Постанова

від 04.06.2020 по справі 420/960/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/960/20 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді - доповідача - Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" та приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, 3-тя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася з позовом до приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ ОТП Факторинг Україна , в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про опис та арешт майна боржника від 26.09.2019 року з виконання виконавчого напису №3205 від 02.09.2014 року, винесену у виконавчому провадженні №58599496.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідачем було протиправно накладено арешт на її земельні ділянки площею 0,02 га (кадастровий номер: 5110137300:52:017:0011) та площею 0,0351 га (кадастровий номер: 5110137300:52:017:0010) для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , які належить їй на праві приватної власності, оскільки вона, як майновий поручитель, несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Оскільки вищезазначені земельні ділянки не були предметом договору іпотеки, приватний виконавець Колечко Д.М. не мав права накладати на них арешт, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, позивач посилалася на порушення відповідачем строків внесення постанови про опис та арешт майна боржника від 26.09.2019 року до Системи відомостей щодо здійснення виконавчого провадження. Так, позивач зазначала, що така постанова повинна бути внесена до Системи не пізніше наступного робочого дня з проведення відповідачем відповідних виконавчих дій (опису майна), в той час як приватним виконавцем постанова внесена 04.11.2019 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про опис та арешт майна боржника від 26.09.2019 року, винесену у виконавчому провадженні №58599496 з виконання виконавчого напису №3205 від 02.09.2014 року.

Стягнуто з приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн.

Приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги приватний виконавець посилався на ч.4 ст. 6 Закону України Про іпотеку , якою встановлено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Таким чином, приватний виконавець наголошує на тому, що ним правомірно було накладено арешт на будівлю майнового поручителя разом із земельною ділянкою. Отже, апелянт вважає, що при примусовому виконанні виконавчого напису від 03.09.2014 року за реєстровим № 3205 та винесенні оскаржуваної постанови він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією України та Законами України та жодного порушення вимог чинного законодавства не допустив.

В апеляційній скарзі, ТОВ ОТП Факторинг Україна , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, також посилався на ч.4 ст. 6 Закону України Про іпотеку , якою встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований будинок, що передається в іпотеку, також підлягає передачі в іпотеку, оскільки земельна ділянка та будівля, яка на ній розташована, нерозривно пов`язані між собою, а тому іпотека щодо будівлі повинна поширюватися і на земельну ділянку. У зв`язку з викладеним апелянт вважає, що підстави для визнання протиправною постанови приватного виконавця про опис та накладення арешту на земельні ділянки позивача, на якій розташований будинок, який є предметом іпотеки, відсутні.

Позивач, ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційні скарги посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві та узгоджуються з висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційних скарг, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг приватного виконавця Колечка Д.М. та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року - залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.07.2008 року між закритим акціонерним товариством ОТП Банк (як іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (як - іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки №PML 501/176/2008, який забезпечував виконання ОСОБА_3 (як боржником) своїх кредитних зобов`язань за кредитним договором від 10.07.2008 року №ML 501/176/2008. Предметом іпотеки визначено: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (т.1 а.с.34-39).

В подальшому, на підставі договору про відступлення права вимоги від 18.03.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстром №1677, право вимог за іпотечним договором від 10.07.2008 року №PML 501/176/2008 перейшло до ТОВ ОТП Факторинг Україна .

02.09.2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. з метою задоволення вимог стягувача (ТОВ ОТП Факторинг Україна ) на загальну суму 3 807 747, 08 грн., було вчинено виконавчий напис №3205 про звернення стягнення на нерухоме майно позивача (яка є майновим поручителем ОСОБА_3 за його кредитним зобов`язанням за кредитним договором від 10.07.2008 року №ML 501/176/2008) за іпотечним договором, а саме на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (т.1 а.с.13).

12.03.2019 року ТОВ ОТП Факторинг Україна звернулось до приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій, зокрема, просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №3205 від 02.09.2014 року.

12.03.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д.М. було відкрито виконавче провадження №58599496 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., виданого 02.09.2014 року та зареєстрованого в реєстрі за №3205 (т.1 а.с.16-17).

12.03.2019 року відповідачем у виконавчому провадженні №58599496 було винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 , а саме накладено арешт на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (т.1 а.с.18-21).

26.09.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. у виконавчому провадженні №58599496 з примусового виконання виконавчого напису №3205 від 02.09.2014 року було складено постанову про опис та арешт майна (т.1 а.с.22-25), якою описано і накладено арешт на наступне нерухоме майно позивача:

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,, який складається з одного житлового будинку загальною площею - 436,2 кв. м., житловою площею 180,1 кв.м., господарсько-побутових будівель, які належить позивачу на праві приватної власності;

- земельну ділянку площею 0,02 га (кадастровий номер: 5110137300:52:017:0011) для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві приватної власності;

- земельну ділянку площею 0,0351 га (кадастровий номер: 5110137300:52:017:0010) для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві приватної власності.

На описане майно було також встановлено обмеження права користування, а саме відчуження, знищення, погіршення стану, дарування, застави, приховування, вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження або погіршення стану описаного майна в будь-який спосіб. Призначено відповідального зберігача описаного майна.

Вважаючи протиправною постанову про опис та арешт майна від 26.09.2019 року, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в справі №910/9362/19, виходив з того, що позивач як майновий поручитель, несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Оскільки земельні ділянки, на які постановою приватного виконавця накладено арешт, не були предметом договору іпотеки, накладення на них арешту, оскаржуваною постановою є протиправним.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини є Закон України №1404- VIII від 02.06.2016 року Про виконавче провадження .

За змістом статті 1 Закону України Про виконавче провадження`визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження серед виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню, визначено виконавчі написи нотаріусів.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України Про виконавче провадження встановлені обов`язки і права виконавців. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно ст.48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Порядок арешту і вилучення майна (коштів) боржника регламентований ст. 56 Закону України Про виконавче провадження .

За приписом вказаної норми арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Частиною 7 ст.51 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України Про іпотеку .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку від 05.06.2003 року №898-IV, іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, у порядку, встановленому цим Законом.

Основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Згідно абз.7 та 8 ч.1 ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про іпотеку майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи -боржника.

При цьому, за змістом ч.6 ст.3 Закону України Про іпотеку у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 11 вказаного Закону містить застереження, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Отже, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив іпотекою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №910/9362/19.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наведених вимог КАС України суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги вказані висновки Великої Палати Верховного Суду та дійшов висновку, що постанова приватного виконавця Колечка Д.М. від 26.09.2019 року про опис та арешт майна є протиправною та підлягає скасуванню.

Посилання в апеляційній скарзі, як приватного виконавця так і ТОВ ОТП Факторинг Україна на ч. 4 ст. 6 Закону України Про іпотеку , згідно якої іпотека поширюється і на земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка є предметом іпотеки, колегія суддів вважає помилковими, оскільки ст. 11 Закону України Про іпотеку чітко вказано, що майновий поручитель несе відповідальність виключно в межах вартості предмета іпотеки. Висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт стосуються правовідносин, що склалися між позичальником, який є також і іпотекодавцем, в той час як в даній справі іпотекодавцем є майновий поручитель - позивач, а тому правовідносини, які були предметом розгляду справи Верховним Судом не є тотожними правовідносинам, які є предметом розгляду справи суду апеляційної інстанції. У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що посилання ТОВ ОТП Факторинг Україна на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 520/258/16-ц є безпідставним.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційних скаргах не зазначено.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, тому апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" та приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, 3-тя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 04.06.2020р.

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.