідно до п. 1.2. договору на суму 7000,00 грн.; - видаткового касового ордеру від 13.11.2019.

Матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення розміру судового збору зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, позаяк у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для його зменшення. Отже, місцевий господарський суд, перевіривши надані позивачем підтверджуючі документи понесення витрат позивачем на професійну правничу допомогу, а також перевіривши факт виконання адвокатом своїх зобов`язань за договором про надання правової допомоги адвоката №07/08-19-01 від 07.08.2019, дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому посилання скаржника на неналежність видаткового касового ордеру від 13.11.2019 визнаються апеляційною інстанцією непереконливими, з огляду на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 03.10.2019, справа №922/445/19).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтогазхім Сервіс на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/11145/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 у справі №910/11145/19 залишити без змін.

Матеріали справи №910/11145/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту за наявності підстав, передбачених у п. 2 ч. 3 статті 287 ГПК України

Повний текст постанови складено 04.06.2020.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді С.В. Владимиренко

О.О. Євсіков