Постанова

від 05.06.2020 по справі 910/15023/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2020 р. Справа№ 910/15023/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Разіної Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020

у справі № 910/15023/19 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА"

про стягнення 30 600,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Ритуальна служба Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 30 600,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 позовні вимоги Ритуальної служби Спеціалізоване комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсерівс-ЮА" на користь Ритуальної служби Спеціалізоване комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" 30 600,00 грн - заборгованості та 1 921,00 грн - судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15023/19. Та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що позивач отримав від відповідача обладнання авто мийки для зберігання виходячи суто із листів позивача відповідачу про нібито існування заборгованості, а також із актів надання послуг, які підписані лише позивачем.

Скаржник обґрунтовує скаргу тим, що у позивача немає підтвердження отримання обладнання від відповідача на зберігання (відсутній акт приймання-передачі цього обладнання і відсутні акти надання послуг з боку відповідача).

Скаржник вказує, що позовні вимоги не ґрунтуються на будь-яких доказах, які б підтверджували надання послуг відповідачу позивачем за договором відповідального зберігання № 32-12/18 від 01.12.2018, і відповідно у відповідача відсутній обов`язок сплачувати за послуги позивачу, які йому не були надані.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15023/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15023/19.

19.03.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Клопотання про призначення судового засідання з повідомленням сторін обґрунтоване тим, що з урахуванням обставин даної справи скаржник вважає, що прийняти законне та обґрунтоване рішення за вказаною апеляційною скаргою лише на підставі наявних у справі документів без пояснення представників сторін неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15023/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Шаптали Є.Ю., Разіної Т.І. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 у справі № 910/15023/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/15023/19 є вимоги про стягнення 30600,00 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.12.2018 між Ритуальною службою Спеціалізоване комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс - ЮА" (замовник) укладено договір зберігання № 32-12/18, умовами якого передбачено, що замовник передає, а виконавець приймає за актом прийому - передачі на відповідальне зберігання майно: обладнання автомийки, яке буде знаходитись на використовуватися за адресою: м. Київ, вул. Стеценка, 20А, з правом використання майна поклажодавцем.

Відповідно до п. 1.2. договору, вартість зберігання майна складає 5100,00 грн.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 6.1. договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений в п.6.1 договору та діє до 31 травня 2019 року.

Згідно п. 3.1.1 договору відповідач зобов`язаний передати позивачу майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після набрання чинності цим договором.

Пунктом 3.1.3 договору передбачено, що відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу винагороду, визначену в п. 1.3 договору, не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем.

Як зазначає позивач, за період з грудня 2018 по липень 2019 позивачем надано відповідачу послуги зі зберігання майна на загальну суму 40 800, 00 грн, на підтвердження чого позивачем долучено до позовної заяви акти надання послуг № 662 від 31.12.2018 на суму 5 100, 00 грн, № 31 від 31.01.2019 на суму 5 100,00 грн, № 184 від 28.02.2019 на суму 5 100,00 грн, № 308 від 31.03.2019 на суму 5 100,00 грн, № 508 від 30.04.2019 на суму 5 100,00 грн, № 586 від 31.05.2019 на суму 5 100,00 грн, № 951 від 01.08.2019 на суму 5 100,00 грн, № 952 від 01.08.2019 на суму 5 100,00 грн.

Так, акти № 662 від 31.12.2018 на суму 5100, 00 грн, № 31 від 31.01.2019 на суму 5 100,00 грн підписані представниками сторін на скріплені печатками. Позивач зазначає, що дані акти оплачені відповідачем.

В свою чергу, акти № 184 від 28.02.2019 на суму 5100,00 грн, № 308 від 31.03.2019 на суму 5100,00 грн, № 508 від 30.04.2019 на суму 5100,00 грн, № 586 від 31.05.2019 на суму 5100,00 грн, № 951 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн, № 952 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн відповідачем не підписані.

Водночас, матеріалами справи підтверджується факт направлення на адресу відповідача даних актів.

Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався повністю, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс- ЮА" утворилась заборгованість у розмірі 30 600, 00 грн.

Позивач звертався до відповідача листом №699 від 04.06.2019, в якому вимагав здійснити погашення заборгованості за договором № 32-12/18/1 від 01.12.2018 та забрати речі, які передані зберігачу на відповідальне зберігання, який отриманий відповідачем 21.06.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення.

27.06.2019 позивач направив на адресу відповідача лист за №85 відповідно до якого позивачем було розглянуто лист відповідача за №012/05/2019 від 27.05.2019 про зарахування поліпшень в рахунок оплати заборгованості за договором № 32-12/18/1 від 01.12.2018 та продовження його дії, за результатами розгляду даного листа позивачу було відмовлено відповідачу в продовженні дії договору № 32-12/18/1 від 01.12.2018. даний лист отриманий представником відповідача 03.07.2019.

Таким чином, позовні вимоги Ритуальна служба Спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" обґрунтовув тим, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг зберігання за період з грудня 2018 по липень 2019, зокрема щодо погашення заборгованості у розмірі 30 600, 00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження факту надання послуг зберігання за період з грудня 2018 по липень 2019 на загальну суму 40 800, 00 грн. позивачем долучено до позовної заяви акти надання послуг № 662 від 31.12.2018 на суму 5100, 00 грн, № 31 від 31.01.2019 на суму 5100,00 грн, № 184 від 28.02.2019 на суму 5100,00 грн, № 308 від 31.03.2019 на суму 5100,00 грн, № 508 від 30.04.2019 на суму 5100,00 грн, № 586 від 31.05.2019 на суму 5100,00 грн, № 951 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн, № 952 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн.

Проте, суд першої інстанції зазначав, що акти № 184 від 28.02.2019 на суму 5100,00 грн, № 308 від 31.03.2019 на суму 5100,00 грн, № 508 від 30.04.2019 на суму 5100,00 грн, № 586 від 31.05.2019 на суму 5100,00 грн, № 951 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн, № 952 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн не містять підпису та печатки замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсерівс -ЮА".

Відповідно до п. 1.2. договору, вартість зберігання майна складає 5100,00 грн.

Згідно п. 3.1. 3 договору, оплата проводиться відповідачем щомісячно, не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем у сумі визначеній в п. 1.2 договору.

Тобто, умови договору не містять застережень щодо обов`язку виконавця складати акти наданих послуг та направляти їх замовнику, як і не містять умови про відлік строку оплати з дня підписання акта наданих послуг, а чітко встановлюють обов`язок відповідача здійснити оплату за послуги зберігання щомісячно, не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим місяцем у сумі визначеній в п. 1.2 договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.10.2017 у справі № 922/33/16.

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги зберігання на загальну суму 30600, 00 грн, проте відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 30600, 00 грн.

Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг зберігання майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору зберігання № 32-12/18/1 від 01.12.2018 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 30 600,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами спору виникли на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Згідно ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що на підтвердження надання послуг відповідачеві згідно умов Договору зберігання № 32-12/18 за спірний період (з грудн 2018 по липень 2019) позивачем долучені до позовної заяви акти надання послуг на загальну суму 40 800, 00 грн. позивачем долучено до позовної заяви акти надання послуг № 662 від 31.12.2018 на суму 5100, 00 грн, № 31 від 31.01.2019 на суму 5100,00 грн, № 184 від 28.02.2019 на суму 5100,00 грн, № 308 від 31.03.2019 на суму 5100,00 грн, № 508 від 30.04.2019 на суму 5100,00 грн, № 586 від 31.05.2019 на суму 5100,00 грн, № 951 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн, № 952 від 01.08.2019 на суму 5100,00 грн.

Проте, судова колегія зазначає, що підписаними представниками обох сторін є тільки акт надання послуг № 662 від 31.12.2018 на суму 5100, 00 грн, № 31 від 31.01.2019 на суму 5100,00 грн. Інші акти не містять підпису та печатки замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсерівс - ЮА".

Колегія суддів звертає увагу на те, що договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Таким чином, приписи закону, які регулюють відносини за договором про надання послуг, пов`язують обов`язок замовника оплатити послуги за фактом їх надання виконавцем, а не за фактом передачі послуг на підставі акту.

Отже, під час розгляду спору, господарський суд, враховуючи обставини, що входять до предмету доказування у справі, зобов`язаний встановити, чи мав місце факт надання послуг відповідно до умов Договору.

Як вбачається зі змісту договору відповідального зберігання № 32-12/18 від 01.12.2018, пунктом 1.1. Договору передбачено, що замовник передає, а виконавець приймає за актом прийому - передачі на відповідальне зберігання майно: обладнання автомийки, яке буде знаходитись на використовуватися за адресою: м. Київ, вул. Стеценка, 20А, з правом використання майна поклажодавцем.

Однак, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання ним обов`язків, передбачених пунктом 1.2. Договору.

З огляду на зазначене, за наявності заперечень відповідача щодо надання послуг у спірні періоди, відсутності підписаних у двосторонньому порядку актів надання послуг за лютий-липень 2019 року, на які посилається позивач, як на доказ надання послуг та відсутності доказів у розумінні пункту 1.1. Договору на підтвердження факту передачі обладення автомийки позивачу, колегія суддів дійшла до переконання, що факт надання позивачем послуг відповідачу у спірному періоді скаржником не доведений.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України").

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В свою чергу, у висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсервіс-ЮА" - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі №910/15023/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Ритуальної служби Спеціалізоване комунальне підприємство "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 47/14, ідентифікаційний код - 03358475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудсерівс-ЮА" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, 20-А, ідентифікаційний код - 37932804) 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн 50 коп - судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/15023/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

Т.І. Разіна