Постанова

від 09.06.2020 по справі 908/2896/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2020 року м.Дніпро Справа № 908/2896/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії :

Головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів Кузнецова В.О., Коваль Л.А.

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2020 (суддя Азібекян Т.А.)

у справі №908/2896/19

за позовом: Приватного підприємства "Путник", м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол", м. Запоріжжя,

про стягнення 35037,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Путник" звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" про стягнення грошових коштів у сумі 34272,71 грн. переплати за договором оренди № 01/ККЛД/10/01/19 від 14.01.2019, трьох процентів річних в сумі 287,33 грн. та інфляційних витрат у сумі 476,39 грн. Також, позивач просить суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.01.2020 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" на користь Приватного підприємства "Путник" грошові кошти в розмірі 34 273 (тридцять чотири тисячі двісті сімдесят три) грн 71 коп., 36 (тридцять шість) грн. 62 коп. 3% річних, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. та 1881 (одна тисяча вісімсот вісімдесят одна) грн. 14 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Місцевий суд дійшов висновку, що з урахуванням того, що договір оренди достроково припинив свою дію за взаємною згодою сторін, відповідно договірні відносини між сторонами припинено, приміщення повернуто за актом приймання-передачі, а грошові кошти відповідачем не повернуто, тому наявні підстави для стягнення з відповідача 34 273,71 грн. Окрім того, перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування 3% річних та втрат від інфляції, судом було встановлено, що позивачем невірно було визначено період для нарахування таких сум, тому відповідно було частково задоволено вимогу про стягнення суми 3% річних та відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення суми втрат від інфляції.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2020 у справі №908/2896/19, згідно якої просить скасувати вказане рішення у повному обсязі, в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що він не був обізнаний про звернення до нього з вимогою про повернення коштів, оскільки така вимога направлялася на іншу адресу, відмінну від адреси апелянта, а докази її направлення є недопустимими та недостовірними. Окрім того, ТОВ КК Ледокол зазначає, що оплата за договором оренди нерухомого майна була здійсненна за час дії договору, а договір є дійсним та недійсним судом не визнавався, грошові кошти були перераховані саме на виконання умов договору, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України. Не погоджується відповідач з нарахуванням 3% річних оскільки вважає, що вимога на адресу відповідача не направлялася, то відповідно і нарахування 3% річних є неправомірним. Щодо витрат на правову допомогу, останній вказує, що позовна заява складена та підписана керівником підприємства позивача, квитанція свідчить про здійснення платежу за договором про надання правової допомоги №16/09/19 від 16.09.19, який не додавався до первинного позову, що не дозволяє встановити як предмет договору, його вартість та обсяг наданої допомоги. Окрім того, вартість наданих послуг не є співмірною із ціною позову, значенням справи для сторони та складністю справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі №908/2896/19 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" залишено без руху та надано строк скаржнику 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази надіслання іншим учасникам справи копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.

30.03.2020 на виконання ухвали суду від 16.03.2020 адресу Центрального апеляційного господарського суду надано докази надіслання іншим учасникам справи копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2020 №908/2896/19 у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вказує, що до позовної заяви додано касовий чек (розрахункова квитанція) про відправлення претензії відповідачу. При цьому саме касовий чек або розрахункова квитанція є належним доказом надіслання відповідного документу. Посилання апелянта, на відправлення ПП Путник вимоги на іншу адресу вважає безпідставними. Щодо застосування ст. 1212 ЦК України посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 23.04.2019 у справі №918/47/18, за якою зазначену статтю можна застосовувати тільки після того, як правова підстава набуття (збереження) майна відпала, в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або була відсутня взагалі. Судом було встановлено, що 01.07.2019 сторони дійшли взаємної згоди достроково припинити дію договору шляхом підписання додаткової угоди №1 до Договору оренди №01/ККЛД/14/01/19 від 14.01.19. Отже правова підстава для набуття грошових коштів за договором оренди відпала. Відтак у позивача винило право вимагати повернення безпідставно набутого майна на підставі ч. 1. ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" (Орендодавець) та приватним підприємством "Путник" (Орендар) 14.01.2019 був укладений Договір оренди № 01/ККЛД/14/01/19 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у строкове платне користування нежитлове приміщення, що визначене у цьому Договорі і яке знаходиться у володінні Орендодавця, а Орендар зобов`язується прийняти та сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

Згідно п. 1.2. Договору адреса будинку, у якому знаходиться об`єкт оренди: м . Запоріжжя , вулиця Вороніна, буд. 1-Б , зазначене приміщення належить Орендодавцю на підставі Договору № 1/КК/01/11/15 відповідального зберігання від 01.11.2015.

В оренду передаються частини нежитлового приміщення, розташованого на 1-му поверсі літ. А3, площею 10,0 м 2 (п. 1.3 договору)

Відповідно до п. 4.1. Договору, строк оренди об`єктів оренди, складає 1 (один) рік з моменту його прийняття за актом прийом у-передачі.

Згідно п. 8.7. договору, у разі закінчення або дострокового припинення Договору Орендар зобов`язується у 5-ти (п`яти) денний строк повернути Об`єкт оренди Орендодавцю за Актом приймання-передачі.

Розділом 11 Договору сторони обумовили, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього Договору та закінчується не раніше 15.02.2020. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, цей Договір може бути розірваний тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додаткового угодою до цього Договору. Цей Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

На виконання умов Договору 14.01.2019 сторонами підписаний Акт приймання - передачі об`єкта оренди, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" передало, а Приватне підприємство "Путник" прийняло в оренду частини нежитлового приміщення, розташованого на 1-му поверсі літ. А3, площею 10,0 м 2 за адресою м.Запоріжжя, вул Вороніна, 1-Б.

Як вбачається з матеріалів справи, за час дії договору оренди, позивачем своєчасно та в повному обсязі сплачувалися орендні платежі та витрати пов`язані з обслуговуванням та/або утриманням об`єкту оренди (компенсація вартості витрат за спожиту електроенергію, електроенергію, яка використовується для освітлення місць загального користування, води, відвід води, теплопостачання) та інші витрати, які не входять в суму орендної плати. Загалом орендарем було перераховано відповідачу 589 768,85 грн.

01.07.2019 сторонами у справі було укладено Додаткову угода №1 до Договору оренди № 01/ККЛД/14/01/19 від 14.01.2019, згідно якої сторони прийшли до взаємної згоди достроково припинити дію Договору з 01.07.2019.

01.07.2019 сторонами підписаний Акт приймання - передачі приміщення (повернення), що орендується, відповідно до якого Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з оренди нежитлове приміщення загальною площею 10,0 м 2 за адресою м. Запоріжжя, вул Вороніна, 1-Б . Претензій щодо стану приміщення у сторін немає.

13.08.2019 сторонами здійснено звірку взаєморозрахунків та підписано Акт звіряння взаєморозрахунків, з якого вбачається, що за період дії договору оренди позивачем було перераховано обов`язкових платежів на загальну суму 598 768,85 грн. тоді як послуги надано на суму 564 495,14 грн. Таким чином різниця між наданими послугами та сплаченою їх вартістю складає 34 273,71 грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу вих.№20/09 від 20.09.2019, згідно якої просив останнього у строк до 30.09.2019 повернути попередню оплату за компенсацію додаткових витрат, пов`язаних з обслуговуванням та/або утриманням об`єкту оренди у розмірі 34 273,71 грн. Докази надіслання даної вимоги на адресу відповідача надано в матеріали справи.

Відповідачем не повернуто позивачу 34 273,71 грн., що і стало причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення коштів у сумі 34 273,71 грн. та 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл.83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1, 2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, чч.1, 2 ст.205, ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою для набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення встановлення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч.2 ст.11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Положення статті 1212 ЦК України застосовуються за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору, належить до таких підстав.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вже було зазначено, сторонами на виконання пункту 11.7 Договору було підписано Додаткову угоду від 01.07.2019 згідно якої сторони прийшли до взаємної згоди достроково припинити дію Договору з 01.07.2019.

Отже договір вважається розірваним, а зобов`язання сторін припилилися з 01.07.2019.

Місцевим господарським судом було встановлено, що за період дії Договору оренди № 01/ККЛД/14/01/19 від 14.01.2019, за загальний період з 14.01.2019 по 30.06.2019 відповідачем було отримано оплату на загальну суму 598 768,85 грн, а надано послуг на суму 564 495,14 грн. Зазначені обставини не спростовуються та не заперечуються відповідачем.

Таким чином колегія погоджується з висновком господарського суду, що з урахуванням дострокового припинення договору оренди, грошові кошти у розмірі 34 273,71 грн. знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави, а тому вбачаються підстави для задоволення даної позовної вимоги та стягнення з відповідача 34 273,71 грн.

Позивачем, окрім того, заявлено до стягнення 287,33 грн. 3% річних за період з 01.07.2019 по 10.10.2019 та 476,39 грн. інфляційних втрат за період червень-серпень 2019.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір розірвано з 01.07.2019, відтак у відповідача виникло грошове зобов`язання на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстави їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно збережених грошей нараховуються "інфляційні втрати" та три проценти річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не лише з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту неповернення безпідставно одержаних чи збережених коштів.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/8223/16.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції місцевий суд не погодився з періодом нарахування таких сум.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки позивачем було надіслано відповідачу вимогу про сплату 34 273,71 грн. та встановлено строк для такої сплати до 30.09.2019, то прострочення починається з наступного дня після визначеної дати. Здійснивши власний розрахунок господарським судом визнано обґрунтованою суму 3% річних у розмірі 36,62 грн.

Окрім того з урахуванням встановлених обставин, враховуючи, що прострочення почалося з 30.09.2019 судом було відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 476,39 грн. втрат від інфляції нарахованих за період червень-серпень 2019.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказаний розрахунок, вважає правильним перерахунок розміру 3% річних, здійснений судом першої інстанції, та відповідно вважає обґрунтованим висновок щодо часткового задоволення такої вимоги та відмови в задоволенні вимог про стягнення втрат від інфляції.

Таким чином колегія звертає увагу, що з урахуванням вищевикладеного, наведена в даній поставові правова позиція, яка стала підставою для задоволення позовних вимог, спростовує твердження апелянта щодо неможливості застосування до правовідносин, які склалися між сторонами у справі ст. 1212 ЦК України, оскільки з моменту припинення дії договору відпала правова підстава у останнього для збереження спірних коштів.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачені або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі за текстом - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне господарсько-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат, позивачем в матеріали справи надано Договір про надання правничої допомоги №16/09/19 від 16.09.2019, укладений між адвокатом Мартиненко Андрієм Валерійовичем та Приватним підприємством Путник (клієнт).

Згідно умов даного договору клієнт доручає, та оплачує, а адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта у всіх державних та інших підприємствах, установах організаціях, у тому числі, в органах внутрішніх справи, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені клієнта справи у всіх судових установах України з усіма правами наданими законом позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі тощо.

Розділом 4 даного договору встановлено, що за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, визначеному додатком №2.

Згідно Додатку №2 до договору визначено детальний попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.

В матеріали справи позивачем надано підписаний Акт виконаних робіт від 16.10.2019, згідно якого вартість наданих адвокатом послуг складає 5 000,00 грн. та платіжне доручення №1023 від 09.10.2019 на суму 5 000,00 грн., згідно якого позивачем було оплачено адвокатські послуги Мартиненко А. В. за договором 16/9/19 від 16.09.19., а також додано ордер серія ЗП №009342 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП № 001003 .

Отже колегія зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір судових витрат позивача в частині витрат на правничу допомогу документально підтверджений та становить 5 000,00 грн.

При цьому, твердження апелянта про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу є завищеними, неспіврозмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, не скористався своїм правом на подання відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та жодним чином не заперечив заявлений позивачем до стягнення розмір таких витрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких були заявлені позивачем та детальний опис яких міститься в Акті прийняття-передання послуг від 16.10.2019 були включені виключно ті роботи, що були необхідними для представництва інтересів позивача у даній справі.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, з урахуванням часу здійснення представництва адвокатом інтересів позивача у даній справі, на переконання колегії суддів співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Щодо заперечень апелянта, що останньому не надсилалася вимога про сплату боргу, оскільки в описі вкладення зазначено неправильний індекс, колегія зазначає, що зазначені обставини не можуть свідчити про ненадіслана на адресу останнього поштової кореспонденції. Окрім того відповідно до п. 2 "Правил надання послуг поштового зв`язку", затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 №270 розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв`язку є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). При цьому з доданих в матеріали справи копій накладної та фіскального чеку від 20.09.2019, які містять ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення, підтверджують надіслання поштової кореспонденції на адресу відповідача із зазначенням правильного індексу 69035.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол" на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2020 у справі №908/2896/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2020 у справі №908/2896/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Ледокол".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя Л.А.Коваль