Рішення

від 27.05.2020 по справі 910/1856/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2020Справа № 910/1856/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Одін Агро Трейд

до Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу

про стягнення 366 755,76 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: Похиленко А.В. - представник, дов. № 175/02-20-1 від 27.02.2020 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одін Агро Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення 366 755,76 грн., а саме 180 000,00 грн. основного боргу, 130 788,85 грн. пені, 55 966,91 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 07-05-1/18 від 07.05.2018 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого за договором товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1856/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/1856/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи з ініціативи суду, судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 18.03.2020 року.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), установлено з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин.

За вказаних обставин судове засідання, призначене на 18.03.2020 року, не відбулося.

Так, позивачем через канцелярію суду 20.03.2020 року подана заява № 06/03/2020-01 від 06.03.2020 року про уточнення позовних вимог (зменшення розміру заборгованості) та повернення сплаченого судового збору, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 225 897,98 грн., а саме 180 000,00 грн. основного боргу та 45 897,98 грн. втрат від інфляції, а також повернути надлишково сплачений судовий збір в сумі 2112,88 грн. Заява разом з доданими до неї документами судом долучена до матеріалів справи.

Окрім цього 20.03.2020 року через канцелярію суду від сторін надійшла спільна заява № 12/03/2020-01 від 12.03.2020 року про затвердження мирової угоди в порядку ст. 192 ГПК України з доданим до неї текстом мирової угоди по справі № 910/1856/20 від 12.03.2020 року, укладеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Одін Агро Трейд" та Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", скріпленої печатками сторін. Заява разом з текстом мирової угоди судом долучена до матеріалів справи.

В свою чергу, 23.04.2020 року через канцелярію суду позивачем подано клопотання № 13/04/2020-01 від 13.04.2020 року, в якому останній посилаючись на невиконання відповідачем досягнутих домовленостей просить суд залишити без розгляду раніше подані заяву про уточнення позовних вимог (№ 06/03/2020-01 від 06.03.2020 року) та заяву про затвердження мирової угоди (№ 12/03/2020-01 від 12.03.2020 року). До клопотання додані докази надсилання його на адресу відповідача. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

Попередньо електронними засобами зв`язку на адресу суду позивачем 15.04.2020 року подано текст вказаного клопотання про залишення заяв по справі без розгляду.

Суд зазначає, що відповідно до принципу змагальності, закріпленого в ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи передбачені ст. 46 ГПК України права сторін та зважаючи на відповідність приписам ст.ст. 169, 170 ГПК зазначеного клопотання позивача про залишення без розгляду раніше поданих заяв, судом останнє прийнято до уваги та спір вирішується з його урахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 27.05.2020 року.

Окрім цього 15.05.2020 року засобами електронного зв`язку від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції № 15/05/2020-02 від 15.05.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 року в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Одін агро трейд" про участь у судовому засіданні, призначеного на 27.05.2020 року по справі № 910/1856/20, в режимі відеоконференції відмовлено.

Також судом повідомлено, що засобами електронного зв`язку 26.02.2020 року до початку судового засідання 27.05.2020 року від позивача надійшла заява № 26/05/2020-02 від 26.05.2020 року, в якій позивач підтримує позовні вимоги та просить суд розглянути справу за відсутності представника ТОВ "Одін агро трейд" за наявними в справі матеріалами. Також у вказаній заяві позивач заявив про надання у відповідності до ст.ст. 126, 129 ГПК України протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу. Заява судом долучена до матеріалів справи.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про відкриття провадження у справі № 910/1856/20 та про його право подати відзив на позов відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103053867069, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (24.02.2020 року), які також визначені судом в ухвалі від 17.02.2020 року, мав подати відзив на позовну заяву до 10.03.2020 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача або його представника, окрім спільної заяви про затвердження мирової угоди, станом на 27.05.2020 року до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивач не скористався правом щодо забезпечення участі представника в судовому засіданні 27.05.2020 року та просив суд розглянути справу без участі представника ТОВ "Одін агро трейд", а відповідачем, в свою чергу, не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами, за відсутності представника позивача.

В судове засідання по розгляду справи по суті 27.05.2020 року з`явився уповноважений представник відповідача, представник позивача - не з`явився.

Про дату, час та місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 010547652632.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті 27.05.2020 року представником відповідача заявлене усне клопотання про застосування строків скороченої позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 27.05.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Одін агро трейд (позивач у справі, продавець за Договором) та Державним підприємством Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного --матеріалу (відповідач у справі, покупець за Договором) укладено Договір поставки № 07-05-1/18 (далі - Договір), за умовами п.п. 1.1, 1.2 якого зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору. Предметом постачання по Договору є засоби захисту рослин, мікродобрива, регулятори росту рослин, насіння сільськогосподарських культур (далі - товар), перелік, види, вартість, кількість яких передбачаються в Специфікації, що с додатком та невід`ємною частиною цього Договору.

Розділами 2 - 11 Договору сторони узгодили обсяг (кількість), асортимент та якість, строки та порядок передачі товару, ціну та порядок розрахунків, тара та пакування, термін дії даного договору, відповідальність сторін, розв`язання спорів, зміна умов даного договору, форс - мажор, інші умови тощо.

Згідно п.6.1 Договору даний Договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або специфікації (закінчення процесу узгодження всіх істотних умов даного Договору) і діє до 31 грудня 2018 року.

У будь-якому випадку, якщо на момент закінчення строку дії даного Договору будь-яка із сторін не виконає взяті на себе зобов`язання, то Договір продовжує діяти до моменту виконання зобов`язань у повному обсязі (п.6.2 Договору).

Вказаний договір підписаний представниками продавця та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п. 2.1 Договору товар зазначений в п. 1.2. цього Договору поставляється в кількості, асортименті, передбаченому у специфікації, яка є додатком та невід`ємною частиною даного Договору.

Так, сторонами було погоджено та підписано:

- Додаток № 1 до Договору - Специфікацію від 07.05.2018 року, за умовами п. 1 якої постачанню підлягає товар (насіння соняшника, насіння кукурудзи) загальною вартістю 812 363,04 грн. з ПДВ.

Товар повинен бути поставлений покупцю в строк до 25 травня 2018 року; товар відвантажується самовивізом (п.4 вказаної специфікації).

- Додаток № 2 до Договору - Специфікацію від 07.05.2018 року, за умовами п. 1 якої постачанню підлягає товар (гербіциди) загальною вартістю 394 430,28 грн. з ПДВ.

Товар повинен бути поставлений покупцю в строк до 25 травня 2018 року; товар відвантажується самовивізом (п.4 вказаної специфікації).

- Додаток № 3 до Договору - Специфікацію від 10.05.2018 року, за умовами п. 1 якої постачанню підлягає товар (гербіцид) загальною вартістю 40 425,00 грн. з ПДВ.

Товар повинен бути поставлений покупцю в строк до 15 травня 2018 року; товар відвантажується самовивізом (п.4 вказаної специфікації).

- Додаток № 4 до Договору - Специфікацію від 14.05.2018 року, за умовами п. 1 якої постачанню підлягає товар (гербіцид, десикант) загальною вартістю 45 150,84 грн. з ПДВ.

Товар повинен бути поставлений покупцю в строк до 25 травня 2018 року; товар відвантажується самовивізом (п.4 вказаної специфікації).

- Додаток № 5 до Договору - Специфікацію від 07.06.2018 року, за умовами п. 1 якої постачанню підлягає товар (гербіцид, фунгіцид) загальною вартістю 24 022,62 грн. з ПДВ.

Товар повинен бути поставлений покупцю в строк до 15 червня 2018 року; товар відвантажується самовивізом (п.4 вказаної специфікації).

- Додаток № 6 до Договору - Специфікацію від 19.06.2018 року, за умовами п. 1 якої постачанню підлягає товар (гербіцид, десикант) загальною вартістю 43 166,40 грн. з ПДВ.

Товар повинен бути поставлений покупцю в строк до 25 червня 2018 року; товар відвантажується самовивізом (п.4 вказаної специфікації).

Згідно п. 3.2 Договору поставка товару здійснюється в місці знаходження складу покупця.

Продавець передає покупцю товар за умови виконання сторонами умов цього Договору (див. специфікацію), але в будь - якому випадку, не пізніше строків його цільового застосування (п.3.1 Договору).

Відповідно до п.п.3.3, 3.4 Договору кількість, найменування (асортимент, сорт) і ціна кожної партії товару фіксуються у відповідній видатковій накладній. Факт передачі товару підтверджується випискою внутрішньогосподарських накладних та передачею покупцем довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей .

Перехід права власності на товар відбувається з моменту передачі товару (п.3.5 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору та специфікацій (додатків № 1-6) до нього позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар - насіння, засоби захисту рослин на загальну суму 1 359 558,18 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними:

- за Додатком № 1 - Специфікацією від 07.05.2018 року: № 53 від 25.05.2018 року на суму 812 363,04 грн.;

- за Додатком № 2 - Специфікацією від 07.05.2018 року: № 54 від 25.05.2018 року на суму 219 685,32 грн., № 87 від 25.06.2018 року на суму 174 744,96 грн.;

- за Додатком № 3 - Специфікацією від 10.05.2018 року: № 55 від 25.05.2018 року на суму 40 425,00 грн.;

- за Додатком № 4 - Специфікацією від 14.05.2018 року: № 56 від 25.05.2018 року на суму 45150,84 грн.;

- за Додатком № 5 - Специфікацією від 07.06.2018 року: № 88 від 25.06.2018 року на суму 24 022,62 грн.;

- за Додатком № 6 - Специфікацією від 19.06.2018 року: № 138 від 05.10.2018 року на суму 43 166,40 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на вищевказаних накладних уповноваженого представника ДП Центр сертифікації та експертизи і садивного матеріалу Мамченко О.В., який діяв на підставі довіреностей № 5 від 25.05.2018 року, № 6 від 25.05.2018 року, № 7 від 25.05.2018 року, № 8 від 25.05.2018 року, копія яких надані позивачем.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Якість товару, що постачається, повинна відповідати відповідним ДСТУ та сертифікатам відповідності (паспорту сертифікату) виробника (п.2.2 Договору).

Крім того сторони умовами п.п. 3.6, 3.7 Договору узгодили, що одержання товару по кількості і якості проводиться покупцем у момент одержання його від продавця. Покупець зобов`язаний перевірити комплектацію, цілісність тари, пломб на ній (якщо вони присутні), а також відсутність ознак ушкодження і псування товару й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово заявити продавцю. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем.

Претензії покупця розглядаються продавцем і можуть бути визнані обґрунтованими тільки за умови дотримання покупцем п.3.7. Договору, вимог інструкцій виробника, нормативних документів по транспортуванню, збереженню та застосуванню товару. Акт про сховані недоліки товару повинний бути складений згідно вимог інструкції № 7 Про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості . Акт складається при участі представника продавця.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару по спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо дефектів, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Одін агро трейд" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Державному підприємству Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного --матеріалу , а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару (насіння та засобів захисту рослин) належним чином підтверджено матеріалами справи.

В свою чергу факт поставки товару та прийняття його покупцем на час підписання видаткових накладних сторонами не заперечується.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість переданого обладнання.

Таким чином підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно п.4.1 Договору сума Договору визначається загальною вартістю товару, поставленого відповідно до укладених специфікацій.

До ціни товару включено вартість тари та упаковки товару, а також вартість доставки товару на склад покупця (п.4.3 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Ціна, загальна вартість, порядок та строки оплати товару визначаються сторонами в специфікації до цього Договору (п.4.2 Договору).

Оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця відповідно до виставленого рахунку-фактури в день його виставлення (п.4.4 Договору).

Окрім цього, специфікації містять окремі терміни оплати, а саме:

За умовами Додатку №1 від 07.05.2018 року на суму 812 363,04 грн. оплата здійснюється наступним чином:

10% (81 236,30 грн.) - оплата вартості товару до 24.05.2018 року;

90 % (731 126,74 грн.) - оплата вартості товару до 01.10.2018 року.

За умовами Додатку №2 від 07.05.2018 року на суму 394 430,28 грн. оплата здійснюється наступним чином:

10% (39 443,03 грн.) - оплата вартості товару до 24.05.2018 року;

90 % (354 987,25 грн.)- оплата вартості товару до 01.10.2018 року.

За умовами Додатку №3 від 10.05.2018 року на суму 40 425,00 грн. оплата здійснюється наступним чином:

30% (12 127,50 грн.) - оплата вартості товару до 12.05.2018 року;

70 % (28 297,50 грн.) - оплата вартості товару до 01.10.2018 року.

За умовами Додатку №4 від 14.05.2018 року на суму 45 150,84 грн. оплата здійснюється наступним чином:

30% (13 545,25 грн.) - оплата вартості товару до 24.05.2018 року;

70 % (31 695,59 грн.) - оплата вартості товару до 01.10.2018 року.

За умовами Додатку №5 від 07.06.2018 року на суму 24 022,62 грн. оплата здійснюється наступним чином:

30% (7 206,79 грн.) - оплата вартості товару до 15.06.2018 року;

70 % (16 815,83 грн.) - оплата вартості товару до 01.10.2018 року.

За умовами Додатку №6 від 19.06.2018 року на суму 43 166,40 грн. оплата здійснюється наступним чином:

30% (12 949,92 грн.) - оплата вартості товару до 24.06.2018 року;

70 % (30 216,48 грн.) - оплата вартості Товару до 01.10.2018 року.

Окрім цього в матеріалах справи наявні копії виставлених позивачем відповідачеві рахунків на оплату, а саме: №38 від 07.05.2018 року, №39 від 07.05.2018 року, №56 від 10.05.2018 року, №59 від 14.05.2018 року, №82 від 07.06.2018 року, №88 від 19.06.2018 року.

Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов Договору відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок постачальника - Товариства з додатковою відповідальністю "Одін агро трейд" грошові кошти у загальній сумі 1 179 558,18 грн., а саме платіжними дорученнями: по рахунку № 38 від 07.05.2018 року - № 389 від 25.05.2018 року, № 688 від 29.12.2018 року, №690 від 24.01.2019 року, № 730 від 30.01.2019 року, № 738 від 20.02.2019 року, № 815 від 26.04.2019 року, № 857 від 04.05.2019 року, № 976 від 25.10.2019 року, № 1008 від 29.10.2019 року, № 1062 від 14.11.2019 року, № 1094 від 06.12.2019 року, № 1132 від 27.12.2019 року; по рахунку № 39 від 07.05.2018 року - № 626 від 26.10.2018 року, № 628 від 06.11.2018 року, № 658 від 30.11.2018 року, № 664 від 10.12.2018 року; по рахунку № 56 від 10.05.2018 року - № 387 від 10.05.2018 року, № 581 від 05.10.2018 року; по рахунку № 59 від 14.05.2018 року - № 388 від 25.05.2018 року, № 588 від 12.10.2018 року; по рахунку № 82 від 07.06.2018 року - № 439 від 25.06.2018 року, № 580 від 05.10.2018 року; по рахунку № 88 від 19.06.2018 року - № 582 від 05.10.2018 року, № 589 від 12.10.2018 року, копії яких наявні в матеріалах справи, та у відповідності до вказаних призначень платежів перераховані кошти зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості за відповідними видатковими накладними та рахунками.

Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.

Таким чином, всупереч досягнутим домовленостям відповідач не здійснив оплату поставленого за спірним Договором товару в повному обсязі, сплативши тільки 1 179 558,18 грн., в зв`язку з чим залишок вартості неоплаченого товару становить 180 000,00 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зокрема, в матеріалах справи наявний лист відповідача № 19/9-250/19 від 11.09.2019 року, в якому ДП Центр сертифікації та експертизи і садивного матеріалу гарантує провести повний розрахунок за спірним Договором в сумі 300 000,00 грн. до 01.11.2019 року, який залишений позивачем без відповіді.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з додатковою відповідальністю "Одін агро трейд" грошових коштів в сумі 180 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи і садивного матеріалу утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору поставки № 07-05-1/18 від 07.05.2018 року та специфікацій (додатків) до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткових угод на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару у добровільному порядку, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 180 000,00 грн. заборгованості за поставлений за спірним Договором товар підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами п. 7.1 Договору сторони передбачили, що в разі несплати за поставлений товар в установлений цим Договором термін покупець зобов`язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у той період, за кожен день прострочення від вартості неоплаченого по Договору товару.

Незалежно від сплати пені за Договором, покупець зобов`язаний відшкодувати продавцю всі збитки, обґрунтовані продавцем, завдані невиконанням чи неналежним виконанням своїх зобов`язань за Договором (п.7.3 Договору).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно п.7.1 Договору та пред`явлено до стягнення пеню за період з 02.10.2018 року по 01.04.2019 року у розмірі 130 788,85 грн. та на підставі ст. 625 ЦК України втрати від інфляції у розмірі 55 966,91 грн. за період з жовтень 2018 року - грудень 2019 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку інфляції суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

При цьому як встановлено судом позивачем здійснено розрахунок інфляційних нарахувань включаючи місяці, в яких згідно умов Договору мала бути здійснена оплата поставленого товару.

За результатами здійсненої перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені за порушення грошового зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару, судом встановлено, що нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір пені в сумі 130 788,85 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 130 788,85 грн. підлягають задоволенню.

Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, встановить 43345,70 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 43345,70 грн. втрат від інфляції.

Щодо зробленої в судовому засіданні 27.05.2020 року представником відповідача усної заяви про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені в сумі 130 788,85 грн. суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Тобто за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як визначено ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. В свою чергу господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом (ч. 2 вказаної статті).

Відтак, оскільки позивач як юридична особа набуває свої права і обов`язки та реалізує їх в межах, визначених законодавством, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму своєчасної та ініціативної обізнаності останнього.

Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 86 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15, положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст. 266, ч.2 ст. 258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем на підставі спірного Договору товару, що є підставою для застосування передбачених приписами ст. 549 ЦК України штрафних санкцій у вигляді пені.

Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Суд зазначає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

При цьому як встановлено судом, сторони умовами п. 11.2 Договору прийшли до згоди про встановлення строків позовної давності тривалістю три роки.

Виходячи зі змісту вказаного пункту Договору та зважаючи на поняття тлумачення правочину, як встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, суд зауважує, що сторонами в даному випадку не здійснено виокремлення загальної або спеціальної строків позовної давності, отже суд не може визначити вказаний пункт Договору на користь однієї зі сторін правочину шляхом надання їй переваг в частині застосування норми щодо зміни тривалості позовної давності та, за відсутності іншого, застосовує в даному випадку буквальне тлумачення умов Договору саме в тій редакції, яка викладена сторонами.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин в частині граничного строку виконання зобов`язань з оплати поставленого товару та погоджених обома сторонами умов Договору щодо застосування трирічної позовної давності, тобто збільшеного строку позовної давності, яка за умови відсутності визначених Договором обмежень застосовується до всіх вимог, що випливають зі спірного Договору, як про сплату основного боргу, так і штрафних санкцій (пені), суд доходить висновку про те, що спеціальна позовна давність не спливла, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а саме поштового конверту, з даним позовом позивач звернувся до суду 07.02.2020 року.

Господарський суд розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 07.02.2020 року (як свідчать докази надсилання позовної заяви на адресу Господарського суду міста Києва), тобто в межах встановленого умовами Договору строку позовної давності, дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені в сумі 130 788,85 грн. задоволенню не підлягає, та, відповідно, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у вказаній частині з огляду на спростування матеріалами справи твердження відповідача про пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 8, код ЄДРПОУ 37884028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одін Агро Трейд" (38751, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Шевченка, 29, кв. 2, код ЄДРПОУ 41756340) 180000,00 грн. (сто вісімдесят тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 130788,85 грн. (сто тридцять тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. 85 коп.) пені, 43345,70 грн. (сорок три тисячі триста сорок п`ять грн. 70 коп.) втрат від інфляції та 5312,03 грн. (п`ять тисяч триста дванадцять грн. 03 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 09 червня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон