Рішення

від 02.06.2020 по справі 465/7961/18

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/7961/18

2/465/946/20

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

02.06.2020 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова,у складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

при секретарі Школьніковій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , третя особа: Юридична особа за законодавством Республіки Польща - Феліз Косметікс товариство з обмеженою відповідальністю про припинення трудових відносин та виплату заборгованості по заробітній платі,-

Встановив:

Позивач звернувся в суд із позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , третя особа: Юридична особа за законодавством Республіки Польща - Феліз Косметікс товариство з обмеженою відповідальністю про припинення трудових відносин та виплату заборгованості по заробітній платі на день фактичного розрахунку.

Позовну заяву мотивує тим, що з 27.03.2018 року його було призначено на посаду директора Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , засновником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , зареєстроване в Республіці Польща (згідно статуту Юридична особа за законодавством Республіки Польща - Феліз Косметікс товариство з обмеженою відповідальністю). Зазначає, що Засновник (третя особа у справі) не виконав попередні обіцянки, щодо належного фінансування підприємства, найманих працівників немає, крім директора - Позивача. За таких обставин, позивач був змушений написати 13.09.2018 року заяву про звільнення починаючи з 18 вересня 2018 року. Цією ж заявою було ініційовано проведення загальних зборів товариства (відповідача). Стверджує, що зазначена заява була проігнорована Засновником (третя особа у справі). Наголошує, що в листопаді 2018 року Засновник проігнорував повторне звернення, аналогічне попередньому. Також, позивач акцентує увагу , що Відповідач повинен здійснити виплату всієї заборгованості по заробітній платі, яка існує перед першим.

Таким чином, посилаючись на ст. ст. 3, 38, 116, 117, 221 КЗпП України, ст. 39 ст. Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю позивач просить суд трудові відносини між ним та відповідачем визнати припиненими з 26 травня 2017 р. у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора, за власним бажанням на підставі ст. 38 КзПП. Зобов ?язати відповідача виплатити позивачу всі суми, що належать йому від підприємства на день фактичного розрахунку.

В судове засідання позивач не з`явився, однак його представник подав на адресу суду заяву про слухання справи без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує та просить задоволити, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач та третя особа в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи повторну неявку відповідача в судове засідання, відсутність відзиву на позовну заяву та заяву представника позивача щодо проведення заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ч. 4 ст.223, ст.280 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Оскільки всі учасники в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Частиною 1 ст.5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно роз`яснень п.11Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 Про судове рішення у цивільній справі , оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оскаржені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З?ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши представників сторін, вивчивши та оцінивши всі докази по справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно доЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Cудом встановлено, що 27.03.2018 року Позивача було призначено на посаду директора Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС .

Заява про звільнення була позивачем 13.09.2018 року.

Згідно статуту Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС єдиним власником та засновником такого є Юридична особа за законодавством Республіки Польща - Феліз Косметікс товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно п.п. 9.2.2; 10.1 згаданого Статуту відкликання (звільнення) директора належить до виключної компетенції Загальних зборів Учасників.

Позивач двічи у вересні та листопаді 2018 року скеровував заяву до третьої особи про звільнення починаючи з 18 вересня 2018 року, про що свідчать відповідні копії поштових описів та квитанцій які містяться в матеріалах справи.

Загальні збори не відбулись у зв?язку з відсутністю єдиного засновника - Юридична особа за законодавством Республіки Польща - Феліз Косметікс товариство з обмеженою відповідальністю.

Таким чином встановлено, що відповідач ТзОВ Феліз Косметікс не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора Товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру . Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом . Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям приватне життя .

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року№ 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивачки на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, §65)).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Белеш та інші проти Чеської Республіки (Bмleљ and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); Волчі протии Франції (Walchli v. France, заява № 35787/03, §29). При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей.

Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); Ефстатіу та та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, 21).

Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем та відповідачем, суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТзОВ ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , на підставі частини першої статті 38 КЗпП України

Що стосується дати звільнення , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Як було встановлено судом заява про звільнення була написана 13.09.2018 року, тобто позивач підлягає звільненню через два тижні, а саме 27.09.2018 року.

Щодо задоволення другої позовної вимоги про виплату позивачу всіх сум, що належать йому від підприємства на день фактичного розрахунку, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя.

Згідно із ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою

Відповідно до ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості по заробітній платі, а тому суд не має можливості самостійно визначити розмір заборгованості, оскільки до суду не надано доказів наявності такого.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача судові витрати у дохід держави у розмірі 704, 80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4,13,76,141,258,259,263-265,268,430 Цивільного процесуального кодексу України,-

Вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 , іпн - НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , ЄДРПОУ 42024977, третя особа: Юридична особа за законодавством Республіки Польща - Феліз Косметікс товариство з обмеженою відповідальністю про припинення трудових відносин та виплату заборгованості по заробітній платі - задоволити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , ЄДРПОУ 42024977, з 27.09.2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕЛІЗ КОСМЕТІКС , ЄДРПОУ 42024977, на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 704,80 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ванівський Ю.М.