Постанова

від 03.06.2020 по справі 460/2724/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 460/2724/18

провадження № 51-6272км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018140350000725 щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Старий Яр Яворівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

кримінальне провадження стосовно якого закрито зач. 1ст. 126 Кримінального кодексу України (далі КК) на підставі п. 3 ч. 1ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) .

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 2019року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст.126 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

Згідно з цим вироком ОСОБА_8 12 червня 2018 року близько 08:50, перебуваючи на дорозі загального користування на АДРЕСА_1 , на грунті тривалих неприязних відносин, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, під час конфлікту завдав одного удару долонею лівої руки в ділянку правої частини обличчя ОСОБА_9 , чим заподіяв йому фізичний біль і не спричинив тілесних ушкоджень.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнив, скасував вирок суду першої інстанції щодо нього та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3ч. 1 ст.284 КПК, через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 усуді і вичерпання можливості їх отримати.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

За змістом касаційної скарги потерпілий ОСОБА_6 , не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своєї позиції зазначає про те, що апеляційний суд обґрунтував своє рішення на суперечливих доказах, вибірково дослідив окремі докази, залишивши поза увагою протокол слідчого експерименту.

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати її і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, закривши кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст.284 КПК, не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_10 та письмові докази, надані стороною обвинувачення, а також показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтвердив факт умисного поштовху рукою в обличчя потерпілого. Вважає, що апеляційний суд ухвалив рішення, яке ґрунтується на показаннях свідка ОСОБА_11 , яка є дружиною обвинуваченого і не була безпосереднім очевидцем події.Крім того, прокурор посилається на те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора та потерпілого обвинувачений ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_12 просять ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги без задоволення.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 касаційні скарги підтримала, просила їх задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, асаме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

За висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові №5-249кс15 від 21 січня 2016 року, апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено всуді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена в повному обсязі.

Згідно з п. 5 ч. 1ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.

Приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч.1ст. 284 КПК, суд апеляційноїінстанції цих вимог закону не порушив.

Як убачається з матеріалів провадження,вироком Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 2019року ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст.126 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 40неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, ОСОБА_8 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, наводячи аргументи, просив скасувати це рішення і закрити кримінальне провадження щодо нього.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 22 жовтня 2019 року скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадженнящодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст.284 КПК.

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст.284КПК через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 в суді і вичерпання можливості їх отримати, відповідно до вимог ч. 3 ст.404 КПК повторно дослідив докази, а саме: допитав потерпілого ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дослідив протокол проведення слідчого експерименту від 18 червня 2018 року та з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК зробив їх ґрунтовний аналіз і за своїм внутрішнім переконанням дійшов правомірного висновку про те, що наявних у кримінальному провадженні доказів є недостатньо, для того щоб визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК.

Відповідно до пред`явленого обвинувачення інкриміновані ОСОБА_8 дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 126 КК як умисне завдання удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.

Диспозиція цієї статті встановлює кримінальну відповідальність за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

З огляду на те, що в диспозиції ч. 1ст. 126 КК не передбачено наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, для інкримінування цього злочину значення має саме доведеність факту завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю.

Колегія суддів погоджується з наведеним в ухвалі апеляційного суду висновком проте, що з протоколу проведення слідчого експерименту від 18 червня 2018 року не вбачається, що ОСОБА_8 завдав удару потерпілому ОСОБА_6 , а показання останнього про завдання йому удару є недостатніми для визнання винуватим ОСОБА_8 .

Пунктом 3 ч. 1 ст. 284 КПКпередбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримання. Отже, приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції діяв відповідно до закріпленого уст. 62 Конституції Українипринципу презумпції невинуватості і вимог кримінального процесуального закону та правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

У поданій касаційній скарзі прокурор, серед іншого, по суті непогоджується зустановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи, тоді як їх перевірки згідно зі статтями 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом невіднесено.

Доводи сторони обвинувачення про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом апеляційної інстанції, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Безпідставними є доводи потерпілого про порушення судом апеляційної інстанції вимог засади безпосередності дослідження доказів.

Так, у касаційній скарзі потерпілий зазначає, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 в суді і вичерпання можливості їх отримати, без наведення належних та достатніх мотивів надав іншу оцінку доказам обвинувачення ніж суд першої інстанції та вибірково дослідив окремі докази.

З цього питання свою правову позицію висловив Верховний Суд України. У його постанові від 21 січня 2016 року зазначено, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження (справа№ 5-249кс15).

Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями, визначеними у ч. 1 ст.94 КПК, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції були дослідженні як показання потерпілого, обвинуваченого та свідків, так і протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 і дана їм відповідна оцінка, а тому доводи потерпілого про те, що вони належно не були досліджені судом апеляційної інстанції, є безпідставними.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не порушив вимог засади безпосередності дослідження доказів, а постановлена ним ухвала у цій частині відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Апеляційний суд, здійснюючи перевірку доводів обвинуваченого ОСОБА_8 , викладених в апеляційній скарзі, у порядку апеляційної процедури відповідно до вимог кримінального процесуального закону, належним чином обґрунтував прийняте рішення.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався з додержанням принципів кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказували прокурор та потерпілий у своїх касаційних скаргах, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд не встановив.

Твердження прокурора та потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність не можна визнати обгрунтованим, адже вони свою позицію пов`язують лише із закриттям кримінального провадження і не наводять в аспекті ст. 413 КПК доводів про допущення апеляційним судом таких порушень норм матеріального права, які тягнуть за собою скасування оспорюваної ухвали на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілого ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною йоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3