Постанова

від 09.06.2020 по справі 127/15091/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/15091/18

Провадження № 22-ц/801/894/2020

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 рокуСправа № 127/15091/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.

за участі секретаря Куленко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання та припинення шлюбних відносин, визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 10 лютого 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Королем О. П., зі складанням його повного тексту 20 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання, мотивуючи його тим, що 24 листопада 1991 року між сторонами було зареєстровано шлюб, проте спільне життя не склалось і з 2014 року вони почали проживати окремо, а з 2015 року спілкування мало місце виключно з питань матеріального забезпечення відповідача та спільних дітей, розподілу майна, набутого за час шлюбу.

10 квітня 2017 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 711, який є додатковим підтвердженням відсутності такої складової сімейних відносин як ведення спільного сімейного бюджету та наявності взаємних зобов`язань. Крім того, у п. 8 цього договору сторонами визначено факт врегулювання між ними майнових претензій щодо будь-якого іншого майна, яке не визначене договором, зокрема кошти і майно, набуті після укладення даного договору та в період перебування у зареєстрованому шлюбі, є особистою власністю кожного.

День укладення вказаного договору про поділ майна подружжя слід вважати днем припинення шлюбних відносин, оскільки інших письмових доказів на підтвердження такого факту немає.

27 вересня 2017 року позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовними вимогами про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , які заочним рішенням цього суду від 27 жовтня 2017 року були задоволені та шлюб між сторонами розірвано.

Проте, 28 лютого 2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області постановлено ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд вказаного заочного рішення та 30 березня 2018 року ухвалено рішення про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року.

В період з 07 листопада 2017 року (день набрання законної сили заочним рішенням від 27 жовтня 2017 року) до 28 лютого 2018 року (день постановлення ухвали про перегляд заочного рішення від 27 жовтня 2017 року) позивач за кошти, які не були і не могли бути спільними з відповідачем, придбав наступне майно: житловий будинок, загальною площею 186,7 кв. м., земельна ділянка, загальною площею 0,0801 га, та земельна ділянка, загальною площею 0,0410 га, розташовані по АДРЕСА_1 ; 47/100 часток житлового будинку, загальною площею 189,7 кв. м, та 47/100 часток земельної ділянки, розташовані по АДРЕСА_2 .

Пославшись на викладене та на те, що вказане майно придбане позивачем не під час перебування у шлюбі, за особисті грошові кошти та в результаті особистої праці, ОСОБА_1 просив суд встановити факт окремого проживання і фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 з 10 квітня 2017 року та визнати це майно його особистою приватної власністю.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року позов задоволено, встановлено факт окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 квітня 2017 року, визнано особистою власністю ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 186,7 кв.м, житлова площа 91,3 кв.м, опис житловий будинок літ. А , 1961 року побудови, підвал літ. п/А , веранда а , сарай літ. В , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510136600:02:053:0023, цільове призначення: для комерційного використання, площа 0,0801 га; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510136600:02:053:0028, цільове призначення: для комерційного використання, площа 0,0410 га; 47/100 часток житлового будинку, загальною площею 189,7 кв.м, що складається з приміщення з №1 по №19, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 47/100 часток земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510100000:02:052:0267, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площа 0,0881 га. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач, пославшись на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач зазначив, що оскаржуване відповідачем рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 24 листопада 1991 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області, за актовим записом № 3350.

02 вересня 2010 року ОСОБА_1 укладено з Публічним акціонерним товариством Кредитпромбанк кредитний договір № 3.01.3ВН/04/10-Склт, за умовами якого банк зобов`язується надавати позичальнику кредити згідно з додатковими договорами в межах 4 553 670,87 грн (т. 1, а. с. 133-136).

Згідно з позовною заявою Публічного акціонерного товариства Кредитпромбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства ТК Домострой про солідарне стягнення боргу за кредитним договором №3.01ВН/04/10-Склт від 02 вересня 2010 року та договорами поруки від 03 вересня 2010 р. (справа №127/1468/13-ц) ціна позову становила 7 912 036,70 грн., з яких сума за кредитами (траншами) у розмірі 4 553 670,87 грн (т. 1, а. с. 118-125).

Відповідно до договору №23/К про відступлення прав вимоги від 28 серпня 2017 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк і Товариством з обмеженою відповідальністю Райт Партнер , первісним кредитором відступлено новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором №3.01.3ВН/04/10-Склт від 02 вересня 2010 року (т. 1, а. с. 114-116).

Згідно з договором оренди житла від 10 лютого 2016 року ОСОБА_5 передала ОСОБА_1 в оренду частину квартири площею 104 кв. м, розташовану за адресою : АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 88).

10 квітня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О., зареєстрований в реєстрі за № 711, згідно з п. п. 5, 7 якого сторонами визначено порядок поділу майна та визначено майно, яке є особистою власністю кожного із подружжя.

Відповідно до п. 8 цього договору майнові претензії сторін щодо визначеного в даному договорі майна та будь-якого іншого майна, яке не визначене даним договором, однак набуте в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, вважаються врегульованими (т. 1, а. с. 6-10).

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року у справі № 127/20934/17, яке набрало законної сили 07 листопада 2017 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 3350. Вказане рішення мотивоване тим, що сторони не бажають миритися, причиною розладу в сім`ї стали різні характери і погляди на сімейне життя, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе, а позивач ОСОБА_1 наполягав на розлученні та мав стійке волевиявлення до розірвання шлюбу (т.1, а. с. 12)

Згідно з довідкою № 1720 від 08 листопада 2017 року, виданою Вінницьким міським управлінням Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, 15 жовтня 2017 року орієнтовно о 17 год. 57 хв. виникла пожежа у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 , а. с. 60).

20 грудня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір позики, у п. п. 1.1, 2.1, 3.1 якого встановлено, що ОСОБА_6 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти - безпроцентну грошову позику, а позичальник зобов`язується повернути надану позику у повному обсязі до 01 серпня 2018 року. Сума позики становить еквівалент 240 000,00 доларів США, що на момент надання позики становить 6 672 000 грн (т. 1, а. с. 96).

20 грудня 2017 року між ОСОБА_6 (Кредитор) та Приватним підприємством Продкомпанія (Поручитель), в особі директора Кожухівського Володимира Станіславовича, укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за договором позики від 20 грудня 2017 року щодо повного та своєчасного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення грошової позики в сумі, еквівалентній 240 000 доларів США, що на момент надання позики становить 6 672 000 грн (т. 1, а. с. 97).

Згідно з Договором купівлі-продажу від 04 вересня 2014 року частки в статутному фонді (капіталі) Приватного підприємства МПК Арка (т. 1, а. с. 221-222), укладеного між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_7 (Покупець), продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає і зобов`язується оплатити належну продавцю частку в статутному фонді (капіталі) ПП МПК Арка . Продаж здійснюється продавцем за 2 700 000,00 грн. Покупець сплатив продавцю готівкою ціну відповідної частки у статному фонді (капіталі) ПП МПК Арка до оформлення та підписання договору.

Відповідно до податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 за період з 2013 року по 2017 рік, загальна сума його доходу скала 3 644 410,00 грн (т. 1, а. с. 211-220). Згідно з податковими деклараціями платника єдиного податку - юридичної особи Приватного підприємства Юридична компанія Ютерра , директором та одноособовим власником якого є ОСОБА_6 , за період з 2013 року по 2017 рік загальна сума доходу підприємства склала 3 430 629,65 грн (т. 1, а. с. 201-210).

14 березня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т.О. посвідчено заяву ОСОБА_1 про те, що він підтверджує укладення договору позики від 20 грудня 2017 року з ОСОБА_6 та отримання позики в сумі 240 000,00 доларів США (т. 2, а. с. 47).

Згідно з договорами купівлі-продажу від 11 січня 2018 року, посвідченими приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Собканюком П.Л., витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110388701, №11038873, № 110388979 (т. 1, а. с. 19-32) ОСОБА_1 придбав наступне майно: житловий будинок, загальною площею 186,7 кв.м, житлова площа 91,3 кв.м, за 2378040 грн, що є еквівалентом 70 000 Євро; земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:053:0023, цільове призначення: для комерційного використання, площа 0,0801 га, за 2378040 грн, що є еквівалентом 70 000 Євро; земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:053:0028, цільове призначення: для комерційного використання, площа 0,0410 га, за 2038320 грн, що є еквівалентом 60000 Євро. Вказане майно розташоване по АДРЕСА_1 .

З договорів купівлі-продажу від 05 лютого 2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., та витягів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 112863363, № 112868989 (т. 1, а. с. 33-38) видно, що ОСОБА_1 придбав 47/100 часток житлового будинку, загальною площею 189,7 кв.м, за 258600 грн та 47/100 часток земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:052:0267, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площа 0,0881 га, за 128971 грн. Вказане майно розташоване по АДРЕСА_2 .

Відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулася з заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року у справі №127/20934/17, мотивуючи її тим, що суд, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу не врахував ряд обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме наявність дітей у подружжя (т. 1, а. с. 13).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 березня 2018 року у справі №127/20934/1, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Судом встановлено, що сторони не бажають миритися, кожен з подружжя стверджує, що подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе і суперечить їх інтересам (т. 1, а. с. 17).

Згідно з трудовою книжкою БТ-ІІ №1664585 від 07 серпня 1985 року ОСОБА_2 з 01 червня 2006 року працює у Приватному підприємстві Продкомпанія заступником директора з комерційних питань (т. 1, а. с. 61-62).

16 липня 2018 року Приватним підприємством Продкомпанія видано довідку № 34 про те, що заробітна плата ОСОБА_2 за період з 01 червня 2017 року по 30 червня 2018 року склала 70 247,65 грн (т. 1, а. с. 63).

У заявах ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від 17 липня 2018 року зазначено, що з 2014 року по березень 2018 року фактично шлюбні відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не припинялися (т. 1, а. с. 64-67).

У заявах ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 від 14 вересня 2018 року і 17 вересня 2018 року зазначено, що шлюбних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з кінця 2014 року не було, разом вони не проживали, спілкувались лише з питань поділу майна та витрат на навчання дітей, а майно, розташоване по АДРЕСА_1 було придбане за запозичені кошти (т. 1, а. с. 89-95).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14 вересня 2018 року інформація про ОСОБА_2 не знайдена (т. 1, а. с. 98).

У довідках Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП Вербівське та Товариства з обмеженою відповідальністю Ритон № 26 від 14 вересня 2018 року та №17 від 14 вересня 2018 року відповідно зазначено, що ОСОБА_2 перебувала у складі учасників цих товариств. Загальними зборами товариств рішення про розподіл прибутку та виплату дивідендів учасникам не приймалось. Будь-яких доходів на користь ОСОБА_2 не сплачувалось (т. 1, а. с. 99-100).

Згідно з висновком експерта ОСОБА_18 , заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри стилістики та мовної комунікації інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (т. 1, а. с. 153-180), з 25 вересня 2018 року по 19 жовтня 2018 року проведено лінгвістичне дослідження на підставі заяви адвоката Рижого В.І. Експертом сформовані наступні висновки: проаналізовані лінгвістом-експертом тексти заяв свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , дозволяють зробити висновки та відповісти на поставлені експерту запитання. Так, у запропонованих для лінгвістичної експертизи текстах (заяв) мовні одиниці чи фрагменти тексту мають спільні ідентифікаційні ознаки. Запропоновані для лінгвістичної експертизи тексти (заяв) можна вважати аналогічними за ідентифікаційними характеристиками. Використання в текстах заяв спільної юридичної лексики громадянам різної професій, віку, статі, різної освіти, свідчать про несамостійність викладення показів авторами досліджених заяв.

Відповідно до висновку експерта №129/19 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за листом ПП Юридичне бюро Рижого , складеного ТОВ Центр судових експертиз Альтернатива 15 жовтня 2019 року, експерт дійшов до висновку, що підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у графі ПОЗИЧАЛЬНИК: у технічній копії договору позики від 20 грудня 2017 року, укладеного від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_16 Підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у графі ПОРУЧИТЕЛЬ: у технічній копії договору поруки від 20 грудня 2017 року, укладеного від імені ОСОБА_6 та приватного підприємства ПРОДКОМПАНІЯ в особі директора Кожухівського Володимира Станіславовича, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_19 (т. 2, а. с. 139-148).

В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що з середини 2014 року у нього з ОСОБА_2 почались конфлікти і в березні-квітні 2015 року вони розійшлись. Після цього вони більше нормально не спілкувались, разом не жили та не відпочивали, не їздили на жодні урочисті заходи разом, а якщо й були разом на деяких заходах, то сиділи за різними столами, навіть поруч стільці не стояли. Був впевнений у тому, що оскільки є договір поділу майна, то вони як подружжя, розійшлись остаточно. Інколи вони зустрічались вчотирьох, разом з дітьми, але про відновлення сім`ї мови не йшлось. Наголошував на тому, що вони зустрічались за одним столом тільки коли ділили майно або щось обговорювали по справах, але разом не снідали і не вечеряли, спільне господарство не вели, спільного бюджету не мали. Підтвердив, що на придбання майна дійсно отримав позику від ОСОБА_6 та купівлю спірних об`єктів нерухомості здійснював самостійно, будучи переконаним в тому, що шлюб розірваний. Спірне майно є його особистою власністю, оскільки його колишня дружина ніякої участі у купівлі цього майна не приймала, ні грошима, ні працею, ні будь-якою іншою допомогою.

В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснила, що прожила з позивачем у шлюбі 30 років та завжди працювала. Наголошувала, що домовилась з позивачем поділили майно за умови збереження сім`ї, а у разі розлучення поділ має бути іншим. Стверджувала, що хотіла сама розлучитись, але її впрошував ОСОБА_6 та сказав, що на неї оформлять весь бізнес, аби тільки вона не розлучалась. Позивач обіцяв при розлученні поділити все те, що є на його водіях, на ОСОБА_12 , Маяк , землі господарського призначення та інше майно.

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції як свідок представник позивача - ОСОБА_6 пояснив, що 10 квітня 2017 року укладено договір про поділ майна подружжя, з моменту укладення якого у ОСОБА_16 відсутній обов`язок утримувати дружину ОСОБА_2 та спільних дітей. Елементи шлюбних відносин перестали існувати і ОСОБА_16 подав позов про розірвання шлюбу, який було задоволено заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 р., яке набрало законної сили 07 листопада 2017 року. В період чинності рішення суду про розірвання шлюбу ОСОБА_16 набув право власності на майно з метою комерційного використання. Позивач звернувся з цим позовом до суду, оскільки ОСОБА_2 звернулась до суду з іншим позовом про поділ майна, в тому числі приміщень і земельних ділянок по АДРЕСА_6 . Ці об`єкти були придбані ОСОБА_16 за позичені кошти у ОСОБА_6 , які він мав і має можливість позичати. В судовому засіданні позивач підтвердив укладення договору позики, і є його нотаріально посвідчена заява про укладення договору позики з ОСОБА_6 . Встановлення факту окремого проживання та припинення шлюбних відносин доводиться тими обставинами, що сторони припинено ведення спільного господарства, їх не проживання спільно, відсутність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, укладення позивачем договору оренди квартири.

Свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції пояснив, що працює заступником директора ПП Продкомпанія та знайомий з колишнім подружжям ОСОБА_20 більше 15 років. Йому відомо, що сторони не проживав спільно з кінця 2014 року, між ними існували відносини, пов`язані виключно з поділом майна. Йому відомо про це, оскільки він щодня зустрічається з ОСОБА_16 на роботі, в 2015-2016 роках він 6 днів на тиждень бував у квартирах, які знімав останній. На початку 2017 року сторони поділили майно, і ОСОБА_16 передав ОСОБА_2 суттєву частину майна, а борги залишив за собою. Зі слів ОСОБА_16 він знав, що шлюб було офіційно розірвано в кінці 2017 року

Свідок ОСОБА_17 у суді першої інстанції пояснив, що працює водієм ОСОБА_16 з 2015 року і кожного робочого дня, в окремих випадках і у вихідні дні, здійснював керуванням автомобілем, який належить позивачу, в переважній більшості випадків у його присутності. До травня 2017 року ОСОБА_16 мешкав на АДРЕСА_12, а потім на АДРЕСА_13 В кінці дня завозив ОСОБА_16 додому на АДРЕСА_12 і на АДРЕСА_13 Були випадки і не один раз, коли він був у квартирі, де проживав позивач, проте ОСОБА_2 він ніколи там не бачив. ОСОБА_16 та ОСОБА_2 він разом ніколи нікуди не возив. Йому відомо, що з 2015 року ОСОБА_16 спільно не проживає з ОСОБА_2 . Доручень завезти чи привезти ОСОБА_2 не отримував. Відомо, що був конфлікт між сторонами через поділ майна, проте на початку 2017 року сторони поділили майно, а пізніше розлучились.

Свідок ОСОБА_14 у суді першої інстанції пояснив, що з 2013 року працював водієм ОСОБА_16 , а також був помічником його сім`ї. Він кожного робочого дня забирав позивача з дому та відвозив на роботу, а ввечері завозив додому. ОСОБА_16 проживав по АДРЕСА_4 , а в кінці 2014 року він розійшовся з ОСОБА_2 і став мешкати в найманій квартирі по АДРЕСА_14 , а згодом в найманій квартирі по АДРЕСА_12 . Разом ОСОБА_16 та ОСОБА_2 він жодного разу нікуди не возив. Відомо, що на початку 2017 року вони поділили майно, а пізніше розлучились. В період коли позивач мешкав по АДРЕСА_4 він харчувався вдома (сніданок і обід), а після переїзду на найману квартиру іноді харчувався в ресторані Велюр . Свідок купляв ОСОБА_16 каструлі, наймав повара, оскільки він вчився собі готувати їжу сам. Коли позивач мешкав на АДРЕСА_12 він снідав в піцерії Біатріче , а в ресторані Велюр мав свій рахунок із знижкою 15 %. Такі рахунки свідок оплачував за наданими рестораном чеками на виділені ОСОБА_16 гроші.

Свідок ОСОБА_5 у суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_16 орендував у неї квартиру АДРЕСА_12 з 10 лютого 2016 року по 10 лютого 2017 р. Повідомила, що їй відомо про припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_16 зі слів останнього, оскільки квартира йому була потрібна саме через те, що він розійшовся з дружиною.

Свідок ОСОБА_13 у суді першої інстанції пояснила, що вона була власником нерухомості по АДРЕСА_1 . На початку 2018 року ОСОБА_16 купив у неї цю нерухомість за запозичені кошти, оскільки як продавця нерухомості її було ознайомлено із договором позики. На момент оформлення купівлі-продажу нерухомості ОСОБА_16 був розлучений, оскільки вона була ознайомлена з рішенням суду про розлучення.

Свідок ОСОБА_15 у суді першої інстанції пояснив, що він працює вахтером у будинку по АДРЕСА_15 . Навесні 2017 року ОСОБА_16 заселився у квартиру в цьому будинку та проживає там сам. Пояснив, що дружини ОСОБА_16 не знає, а позивач не повідомляв йому про дружину, чи хоча б про якусь жінку, яку б можна було пропускати до будинку як його дружину. Під час його роботи жодного разу не бачив ОСОБА_16 з жінкою. З ОСОБА_2 свідок не знайомий.

Свідок ОСОБА_16 у суді першої інстанції пояснив, що є рідним братом ОСОБА_16 , а відтак знає, що сторони разом не проживають з кінця 2014 року і з того ж часу сімейні відносини між ними припинені, а спілкування було пов`язане лише з поділом майна. Знає, що ситуація була доволі конфліктною та напруженою, а процес поділу майна доволі тривалим. Йому відомо, що майно поділили на початку 2017 року, а в кінці того ж року ОСОБА_16 розлучився з ОСОБА_2 . Вказав, що йому відомо, що позивач має дуже великі борги, але від відповідача нічого не вимагав, віддав значну частину майна, передав повністю торговий комплекс Бастилію , а борги буде погашати сам.

Свідок ОСОБА_10 у суді першої інстанції пояснила, що подружжя ОСОБА_20 знає біля 20 років. Їй відомо, що подружжя не проживає разом вже два роки, з часу пожежі в будинку по АДРЕСА_4 , яка сталась в грудні 2018 року. Разом їх часто бачила, наприклад, в ОСОБА_2 на дні народженні, на похованні батька ОСОБА_16 . Знала, що в них не все гладко, але коли їх бачила разом, проявів неповаги одне до одного не помічала. Чи проживали вони разом не знає, не цікавилась цим. Зі слів ОСОБА_2 знає про факт зради і що це призвело до розлучення, але цей конфлікт вони не виносили на люди. Після того, як їй стало відомо, що сторони розійшлись, свідок дізналась, що вони ділять майно, проте чи поділили їй не відомо. Бувала в їхньому будинку часто. З 2015 року щороку з сім`єю приходить до них колядувати й на свято Водохреща. Бувало таке, що вдома була лише ОСОБА_21 - мати відповідача. ОСОБА_16 вона у будинку не бачила. Заяву до суду писала сама у липні 2018 року, вказавши в заяві, що їй відомо. Акцентувала увагу на 2014-2018 роках, тому що ОСОБА_2 їй сказала, що важливий саме цей період. До 2018 року не знала, що вони розлучені, стверджувати, що вони за цей період жили разом в одній квартирі не буде, бо не знає цього. На урочистих заходах, де бачила вдвох ОСОБА_20 , вони разом за столом не сиділи.

Свідок ОСОБА_8 у суді першої інстанції пояснила, що знала сім`ю з 2013 року лише з позитивної сторони, вони дуже гарно виховували разом дітей. Про факт їх окремого проживання до 2018 року вона не знала, не володіє такими відомостями, проте знає, що вони жили разом на ОСОБА_22 . Свідок бачила, що ОСОБА_16 часто сам їздить за кермом. Про пожежу дізналась від ОСОБА_2 , водночас ОСОБА_16 брав активну участь у відновленні майна, а відповідач тоді жила окремо, оскільки позивач дав їй можливість не бачити наслідки пожежі. Свідком конфлікту між ОСОБА_20 , як такого, не була. Знає, що сторони не проживають разом з моменту розлучення, десь з середини 2018 року. Акцентувала увагу в своїй заяві на тому, що вони жили саме як сімейна пара до розлучення, бо знала, що буде про це свідчити. Про те, що до розлучення сторони жили разом дійшла висновку сама, у ОСОБА_2 вдома не була, зустрічались в місті. Була присутня на різних заходах, де ОСОБА_20 сиділи за одним столом. На ювілеї ОСОБА_2 позивач сказав, що ОСОБА_23 - це найкраща дружина та подарував їй тоді коштовний подарунок. ОСОБА_2 відомий організатор, вона могла взяти організацію похорону мами ОСОБА_16 на себе.

Свідок ОСОБА_24 у суді першої інстанції пояснила, що працювала барменом в ПП Продкомпанія та бачила, що ОСОБА_20 доволі часто разом обідали, вечеряли, були разом на якихось бенкетах. Вони не сварились. Зазвичай їжу замовляли водії ОСОБА_16 , а ОСОБА_2 все контролювала, страви були не з меню, а рахунки за ці обіди чи вечері не оплачувались. Звільнилась свідок в 2019 році, а до того часу постійно їх бачила разом. Вказує, що в її розумінні бачились постійно - це кілька разів на тиждень, але вона не вела підрахунки цих зустрічей. В обідній час вона та інший персонал часто носили обіди ОСОБА_16 в його офіс. Навесні 2018 року їй стало відомо, що ОСОБА_20 не живуть разом. Коли трапилась пожежа, ОСОБА_2 була за кордоном, а багато хто з колективу їздили на ліквідацію наслідків пожежі.

Свідок ОСОБА_11 у суді першої інстанції пояснив, що знає ОСОБА_20 16 років, досить часто бував у них вдома, бо привозив різні речі або дітей зі школи. Був там також і в період з весни 2017 року і на його погляд в будинку нічого не змінилось, чоловічі речі так само висіли на вішаках в коридорі. Влітку 2017 року вони разом з відповідачем та позивачем були в ОСОБА_25 на дні народженні, яке відбувалось в м. Києві, ОСОБА_20 сиділи за одним столом. Також влітку 2017 року він був організатором весілля свого колеги діджея Жені, воно відбувалось в ресторані Казка , та ОСОБА_20 там теж були разом, сиділи за одним столом. Доволі часто ОСОБА_2 купувала для ОСОБА_16 в аптеках ліки, окремо купували й запарювали льон, купували м`ясо кроля, оскільки позивач має проблеми зі здоров`ям. Свідок є правою рукою ОСОБА_2 , тому часто займається питаннями страхування на перебування за кордоном сторін, а також їхніх дітей. Для їхніх спільних поїздок оформлював страхування в Європу, але коли не згадав. За страхування розраховувалась і ОСОБА_2 , і в ОСОБА_26 брав гроші. В 2018-2020 роках разом з ОСОБА_2 він купував для ОСОБА_16 речі, так як в них схожий розмір одягу, приміряв його на собі. Квартира на АДРЕСА_12 знімалась для заселення гостей, які до них приїжджали, а також там жили технічні працівники артистів, які приїжджали до м. Вінниці. Він був там з ОСОБА_2 , знімали постільну білизну для хімчистки, проте нічого не вказувало на те, що там жив хтось постійно. Ніяких підозр про те, що в ОСОБА_20 є негаразди в стосунках не виникало, бо вони ніколи не сварились в ресторані чи при ньому. ОСОБА_16 має посвідчення водія, часто сам водить авто, профінансував ремонт будинку після пожежі (біля 25 тис. доларів) допомагав розбирати речі. Коли розбирали шафи, то бачив, що там були чоловічі сорочки, шкарпетки, верхній одяг, взуття. Протягом 2014-2020 років бував часто в будинку по АДРЕСА_4 , проте приїжджав в такий час, коли не зустрічав там ОСОБА_16 . Присутнім при передачі речей, куплених для ОСОБА_16 не був. На його думку, ОСОБА_20 жили разом протягом 2014-2018 років, бо вони вітались одне з одним, не скандалили та й їхні діти нічого про це не говорили, тобто виглядало все як завжди. На квартирі, що на АДРЕСА_7 , свідок був двічі, десь в 2017-2018 роках, коли заселяв технічний персонал артистів. До того як трапилась пожежа ОСОБА_2 мешкала на АДРЕСА_4, а доки тривав ремонт, вона проживала в найманій квартирі в ЖК Анастасія . Думає, що сторони проживали там разом, але не може про це стверджувати, бо заходив туди, коли там нікого не було, щоб лише занести якісь речі.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Наведене вище відображає зміст презумпції спільної сумісної власності подружжя, спростування якої є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію житлового фонду ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Крім того, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України, та допускають можливість визнання судом особистою приватною власністю майно набуте за час окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а саме відсутністю спільного побуту, спільного господарства, спільного бюджету, відсутністю взаємних прав і обов`язків подружжя.

На майно, набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено судам, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

На підставі викладених норм права та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведення позивачем факту припинення шлюбних відносин між сторонами з 10 квітня 2017 року, оскільки вони проживали окремо, досягли згоди щодо поділу спільного майна, а факт звернення ОСОБА_16 з позовом про розірвання шлюбу свідчить про відсутність сталих, стабільних та гармонійних стосунків у подружжя. Водночас, належних та допустимих доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю суду не надано, зокрема доказів ведення спільного господарства, спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї тощо. Вимога про встановлення вказаного факту заявлена ОСОБА_16 для визнання належності йому майна на праві особистої приватної власності, а тому оскаржуване судове рішення в частині встановлення факту окремого проживання та припинення шлюбних відносин відповідає вимогам ч. 1 ст. 319 ЦПК України.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірного майна особистою приватною власністю ОСОБА_16 , оскільки на час придбання цього майна сторони припинили шлюбні відносини, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року було чинне, а його скасування не призвело до поновлення цих відносин, кошти на придбання вказаного майно позивачем були запозичені, отже воно не було придбане за спільні кошти подружжя та в інтересах сім`ї.

За таких обставин, з огляду на сукупність фактичних обставин справи, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх доведеністю та спростуванням позивачем презумпції права спільної сумісної власності на спірне майно.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання факту припинення шлюбних відносин між сторонами з 10 квітня 2017 року, оскільки вони зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, ніж допущене судом та до переоцінки доказів, а на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність придбання спірного майна за запозичені кошти та, як наслідок, відсутності підстав для задоволення вимог про визнання цього майна особистою приватною власністю позивача, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач нотаріально підтвердив укладення ним 20 грудня 2017 року договору позики на суму 240 000,00 дол. США, а в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_16 підтвердили отримання останнім цієї суми коштів.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко

Повний текст постанови виготовлено 09 червня 2020 року.