Постанова

від 03.06.2020 по справі 917/2016/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2020 р. Справа № 917/2016/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О. , суддя Зубченко І.В. , суддя Чернота Л.Ф.

За участю секретаря судового засідання Бірчак К.Є.

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Охоцька Т.О., довіреність від 08.01.2020 року б/н

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут (1250 П/З) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2020 року у справі № 917/2016/19 (суддя Сірош Д.М.; повний текст рішення складено 19.02.2020 року )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут , смт Козельщина, Полтавська область

до Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, с. Василівка, Козельщинський район, Полтавська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , Козельщинська районна державна адміністрація Полтавської області

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, -

ВСТАНОВИЛА:

18.11.2019 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області про визнання укладеною додаткової угоди від 22.10.2019 року № 22 про поновлення договору оренди землі від 03.06.2019 року № 523 (а.с.2-6).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.11.2019 року відкрито провадження у справі № 917/2016/19 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут за правилами загального позовного провадження (а.с.1).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.02.2020 року по справі № 917/2016/19 в позові відмовлено (а.с.116-118).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, а тому пролонгація укладеного раніше договору в порядку, передбаченому частинами 1-5 статті 33 Закону України Про оренду землі є неможливою.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції встановленим обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, вважає його незаконним та необґрунтованим, просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2020 року по справі №917/2016/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.127-129).

Так, зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що між сторонами 03.06.2011 року укладено договір оренди землі № 523, який на даний час не скасований. Вважає, що його право на пролонгацію договору оренди землі - це визначене законом переважне право орендаря укласти договір оренди землі на новий строк, що виникає у разі належного виконання ним обов`язків за умовами договору та після закінчення строку договору оренди землі, або коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності заперечень орендодавця. Посилається на те, що судом першої інстанції не вірно було застосовано положення статей 79, 79-1 Земельного кодексу України та статті 15 Закону України Про оренду землі .

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2020 року визначено склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Чернота Л.Ф. (а.с.136).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 року у справі № 917/2016/19 визнано причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут процесуальний строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та встановлено строк відповідачу до 05.05.2020 року надати суду відзив на апеляційну скаргу; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Козельщинську районну державну адміністрацію Полтавської області (а.с.137-140).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 року у справі № 917/2016/19 справу призначено до розгляду на 03.06.2020 року о 10:30 год (а.с.165-166).

До Східного апеляційного господарського суду 05.05.2020 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав законності та обгрунтованості судового рішення (а.с.146-147).

Представник позивача прийняв участь у судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористалися.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача та третьої особи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою.

Відповідно до вимог статей 222, 223 Господарського процесуального кодексу України судове засідання фіксувалось технічними засобами, складено протокол судового засідання.

За приписами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представника позивача, розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

03.06.2011 року Козельщинська районна державна адміністрація Полтавської області та Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" уклали договір оренди землі № 523 та підписали акт приймання - передачі, який є невід`ємною частиною договору.

Предметом договору є строкове платне користування земельною ділянкою, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, загальною площею 108,5 га (невитребувані паї).

Згідно з пунктами 15-16 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 8 договору визначено, що договір укладено на 1 (один) рік. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Сторони добросовісно виконували свої зобов`язання за договором, позивач використовував земельну ділянку за її цільовим призначенням.

До договору оренди землі № 523 були укладені додаткові угоди № 1 від 21.07.2011 року, № 2 від 20.01.2012 року, № 3 від 07.02.2012 року, №3 від 01.06.2012 року, № 4 від 30.10.2012 року, № 2 від 31.05.2013 року, № б/н від 05.10.2013 року, № 8 від 03.03.2014 року, № 9 від 11.09.2014 року, № 10 від 17.12.2014 року, № 11 від 11.03.2015 року, № 12 від 29.04.2015 року, № 13 від 01.09.2015 року, № 14 від 30.12.2015 року, № 15 від 15.03.2016 року, № 16 від 05.10.2016 року, № 17 від 27.12.2016 року, №18 від 26.01.2017року, № 19 від 21.04.20І7 року, №20 від 05.01.2018 року, № 21 від 05.12.2018 року.

Додатковою угодою № 21 від 05.12.2018 року до договору оренди землі були внесені зміни, а саме: пункт 2 договору викладено в новій редакції, де зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26,2653 га, в тому числі: рілля (6 невитребуваних паїв) - 26,2653 гектарів.

Пункт 8 договору викладено в наступній редакції: Договір набирає чинності з моменту його підписання відповідно до чинного законодавства та діє до 31 грудня 2019 року .

Також змінено пункт 9 договору щодо розмірів орендної плати.

У 2019 році Козельщинська районна державна адміністрація Полтавської області передала повноваження щодо розпорядження зазначеними землями Василівській сільській раді Козельщинського району Полтавської області у зв`язку зі змінами в законодавстві.

На виконання вимог пункту 8 договору Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" 28.08.2019 звернулося до відповідача з листом - повідомленням про поновлення договору оренди землі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" 22.10.2019 повторно звернулася до відповідача з листом - повідомленням про поновлення договору оренди землі від 03.06.2011 року № 523 та додало проект додаткової угоди до договору.

31.10.2019 року позивач отримав надісланий відповідачем лист вих. №271/02-27 від 31.10.2019 року, яким повідомлено, що 24.09.2019 року 27 сесією 7 скликання прийнято рішення відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" в поновлені договору оренди від 03.06.2011 року № 523 на новий строк.

Як зазначено у повідомленні, рішення сесії, за результатами поіменного голосування депутатів мотивоване тим, що термін дії договору оренди закінчується і сільська рада, згідно з статтею 31 Закону України "Про оренду землі", статті 26 пункту 34, статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" надає перевагу людині, яка запропонувала кращі умови.

Згідно з пунктом 1 рішення 27 сесії 7 скликання Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області від 24.09.2019 року "Про укладання договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення на невитребувані земельні частки (паї) по Василівській сільській раді" сільська рада вирішила відмовити позивачу в поновлені договору оренди на новий строк в зв`язку із закінченням терміну договору оренди № 523 від 03.06.2011 року.

Суть спірних правовідносин полягає у пролонгації договору оренди землі, що регулюється нормами Цивільного кодексу України , Господарського кодексу України, Земельного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Законом України Про оренду землі .

Обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України Про оренду землі визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.

Згідно з статтею 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Приписами статей 13 та 14 Конституції України та статті 324 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною 2 статті 126 Земельного кодексу України, право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 33 Закону України Про оренду землі регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема, у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України Про оренду землі , і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17, від 18.04.2019 року у справі № 912/193/18, від 23.05.2019 року у справі № 910/21515/17 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , не пов`язані одна з іншою.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюється відповідачем, що позивач на виконання вимог пункту 8 договору 28.08.2019 року, тобто за 4 місяця до закінчення терміну дії договору, звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі, на що відповідач не надав відповідь.

Позивач 22.10.2019 року повторно звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі від 03.06.2011 року № 523.

Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами договору оренди від 03.06.2011 року № 523 та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України Про оренду землі .

Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України Про оренду землі визначено певний алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обгрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Натомість, як установлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, лист-повідомлення від 31.10.2019 року № 271/02-27 про відмову позивачеві у поновленні договору оренди землі відповідач направив лише 31.10.2019 року (згідно з копією листа, наявного у матеріалах справи). В цьому листі міститься інформація, що відповідач надає відповідь на лист позивача від 22.10.2019 року, тобто лише на повторне звернення позивача, що є порушенням вимог статті 33 Закону України Про оренду землі

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано відповідь на первісне звернення позивача про поновлення договору оренди землі до 31.12.2020 року, що є порушенням відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі .

Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України Про оренду землі обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України Про оренду землі , добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Таким чином, вимоги законодавства орендарем були дотримані, а орендодавець в особі відповідача не скористався у встановлений термін своїм правом на припинення орендних правовідносин.

При цьому, як убачається зі змісту листа-повідомлення від 31.10.2019 № 271\02-27, Василівська сільська рада Козельщинського району Полтавської області поінформувало, що не вважає за можливе поновити договір оренди, оскільки надає перевагу людині, яка запропонувала кращі умови. Зазначене твердження є порушенням вимог статті 33 Закону України Про оренду землі , яка регламентує визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди.

Колегія суддів вважає помилковим твердження господарського суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, а тому пролонгація укладеного раніше договору оренди земельної ділянки в порядку, передбаченому частинами 1-5 статті 33 Закону України Про оренду землі є неможливою, оскільки Закон України Про оренду землі не передбачає надання орендарем в обов`язковому порядку інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що законодавець не ставить в залежність пролонгацію укладеного раніше договору оренди земельної ділянки від сформованості земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем була порушена процедура реалізації позивачем переважного права на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України Про оренду землі .

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку, а тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність відновлення порушеного права позивача.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновок місцевого господарського суду, а тому підставою для скасування рішення суду відповідно пункту 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку про обгрунтованість доводів апеляційної скарги в частині правомірності поновлення договору оренди землі, що є підставою для її задоволення та скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Таким чином за подання позовної заяви підлягає сплаті з Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут судовий збір у сумі 1921 грн.

За подання апеляційної скарги підлягає сплаті з Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут судовий збір у сумі 2881,50 грн.

Керуючись статями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут на рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2020 року у справі № 917/2016/19 задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.02.2020 року у справі № 917/2016/19 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут до Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області про визнання додаткової угоди від 22.10.2019 року № 22 про поновлення договору оренди землі від 03.06.2019 року № 523 між Василівською сільською радою Козельщинського району Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут укладеною - задовольнити.

Визнати укладеною додаткову угоду від 22.10.2019 року № 22 про поновлення договору оренди землі від 03.06.2019 року № 523 між Василівською сільською радою Козельщинського району Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут .

Стягнути з Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 23549390, с. Василівка, Козельщинський район, Полтавська область) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут (код ЄДРПОУ 32682703, вул. Остроградського, 8, смт Козельщина, Полтавська область, рахунок UA НОМЕР_1 в АТ Райффайзен Банк Аваль у м. Києві, код банку 380805) судовий збір за подання позову в сумі 1921 грн.

Стягнути з Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області (код ЄДРПОУ 23549390, с. Василівка, Козельщинський район, Полтавська область) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Добробут (код ЄДРПОУ 32682703, вул. Остроградського, 8, смт Козельщина, Полтавська область, рахунок UA НОМЕР_1 в АТ Райффайзен Банк Аваль у м. Києві, код банку 380805) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн.

Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2020 року.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя І.В. Зубченко

Суддя Л.Ф. Чернота