Постанова

від 27.05.2020 по справі 761/40414/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020року м. Київ

Справа № 761/40414/18

Провадження: № 22-ц/824/5617/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кондратенко О.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелт Інвест ЛТД", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №2607. Головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві 27 грудня 2010 року відкрито виконавче провадження ВП №23483215 на підставі виконавчого напису №2607, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. 15 грудня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Дочірній Банк Сбербанк Росії 9 942 250, 00 грн., шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме:

-нежиле приміщення № 17 літера А, загальною площею 291,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-машиномісце ХV в підземному автопаркінгу, загальною площею 15,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-машиномісце ХVІІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-машиномісце ХХІІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 24,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-машиномісце ХХVІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 19,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та які належать на праві власності ОСОБА_1

17 серпня 2017 року між ТОВ Ріелт Інвест ЛТД та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору іпотеки, відповідно до п.2 якого з моменту набрання чинності даним договором зобов`язання по договору іпотеки припиняються, а тому вищезазначений виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 20 лютого 2020 року подав апеляційну скаргу , в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанціїта ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на положення статті 432 ЦПК України та зазначав, що вказана норма права не містить вказівки на те, що зобов`язання має бути припинене станом на дату видачі виконавчого напису, а тому висновок суду першої інстанції про те, що припинення зобов`язання в процесі виконання судового рішення не може бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не відповідає вимогам Закону. В іншому апеляційна скарга зводиться до мотивів, викладених у позовній заяві.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу відповідно до положень статті 360 ЦПК України не надходив.

В судовому засіданні адвокат Павличенко С.С. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

ОСОБА_2 в інтересах третьої особи заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27 листопада 2006 року між ЗАТ Банк НРБ , правонаступником якого є ПАТ ДБ Сбербанк Росії , та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №12-11-06/ФО.

В цей же день в забезпечення належного виконання ОСОБА_1 в повному обсязі своїх зобов'язань по кредитному договоруміж ЗАТ Банк НРБ та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення № 17 літера А, загальною площею 291,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце ХV в підземному автопаркінгу, загальною площею 15,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце ХVІІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце ХХІІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 24,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце ХХVІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 19,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належало на праві власності ОСОБА_1

15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. на підставі заяви ПАТ ДБ Сбербанк Росії було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №2607, яким нотаріусом звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно , яке належало на правівласності ОСОБА_1 , на користь ПАТ ДБ Сбербанк Росії з метою погашення наявної частини заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 250 000, 00 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 09 грудня 2010 року складає 9 939 250, 00 грн.

При цьому встановлено строк , за який провадиться стягнення - з 28 листопада 2008 року по 09 грудня 2010 року ( а.с.5 ).

Постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 27 грудня 2010 року відкрито ВП №23483215 на підставі виконавчого напису №2607, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. 15 грудня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Дочірній Банк Сбербанк Росії 9 942 250, 00 грн., шляхом звернення стягнення на заставне майно, що зазначено вище (а.с.60).

27 квітня 2017 року між ПАТ Сбербанк , який є правонаступником ПАТ ДБ Сбербанк Росії , та ТОВ ФК Фінар було укладено договір № 28-1_101, згідно якого ПАТ Сбербанк передало ТОВ ФК Фінар право вимоги за кредитним договором №12-11-06/ФО від 27 листопада 2006 року, укладеного між ПАТ БАНК НРБ та ОСОБА_1 .

У цей же день, 27 квітня 2017 року між ПАТ Сбербанк та ТОВ ФК Фінар було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно якого право вимоги за договором іпотеки перейшло до ТОВ ФК Фінар .

09 серпня 2017 року ТОВ ФК Фінар уклало договір № 1 з ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , згідно якого ТОВ ФК Фінар передало ТОВ Ріелт Інвест ЛТД право вимоги за кредитним договором №12-11-06/ФО від 27 листопада 2006 року, укладеного між ПАТ БАНК НРБ та ОСОБА_1 .

У цей же день, 09 серпня 2017 року ТОВ ФК Фінар уклало з ТОВ Ріелт Інвест ЛТД договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно якого право вимоги за договором іпотеки перейшло до ТОВ Ріелт Інвест ЛТД .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2018 року заяву ТОВ Ріелт Інвест ЛТД про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 23483215 задоволено, замінено стягувача у виконавчому провадженні № 23483215 з ПАТ ДБ Сбербанку Росії на ТОВ Ріелт Інвест ЛТД ( а.с.6 ).

17 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. посвідчено договір про розірвання договору іпотеки від 27 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П., зареєстрованого в реєстрі за № 8677, відповідно до п.1 якого сторони (ТОВ Ріелт Інвест ЛТД та ОСОБА_1 ) дійшли згоди розірвати Договір іпотеки від 27 листопада 2006 року. Згідно п.2, 3 договору сторони погодили, що з моменту набрання чинності цим договором про розірвання договору іпотеки зобов`язання сторін, що виникли з договору іпотеки, припиняються. При цьому сторони підтвердили, що вони не мають одна до одної жодних претензій щодо виконання договору іпотеки ( а.с.7 ).

Згідно копій Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 17 серпня 2017 року зареєстровано вищезазначений договір про розірвання договору іпотеки від 27 листопада 2006 року щодо нерухомого майна, а саме:машиномісця ХV в підземному автопаркінгу, загальною площею 15,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;машиномісця ХVІІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;машиномісця ХХІІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 24,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;машиномісця ХХVІІ в підземному автопаркінгу, загальною площею 19,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 375, 7 кв.м . , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 (а.с.8-12)

Згідно копій Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 17 серпня 2017 року вказане вище нерухоме майно на праві власності належить - ТОВ Ніка Капітал Інвест Україна .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеностіпозивачем факту порушення його прав чи інтересів оспорюваним виконавчим написом.Також суд вважав , що визнання виконавчого напису , вчиненого 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. , таким, що не підлягає виконанню необхідне лише для уникнення сплати позивачем виконавчого збору в межах ВП №23483215.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право і порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визнає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити(реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права і інтересів зазначені в статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України , способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст.8,9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України ).

Згідно зі ст. 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України Про нотаріат нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вимоги до змісту виконавчого напису закріплені у статті 89 Закону України Про нотаріат .

Процедура вчинення виконавчих написів визначена у главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

При цьому ст. 50 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України Про нотаріат ). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліку документів за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15 , 16 , 18 ЦК України , ст.ст. 50 , 87 , 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто,боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87 , 88 Закону України Про нотаріат у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що підставами визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є недотримання визначеної ЗУ Про нотаріат і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) процедури вчинення виконавчих написів, тобто, при оспорюванні виконавчих написів, позивачі звертаються з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню з тих підстав, що суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, пропущений строк вчинення виконавчого напису тощо.

Проте, ОСОБА_1 , заявляючи даний позов та мотивуючи його, не порушує питання щодо наявності хоча б однієї з вищевказаних підстав для визнання такого виконавчого напису недійсним згідно вимог ЗУ Про нотаріат .

Ураховуючи викладене , суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 , оскільки ним не було доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав, що є підставою для їх захисту в межах даного спору.

Будь-яких доказів відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України на підтвердження факту існування правових підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню згідно вимог ЗУ Про нотаріат та Порядку процедури вчинення виконавчих написів позивачем суду не надано.

При цьому слід відмітити, що посилання ОСОБА_1 на вимоги статті 432 ЦПК України є помилковим, оскільки дана норма застосовується лише відносно виконавчих документів, які видані судом.

Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України , суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль