Ухвала

від 01.06.2020 по справі 1.380.2019.006815

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006815

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

01 червня 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д.М.,

представників позивача Малькута Л.Ф., Стабрина В.В.,

представника відповідача Янкович Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу,-

в с т а н о в и в :

17.12.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Добряничі (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 39462700, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, Буської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 39508231, місцезнаходження: 80500, Львівська обл., Буський р-н, м. Буськ, пл. 900-річчя Буська, буд. 1, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.11.2018 про сплату ним боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54грн (далі - оскаржена вимога).

Ухвалою від 22.12.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 13.01.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 11.03.2020 суд допустив заміну відповідачів у справі Головного управління ДФС у Львівській області, Буської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області їх правонаступником Головним управлінням ДПС у Львівській області (далі - відповідач).

28.05.2020 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивач не отримував оскаржену вимогу, оскільки, як у ній зазначено, вона адресована у село Вовків Перемишлянського району Львівської області, де він не проживав і не був зареєстрований. Крім цього, 20.09.2019 позивач звернувся до начальника Головного управління ДФС у Львівській області із заявою щодо скасування такої вимоги. Позивач також вказав, що є інвалідом першої групи, обмежений у пересуванні, потребує постійної сторонньої допомоги, що негативно впливає на його психічний та фізичний стан. Відтак, вважає, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин.

01.06.2020 представник відповідача подала до суду клопотання про залишення позову без розгляду. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивач отримав оскаржену вимогу 05.01.2019, а звернувся до суду лише 12.12.2019, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до суду.

У судовому засіданні представники позивача просили поновити строк звернення до суду. Проти залишення позову без розгляду заперечили.

У судовому засіданні представник відповідача просила задовольнити її клопотання та залишити позов без розгляду, а в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, за результатом розгляду клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що дія Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI) поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що не суперечить зазначеному Закону (частина перша статті 2 Закону України № 2464-VI).

Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI).

Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону України № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що вказаний Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з позовом про визнання незаконною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У становить 10 календарних днів з дня надходження такої вимоги до позивача.

Суд при розгляді питання щодо строку звернення до суду враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 08.08.2019 у справі №480/106/19.

З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №7900056506353 вбачається, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У позивач отримав особисто 05.01.2019.

У судовому засіданні представники позивача заперечили проти отримання позивачем оскарженої вимоги та вказали, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 7900056506353 в графі розписка в одержанні підпис "Марків" не є підписом позивача.

Надаючи таким доводам оцінку, суд зазначає таке.

Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила № 270), визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

В абзаці другому пункту 106 вказаних Правил встановлено, що на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім`я та прізвище.

Суд звертає увагу на те, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №7900056506353, яким відправлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У, не містить позначки "Вручити особисто". Відтак, підпис особи, яка його одержала на такому повідомленні не вимагається.

Разом з тим, в абзаці першому пункту 99 вказаних Правил зазначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка» ), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Виконуючи наведене положення, працівник поштової служби вручив особисто позивачу рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №7900056506353, в якому вказав його прізвище.

Доказів, які б спростовували ввказані обставини, позивач не надав.

Таким чином, доводи позивача в цій частині є безпідставними та необгрунтованими.

Суд вважає неприйнятними аргументи позивача про те, що він не міг отримати оскарженої вимоги, оскільки не зареєстрований та не проживає за вказаною у повідомленні адресою (село Вовків Перемишлянського району Львівської області) виходячи з того, що в особовій картці платника податків вказано юридичну адресу позивача - село Вовків Перемишлянського району Львівської області.

У пункті 45.1. статті 45 ПК України встановлено, що платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Відповідно до пункту 66.3. статті 66 ПК України у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків. Підставою для зняття з обліку платника податків в одному контролюючому органі і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації. У такому разі платник податків, визначений у пункті 64.2 статті 64 вказаного Кодексу, зобов`язаний подати контролюючому органу за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) згідно з порядком обліку платників податків. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

З наведених положень вбачається покладення на платника податків обов`язку повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси.

Суд зазначає, що позивач не надав доказів, які б свідчили про подання ним заяви про зміну податкової адреси, а тому відповідач правомірно надіслав оскаржену вимогу за адресою, яка міститься в особовій картці платника податків.

До того ж, отримання позивачем поштового відправлення за вказаною адресою відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №7900056506353 підтверджується зазначенням працівником відділення поштового зв`язку прізвища позивача та дати отримання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач дізнався про вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У саме 05.01.2019.

Тому, останнім днем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У було 15.01.2019.

Проте, позивач згідно із штемпелем на поштовому відправленні звернувся до суду з позовом лише 13.12.2019.

З огляду на вказане, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Щодо аргументів позивача про те, що він вживав заходів досудового врегулювання спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 9, 10 частини четвертої статті 25 Закону України № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Із змісту вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У вбачається, що така виставлена Головним управління ДФС у Львівській області.

Тому, позивач в порядку адміністративного оскарження мав подати скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У до органу доходів і зборів вищого рівня, тобто до ДФС України.

Проте, позивач звернувся до начальника Головного управління ДФС у Львівській області зі заявою від 20.09.2019 на вимогу від 13.11.2018 № Ф-3328-58У.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не скористався адміністративним порядком оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У, чим самостійно позбавив себе можливості реалізувати право на таке оскарження.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не вживав заходів досудового врегулювання спору.

Суд не вбачає підстав у визнанні поважними причинами пропуску строку звернення до суду те, що позивач є особою з інвалідністю першої групи, обмежений у пересуванні, потребує постійної сторонньої допомоги, оскільки позивач не надав доказів, які б підтверджували створення такими обставинами об`єктивних перешкод у зверненні до суду у встановлений законом строк.

Відтак, поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, останній не навів, а суд не знайшов.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про визнання незаконною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-3328-58У без поважних причин, а тому в задоволенні його клопотання про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити повністю.

Таким чином, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду підлягає задоволенню.

Суд при розгляді питання строку звернення до суду також враховує і те, що одним з визначальних критеріїв для прийняття рішення про недопуск особи до правосуддя та залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов`язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (« Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne» , заява №116/1997/900/1112).

У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» (« Kanye de Honji v. Spain» ) заява № 55782/00, пункт 36; «Гору проти Греції» (№ 3) (« Gorou v. Greece» (no. 3)), заява №21845/03, пункт 27; «Михолапа проти Латвії» (« Miholapa v. Latvia» ), заява № 61655/00, пункт 24 та «Андрєєва проти Латвії» (« Andrejeva v. Latvia» ), заява № 55707/00, пункт 99).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (« Ilhan v. Turkey» , заява № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що строки позовної давності мають декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (« Stagno v. Belgium» , заява № 1062/07). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Наслідки пропуску строку звернення визначені у статті 123 КАС України, зокрема, в частині третій вказаної статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою, четвертою статті 123 вказаного Кодексу.

У зв`язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

Щодо судового збору суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати, оскільки є особою з інвалідністю першої групи.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу залишити без розгляду.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Повна ухвала суду складена 4 червня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик