Рішення

від 05.06.2020 по справі 905/199/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.06.2020 Справа №905/199/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Шилової О.М.

розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ТРЕЙД Україна , м.Київ

до Фізичної особи-підприємця Жукова Іллі Євгенійовича, м.Білозерське, м.Добропілля Донецької області

про: - стягнення 56860,50грн боргу, 24251,01грн відсотків за користування грошовими коштами, 11531,31грн інфляційних, 4427,16 - 3% річних;

- 11000,00грн збитків у розмірі втраченого податкового кредиту.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СКАЙ ТРЕЙД Україна , м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Жукова Іллі Євгенійовича, м.Білозерське, м.Добропілля Донецької області, про стягнення 56860,50грн боргу, 24251,01грн відсотків за користування грошовими коштами, 11531,31грн інфляційних, 4427,16 - 3% річних; 11000,00грн збитків у розмірі втраченого податкового кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на недопоставку відповідачем оплаченого позивачем товару за Договором поставки №2017/01-10 від 10.01.2017, внаслідок чого утворилась заборгованість; вважає, що наявні підстави для нарахування відсотків за користування грошовими коштами позивача (із застосуванням ст.1046 Цивільного кодексу України за аналогією закону), інфляційних та 3% річних; також посилається на зазначення відповідачем у зареєстрованій 01.06.2017 податковій накладній фактичної вартості поставленого товару замість суми отриманої від позивача того ж дня оплати, що призвело до заниження на 11000,00грн суми податкового кредиту, на який мав право позивач, і потягло неможливість зменшення податкового зобов`язання позивача на зазначену суму, яку останній вважає своїми збитками.

Після відкриття провадження у справі позивач надав суду письмові пояснення б/н від 19.03.2020 (з додатками, вх.№6152/20 від 24.03.2020; а.с.100-129), в яких повідомив, що протягом дії Договору поставки №2017/01-10 від 10.01.2017 відповідач не надав позивачу жодного рахунку, а сума оплати встановлювалась усно та повідомлялась позивачу в телефонному режимі.

Наміру надати будь-які інші документи/пояснення/заяви/клопотання позивач не виявив протягом часу, який вдвічі перебільшує строк розгляду справи у спрощеному провадженні.

Суд здійснив усі можливі дії з метою розшуку відповідача та повідомлення його про перебування спору в цій справі на судовому розгляді (а.с.88, 89-91, 93, 95, 97, 99, 131, 133-

140).

Відповідач без поважних причин не скористався передбаченим ст.ст.165, 251 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України правом надати відзив на позов та довести обставини, що мають значення для вирішення спору по суті, з огляду на що відповідно до приписів ч.ч.4, 9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Отже, суд, керуючись принципом пропорційності у господарському судочинстві (п.6 ч.3 ст.2, ст.15 ГПК України), вважає за доцільне розглянути справу по суті.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 7, 13, 14, 74 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які мають значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач вважає, що 10.01.2017 він як Покупець уклав з фізичною особою-підприємцем Жуковим Іллєю Євгенійовичем (Постачальник) договір поставки №2017/01-10 (далі - Договір; а.с.13-14), згідно з п.1.1. якого Постачальник зобов`язався поставити у зумовлений строк Товар Покупцеві згідно видаткових накладних, які є невід`ємними частинами Договору, а Покупець - прийняти вказний Товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до п.п.10.1., 10.2. Договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 28.02.2017 .

Наявний у матеріалах справи Договір підписаний лише з боку Покупця та скріплений його печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу (далі - ГК) України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

За умовою ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України , з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2 ст.205 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний його сторонами (ч.1 абз.1 ч.2 ст.207 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.ч.1, 2 ст.638 ЦК України).

За змістом ч.ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст.640 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Суд зауважує, що позивач не надав ані доказів отримання від нього оферти (проекту Договору) відповідачем, ані доказів того, що відповідач вперше відвантажив товар саме у межах строку для відповіді, вчинивши тим самим дію відповідно до вказаних в оферті умов і засвідчивши своє бажання укласти договір у запропонованій позивачем редакції.

Відповідно до ч.4 ст.263 ГК України господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України). Аналогічне визначення міститься у ч.1 ст.265 ГК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК України). ГК України визначення договору купівлі-продажу не містить.

За твердженням позивача жодного рахунку протягом дії Договору відповідач не надав; сума оплати встановлювалась усно та повідомлялася позивачу в телефонному режимі; інші письмові документи, крім наданих до матеріалів справи, відсутні; всі поставки відбувалися

після оплат (а.с.100-101).

Договір №2017/01-10 від 10.01.2017 не підписаний фізичною особою-підприємцем Жуковим І.Є., тому відсутні докази прийняття відповідачем оферти позивача і укладення сторонами договору поставки в письмовій формі. Натомість надані позивачем документи свідчать про вчинення сторонами цього спору кількох усних правочинів купівлі-продажу, які виконувались у момент їх вчинення і у яких продавцем виступав відповідач, а покупцем - позивач.

Щодо доказів вчинення усних правочинів купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Позивач здійснював оплату Товару, помилково посилаючись у платіжних дорученнях на власний проект Договору, а відповідач того ж дня оформляв продаж Товару (вугільних брикетів), реєструючи податкові накладні. Всього у період січень - червень 2017 року відбулось 14 усних правочинів, про що свідчать:

- платіжне доручення №2 від 10.01.2017 на суму 165000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 27500,00грн ) та податкова накладна №1 від 10.01.2017 на суму 165000,00грн з ПДВ (а.с.15, 29);

- платіжне доручення №4 від 11.01.2017 на суму 64350,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 10725,00грн ) та податкова накладна №2 від 11.01.2017 на суму 64350,00грн з ПДВ (а.с.16, 30);

- платіжне доручення №6 від 20.01.2017 на суму 574200,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 95700,00грн ) та податкова накладна №3 від 20.01.2017 на суму 574200,00грн з ПДВ (а.с.17, 31);

- платіжне доручення №394 від 08.02.2017 на суму 66150,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 11025,00грн) та податкова накладна №1 від 08.02.2017 на суму 66150,00грн з ПДВ (а.с.18, 32);

- платіжне доручення №406 від 15.02.2017 на суму 211200,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 35200,00грн ) та податкова накладна №2 від 15.02.2017 на загальну суму 211200,00грн з ПДВ (з урахуванням коригування №1 від 01.03.2017 кількісних і вартісних показників до неї) (а.с.19, 33-35);

- платіжне доручення №439 від 22.02.2017 на суму 79200,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 13200,00грн ) та податкова накладна №3 від 22.02.2017 на суму 79200,00грн з ПДВ (а.с.20, 36);

- платіжне доручення №442 від 24.02.2017 на суму 79200,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 13200,00грн ) та податкова накладна №4 від 24.02.2017 на суму 79200,00грн з ПДВ (21, 37);

- платіжне доручення №473 від 09.03.2017 на суму 118800,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 19800,00грн ) та податкова накладна №1 від 09.03.2017 на суму 118800,00грн з ПДВ (22, 38);

- платіжне доручення №19 від 22.03.2017 на суму 363000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 60500,00грн ) та податкова накладна №2 від 22.03.2017 на суму 363000,00грн з ПДВ (23, 39);

- платіжне доручення №503 від 22.03.2017 на суму 132000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 22000,00грн ) та податкова накладна №4 від 22.03.2017 на загальну суму 132000,00грн з ПДВ (з урахуванням коригування №3 від 25.04.2017 кількісних і вартісних показників до неї) (а.с.24, 40-42);

- платіжне доручення №541 від 14.04.2017 на суму 330000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 35000,00грн ) та податкова накладна №2 від 14.04.2017 на загальну суму 330000,00грн з ПДВ (з урахуванням коригування №5 від 29.04.2017 кількісних і вартісних показників до неї) (а.с.25, 43-45);

- платіжне доручення №557 від 20.04.2017 на суму 495000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 82500,00грн ) та податкова накладна №4 від 20.04.2017 на суму 495000,00грн з ПДВ (а.с.26, 46);

- платіжне доручення №591 від 16.05.2017 на суму 495000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 82500,00грн ) та податкова накладна №3 від 16.05.2017 на суму 495000,00грн з ПДВ (а.с.27, 47);

- платіжне доручення №614 від 01.06.2017 на суму 330000,00грн (у т.ч. ПДВ 20% - 55000,00грн ) та податкова накладна №1 від 01.06.2017 на суму 264000,00грн з ПДВ (а.с.28, 48).

На підтвердження реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних позивач надав роздруківки з електронного кабінету платника Жукова І.Є. (а.с.49-50).

Позивач також надав суду копії видаткових накладних у кількості, меншій за кількість вчинених сторонами правочинів купівлі-продажу (9 примірників, а.с.103-111). На всіх оригіналах накладних, з яких зроблені копії, відсутні підписи покупця. Крім того, докази отримання позивачем вказаних накладних від відповідача за допомогою електронного зв`язку (скріншоти, тощо) у матеріалах справи відсутні. На підставі ст.ст.76-78 ГПК України суд не приймає вказані накладні як належні, допустимі і достовірні докази та визнає їх такими, що не доводять і не відтворюють жодних обставин у справі.

Щодо вимоги про стягнення боргу.

Суд зауважує, що наявні у матеріалах справи документи свідчать про не передання відповідачем Товару на суму внесеної позивачем передплати 66000,00грн, з яких ПДВ 20% - 11000,00грн (а.с.28, 48). Водночас позивач з непояснених у позові причин вважає, що сума боргу дорівнює 56860,50грн з ПДВ.

За таких обставин суд визнає вимогу про стягнення 56860,50грн попередньої оплати за непереданий Товар такою, що є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами.

Позивач вважає, що наявні підстави для нарахування відсотків за користування його грошовими коштами із застосуванням ст.1046 ЦК України за аналогією закону, а також що згідно з актом звіряння взаємних розрахунків борг за недопоставлений Товар у розмірі 56860,50грн утворився 19.06.2017, відповідно період користування відповідачем грошовими коштами позивача 20.06.2017 - 23.01.2020, оскільки станом на дату подання позову відповідач не сплатив заборгованість.

Щодо моменту порушення продавцем зобов`язання передати Товар.

Посилання позивача на акт звіряння взаємних розрахунків (а.с.51-52) є безпідставним, оскільки наявний у суду примірник не містить підписів сторін. Належним чином оформленого оригіналу або його копії позивач суду не надав. До того ж акт звіряння лише фіксує, яким чином господарські операції відображені в бухгалтерському обліку сторін, що його склали, і не є тим документом, який встановлює дати настання обов`язку виконати зобов`язання, рівно як і дати прострочення його виконання.

Суд зауважує, що остання оплата Товару відбулась 01.06.2017 (як і останнє документальне оформлення його продажу - а.с.28, 48). Відповідно відсутній будь-який логічний і документальний зв`язок між цією датою і датою 19.06.2017, на яку позивач з посиланням на акт звіряння вказує як на дату утворення боргу.

Щодо аналогії закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства .

Згідно з ч.3 ст.693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, у статті 693 ЦК України, яка регулює відносини купівлі-продажу, законодавець окреслив період, за який можуть бути нараховані проценти відповідно до ст.536 ЦК, але свідомо не встановив їх розмір, надавши сторонам можливість врегулювати це питання в договорі за обопільною домовленістю.

Натомість за умовою ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Посилання позивача на ч.1 ст.8 ЦК України та висновки щодо застосування аналогії закону, що містяться у Постанові Вищого господарського суду України від 17.10.2012 у справі №5015/1261/12, є безпідставними, оскільки в регулюванні договору купівлі-продажу щодо процентів немає прогалини: відповідно до ч.3 ст.693 ЦК України розмір процентів має бути встановлений договором ; аналогії (подібності) з позикою в даному випадку також немає, оскільки за договором позики гроші виступають як товар , а у відносинах купівлі-продажу гроші - це лише плата за товар .

Крім того, за відсутності договору і доказу отримання продавцем вимоги покупця передати Товар неможливо встановити момент, з якого відбулось порушення продавцем зобов`язання передати Товар.

Посилання позивача в обґрунтування вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами на ч.3 ст.692 ЦК України, згідно з якою у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, є недоречним, оскільки позивач у справі є покупцем.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення 24251,01грн відсотків за користування грошовими коштами як необґрунтованої та безпідставно заявленої.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних.

На підставі приписів ст.625 ЦК України позивач просить стягнути 4427,16грн - 3% річних за період 20.06.2017 - 23.01.2020 та 11531,31грн інфляційних за період червень 2017 - грудень 2019 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання , на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки у даній справі право на повернення грошових коштів виникло у позивача як кредитора внаслідок порушення відповідачем як боржником обов`язку передати кредиторові товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. В свою чергу, грошовим є зобов`язання, яке передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору. Спосіб захисту покупця, який здійснив попередню оплату товару, від неналежного виконання зобов`язань продавцем передбачений ч.3 ст.693 ЦК України (з цього приводу див. постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №910/8315/16).

Отже, твердження позивача про те, що зобов`язання з повернення попередньої оплати є грошовим та таким, що виникло з дати, вказаної в акті звіряння розрахунків, є помилковими.

Так, 04.12.2019 позивач направив фізичній особі-підприємцю Жукову І.Є. претензію №01/12/19 від 02.12.2019, в якій вимагав повернути 56860,50грн заборгованості за недопоставлений Товар протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання претензії (а.с.55-56, 57-59).

Суд роздрукував витяг з сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором №0405041959878, присвоєним під час відправлення претензії №01/12/19 від 02.12.2019. З витягу (рівно як і з наданої позивачем копії конверту) вбачається, що відправлення не вручене адресату та повернуте за зворотною адресою за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.59, 132).

Отже, позивач не обґрунтував та не довів дату, з якої зобов`язання відповідача передати Товар трансформувалось у грошове і відповідач прострочив його виконання.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 11531,31грн інфляційних за період червень 2017 - грудень 2019 року та 4427,16 - 3% річних за період 20.06.2017 - 23.01.2020.

Щодо вимоги про стягнення збитків у розмірі втраченого податкового кредиту.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач посилається на ст.22 ЦК України та зазначення відповідачем у зареєстрованій 01.06.2017 податковій накладній фактичної вартості поставленого товару замість суми отриманої від позивача того ж дня оплати, що призвело до заниження на 11000,00грн суми податкового кредиту, на який мав право позивач, і потягло неможливість зменшення податкового зобов`язання позивача на зазначену суму, яку останній вважає своїми збитками (а.с.6).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявність збитків ; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов`язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб); вина боржника. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за неналежне виконання ним зобов`язань у вигляді відшкодування збитків.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За визначенням підп.14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу (далі - ПК) України (тут і надалі в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з абз.21 п.201.10 ст.201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Разом з тим у разі порушення продавцем зазначеного обов`язку абз.23 п.201.10 ст.201 ПК України передбачав право покупця товарів/послуг додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого продавця. Таке право зберігалося за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну. До заяви мали додаватися копії розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням товарів/послуг (наявні у позивача в цій справі), або копії первинних документів, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг (відсутні у позивача в цій справі).

Протягом 90 календарних днів з дня надходження заяви із скаргою контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією (абз.24 п.201.10 ст.201 ПК України).

З наведених приписів законодавства вбачається, що:

- питання наявності або відсутності факту заниження суми податкового кредиту перебуває у площині податкових правовідносин і регулюється нормами податкового законодавства (див. п.п.26, 27 Постанови КГС ВС від 12.03.2018 у справі №918/216/17);

- у ст.22 ЦК України йдеться про порушення цивільних прав, у ч.ч.1, 2 ст.224 ГК України - господарського зобов`язання, чим завдано збитків, а відповідно до ч.2 ст.1 ЦК України та ст.1 ГК України податкові відносини не регулюються цими Кодексами;

- збитки , які заявляє до стягнення позивач, не підпадають під визначення ані реальних збитків, ані упущеної вигоди, наведені у ст.22 ЦК України та ст.224 ГК України.

Крім того, позивач не довів, що обравши з передбаченої ч.2 ст.693 ЦК України альтернативи саме повернення суми попередньої оплати (а не передання оплаченого товару), він і досі має право на податковий кредит в розмірі 11000грн. Натомість наявність збитків є категорією незмінною незалежно від того, яку із запропонованих законом альтернатив правомірної поведінки обере управнена сторона.

На обґрунтування своєї позиції щодо наявності підстав для стягнення збитків позивач посилається на Постанову Об`єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі №917/877/17. З цього приводу суд зауважує, що Об`єднана палата КГС ВС в п.16 названої Постанови відступила лише від висновку, викладеного у п.28 Постанови КГС ВС від 12.03.2018 у справі №918/216/17, на п.26 та п.27 якої послався суд у цьому рішенні. Крім того, правовідносини, у справі №917/877/17, щодо яких Об`єднаною палатою КГС ВС прийнято Постанову від 03.08.2018, не є тотожними з правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки у справі №917/877/17 суди встановили наявність між сторонами спору договору, а також фактичне надання послуг з оренди у періоді, за який відповідач не зареєстрував податкові накладні.

З урахуванням викладеного суд визнає вимогу про стягнення 11000,00грн збитків у розмірі втраченого податкового кредиту не обґрунтованою, не доведеною та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд вважає за необхідне зауважити позивачу, що в пунктах 17 та 20 Постанови від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 КГС ВС зазначив: На відміну від попередньої редакції ГПК України статтею 80 цього Кодексу у редакції, чинній на момент розгляду даного спору, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові КГС ВС від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в сумі 1105,86грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 7, 13-15, 74, 76-86, 129, 165 (ч.ч.4, 9), 178 (ч.2), 210, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ТРЕЙД Україна , м.Київ, до фізичної особи-підприємця Жукова Іллі Євгенійовича, м.Білозерське, м.Добропілля Донецької області, про стягнення 56860,50грн боргу, 24251,01грн відсотків за користування грошовими коштами, 11531,31грн інфляційних, 4427,16 - 3% річних; 11000,00грн збитків у розмірі втраченого податкового кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Жукова Іллі Євгенійовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙ ТРЕЙД УКРАЇНА (01013, м.Київ, вул.Деревообробна, 7; ідентифікаційний код 39455232) 56860,50грн попередньої оплати за непереданий товар, 1105,86грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.4 розділу Х Прикінцеві положення та підп.17.5 п.17 ч.1 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 09.06.2020.

Суддя О.М. Шилова

надруковано 3 примірники:

1 - до справи, 2 - сторонам