Постанова

від 25.11.2020 по справі 127/15091/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 127/15091/18

провадження № 61-9876св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сідлецького Володимира Дмитровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року у складі судді Короля О. П.та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення фактів окремого проживання та припинення шлюбних відносин, визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. З 24 листопада 1991 року сторони перебували у шлюбі. З 2014 року вони почали проживати окремо, а з 2015 року спілкування мало місце винятково з питань матеріального забезпечення відповідача та спільних дітей, розподілу майна, набутого за час шлюбу. 10 квітня 2017 року між сторонами укладений нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя, який є підтвердженням відсутності такої складової сімейних відносин, як ведення спільного сімейного бюджету та наявність взаємних зобов`язань. У пункті 8 цього договору сторони визначили факт врегулювання між ними майнових претензій щодо будь-якого іншого майна, яке не визначене договором. Зокрема зазначили, що кошти і майно, набуті після укладення цього договору та в період перебування у зареєстрованому шлюбі, є особистою власністю кожного. День укладення договору про поділ майна подружжя необхідно вважати днем припинення шлюбних відносин. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року шлюб між сторонами розірвано. 28 лютого 2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області постановлено ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд вказаного заочного рішення та 30 березня 2018 року ухвалено рішення про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року. З 07 листопада 2017 року (дня набрання законної сили заочним рішенням суду від 27 жовтня 2017 року) до 28 лютого 2018 року (дня постановлення ухвали про перегляд заочного рішення суду від 27 жовтня 2017 року) позивач за кошти, які не були і не могли бути спільними з відповідачем, придбав таке майно: житловий будинок, загальною площею 186,7 кв. м, земельну ділянку, загальною площею 0,0801 га та земельну ділянку, загальною площею 0,0410 га, що розташовані на АДРЕСА_1 , 47/100 частки житлового будинку, загальною площею 189,7 кв. м та 47/100 частки земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_2 .

Посилаючись на те, що спірне майно придбане позивачем не під час перебування у шлюбі, а за особисті грошові кошти, ОСОБА_1 просив встановити факт окремого проживання і фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 з 10 квітня 2017 року та визнати спірне майно його особистою приватною власністю.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року, позов задоволено. Встановлено факт окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 квітня 2017 року. Визнано особистою власністю ОСОБА_1 майно, набуте за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин, а саме: житловий будинок, загальною площею 186,7 кв. м, житловою площею 91,3 кв. м, житловий будинок літ. А , 1961 року побудови, підвал літ. п/А , веранду а , сарай літ. В , що розташований на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:053:0023, цільове призначення: для комерційного використання, площею 0,0801 га, розташовану на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:053:0028, площею 0,0410 га, цільове призначення: для комерційного використання, розташовану на АДРЕСА_1 ; 47/100 частки житлового будинку, загальною площею 189,7 кв. м, що складається з приміщень від № 1 до № 19, який знаходиться на АДРЕСА_2 ; 47/100 частки земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:052:0267, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0881 га, розташованої на АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем доведено факт припинення шлюбних відносин між сторонами з 10 квітня 2017 року, оскільки вони проживали окремо, досягли згоди щодо поділу спільного майна, а факт звернення ОСОБА_1 з позовом про розірвання шлюбу свідчить про відсутність сталих, стабільних та гармонійних стосунків між подружжям. Водночас належних та допустимих доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, сторонами не надано, зокрема доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї тощо. Тому позовні вимоги про встановлення фактів окремого проживання та припинення шлюбних відносин відповідають положенням частини першої статті 319 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) . Вимоги позивача про визнання спірного майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 також підлягають задоволенню, оскільки на час придбання майна сторони припинили шлюбні відносини, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року було чинне, а його скасування не призвело до поновлення цих відносин, кошти на придбання майна позивачем були запозичені, отже, воно не було придбане за спільні кошти подружжя та в інтересах сім`ї.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвоката Сідлецький В. Д. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц, з яких випливає, що майно, придбане за запозичені кошти в інтересах сім`ї, є спільним майном подружжя. Крім того, позивачем договір позики не укладався. У подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм статей 119 та 120 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо визначення ознак, підстав та режиму окремого проживання подружжя як складової припинення шлюбних відносин, а також можливості встановлення припинення подружніх відносин у порядку встановлення факту, що має юридичне значення, а не юридичного факту як складової фактичних обставин справи. Суди безпідставно не задовольнили клопотання про зобов`язання надати позивача оригінали договорів позики та поруки.

У липні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 24 листопада 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області за актовим записом № 3350.

10 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О., зареєстрований в реєстрі за № 711, згідно з пунктами 5, 7 якого сторонами визначено порядок поділу майна та визначено майно, яке є особистою власністю кожного із подружжя. Відповідно до пункту 8 цього договору майнові претензії сторін щодо визначеного у договорі майна та будь-якого іншого майна, яке не визначене цим договором, проте набуте в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, вважаються врегульованими (т. 1, а. с. 6-10).

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року у справі № 127/20934/17, яке набрало законної сили 07 листопада 2017 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 3350 (т. 1, а. с. 12).

20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір позики, пунктами 1.1, 2.1, 3.1 якого встановлено, що ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти - безпроцентну грошову позику, а позичальник зобов`язується повернути надану позику в повному обсязі до 01 серпня 2018 року. Сума позики в еквіваленті становить 240 000 дол. США, що на момент надання позики становить 6 672 000 грн (т. 1, а. с. 96).

20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 (кредитор) та Приватним підприємством Продкомпанія (далі - ПП Продкомпанія ) (поручитель), в особі директора ОСОБА_1 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за договором позики від 20 грудня 2017 року щодо повного та своєчасного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення грошової позики в сумі, що є еквівалентом 240 000 дол. США, що на момент надання позики становить 6 672 000 грн (т. 1, а. с. 97).

Згідно з договором купівлі-продажу від 04 вересня 2014 року частки у статутному фонді (капіталі) Приватного підприємства МПК Арка (далі - ПП МПК Арка ) (т. 1, а. с. 221-222), укладеним між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає і зобов`язується оплатити належну продавцю частку в статутному фонді (капіталі) ПП МПК Арка . Продаж здійснюється продавцем за 2 700 000 грн. Покупець сплатив продавцю готівкою ціну відповідної частки у статному фонді (капіталі) ПП МПК Арка до оформлення та підписання договору.

Відповідно до податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 2013 року до 2017 року, загальна сума його доходу склала 3 644 410 грн (т. 1, а. с. 211-220). Згідно з податковими деклараціями платника єдиного податку - юридичної особи Приватного підприємства Юридична компанія Ютерра , директором та одноосібним власником якого є ОСОБА_3 , за період з 2013 року до 2017 року загальна сума доходу підприємства склала 3 430 629,65 грн (т. 1, а. с. 201-210).

14 березня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. посвідчено заяву ОСОБА_1 про те, що він підтверджує укладення договору позики від 20 грудня 2017 року з ОСОБА_3 та отримання позики в сумі 240 000 дол. США (т. 2, а. с. 47).

Згідно з договорами купівлі-продажу від 11 січня 2018 року, посвідченими приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Собканюком П. Л., витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 110388701, № 11038873, № 110388979 (т. 1, а. с. 19-32) ОСОБА_1 придбав таке майно: житловий будинок, загальною площею 186,7 кв. м, житловою площею 91,3 кв. м, за 2 378 040 грн, що в еквіваленті становить 70 000 євро; земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:053:0023, цільове призначення: для комерційного використання, площею 0,0801 га, за 2 378 040 грн, що в еквіваленті становить 70 000 євро; земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:053:0028, цільове призначення: для комерційного використання, площею 0,0410 га, за 2 038 320 грн, що в еквіваленті становить 60 000 євро. Вказане майно розташоване на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 05 лютого 2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 112863363, № 112868989 ОСОБА_1 придбав 47/100 частки житлового будинку, загальною площею 189,7 кв. м, за 258 600 грн та 47/100 частки земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:052:0267, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0881 га, за 128 971 грн. Вказане майно розташоване на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 33-38).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2018 року за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року у справі № 127/20934/17 рішення суду скасовано. ОСОБА_2 мотивувала заяву тим, що суд, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, не врахував обставину, що має істотне значення для правильного вирішення справи, а саме наявність дітей у подружжя (т. 1, а. с. 13).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 березня 2018 року у справі № 127/20934/1, яке набрало законної сили 03 травня 2018 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 17).

Згідно з трудовою книжкою від 07 серпня 1985 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 з 01 червня 2006 року працювала у ПП Продкомпанія заступником директора з комерційних питань (т. 1, а. с. 61-62).

16 липня 2018 року ПП Продкомпанія видано довідку № 34 про те, що заробітна плата ОСОБА_2 за період з 01 червня 2017 року до 30 червня 2018 року склала 70 247,65 грн (т. 1, а. с. 63).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 14 вересня 2018 року інформація про ОСОБА_2 не знайдена (т. 1, а. с. 98).

У довідках Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП Вербівське та Товариства з обмеженою відповідальністю Ритон від 14 вересня 2018 року № 26 та від 14 вересня 2018 року № 17 зазначено, що ОСОБА_2 перебувала у складі учасників цих товариств. Загальними зборами товариств рішення про розподіл прибутку та виплату дивідендів учасникам не приймалось. Будь-яких доходів на користь ОСОБА_2 не сплачувалось (т. 1,

а. с. 99-100).

Щодо вирішення вимог про визнання особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18).

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію житлового фонду ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини шостої статті 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

За положеннями зазначених норм при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторони проживали окремо та фактично припинили шлюбні відносини між собою з 10 квітня 2017 року, досягли згоди щодо поділу спільного майна, а факт звернення ОСОБА_1 із позовом про розірвання шлюбу свідчить про відсутність сталих, стабільних та гармонійних стосунків у подружжя. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які вказують на наявність у сторін відносин, притаманних подружжю.

Таким чином, на час придбання позивачем спірного майна сторони припинили шлюбні відносини, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2017 року у справі про розірвання шлюбу було чинне, а його подальше скасування не призвело до поновлення цих відносин, кошти на придбання спірного майна позивачем були запозичені, а отже, таке майно не було придбане за спільні кошти подружжя та в інтересах сім`ї. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання спірного майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962 / 17 , від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 631/1982/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 607/2831/16-ц, є безпідставними. На думку заявника, відповідно до цих висновків майно, придбане за запозичені кошти, є спільним майном подружжя, а не особистим майном одного з подружжя, як про це зазначили суди попередніх інстанцій.

Оцінюючи ці доводи касаційної скарги, Верховний Суд звертає увагу, що у наведених постановах йшлося про випадки презумпції права спільної сумісної власності подружжя, набутого подружжям за час шлюбу без фактичного припинення шлюбних відносин.

Суди попередніх інстанцій не відступали від таких висновків Верховного Суду.

Проте у цій справі суди встановили, що майно придбано за час окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому майно, набуте позивачем, у тому числі за запозичені у вказаний період кошти суди обґрунтовано визнали особистою приватною власністю позивача.

Отже, суди встановили, що джерелом набуття спірного майна були не спільні кошти подружжя, а кошти позивача, в тому числі запозичені не в інтересах сім`ї, чого відповідачем не спростовано, тому рішення судів попередніх інстанцій є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального права.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування відповідних висновків Верховного Суду в інших справах.

З посиланням на пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України заявник стверджує про ухвалення судових рішень на підставі неналежних доказів та незадоволення клопотання про витребування оригіналів договорів позики та поруки.

Проте ці доводи фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З додержанням указаних норм суди надали оцінку наявним у справі доказам, зокрема щодо обставин та джерел коштів, за які придбано спірне майно. Встановлено, що спірне майно придбано за кошти позивача, в тому числі запозичені в період окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Відповідач не є стороною договору позики, укладеного 20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а предметом спору не є вимоги про визнання цього договору недійсним.

Щодо вирішення вимог про встановлення фактів окремого проживання та припинення шлюбних відносин

За загальним правилом встановлення фактів, які мають юридичне значення, здійснюється в окремому провадженні (глава 6 розділу IV ЦПК України). Перелік таких фактів зазначений у статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним.

Фактами, що мають юридичне значення, законодавець визначає факти, від яких безпосередньо залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У цій справі заявлені вимоги позовного характеру, у яких ОСОБА_1 виокремив як самостійні вимоги - встановлення фактів окремого проживання та припинення шлюбних відносин.

Предмет доказування визначається як сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, тобто фактів, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідний склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Отже, юридичні факти, що входять до предмета доказування у справі, не є фактами, що мають юридичне значення та не підлягають окремому встановленню за правилами встановлення таких фактів в порядку окремого провадження.

Встановлення фактів окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин за змістом СК України не є фактами, що мають юридичне значення, які підлягають окремому встановленню у судовому порядку.

Вимоги про визнання спірного майна особистою приватною власністю позивач обґрунтовує положеннями частини шостої статті 57 СК України, відповідно до яких суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин .

За змістом указаної норми, предмета та правил доказування обов`язком позивача, крім іншого, є доведення того, що майно було набуте не за спільні кошти подружжя у період окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Встановивши такі обставини, суд може визнати спірне майно особистою приватною власністю.

Водночас за вказаних обставин відсутні підстави для задоволення як окремих вимог про встановлення фактів окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин.

Отже, встановивши такі факти у порядку задоволення самостійних позовних вимог, суди порушили норми процесуального права, на що вказує заявник у касаційній скарзі.

Проте за положеннями частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У спірному випадку порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 406, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сідлецького Володимира Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко