Постанова

від 05.06.2020 по справі 440/4770/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2020 р. Справа № 440/4770/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Зеленського В.В.,

Суддів: П`янової Я.В. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2020, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 12.02.20 у справі № 440/4770/19

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною відмову від 08.08.2019 № 25-02/3053 Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення згідно пункту 9 частини 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни і видати відповідне посвідчення згідно пункту 9 частини 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що судом першої інстанції невірно витлумачено пункт дев`ятий частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . Посилається на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року у справі №816/907/18.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовим розглядом установлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Зіньківського ремонтно-транспортного підприємства від 28.04.1986 водіїв АТП, зокрема, ОСОБА_1 , командировано до м. Чорнобиль строком на 5 днів з 02.05.1986 по 06.05.1986 для перевезення вантажів /а.с.12/, що також підтверджується довідкою № 55 від 14.03.1997 /а.с.13/, довідкою № 75 від 02.05.1997 /а.с.14/ та відрядним посвідченням /а.с.15/.

Факт перебування ОСОБА_1 у період з 02.05.1986 по 06.05.1986 у зоні відчуження в м. Чорнобиль на Чорнобильському районі Київської області на ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджено рішенням Зіньківського районного народного суду Полтавської області, яке набрало законної сили 09.01.1999 /а.с.16/.

Згідно із посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.06.2016 та Вкладки № НОМЕР_2 до посвідчення громадина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС /а.с.4/. Відповідно до довідки МСЕК серії 10ААА №017992 від 30.05.2016 позивач є інвалідом 1-Б групи з 25.05.2016, причина інвалідності - захворювання пов`язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС /а.с.11/.

01.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації із заявою, у якій просив встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни як такому, що став особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, та видати посвідчення інваліда війни /а.с.10/.

Листом № 02-02/3053 від 08.08.2019 Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації відмовило ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , з посиланням на те, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке не є підставою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни /а.с.10/.

Не погодившись з таким рішенням Управління соціального захисту населення Зіньківської районної державної адміністрації, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-ХІІ) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать зокрема особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, умовами набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ є, по-перше, настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; по-друге, участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно частини першої статті 10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина. "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18.03.1976 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975№ 90 визначено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Відповідно до пункту 24 розділ 3 Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженого наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 формування цивільної оборони можуть бути використані в мирний час для боротьби з масовими лісовими пожежами, ліквідацією наслідків стихійних лих, великих аварій і катастроф. Кількість цих формувань та їх загальна чисельність встановлюється радами міністрів союзних автономних республік, обласними виконкомами з врахуванням приблизного розрахунку створення невоєнізованих формувань.

Розробка штату та табелів формувань здійснюється у відповідності з доданої до положення організаційно-штатної структури формування та нормами оснащення (табелізації) цих формувань (п. 31 розд.6 Положення).

Згідно із пунктами 22, 23, 25 частини 3 розділу І Статуту формувань і військ Цивільної оборони, затвердженого начальником Цивільної оборони СРСР від 27.03.1967 (далі - Статут) силами цивільної оборони є формування, утворені з працівників та службовців об`єктів народного господарства, та військові частини цивільної оборони. Формування цивільної оборони створюються на підприємствах народного господарства, установах і навчальних закладах, в колгоспах та радгоспах згідно штату та оснащуються згідно табелю. Вони комплектуються за виробничим принципом із працівників, службовців, колгоспників, учнів та іншого працездатного населення. До формувань цивільної оборони можуть входити: загони, команди, групи, бригади, дружини і ланки різного призначення. Формування поділяються на об`єктові та спеціального призначення. До формувань спеціального призначення входять: медичні, протипожежні, інженерні, протирадіаційного і протихімічного захисту, охорони громадського порядку, енергетики, зв`язку, комунально-технічні, автотранспортні, захисту тварин і рослин, які створюються на базі відповідних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів.

Відповідно до підпунктів 21, 22 частини 2 розділу 1 Настанов про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському та сільськогосподарському об`єкті народного господарства), затверджених наказом начальника Цивільної оборони СРСР заступником Міністра оборони СРСР від 29.076.1976 № 92 (далі - Настанови) силами цивільної оборони району, призначеними для виконання покладених на них завдань, є формування цивільної оборони, а також організації та установи міністерств, відомств та виконавчих комітетів Ради депутатів працюючих, які задіяні у вирішенні завдань згідно з планом цивільної оборони. Формування цивільної оборони створюються в мирний час на всіх підприємствах, в організаціях, установах, навчальних закладах району для проведення рятувальних робіт в осередках ураження та зонах катастрофічного затоплення, а також для проведення інших заходів цивільної оборони. Вони комплектуються із працівників, службовців (колгоспників), студентів, учнів та іншого працездатного населення. У формування можуть бути зараховані в обов`язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інваліди І и ІІ групи, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 8 років, а також жінки з середньою та вищою медичної освітою, які мають дітей до 2 років.

З аналізу вказаного вище Положення, Статуту та Настанов слідує, що формування цивільної оборони створювались на базі підприємств, установ, організацій і навчальних закладів, згідно спеціально розробленого штату та табелю цих формувань. Кількість формувань цивільної оборони та їх загальна чисельність встановлювалась, в тому числі, радами міністрів союзних автономних республік, обласними виконкомами з врахуванням приблизного розрахунку створення невоєнізованих формувань. До формувань цивільної оборони могли входити: загони, команди, групи, бригади, дружини і ланки різного призначення, які створювались на базі відповідних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів. Вони комплектувалися із працівників, службовців (колхозників), студентів, учнів та іншого працездатного населення. В формування могли бути зараховані в обов`язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років та жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов`язаних, які мали мобілізаційні приписи, інваліди І и ІІ групи, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 8 років, а також жінки з середньою та вищою медичної освітою, які мають дітей до 2 років.

Вказані вище нормативні документи не містять приписів, що до формувань цивільної оборони входили всі працівники підприємств, установ, організацій. Формування цивільної оборони створювались на базі підприємств, установ, організацій, а чисельність вищевказаних формувань встановлювалась рішенням обласних виконкомів у відповідності до спеціально розробленого штату та табелю цих формувань.

Відповідно до підпунктів 14, 16, 18 частини 1 розділу 1 Настанов основними завданнями цивільної оборони об`єктів є, зокрема, навчання з цивільної оборони працівників і службовців (колгоспників), які не ввійшли в склад формувань. При начальнику цивільної оборони створюється штаб. Штаб повинен, зокрема, проводити підготовку формувань та навчання з цивільної оборони робітників та службовці, які не ввійшли до складу формувань. Штаб цивільної оборони об`єкту (колгоспа, радгоспа) створюється з посадових осіб згідно наказу начальника цивільної оборони об`єкту. До нього входить: начальник штаба, два-три робітника з оперативних питань, підготовки формувань та навчання населення, а також спеціалісти, які одночасно є начальниками відповідних служб цивільної оборони.

Зміст вищевказаних норм підтверджує висновки, що до складу формувань цивільної оборони входили не всі працівники підприємств, установ, організацій.

Як убачається із матеріалів справи, позивач, працюючи на Зіньківському ремонтно-транспортному підприємстві, був відкомандирований в м. Чорнобиль у період з 02.05.1986 по 06.05.1986 та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (Вкладка № НОМЕР_2 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи Категорія 1 серія НОМЕР_1 /а.с.4/) та інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (Довідка МСЕК серії 10ААА № 017992 від 30.05.2016 /а.с. 11/).

Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Подані позивачем документи щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків та, відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №756/8323/16-а.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 1770-IV від 15.06.2004.

З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Позивач не брав участі у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, а тому не може бути визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 363/1489/17.

З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни за умов, установлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ, у позивача немає, а відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Отже, за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання відповідача на необхідність урахування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року у справі №816/907/18 не береться до уваги судом апеляційної інстанції в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі №440/4770/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.В. Зеленський Судді Я.В. П`янова І.С. Чалий