Постанова

від 27.05.2020 по справі 400/1176/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1176/19 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

при секретарях Ішханяні Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 30.09.2019р.) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Седіал СЗЧ до Головного управління ДФС в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

19.04.2019 року ТОВ Седіан СЗЧ звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС в Миколаївській області (правонаступник ГУ ДПС в Миколаївській області ), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2018 року №00080301405 та №00080311405.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року адміністративний позов ТОВ Седіан СЗЧ - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області №00080301405 та №00080311405 від 31.08.2018 року.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДФС в Миколаївській області 29.10.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони тричі (т.б. 19.02.2020р., 18.03.2020р. та 27.05.2020р. ) не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені.

В зв`язку з вказаними вище обставинами, враховуючи встановлений на всій території України особливий режим карантину , а також з метою запобігання поширенню як на території України, так і приміщеннях 5ААС, респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та убезпечення як сторін по справі, так і працівників суду від вищевказаної особливо небезпечної інфекційної хвороби, апеляційний суд, також діючи з метою економії процесуального часу та дотримання строків розгляду справ, розглянув дану справу у відкритому судовому засіданні без участі сторін та за наявними у справі матеріалами (доказами ).

Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судомами обох інстанцій встановлені наступні обставини справи.

Позивач ТОВ Седіал СЗЧ (38312636) зареєстровано 20.07.2012р. та з 06.06.2018р. знаходиться в стані припинення .

В серпні 2018 року посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Седіал СЗЧ , за результатами якої складено акт від 14.08.2018 року №1966/14-29-14-05/38312636.

У висновку цього Акту перевірки перевіряючими було вказано на порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства, а саме:

- ст.14 п.14.1. пп.14.1.231., ст.44 п.44.1., п.44.2., ст.134 п.134.1. пп.134.1.1. ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств за 2015р. - на 85 698 грн.;

- ст.184 п.184.7., ст.189 п.189.1., ст.198 п.198.5., ст.200 п.200.1., п.200.2. ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ за квітень 2018р. - на 1 200 грн.

21.08.2018р. позивач подав заперечення на Акт перевірки, які 31.08.2018 року були розглянуті ГУ ДФС у Миколаївській області та залишені без задоволення.

31.08.2019 року уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі вищевказаного акту перевірки, прийнято податкові повідомлення-рішення: 1) №00080301405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ - на 1 200 грн. і застосовано штрафні санкції в розмірі 300 грн. та 2) №00080311405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму - 85 698 грн.

Не погоджуючись з такими діями та з рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірних рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує зі змісту приписів пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення ) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку ), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів ) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку ); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку ). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку ); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку ).

Абзацом 1 п.138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України ).

Відповідно до вимог п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності ); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А за правилами п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної ) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно із п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу ) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності ) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача ) в один із способів, визначених п.201.1 ст.201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню ) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового ) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового ) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п.198.1 ст.198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Згідно з п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної ) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених ) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПКУ ).

Як вбачається зі змісту ст.2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Так, у відповідності до ч.2 ст.3 цього ж Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.1 ст.9 даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затв. наказом МФ України від 24.05.1995р. №88, зареєстр. у МЮ України 05.06.1995р. №168/704 ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Згідно з п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника ) на їх проведення.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених ст.216 ЦК України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному ст.50 цього Кодексу.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, підставами для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 31.08.2019 року №00080301405 та №00080311405, стали висновки Акту перевірки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій з ТОВ Торгівельна компанія Никса і ТОВ Далстун та, відповідно, недостовірність показників податкового обліку з податку на прибуток та ПДВ, сформованих на підставі цих спірних господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді між позивачем та вказаними вище контрагентами були укладені договори поставок: 02.03.2015 року - договір поставки №0203 з ТОВ ТК Нікса та 21.04.2015 року аналогічний за змістом договір поставки з ТОВ Далсунд .

Відповідно до наявних у справі специфікацій, позивачу постачались вугільні та кишенькові фільтри (т.1 а.с.172, 183-186 ).

Постачання даного товару було оформлено видатковими і податковими накладними, платіжними дорученнями та довіреностями, а на підтвердження якості отриманого від ТОВ Далсунд товару, позивач надав ще й сертифікат відповідності і паспорти (т.1 а.с.173-174, 187-208,216-228 ).

В свою чергу, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення та заперечуючи товарність операцій позивача з ТОВ ТК Нікса і ТОВ Далсунд , відповідач посилається на наступне: місцем укладення договорів є м.Київ, але під час перевірки позивач не подав документів, які б підтверджували, що посадові особи ТОВ Седіал СЗЧ відряджались до м.Києва; видаткові накладні не містять даних посадової особи відповідальної за здійснення господарської операції; відсутні товарно-транспортні накладні та подорожні листи на перевезення товару з м. Києва до позивача; при дослідженні податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлена невідповідність товару, який рухався за ланцюгом постачальники - ТОВ Далсунд - ТОВ Седіал СЗЧ ; з ухвалі слідчого судді вбачається фіктивність діяльності ТОВ Далсунд .

Разом з тим, уважно дослідивши матеріали справи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з такими висновками контролюючого органу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що укладені договори з контрагентами позивача супроводжувалися реальним виконанням операцій, які підтверджені усіма належними документами первинного обліку, які повністю відповідають вимогам діючого законодавства.

Що ж стосується начебто встановленого порушення у вигляді не ведення журналу реєстрації довіреностей, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, зазначає, що ведення Журналу реєстрації довіреностей (Типова форма №М-3 ) здійснювалося на підставі Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (затв. Міністерством фінансів України №99 від 16.05.1996р .).

Порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей визначався Інструкцією №99, дія якої поширювалася на підприємства, їхні відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності.

Так, згідно п.6 цієї Інструкції №99, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Однак, з 01.01.2015 року вказана Інструкція №99 втратила чинність, і з цієї дати ведення Журналу реєстрації довіреностей не є обов`язковим для суб`єкта господарювання.

В свою чергу, наказом Міністерства фінансів України №987 про внесення зміни до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99 та від 24.03.2000 року №61 внесено уточнення до Положення №88, відповідно до яких повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Одночасно, також слід зазначити й про те, що як передбачено ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, Журнал реєстрації довіреностей у спірний період не був обов`язковим для ведення суб`єктами господарювання, оскільки до початку періоду перевірки втратив чинність нормативно-правовий акт, який передбачав його ведення, а складання інших документів не було передбачено Договором.

Щодо паспортів якості продукції, то судова колегія зазначає, що контроль якості ТМЦ (Товарно-матеріальні цінності ) не відноситься до повноважень податкового органу.

Так, метою зазначених документів про якість продукції є підтвердження відповідності якості доставленого товару державним стандартам та нормам, що відповідає ст.6 Закону України Про захист прав споживачів , на підставі якої продавець зобов`язаний повідомити споживачу якість товару та підтвердити її відповідним документом.

Так, як вбачається з письмових пояснень позивача, такі паспорти якості та копії сертифікатів відповідності насправді є в наявності та знаходяться у контрагентів-покупців ТОВ Седіал СЗЧ .

При цьому, одночасно слід зауважити й про те, що ненадання сертифікатів якості та паспортів на товар не є належним доказом нереальності спірних господарських операцій, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Т.б. сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання Позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Паспорти якості та сертифікати відповідності можуть підтверджувати лише якість товару, а не факт його отримання, наявності чи реалізації.

Аналогічна правова позиція з цього питання була неодноразово викладена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.11.2018 року по справі №820/16176/14, від 13.11.2018 року по справі №822/6312/15, від 13.11.2018 року по справі №805/528/17-а.

Що ж стосується факту відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, то з цього приводу необхідно зазначити, що згідно п.4.2. Договору з ТОВ Далсунд , поставка продукції здійснюється Постачальником за адресою, зазначеною Покупцем. Таким чином, позивач, згідно умов договору, фактиіно не відповідає за транспортування ТМЦ, а отже, якщо контрагентом не було зазначено ТОВ Седіал СЗЧ , як одержувача вантажу, оскільки укладаючи договори з перевізниками ТОВ Седіал СЗЧ не є ані замовником, ані перевізником, ані отримувачем вантажу, що, в свою чергу, повністю пояснює їх відсутність у ТОВ Седіал СЗЧ та, відповідно не може ставити під сумнів реальність виконання таких договорів сторонами.

Зазначене обґрунтування також повністю узгоджується і з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363.

Так, відповідно до п.11.4 цих Правил №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше 4-х екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

А згідно з п.11.6 Правил №363, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, ані умовами договору, ані Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні №363 не передбачено отримання ТОВ Седіал СЗЧ товарно-транспортних накладних.

Аналогічні висновки з даного спірного питання неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06.02.2018 по справі №816/166/15-а, від 06.02.2018 року по справі №804/4940/14 та від 24.01.2018 року по справі № 806/684/14.

Одночасно, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, наголошує, що відсутність у платника податків окремих документів чи певні недоліки в їх оформленні, не можуть розглядатись як безумовне свідчення безтоварності його правочинів, а всі наведені відповідачем аргументи носять формальний характер та не відносяться до обставин товарності правочинів.

Стосовно ж посилань ГУ ДФС у Миколаївській області на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2018р. у справі №757/10935/18-к, якою було розглянуто лише тільки клопотання прокурора про накладення арешту в межах досудового розслідування у кримінальному провадження №42017000000001759, судова колегія зазначає наступне.

Так, з зазначеної ухвали слідчого судді вбачається, що 02.02.2018р. фактично було задоволено клопотання ст. слідчого в ОВС 3-го СВ управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України Чорного І.О. про проведення обшуку та надано дозвіл слідчим слідчої групи та прокурорам групи прокурорів у кримінальному провадженні №42017000000001759 від 31.05.2017 року на проведення обшуку комплексу нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: Донецька область, м. Артемівськ (м. Бахмут ) , вул. Недогібченка,17 , власником яких, відповідно до інформації з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є ТОВ Артемівський електротехнічний завод (ЄДРПОУ 01056729) та які винятково використовується службовими особами ТОВ Торговий дім ДЗГА (ЄДРПОУ 39544112) з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення розслідуваних кримінальних правопорушень, відшукання знаряддя кримінальних правопорушень та майна, яке було здобуте в результаті їх вчинення, а також встановлення інших осіб, причетних до кримінальних правопорушень, пов`язаних із діяльністю … ТОВ Далсунд (ЄДРПОУ 38394001) …, а саме: реєстраційні документи, первинні фінансово-господарські та бухгалтерські документи юридичних осіб, тендерна документація; печатки; документи тіньового бухгалтерського обліку, які свідчать про проведення фінансово господарських операцій; грошові чеки; доручення на отримання коштів; копії паспортів, доручень, заяв, договорів, інших документів, які надавались банку та були складені і підписані сторонами при відкритті, обслуговуванні (подальшій зміні поточних даних), закритті банківських рахунків, договори щодо розрахунково-касового обслуговування та надання послуг клієнт-банк ; грошові кошти, отримані в результаті протиправної діяльності; комп`ютерна техніка, сервер, засоби зв`язку, а також зіпсовані документи; чорнові записи; блокноти; робочі зошити; документи з вільними зразками почерку та підписів працівників перелічених вище підприємств. 13.02.2018 проведено обшук за вказаною адресою під час якого вилучене майно.

Так, вказаною вище ухвалою слідчого-судді Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2018 року у справі №757/10935/18-к у задоволенні вказаного вище клопотання прокурора про накладення арешту - відмовлено.

Таким чином, дана ухвала слідчого-судді не є доказом фіктивності господарських операцій позивача з ТОВ Далсунд , оскільки не містить жодного аналізу господарських правовідносин ТОВ Седіал СЗЧ з цим підприємством та не вказує на безтоварність правочинів за участю ТОВ Далсунд , а висновок ГУ ДФС у Миколаївській області про те, що ТОВ Далсунд нібито входить до переліку фіктивних підприємств, суперечить навіть змісту даної ухвали.

До того ж, на підтвердження реальності господарської операції з ТОВ Далсунд , позивач надав лист керівника цього товариства, в якому підприємство підтвердило факт постачання на адресу позивача фільтрів, навело фактичні обставини укладення договору та повне виконання цієї поставки.

Також, в цьому листі ще було зазначено й про те, що кримінальне провадження №42017000000001759 триває з травня 2017 року і на час відповіді вирок у ньому відсутній.

Таким чином, висновок відповідача про безтоварність правочинів позивача з ТОВ Далсунд і ТОВ ТК Нікса є необґрунтованим та недоведеним належними доказами.

Крім того, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції щодо відсутності заниження позивачем ПДВ в квітні 2018 року на 1 200 грн.

Так, контролюючий орган вважає, що у зв`язку з анулюванням 16.04.2018 року свідоцтва платника ПДВ, ТОВ Седіал СЗЧ , на підставі ст.184 п.184.7 ПК України, повинно було нарахувати ПДВ на залишки товарних запасів в розмірі 6 000 грн.

Відповідно до приписів п.184.7 ПК України, якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Однак, умовою визначення зобов`язань з ПДВ по товарах і послугах, які залишились невикористаними протягом дії свідоцтва платника ПДВ, є включення сум цього податку до податкового кредиту.

Проте, ані акт перевірки, ані пояснення представника відповідача не містять даних про те, що сума ПДВ в розмірі 1200 грн. включалась позивачем до податкового кредиту, не встановлено відповідачем і період формування такого податкового кредиту.

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку, про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 31.08.2019р. №00080301405 та №00080311405, оскільки з матеріалів справи вбачається, що укладені позивачем договори з вказаними вище контрагентами супроводжувалися реальним виконанням операцій, які підтверджені усіма необхідними документами первинного обліку, які відповідають вимогам законодавства.

І на останнє, з цього приводу судова колегія ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини (справи БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03 ), Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (заява №36985/97 ), Копеський проти Словаччини , Ван дер Мюсель проти Бельгії , Амюр проти Франції , Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції , Бендерський проти України (заява №22750/02, рішення від 15.11.2007р.), Богатова проти України (заява №5231/04, рішення від 07.10.2010р.), Проніна проти України (заява №63566/00) ).

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 04.06.2020р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко