Ухвала

від 03.06.2020 по справі 202/1036/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/662/20 Справа № 202/1036/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді доповідача ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

власника майна ОСОБА_7 ,

адвоката ОСОБА_8 ,

представника потерпілих ОСОБА_9 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро апеляційнускаргу ОСОБА_7 на ухвалуслідчого суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровськавід 21лютого 2020року про арешт майна у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалоюслідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2020 року задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області та накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 із забороною її відчуження.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що приймаючи до уваги, що постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 від 14.02.2020 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року, клопотання слідчого є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки надані докази дають підстави зробити висновок, що вищезазначене нерухоме майно є предметом кримінально-протиправних дій та є набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення

Вказує, що визнання вказаного нерухомого майна речовим доказом відповідає вимогам ст. 98 КПК України, тому відповідно до п. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України є підстави для накладення арешту з метою забезпечення речового доказу та запобігання можливості його відчуження

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження даної ухвали та скасувати ухвалу слідчого судді.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначає, що 30.04.2020 року під час моніторингу ЄДРСР йому стало відомо про дану ухвалу суду, а тому він не мав можливості подати апеляційну скаргу у передбачений законом строк.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він не є підозрюваним або обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, крім того, визнання стороною обвинувачення майна речовим доказом не може бути єдиною підставою для арешту майна, оскільки не є визначеною підставою для цього.

Вказує, що слідчий суддя не встановив правову підставу, на якій майно, стосовно якого постановлено ухвалу про арешт майна, належить законному власнику.

Також зазначає, що слідчим не доведено існування правових підстав для накладення арешту на належне йому майно, оскільки ним не надано доказів, що дана квартира відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Заслухавши головуючого суддю, доводи ОСОБА_7 та його адвоката ОСОБА_8 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили скасувати ухвалу слідчого судді, прокурора та представника потерпілих ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Вирішуючи питання про дотримання строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без участі заявника, а отже, за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки з наданих матеріалів провадження слідує, що ухвалу слідчого судді ОСОБА_7 не отримував, 30.04.2020року підчас моніторингуЄДРСР йомустало відомопро дануухвалу суду,а томувін немав можливостіподати апеляційнускаргу упередбачений закономстрок,колегія суддіввважає, що строк на апеляційне оскарження вищезазначеної ухвали слід поновити.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.ч. 3, 10 ст. 170 КПК України допускається накладення арешту на майно будь-якої фізичної або юридичної особи, якщо воно визнано речовим доказом і відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України щодо речових доказів. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, відповідно до п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України разом з іншим, при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для 3-х осіб.

Вказані вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею не дотримані.

За змістом ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, визначено необхідність арешту майна.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Разом з тим, згідно зі ст.ст. 7, 16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Накладаючи арешт на нерухоме майно, зазначене у клопотанні, слідчий суддя послався лише на те, що накладення арешту обумовлено метою забезпечення речового доказу та запобігання можливості його відчуження. Слідчим суддею фактично не було проаналізовано клопотання слідчого з боку обґрунтованості та співрозмірності, наявності необхідності накладення арешту на майно третіх осіб, а лише описано необхідність арешту даного майна, зазначену в клопотанні слідчого. Враховуючи, що на стадії досудового розслідування слідчим суддею здійснюється функція судового контролю, яка за своїм духом виступає механізмом стримувань та противаг при здійсненні досудового розслідування, колегія суддів вважає, що висновки слідчого судді про необхідність накладення арешту на квартиру, яка є власністю третьої особи є передчасними та не відповідають вимогам кримінального процесуального закону.

Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні жодні відомості про визнання ОСОБА_7 причетним до вчиненого кримінального правопорушення.

Також в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості щодо наявності цивільного позову в даному кримінальному провадженні, а в клопотанні слідчого, як і в ухвалі слідчого судді, відсутні докази того, що вказане нерухоме майно може забезпечити в подальшому відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, або буде відчужене на користь третіх осіб.

Крім того, слід наголосити, що мали місце й інші істотні порушення кримінального процесуального закону слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна розглядається за участю власника майна. Клопотання слідчого може бути розглянуто без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Така необхідність завжди має бути об`єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.

Зокрема відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно може сховати, знищити, пошкодити, відчужити майно.

В будь-якому випадку слідчий повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власників майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.

Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власників майна та/або їх представників, жодним чином не мотивував своє рішення наявністю об`єктивних для цього підстав.

Як вважає колегія суддів, розгляд клопотання слідчого було проведено з порушенням права власника майна на захист.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання слідчого, тому в його задоволенні необхідно відмовити, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання ОСОБА_7 про поновленнястроку наапеляційне оскарженняухвали слідчогосудді Індустріального районногосуду м.Дніпропетровська від21лютого 2020року про арешт майна у кримінальному провадженні №4202004000000054 від 28.01.2020 року - задовольнити.

Поновити ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2020 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровська від21лютого 2020року про арешт майна у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчогоСУ ГУНПв Дніпропетровськійобласті пронакладення арештуна квартиру,розташовану заадресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: