Постанова

від 04.06.2020 по справі 818/1842/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №818/1842/17

адміністративне провадження №К/9901/51605/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 (суддя Кравченко Є.Д.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді Бартош Н.С., Мінаєва О.М.) у справі за позовом Приватної виробничої фірми "Турбо-Сервіс" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року Приватна виробнича фірма "Турбо-Сервіс" (далі - позивач, Фірма) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області (далі - відповідач, податковий орган), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобода Агроцентр" про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0003321407, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 94584, 00 грн., з яких 75667,00 грн. за основним платежем та 18917,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку Фірми з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Слобода Агроцентр" за період березень 2017 року, за результатами якої складено акт від 28.08.2017 № 773/18-28-14-07/23050489/156, яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 75667,00грн.

У акті перевірки податковий орган констатував формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із зазначеним контрагентом без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це неподанням до перевірки деяких документів (сертифікатів якості, паспортів відповідності) та відсутністю у товарно-транспортній накладній інформації про конкретний пункт розвантаження, часу прибуття та вибуття; крім того, заходами з податкового контролю по контрагенту не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, проте Державна фіскальна служба України рішенням від 16.11.2017 №26441/6/99-99-11-01-01-23 скаргу Фірми залишила без задоволення, а рішення - без змін.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0003321407.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом (ТОВ "Слобода Агроцентр" щодо поставки товарів, які в подальшому були використані у власній господарській діяльності, а відтак Фірма правомірно включила до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.04.2018 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, посилався на те, що операції між позивачем та його контрагентом помилково розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх договірних зобов`язань. Наголошував на неможливості встановлення по ланцюгу постачання отримання контрагентом позивача товарів.

Фірма у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а ).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (податкового кредиту) виникають таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 09.03.2017 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Слобода Агроцентр" (Постачальник) укладено договір поставки №1, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати Покупцеві запасні частини, витратні матеріали та аксесуари (товар) партіями, за найменуванням, у кількості, у комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього договору, а Покупець сплатити за нього грошову суму та прийняти товар на умовах цього договору.

За висновком судів фактична поставка позивачу товару вказаним постачальником підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (видатковими накладними від 28.03.2017 №28032, від 03.04.2017 №3042 , рахунками на оплату від 09.03.2017 №9031, від 09.03.2017 №9032, актами приймання-передачі товару від 28.03.2017, від 03.04.2017, товарно-транспортною накладною №Р3042 від 03.04.2017).

Оплату за поставлений товар здійснено у безготівковій формі (платіжні доручення від 23.03.2017 №61, від 10.03.2017 №48, від 24.03.2017 №64, від 28.03.2017 №67, від 20.03.2017 №58, від 23.03.2017 №61).

Товар було оприбутковано позивачем, про що свідчать картка рахунку 631 за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 та оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за період з 01.01.2017 по 31.08.2017.

Виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.

В подальшому, як констатовано судами, за допомогою обладнання, придбаного у ТОВ "Слобода Агроцентр", позивачем було виготовлено спецавтомобіль, який реалізовано ПСП "Явір" згідно договору купівлі-продажу від 26.06.2017 №5, акту приймання-передачі №2 від 27.07.2017, видаткової накладної від 27.07.2017 №РН-000008, рахунка-фактури від 12.09.2017 №СФ-0000055, платіжного доручення від 25.10.2017 № 1740.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Загалом, як встановлено судами в ході розгляду справи, позиція податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагента з іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій Фірми із ТОВ "Слобода Агроцентр". Разом з тим, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за обставин даної справи й відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Посилання ж відповідача на неподання до перевірки деяких документів (сертифікатів якості, паспортів відповідності) та відсутність окремих реквізитів у товарно-транспортній накладній не можуть бути достатнім аргументом для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із постачальником.

Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Сумській області залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду