Постанова

від 28.05.2020 по справі 922/4014/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2020 р. Справа № 922/4014/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Перікової К.В.,

за участю представників:

позивача - Гиря А.В. (на підставі ордеру від 26.03.2020 серії ПТ №159073, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 13.01.2016 №1503)

відповідача - Журков В.І. (за довіреністю від 01.07.2018 №1, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 14.10.2011 №1076),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" (вх.№ 674)

на рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2020

у справі №922/4014/19 , ухвалене суддею Ємельяновою О.О. в приміщенні господарського суду Харківської області 21.01.2020 об 11:31 (повний текст рішення складено 27.01.2020) ,

за позовом Приватного підприємства "Ветерина", м. Полтава,

до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя", с. Олександрівка Харківської області

про стягнення 149939,38 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" на користь Приватного підприємства "Ветерина" заборгованості зі сплати боргу у розмірі - 83749,20 грн, пеню в сумі - 19870,73 грн, 3 % річних у розмірі - 1887,50 грн, штраф у розмірі - 43039,67 грн, інфляційні втрати у розмірі - 1392,28 грн. та 2249,09 грн судового збору.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Нове життя" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2020 у справі №922/4014/19 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПП "Ветерина" в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що сторонами погоджено, що після поставок товару, за який не було сплачено передоплату, позивач буде надавати розстрочку строком до півроку, без нарахування будь-яких процентів, штрафів та пені. Крім того, наголошує, що нарахування штрафних санкцій, пені, 3% річних та іншого штрафу, передбаченого п. 6.2 договору не відповідають фактичним обставинам та попереднім домовленостям сторін.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 4704 від 18.05.2020), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ПСП Нове життя , рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 у справі №922/4014/19 залишити без змін.

У судовому засіданні 28.05.2020 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача підтримав свою позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

17.01.2019 між Приватним підприємством Ветерина (постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством Нове життя (покупець) укладено договір № 668 поставки товару (т. 1, а.с. 29-30).

Відповідно до пункту 10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині зобов`язань за договором, які є невиконаними на дату, - до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

Пунктом 1.1. зазначеного договору визначено, що на умовах цього договору постачальник зобов`язується передати покупцеві у власність, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити ветеринарні препарати, обладнання та інше, в подальшому - товар.

Пунктом 1.2 договору зазначено, що найменування, асортимент, одиниця вимірювання, кількість та ціна товару зазначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях, що становлять невід`ємну частину цього договору (надалі - товар).

Відповідно до п. 1.3 договору в видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний договір, але якщо поставка товару відбулася в період його дії - до неї застосовуються умови цього договору. При отриманні товару відповідні видаткові накладні підлягають підписанню представником покупця та з обов`язковим проставлянням відтиску печатки з боку покупця. В разі, якщо покупець надає довіреність на отримання ТМЦ - відтиск печатки покупця не є обов`язковим реквізитом видаткової накладної, а тому може бути відсутній.

Згідно з п. 3.1. договору товар постачається окремими партіями на підставі заявок покупця на поставку і видаткових накладних, складених постачальником на їх основі. Покупець передає постачальнику заявки в усній або письмовій формі будь-яким зручним способом (поштою, кур`єром, факсом).

Пунктом 3.2. договору встановлено умови поставки: доставка перевізником Новою поштою за рахунок покупця, якщо про інший порядок поставки партії товару сторонами не буде досягнуто домовленості.

Пунктом 3.3. договору зазначено, що товар вважається прийнятим за кількістю - згідно з кількістю, вказаною у видатковій накладній, за якістю - згідно з сертифікатом якості, виданим виробником товару, якщо товар підлягає сертифікації.

Згідно з п. 3.4. договору датою поставки товару вважається дата відвантаження товару з складу постачальника, що підтверджується видатковою накладною.

Відповідно до п. 4.1. договору, ціна товару встановлюється в національній валюті України. Ціна за одиницю виміру товару та загальна вартість товару зазначається у видатковій накладні.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що загальна ціна договору складається з суми вартостей всіх поставлених партій товару, зазначених у видаткових накладних.

Грошові кошти, що надходять від покупця як оплата за отриманий по договору товар, зараховується постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу (пункт 4.3. договору).

Умови оплати: покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% від вартості товару по кожній окремій поставці до моменту такої поставки. Форма розрахунків: безготівкова (пункт 4.4. договору).

Відповідно до пункту 5.3.2 договору покупець зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені даним договором.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки позивачем поставлено товар відповідно до видаткових накладних:

- від 09.04.2019 № 552 на суму 26 640,00 грн;

- від 19.04.2019 № 641 на суму 19 501,20 грн;

- від 02.05.2019 № 703 на суму 742,80 грн;

- від 08.05.2019 № 764 на суму 13 909,74 грн;

- від 28.05.2019 № 877 на суму 7 860, 30 грн;

- від 10.06.2019 № 954 на суму 8 750,40 грн;

- від 12.06.2019 № 974 на суму 1 079,76 грн;

- від 14.06.2019 № 998 на суму 9 318,30 грн;

- від 24.06.2019 № 1063 на суму 14 760,00 грн;

- від 18.07.2019 № 1231 на суму 8 436,30 грн;

- від 13.08.2019 № 1407 на суму 98,40 грн;

- від 20.08.2019 № 1450 на суму 8 844,30 грн;

- від 30.08.2019 № 1526 на суму 9 861,30 грн;

- від 03.09.2019 № 1528 на суму 8 081,10 грн;

- від 10.09.2019 № 1561 на суму 8 142, 00 грн на загальну суму 146 025,90 грн (т. 1, а.с. 34-48).

Також відповідачем 15.04.2019 надано довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від Приватного підприємства Ветерина № 67 (т. 1, а.с. 31).

Відповідач в порушення умов договору здійснив часткову оплату товару відповідно до платіжного доручення від 15.11.2019 № 3864 на суму 62 276,70 грн (т. 1, а.с. 33).

За розрахунком позивача, останнім оплату за платіжним дорученням від 15.11.2019 №3864 зараховано за наступними видатковими накладними: від 09.04.2019 № 552 на суму 26 640,00 грн; від 19.04.2019 № 641 на суму 19 501,20 грн; від 02.05.2019 № 703 на суму 742,80 грн; від 08.05.2019 № 764 на суму 13909,74 грн; від 28.05.2019 № 877 на суму 7 860,30 грн (на суму 1482,96 грн) та станом на 18.11.2019 у відповідача наявний борг у розмірі 83 749, 20 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що за порушення умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Винна сторона зобов`язана відшкодовувати іншій стороні збитки, завдані таким порушенням, згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що за невиконання покупцем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику, за кожен календарний день прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної протягом відповідного періоду, за кожний день затримки від суми заборгованості, та штраф у розмірі 0,2% за кожний день затримки оплати товару від суми заборгованості.

Згідно з п. 6.4. договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань згідно цього договору здійснюються включно до моменту виконання такого зобов`язання винною стороною, і в такому випадку застосовується позовна давність в 3 роки.

Враховуючи, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором поставки товару від 17.01.2019 № 668, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення з відповідача суми основної заборгованості, пені, 3% річних, штрафу, інфляційного збільшення суми боргу.

Господарським судом Харківської області ухвалено рішення 21.01.2020, яким позов задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя неналежним чином виконувало свої зобов`язання за укладеним договором поставки товару від 17.01.2019 № 668, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по договору у розмірі основного боргу, а також 3% річних та суми інфляційного збільшення, пені та штрафу.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач отримав товар на загальну суму 146 025,90 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, однак остаточного розрахунку з позивачем у строки встановлені п.4.4 договору не здійснив.

Відповідно до розділу 4 договору ціна товару встановлюється в національній валюті України. Ціна за одиницю виміру товару та загальна вартість товару зазначається у видатковій накладні.

Загальна ціна договору складається з суми вартостей всіх поставлених партій товару, зазначених у видаткових накладних.

Грошові кошти, що надходять від покупця як оплата за отриманий по договору товар, зараховується постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Умови оплати: покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% від вартості товару по кожній окремій поставці до моменту такої поставки. Форма розрахунків: безготівкова.

Як зазначено вище, відповідач тільки частково здійснив оплату товару за платіжним дорученням від 15.11.2019 №3864 на суму 62276,70 грн (т. 1, а.с. 33), інших доказів здійснення повної оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що останній здійснив попередню оплату за майбутній товар, а саме на суму 15536, 40 грн згідно з платіжним дорученням від 05.04.2019 № 2774, а позивачем не враховано наведену сплату при нарахуванні суми основної заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині та вважає, що наведені посилання спростовуються матеріалами справи, а саме, наданою позивачем випискою банку (05.04.2019) з якої вбачається, що призначення платежу у платіжному дорученні від 05.04.2019 №2774 на суму 15536,40 грн "сплата за матеріали згідно договору № 341 від 19.08.2018 року у т. ч. ПДВ 2589,4 грн." та бухгалтерською довідкою № 90 від 26.12.2019 (т. 1, а.с. 138-140) щодо зарахування відповідних платежів.

Посилання апелянта на те, що останній здійснив попередню оплату за договором поставки від 17.01.2019 №668 у відповідності до платіжного доручення від 05.04.2019 №2776 на суму 38997,30 є необґрунтованим з огляду на наступне.

На виконання умов договору поставки товару від 17.01.2019 №668, відповідачу поставлено товар, за видатковими накладними:

1 ) видаткова накладна № 98 від 23.01.2019 на суму 4161,00 грн;

2 ) видаткова накладна № 225 від 13.02.2019 на суму 15466,20 грн;

3 ) видаткова накладна № 274 від 22.02.2019 на суму 208,80 грн;

4 ) видаткова накладна № 283 від 25.02.2019 на суму 792,00 грн;

5 ) видаткова накладна № 351 від 11.03.2019 на суму 11095,80 грн;

6 ) видаткова накладна № 462 від 27.03.2019 на суму 1818,00 грн;

7 )видаткова накладна № 501 від 29.03.2019 на суму 5455,50 грн.

Загальна сума до сплати, вищенаведеними видатковими накладними складає 38997,30 грн.

Вказана сума грошових коштів була сплачена ПСП Нове життя 05.04.2019 відповідно до платіжного доручення № 2776 з призначенням платежу: сплата за матеріали, зг. договору №668 від 17.01.2019, у т.ч. ПДВ 6499,55 грн .

Отже, за перші сім видаткових накладних відповідач розрахувався 05.04.2019, що не було попередньою оплатою за товар по договору №668, оскільки договір було укладено 17.01.2019.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не пред`являлися позовні вимоги за даними видатковими накладними на загальну суму 38997,30 грн, отже, посилання апелянта в цій частині є безпідставним.

Апелянт посилається на те, що сторонами погоджено, що після поставок товару, за який не було сплачено передоплату, позивач буде надавати розстрочку строком до півроку, без нарахування будь-яких процентів, штрафів та пені, також було досягнуто інших домовленостей, які також не відповідають вимогам укладеного договору, такі як доставка товару не Новою поштою , а нарочно, та інше.

Відповідно до п. 9.1. договору даний договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін шляхом складання письмового документу за підписами уповноважених представників сторін.

Однак, апелянтом до суду першої інстанції, а також до суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження вищенаведених погоджених нових умов договору щодо розстрочки без нарахування будь-яких процентів, штрафів та пені.

Таким чином вищенаведене посилання апелянта є необґрунтованим, не доведеним відповідними доказами та таким, що не спростовує вищенаведені висновки суду щодо стягнення суми основної заборгованості.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар у строки визначені п. 4.4. договору, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що сума основного боргу у розмірі 83749,20грн є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, зважаючи на положення частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки становлять способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким кредитор наділений з огляду на нормативне закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу (місяць), протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 № 921/212/18.

Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

В рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця.

Слід зазначити, що в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Тобто, визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця, а у разі якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок 3% річних, інфляційних втрат за період з моменту виникнення заборгованості з оплати за поставлений товар, з урахуванням суми боргу та дат виникнення прострочення по кожному з платежів, враховуючи суми платежів та строк оплати, за наявності встановленого факту несплати відповідачем за переданий товар за договором від 17.01.2019 №668, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення 1887,50 грн - 3% річних, 1392,28 грн - інфляційних витрат.

Щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як установив суд першої інстанції Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя не виконало належним чином зобов`язань за договором у частині повної та своєчасної сплати за поставку товару.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як убачається із умов спірного договору, сторони погодили підстави застосування штрафних санкцій (пені і штрафу), а також їх розмір. Пунктом 6.2. договору передбачено, що за невиконання покупцем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику, за кожен календарний день прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної протягом відповідного періоду, за кожний день затримки від суми заборгованості, та штраф у розмірі 0,2% за кожний день затримки оплати товару від суми заборгованості.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення , доки зобов`язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

Штраф як різновид неустойки може бути у конкретній грошовій сумі; у відсотковому відношенні до суми всього зобов`язання або до невиконаної його частини; у розмірі вартості предмета зобов`язання; у кратному розмірі предмета зобов`язання.

З огляду на викладене, пеня - це безперервно наростаюча сума за кожний день прострочення протягом визначеного часу, штраф - стягується одноразово у формі, визначеній договором.

Сторони визначили у договорі за невиконання належним чином своїх зобов`язань відповідальність, саме у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день затримки від суми заборгованості та штрафу у розмірі 0,2% за кожний день затримки оплати товару від суми заборгованості.

Як вбачається з наведеного, у договорі поняття пені та штрафу мають однакову правову природу, тобто в разі неналежного виконання зобов`язання за договором стягненню підлягає сума штрафу та пені за кожен день затримки від суми заборгованості, що не відповідає нормам діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні штрафу у розмірі 43039,67 грн.

Як правильно встановив суд першої інстанції сума пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної протягом відповідного періоду, складає 19870,73 грн.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що стягненню підлягає пеня в розмірі 19870,73 грн за неналежне виконання зобов`язання за договором поставки.

Посилання апелянта на те, що стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних, передбаченого п. 6.2 договору не відповідають фактичних обставинам та попереднім домовленостям сторін є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного Кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, підписуючи та скріплюючи печатками договір про поставки товару від 17.01.2019 №668 дійшли згоди щодо визначення умов договору. Наведений договір не визнаний недійсним, отже, є чинним, тому всі умови є обов`язковими до виконання сторонами.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем порушенні умови договору та норми чинного законодавства щодо строків оплати товару, та вважає за правомірне стягнення з відповідача суми основної заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат, пені та прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу.

З огляду на вищевикладене апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 у справі №922/4014/19 підлягає скасуванню в частині стягнення штрафу у розмірі 43039,67 грн із прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 у справі №922/4014/19 в частині стягнення штрафу у розмірі 43039,67 грн скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 43039,67 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 у справі №922/4014/19 залишити без змін.

Абзац 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 21.01.2020 у справі №922/4014/19 викласти в наступній редакції:

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" (63054, Харківська обл., Валківський р-н., с. Олександрівка, вул. Центральна, б.3, ЄДРПОУ 30957436) на користь Приватного підприємства "Ветерина" (36008, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Автобазівська, б. 3-Б, ЄДРПОУ 37592248) заборгованості зі сплати боргу у розмірі - 83749,20 грн, пеню в сумі - 19870,73грн, 3% річних у розмірі - 1887,50грн, інфляційні втрати у розмірі - 1392,28 грн та 1603,43 грн судового збору за подання позовної заяви .

Стягнути з Приватного підприємства "Ветерина" (36008, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Автобазівська, б. 3-Б, ЄДРПОУ 37592248) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове життя" (63054, Харківська обл., Валківський р-н., с. Олександрівка, вул. Центральна, б.3, ЄДРПОУ 30957436) судовий збір за подання апеляційної скарги 968,39 грн.

Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 09.06.2020.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко