Ухвала

від 04.06.2020 по справі 160/4572/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

04 червня 2020 р.Справа №160/4572/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція про забезпечення позову у справі №160/4572/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція в розмірі 283380,00грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4572/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 29.05.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

03 червня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція про забезпечення позову, в якій позивач просить суд забезпечити позов у справі №160/4572/20 шляхом зупинення виконання постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція в розмірі 283380,00грн. до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/4572/20.

В обґрунтування заявленої заяви позивачем зазначається, що оскаржуваною постановою від 11.03.2020 року №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція застосовано штраф у розмірі 283380,00грн. та надано місячний строк для виконання постанови у добровільному порядку, проте вказана постанова позивачем не виконана. Не зважаючи на оскарження цієї постанови у судовому порядку, відповідач направив її на виконання до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яким 28 травня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62186879 з її примусового виконання, а також накладено арешт на майно, що належить позивачу. Враховуючи, що оскарження постанови відповідача не зупиняє її виконання, а для відновлення наслідків, до яких призведе звернення цієї постанови до примусового виконання, буде необхідно докласти значних сил та витрат, позивач просить задовольнити подану ним заяву та забезпечити позов шляхом вказаним у цій заяві.

Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені до неї матеріали, суд доходить висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому частиною 4 статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Частиною першою ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову суд зазначає, що обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція оскаржується постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року, згідно з якою до позивача застосовано штраф у розмірі 283380,00грн., який Товариство з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція мало сплатити у місячний термін з дня прийняття постанови.

Вищевказана постанова прийнята Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області згідно з Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).

Так, п.8 Порядку №509, зокрема, встановлено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітитки, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Відповідно до п.9 Порядку №509 штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють Держпраці чи її територіальний орган.

Згідно з п.10 Порядку №509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Водночас, приписами п.11 Порядку №509 встановлено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються:

- у судовому порядку регіональними центрами зайнятості на підставі матеріалів справи, що передаються їм територіальними органами Держпраці (щодо штрафів, передбачених частинами другою, п`ятою і шостою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» );

- у судовому порядку територіальними органами Держпраці (щодо штрафів, передбачених частинами третьою, четвертою і сьомою статті 53 зазначеного Закону );

- органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України ).

Як слідує з оскаржуваної постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року, згідно з якою до позивача застосовано штраф у розмірі 283380,00грн., вона прийнята на підставі абз.4 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, отже, ця спірна постанова є виконавчим документом і пред`являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом.

Судом також встановлено, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області реалізувало свої повноваження, передбачені п.11 Порядку №509, та подало постанову про накладення штрафу №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року на примусове виконання до Індустріального відділу ДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Постановою старшого державного виконавця Індустріального відділу ДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Михайленко Ю.В. від 28.05.2020р. відкрито виконавче провадження №62186879 з виконання постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція штрафу у розмірі 283380,00грн.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Підстави зупинення вчинення виконавчих дій визначені ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» .

Так, згідно з ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:

1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу;

2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

4) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, авторської винагороди, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, рішеннями немайнового характеру, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);

5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону;

6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

7) включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» , крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 зазначеного Закону;

8) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство;

9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» ;

10) включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , її дочірня компанія «Газ України» , Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» , постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

11) встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З аналізу наведених законодавчих норм слідує, що ні Порядком №509, ні ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. не передбачено зупинення дії та виконання постанов, прийнятих згідно з Порядком №509, про накладення штрафів у разі оскарження останніх у судовому порядку.

Згідно із частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зважаючи на те, що позивач не погоджується з оскаржуваною постановою про накладення штрафу і не має намір сплачувати у добровільному порядку накладений на нього цією постановою штраф, на даний час існує реальна можливість початку державним виконавцем примусового виконання постанови відповідача, оскарження якої, згідно з чинним законодавством, не зупиняє її виконання. Тим більше, що, як зазначалося вище, державним виконавцем вже винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання цієї постанови. Наведене свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, що розглядається.

Оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваної постанови буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, стверджувати на даний час про це неможливо, тому у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови і задоволення позовних вимог про її скасування, позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цієї постанови.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо наявності реальної загрози спричинення значної шкоди його правам та загрози істотного ускладнення виконання рішення суду та здійснення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття зазначених у заяві заходів забезпечення позову.

При вирішення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зазначеним у заяві позивача, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті і жодним чином не завдасть шкоди правам та інтересам відповідачів.

Суд зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні у справі «Беєлер проти Італії» , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до звершення розгляду справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, передбачений п.5 ч.1 ст.151 КАС України, а саме: шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція в розмірі 283380,00грн.

При цьому вжиті заходи забезпечення позову є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав позивача, призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.

Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Враховуючи вище викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість поданої позивачем заяви та наявність підстав для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі №160/4572/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови - задовольнити.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, місцезнаходження: вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107) №ДН160/1858/АВ/ІП-ФС/50 від 11.03.2020 року про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю Спецбудконструкція (код ЄДРПОУ 32571045, місцезнаходження: вул. Дніпросталівська, м. Дніпро, 49051) штрафу в розмірі 283380,00грн. до набрання судовим рішенням у справі №160/4572/20 законної сили.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України .

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала підлягає негайному виконанню відповідно до ч.1 ст.156 КАС України.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи згідно з ч.8 ст.154 КАС України.

Суддя О.М. Турова