Постанова

від 03.06.2020 по справі 906/500/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року Справа № 906/500/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Пацьолі О.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металспецпостач" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2020 року в справі №906/500/19 (суддя - Тимошенко О. М.)

час та місце ухвалення: 28 січня 2020 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 4 лютого 2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металспецпостач"

про стягнення 552 636 грн 29 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВАРТІС (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Металспецпостач (надалі - Відповідач) про стягнення 445038 грн 60 коп. основної суми боргу, 80632 грн 67 коп. пені, річних відсотків 6739 грн 72 коп. та інфляційних збитків 20225 грн 90 коп..

Позовні вимоги вмотивовані тим, що між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір №21/16 та, що Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, поставив метал, проте Відповідач лише частково оплатив за поставлений товар, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

На адресу місцевого господарського суду 16 січня 2020 року від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимоги, відповідно до якої Позивач просив суд стягнути з Відповідача 345793 грн боргу за поставлений товар, 63554 грн 08 коп. пені; 5311 грн 97 коп. 3% річних; та 15905 грн 02 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2019 року позов було задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 345793 грн боргу, 63554 грн пені, 5311 грн 97 коп. річних та 15905 грн 02 коп. інфляційних втрат.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що видаткові накладні, які надані Позивачем на підтвердження прийняття Відповідачем товару, оформлені належним чином та є належними доказами, тому заперечення Відповідача є необгрунтованими. Суд констатував, що Відповідач контррозрахунку суми боргу та відзиву на позов не надав. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 345793 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, місцевий господарський суд на підставі пункту 6.3 Договору стягнув з Відповідача пеню, що згідно уточненого розрахунку Позивача, становить 63554 грн 08 коп..

Місцевий господарський суд відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, з Відповідача було стягнуто 15905 грн 02 коп. інфляційних втрат та 5311 грн 97 коп. 3% річних.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 14-17), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що відповідно до рахунків-фактур Відповідач здійснив оплату товару, відповідно до вимог Договору, проте товар відвантажений так і не був, а саме відповідно до рахунку-фактури №62221 від 12 листопада 2018 року та №62294 від 12 листопада 2018 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 березня 2020 року прийнято справу №906/500/19 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

28 квітня 2020 року ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду було призначено справу №906/500/19 до розгляду на 20 травня 2020 року об 14:00 годин.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому Позивач заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначив, що в рахунках-фактури зазначені умови поставки склад постачальника. Окрім того, наголосив, що на підтвердження повноважень представника Відповідача, який отримував товар яким є водій ОСОБА_1 , у відповідності до умов Договору були надані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідачем на адресу Північно-західного апеляційного господарського надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2020 року розгляд справи, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було відкладено на 3 червня 2020 року об 14:00 год.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 13 травня 2020 року від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи №906/500/19 без участі Позивача (том 2, а.с. 48).

Водночас, на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло повторне клопотання від Відповідача, котре було зареєстрована в комп`ютерній програмі Діловодство спеціалізованого суду 3 червня 2020 року про відкладення розгляду апеляційної скарги та про призначення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було відмовлено в задоволенні заяви про призначення розгляду справи в режимі відеоконференції.

Водночас згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 20 травня 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на почтовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

В силу дії пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд констатує, що в даному випадку відбулася повторна неявки сторони, що надає право суду застосувати відповідні наслідки по відношенню до поведінки сторони (повторної неявки). При цьому суд бере до уваги і той факт, що апелянтом подаються клопотання безпосередньо в день судового засідання (в тому числі щодо призначення відеоконференції), що апріорі робить неможливим призначити таку відеоконференцію в цей день, що вказує на те, що сторона не вчиняє дії по відтермінуванню прийняття апеляційним господарським судом остаточного рішення та відповідно відтермінування строку набрання судовим рішенням законної сили.

В той же час, суд констатує, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СOVID-19)", розділу Х "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Водночас, змінивши процесуальні строки передбачені ГПК України у вищевказаному Законі, законодавець не зазначив у переліку статей на які поширюється Закон статтю 273 ГПК України (строк розгляду апеляційної скарги).

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відтак суд констатує, що на даний момент даний строк (на відміну від інших, в тому числі щодо часу можливості надання відзиву) не є продовженим.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні заяви про відкладення розгляду справи та вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача та Позивача за наявними в матеріалах справи доказами (адже в разі відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом, буде порушено процесуальний строк розгляду апеляційної скарги).

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Як вбачається з матеріалів справи 22 серпня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір № 21/16 (надалі - Договір; том 1, а.с.16-19).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність Відповідача металопродукцію (далі - Товар), а Відповідач зобов`язався своєчасно прийняти Товар та здійснити його оплату на умовах Договору.

Згідно пункту 2.1 Договору, кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що передається за цим Договором зазначається у рахунках - фактурах Позивача, які мають силу Специфікації, або в інших додатках до цього Договору та визначаються у видаткових накладних.

В силу дії пункту 5.1 Договору, передача товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції Міжнародної торгівельної Палати від 1 січня 2010 року на умовах, що зазначені у рахунках-фактурах або інших додатках до цього Договору. При відсутності відповідної вказівки в Рахунку-фактурі/видатковій накладній за базис поставки сторони приймають умови ЕХW (склад Позивача), що розташований за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 21.

Позивачем, з урахуванням отриманого від Відповідача замовлення, виставлялись наступні Рахунки - фактури, із зазначенням асортименту, кількості та ціни Товару:

· рахунок-фактура №59684 від 31 жовтня 2018 року на суму 498 904 грн 48 коп.;

· рахунок-фактура №62221 від 12 листопада 2018 року на суму 462 031 грн 60 коп.;

· рахунок-фактура №62294 від 12 листопада 2018 року на суму 35150 грн;

· рахунок-фактура №62593 від 13 листопада 2018 року на суму 400038 грн;

· рахунок-фактура №62597 від 13 листопада 2018 року на суму 99245 грн (том 1, а.с.21,25,29,32).

На виконання умов Договору, за період з 31 жовтня 2018 року по 14 листопада 2018 року Позивач відпустив Відповідачу зі складу товар на загальну суму 1495369 грн 08 коп., що підтверджується підписаними як Відповідачем так і Позивачем видатковим накладними (том 1, а.с. 22-30):

· видаткова накладна № 31805 від 31 жовтня 2018 року на суму 324758 грн 80 коп;

· видаткова накладна № 31806 від 1 листопада 2018 року на суму 174145 грн 68 коп.;

· видаткова накладна № 33130 від 12 листопада 2018 року на суму 462031 грн 60 коп.;

· видаткова накладна № 33131 від 12 листопада 2018 року на суму 35 150 грн.;

· видаткова накладна № 33424 від 14 листопада 2018 року на суму 99 245 грн.;

· видаткова накладна № 33426 від 14 листопада 2018 року на суму 400 038 грн..

Окрім того для отримання зазначеного товару Відповідачем були виписані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видані на ім`я водія ОСОБА_1 : довіреність №94 від 31 жовтня 2018 року (том 1, а.с.24); довіреність №97 від 12 листопада 2018 року (том 1, а.с.31); довіреність №98 від 13 листопада 2018 року (том 1, а.с.34).

Будь-яких належних і допустимих доказів щодо незаконності (наприклад вчинення кримінального злочину) при їх оформленні Відповідачем доведено не було.

Згідно банківських виписок Відповідач частково оплатив товар на суму 1050331 грн 08 коп. (том 1, а.с.48-62) відповідно до платіжних доручень з призначенням платежу оплата за металопрокат , а саме:

· платіжне доручення №4042 від 12 листопада 2018 року на суму 224 758 грн 80 коп. по накл.№31805 від 31 жовтня 2018 року;

· платіжне доручення №4049 від 14 листопада 2018 року на суму 274145 грн 68 коп. по накл.№31805 від 31 жовтня 2018 року та накл.№31806 від 1 листопада 2018 року;

· платіжне доручення №4056 від 19 листопада 2018 року на суму 197 181 грн 60 коп. по накл.№33130 від 12 листопада 2018 року;

· платіжне доручення №4061 від 22 листопада 2018 року на суму 100000 грн по накл.№33130 від 12 листопада 2018 року;

· платіжне доручення №4074 від 27 листопада 2018 року на суму 100000 грн по накл.№33130 від 12 листопада 2018 року;

· платіжне доручення №17 від 19 грудня 2018 року на суму 100000 грн по накл. №33130, накл. №33131 від 12 листопада 2018 року в сумі 83333 грн 33 коп.;

· платіжне доручення №26 від 28 грудня 2018 року на суму 20000 грн. по накл. N33424 від 14 листопада 2018 року в сумі 16666 грн 67 коп.;

· платіжне доручення №4114 від 28 грудня 2018 року на суму 34245 грн по накл.№33424 від 14 листопада 2018 року.

На час звернення з даним позовом до суду, Позивач зазначив, що з врахуванням оплат, у Відповідача рахується заборгованість за Товар, поставлений за Договором за видатковими накладними №33242 від 14 листопада 2018 року в сумі 45 000 грн та видатковою накладною №33426 від 14 листопада 2018 року в сумі несплаченого 400038 грн, саме тому сума основного боргу на його переконання становила 445 038 грн.

Відповідач, в свою чергу, заперечив отримання товару по накладній №33130, накладній №33131 від 12 листопада 2018 року, накладній №33424, накладній №33426 від 14 листопада 2018 року, зазначивши, що підпис в накладних, в графі "отримав", не належить довіреній особі - ОСОБА_1 .

З метою встановлення того, чи належить підпис у вказаних накладних ОСОБА_1 судом була призначена судова почеркознавча експертиза за результатами якої, експертом було встановлено, що підпис на накладній №33130, накладній №33131 від 12 листопада 2018 року, накладній №33426 від 14 листопада 2018 року виконаний довіреною особою Відповідача - ОСОБА_1 , однак підпис на накладній №33424 від 14 листопада 2018 року йому не належить (том 1, а.с.203).

Враховуючи встановлені обставини, Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог на суму накладної №33424 та вказано про зарахування оплати, отриманої згідно платіжного доручення № 26 від 28 грудня 2018 року в сумі 20000 грн та платіжного доручення № 4114 від 28 грудня 2018 року в сумі 34245 грн в оплату товару, отриманого Відповідачем за накладною № 33426 від 14 листопада 2018 року, в результаті чого, сума пред`явленого до стягнення основного боргу Відповідача перед Позивачем станом на день винесення оспорюваного рішення становила 345 793 грн 00 коп.

Як вбачається з позовної заяви підставою позовної вимоги Позивача до Відповідача було невиконання Відповідачем зобов`язання щодо повної оплати Товару за Договором, внаслідок чого Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права щодо стягнення боргу з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних та річних з Відповідача.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу дії частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу дії частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов`язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

При цьому, колегія суддів констатує, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань , власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів , отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

При цьому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності (в тому числі й податкові накладні) наведена у Постанові Верховного Суду від 4 листопада 2019 року по справі № 905/49/15, Постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 року по справі № 915/878/16.

Зважаючи на заперечення Відповідача щодо того, що він виконав свої зобов`язання по Договору щодо повної оплати товару, однак Товар і до цього часу йому поставлений не був по рахунку-фактурі №62221 від 12 листопада 2018 року та рахунку-фактурі №62294 від 12 листопада 2018 року, то колегія суддів дослідивши даний довід в площинні доказів долучених до матеріалів справи та й самих матеріалів справи, зазначає наступне.

Позивачем поданими доказами підтверджено відпуск товару Відповідачу на загальну суму 1396124 грн, згідно видаткових накладних, які підписані уповноваженими особами сторін: видаткова-накладна № 31805 від 31 жовтня 2018 року, видаткова-накладна № 31806 від 1 листопада 2018 року, видаткова -накладна № 33130 від 12 листопада 2018 року, видаткова-накладна №33131 від 12 листопада 2018 року, видаткова-накладна №33426 від 14 листопада 2018 року.

На виконання умов Договору, за період з 31 жовтня 2018 року по 14 листопада 2018 року Позивач відпустив Відповідачу зі складу товар на загальну суму 1495369 грн 08 коп., що підтверджується підписаними як Відповідачем так і Позивачем видатковим накладними (том 1, а.с. 22-30).

Окрім того для отримання зазначеного товару Відповідачем були виписані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видані на ім`я водія ОСОБА_1: довіреність №94 від 31 жовтня 2018 року (том 1, а.с.24); довіреність №97 від 12 листопада 2018 року (том 1, а.с.31); довіреність №98 від 13 листопада 2018 року (том 1, а.с.34).

Будь-яких належних і допустимих доказів щодо незаконності (наприклад вчинення кримінального злочину) при їх оформленні Відповідачем доведено не було.

З метою встановлення того, чи належить підпис у вказаних накладних ОСОБА_1 судом була призначена судова почеркознавча експертиза за результатами якої, експертом було встановлено, що підпис на накладній №33130, накладній №33131 від 12 листопада 2018 року, накладній №33426 від 14 листопада 2018 року виконаний довіреною особою Відповідача - ОСОБА_1 , однак підпис на накладній №33424 від 14 листопада 2018 року йому не належить (том 1, а.с.203).

Враховуючи встановлені обставини, Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог на суму накладної №33424.

Позивачем було долучено до матеріалів справи докази щодо часткової оплати придбаного товару на загальну суму 1050331 грн 08 коп. (том 1, а.с.48-62).

Відповідно до погоджених Сторонами умов пункту 3.5 Договору, оплата товару проводиться на умовах передплати та на умовах відстрочення платежу в наступному порядку: передплата Товару здійснюється Відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позивача, вказаний у цьому Договорі або у Рахунках-фактурах у розмірі 100% вартості Товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати Рахунку-фактури; при відвантаженні Товару Позивачем для Відповідача без отримання попередньої оплати, Відповідач здійснює оплату отриманого товару та доставку на умовах відстрочення платежу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За пунктом 5.2 Договору, товар вважається переданим Позивачем і прийнятим Відповідачем з моменту підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі, з цього моменту переходить право власності на товар до Відповідача.

Із видаткових накладних та рахунків-фактури, долучених Позивачем до матеріалів справи, вбачається, що вони містить всі необхідні відомості та реквізити, а саме: сторін, підставу, адресу поставки, назву товару, кількість та суму, котрі свідчать про фіксування господарської операції.

З урахуванням усього вищевстановленого, колегія суддів не може надати перевагу доводам Відповідача щодо неотримання певного Товару, котрі є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, нівелюючи при цьому докази, котрі в силу свого офіційного статусу (фінансові, бухгалтерські) підтверджують обставини поставки товару.

При цьому суд констатує, що Відповідач не заперечує факт існування та укладення Договору (котрий підписаний та скріплений печаткою зі сторони Відповідача). Разом з тим апеляційний господарський суд наголошує на тому, що Договір є чинним, ніким не скасований та не оспорюваний.

А відтак існування діючого Договору є одним із доказів, що підтверджують існування між сторонами господарських відносин з приводу поставки Товару.

В той же час суд констатує, що Відповідачем не подано жодних належних і допустимих доказів щодо неотримання товару в заявленій Позивачем кількості та виду.

Все вищевказане на переконання колегії суду свідчить про отримання Відповідачем Товару по Договору в повному обсязі, а також свідчить про факт не оплати ним заборгованості за вказаний товар.

Окрім того, Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів в підтвердження існування між сторонами будь-яких інших правовідносин з приводу поставки товару.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування первинних доказів, колегія суддів прийшла до висновку, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань по оплаті придбаного товару у Відповідача перед Позивачем утворилася заборгованість в розмірі 345793 грн.

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення 345793 грн основного боргу.

Дане було вчинено місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача пені в розмірі 63554 грн 08 коп., то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно пункту 6.3 Договору, у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, як уже встановлено вище в даній судовій постанові, з доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що Відповідач не виконав свої зобов`язання по Договору, що стало підставою для нарахування Позивачем пені на суму невиконаних зобов 'язань .

Перевіривши проведені Позивачем нарахування заявленої до стягнення з Відповідача суми пені (том 1, а.с. 237), апеляційний господарський суд зазначає, що вказані нарахування проведено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства і умов Договору та з урахуванням усіх оплат, проведених Відповідачем, а тому вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені в розмірі 63554 грн 08 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення .

Відповідно суд апеляційної інстанції задовольняє позов і в цій частині.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж до вимоги про стягнення інфляційних в сумі 15905 грн 02 коп. та 3% річних в сумі 5311 грн 97 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, колегією суддів перевірено та встановлено правильність проведених нарахувань сум інфляційних та річних, відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 15905 грн 02 коп., а також в частині стягнення річних в розмірі 5311 грн 97 коп ..

Відповідно колегія суду задовольняє позов і в цих частинах .

Вказане рішення прийняв і місцевий господарський суд.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Згідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, та такими, що спростовані з підстав, вказаних вище в даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металспецпостач" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2020 року в справі №906/500/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2020 року в справі №906/500/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №906/500/19 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 4 червня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.