Постанова

від 03.06.2020 по справі 1.380.2019.006354

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006354 пров. № А/857/2810/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Гінди О. М., Кушнерика М. П.,

з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №1.380.2019.006354 за адміністративним позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ЛКП Снопківське , про зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції - Брильовський Р. М.,

час ухвалення рішення - 28.01.2020 року, 11:20 год,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 03.02.2020 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулася в суд з позовом до відповідача - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ЛКП Снопківське , в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 привести до автентичного вигляду самовільно встановлені два віконні заповнення у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої він є.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що згідно з п. 1 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова вулиця Зарицьких знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова. П. 1 рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31 серпня 2007 року №643 Про впорядкування заміни та встановлення віконних і дверних заповнень фасадів на території історичного ареалу м. Львова (із наступними змінами) визначено, що заміну та встановлення віконних заповнень фасадів будинків усіх форм власності, які розміщені в історичному ареалі міста, необхідно виконувати за наявності погодженої у встановленому порядку проектної документації. Відповідач самовільно замінив у квартирі АДРЕСА_1 два дерев`яні вікна на металопластикові, що підтверджується постановою адміністративної комісії Галицької районної адміністрації від 29 серпня 2019 року №150, тому Галицька районна адміністрація за наявності обґрунтованих підстав звернулася до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_1 привести до автентичного стану два віконні заповнення у квартирі, що належить йому на праві власності. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю.

Представник відповідача подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що затвердження меж історичних ареалів населеного місця не належить виключно до повноважень виконавчих комітетів місцевих рад. Тому рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова не є достатнім для затвердження меж історичного ареалу міста Львова без погодження таких меж центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури. Крім того, будинок АДРЕСА_1 не належить до пам`яток культурної спадщини, не є пам`яткою архітектури державного чи місцевого значення, й у вказаному будинку всі вікна замінено на металопластикові. Також позивач не надав паспорта фасаду будинку АДРЕСА_1 . З огляду на вказане, позовні вимоги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання ОСОБА_1 привести до автентичного вигляду віконні заповнення у його квартирі є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача - ОСОБА_2 у судовому засіданні не погодилась з доводами апеляційної скарги та вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Решта учасників справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що будинок АДРЕСА_1 перебуває у власності Львівської міської ради на обслуговуванні ЛКП Снопківське .

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки від 30 жовтня 2019 року №3689 власником квартири АДРЕСА_1 є гр. ОСОБА_1

У 2019 році відповідач здійснив заміну двох дерев`яних вікон на металопластикові у зв`язку із непридатним станом дерев`яних вікон.

29 серпня 2019 року адміністративною комісією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на підставі протоколу № 89 про адміністративне правопорушення від 21 серпня 2019 року прийнято постанову, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 51 грн за порушення ст.150 КУпАП (самовільна заміна дерев`яних вікон на металопластикові).

11 жовтня 2019 року ЛКП Снопківське направило відповідачу попередження, в якому зобов`язало ОСОБА_1 в термін до 29 жовтня 2019 року привести до автентичного вигляду віконні заповнення в квартирі АДРЕСА_1 , яка розміщена на першому поверсі. У випадку невиконання даного попередження повідомлено, що в Галицьку районну адміністрацію буде подано пакет документів для підготовки юридичним відділом позовної заяви для подання в суд.

30 жовтня 2019 року комісією в складі: головного інженера ЛКП Снопківське ОСОБА_3 , майстра дільниці ОСОБА_4 , майстра дільниці ОСОБА_5 складено акт про те, що ОСОБА_1 , власник квартири АДРЕСА_1 , який самовільно провів роботи по заміні дерев`яних вікон на металопластикові, станом на 30 жовтня 2019 року попередження про приведення вікон до попереднього стану (автентичного вигляду) не виконав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що межі історичного ареалу м. Львова Міністерством культури України не затверджені, будинок АДРЕСА_1 не належить до пам`яток культурної спадщини, не є пам`яткою архітектури, а тому доводи позивача, що вказаний будинок перебуває у межах історичного ареалу й відповідач повинен здійснювати заміну вікон у квартирі за наявності погодженої у встановленому порядку проектної документації, є безпідставними.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ст.144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Закон України Про охорону культурної спадщини регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Відповідно до ст.1 Закону України Про охорону культурної спадщини історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Згідно ч.3 ст.32 Закону України Про охорону культурної спадщини з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Кабінетом Міністрів України відповідно до ст.32 Закону України Про охорону культурної спадщини постановою від 13 березня 2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

Відповідно до п.1,2 Порядку №318 історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.

Відповідно до п.4, 5, 6 Порядку №318 відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об`єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.

П.7 Порядку №318 визначає, що збереження традиційного характеру середовища історичних ареалів, охорона і раціональне використання розташованих в їх межах нерухомих об`єктів культурної спадщини, збереження її містоформуючої ролі є пріоритетним напрямом містобудівної діяльності в межах історичних ареалів.

Згідно з п.15 Порядку №318 реконструкція існуючих будівель і споруд регламентується відповідно до їх культурної та містобудівної цінності, а також відповідно до вимог збереження традиційного характеру середовища.

П.12 Порядку №318 передбачає, що визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року №878 затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено місто Львів.

09 грудня 2005 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова .

Відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини , Закону України Про місцеве самоврядування в Україні з метою захисту традиційно сформованого історичного середовища м. Львова виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення №643 від 31 серпня 2007 року Про впорядкування заміни та встановлення віконних і дверних заповнень фасадів на території історичного ареалу м. Львова , відповідно до п. 1 якого визначено, що заміну та встановлення віконних і дверних заповнень фасадів будинків усіх форм власності, які розміщені в історичному ареалі міста, необхідно виконувати за наявності погодженої у встановленому порядку проектної документації.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент виникнення спірних правовідносин, межі історичного ареалу міста Львова Міністерством культури України затвердженими не були. Вказане підтверджується інформацією з офіційного сайту Міністерства культури України за посиланням:

http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=244995501.

Враховуючи наведене, доводи позивача, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова й відповідач зобов`язаний здійснювати заміну та встановлення вікон у квартирі в цьому будинку відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №643 від 31 серпня 2007 року, колегія суддів вважає не достатньо підтвердженими та обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, будинок АДРЕСА_1 не належить до пам`яток культурної спадщини, не є пам`яткою архітектури державного чи місцевого значення. Позивач також не надав суду будь-яких доказів того, що вказаний будинок має культурну чи містобудівну цінність.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивачем не надано суду паспорта фасаду будівлі, тому приведення віконних заповнень до автентичного вигляду не являється можливим, оскільки усі вікна фасаду будинку АДРЕСА_1 замінені на металопластикові.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов про зобов`язання ОСОБА_1 привести до автентичного вигляду самовільно встановлені віконні заповнення у квартирі задоволенню не підлягає, оскільки Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради не надано належних доказів того, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова, належить до пам`яток культурної спадщини державного чи місцевого значення, має культурну чи містобудівну цінність.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №1.380.2019.006354 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 05 червня 2020 року.