Рішення

від 10.06.2020 по справі 927/303/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

10 червня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/303/20

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця Сидоренко Вікторії Леонідівни

АДРЕСА_1

до відповідача: Приватного підприємства "Агрофірма Ставиське"

вул. Українська, 52, село Ставиське, Козелецький район, Чернігівська область, 17053

про стягнення 84242,43 грн

Учасники справи не викликались

Фізичною особою-підприємцем Сидоренко Вікторією Леонідівною подано позов до Приватного підприємства Агрофірма Ставиське про стягнення 84 242,43 грн, а саме: 30 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 72 174,25 грн; пені у розмірі 5 775,78 грн; інфляційні втрати у розмірі 6 292,40 грн; витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн .

Позовні вимоги обґрунтовані неповним виконанням відповідачем судового рішення, що набрало законної сили по справі № 927/236/19 про стягнення з відповідача грошових коштів, що дає право позивачу вимагати стягнення з відповідача сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних.

Ухвалою господарського суду від 13.04.2020 року позовну заяву було залишено без руху, на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 29.04.2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

12.05.2020 року відповідачем Приватним підприємством "Агрофірма Ставиське" надано відзив на позовну заяву в якому він заявляє про неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій та просить відмовити задоволенні 5775,78 грн пені, 6 292,40 грн інфляційних втрат, 72 147,25 грн річних та 20 000,00 грн витрат на правову допомогу. Також відповідач просить у випадку задоволення позову розстрочити його виконання до 01.01.2021 року рівними щомісячними платежами.

20.05.2020 року позивачем надано відповідь на відзив в якому він зазначає, що відповідачем не надано доказів наявності виняткових обставин, що визначені у приписах ст. 233 господарського кодексу України та з наявністю яких законодавець пов`язує виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом.

Відповідно до ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду від 31.05.2019 року в справі № 927/236/19 задоволено позов Фізичної особи-підприємця Сидоренко Вікторії Леонідівни до Приватного підприємства "Агрофірма Ставиське" про стягнення 488 000,00 грн основного боргу за надані послуги з оренди транспортного засобу; 16 350,82 грн інфляційних збитків; 63 726,11 грн пені; 53 112,09 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами та 9 317,84 грн судового збору. Судом в справі № 927/236/19 встановлено, що відповідач порушив взяті на себе зобов?язання та не здійснив своєчасну оплату по договорах оренди транспортного засобу№22/09/2018 від 22.09.2018, №01/10/2018 від 01.10.2018, №12/10/2018 від 12.10.2018, №24/10/2018 від 24.10.2018, №06/11/2018 від 06.11.2018, №10/11/2018 від 10.11.2018, №13/11/2018 від 13.11.2018. Дане рішення суду набрало законної сили 25.06.2019 року.

У період з 15.08.2019 до 07.10.2019 року відповідачем була погашена сума основного боргу в загальному розмірі 488000,00 грн за надані послуги з оренди транспортного засобу, а зобов`язання щодо сплати інфляційних збитків, пені та річних за користування чужими грошовими коштами не виконані. Дана обставина визнається учасниками справи та не потребує доказування в силу приписів ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тим, що рішення у справі № 927/236/19 на час подання даного позову не виконане позивач звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, 30% річних за користування чужими грошовими коштами та пені.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Стаття 599 цього кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором у результаті якого припиняються права і обов`язки сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом цивільно- правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Як встановлено рішенням господарського суду від 31.05.2019 року в справі № 927/236/19 сторони вільно і самостійно у п.6.4 договорів оренди транспортного засобу відповідно до вимог діючого законодавства збільшили розмір процентів, визначивши їх на рівні 30%.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання |або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань нарахування інфляційних втрат на суму боргу, пені та трьох процентів річних, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями та входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор, вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2019 року по справі № 927/236/19 з відповідача на користь позивача було стягнено 488 000,00 грн боргу за надані послуги з оренди транспортного засобу; пеню в розмірі 63726,11 грн за період з 11.10.2018 до 18.03.2019 року; інфляційних збитків в розмірі 16350,82 грн за період з 11.10.2018 до 18.03.2019 року; 30% річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 53 112,09 грн за період з 11.10.2018 року по 18.03.2019 року та 9317,84 грн судового збору. Сума боргу в розмірі 488 000,00 грн була сплачена відповідачем 18.10.2019 року.

Враховуючи викладене, позивач обґрунтовано заявляє до стягнення пеню за період з 19.03.2019 року до 11.04.2019 року, а також інфляційні збитки та 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 19.03.2019 року до 18.10.2019 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних збитків та нарахованих відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних суд доходить висновку, що заявлені до стягнення пеня по договорах оренди транспортного засобу за період з 19.03.2019 до 11.04.2019 в загальній сумі 5775,78 грн, інфляційні збитки по договорах оренди транспортного засобу за період з 19.03.2019 до 18.10.2019 в загальній сумі 6292,40 грн та 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 19.03.2019 до 18.10.2019 в розмірі 72174,25 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують заперечення щодо розрахунку позивачем річних та інфляційних втрат та наявності виняткових обставин , що визначені у приписах ст. 233 Господарського кодексу України з наявністю яких законодавець пов`язує виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом . Також відповідачем не надано суду контррозрахунку суми позовних вимог, що б підтверджував невірність нарахування відповідних сум позивачем.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в розмірі 6292,40 грн інфляційних втрат; 5775,78 грн пені та 72174,25 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами.

У відзові на позов від 12.05.2020 року відповідачем була заявлена заява про розстрочку виконання рішення суду до 01.01.2021 року рівними щомісячними платежами з посиланням на скрутний матеріальний стан та наявністю у провадженні господарського суду Чернігівської області інших позовів до відповідача.

Розглянувши заяву ПП Агрофірма Ставиське про розстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Згідно ч. 4 даної статті, суд, вирішуючи питання відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини, що впливають на виконання рішення.

Як зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 06.06.2017 у справі №922/1766/14, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю.

З врахуванням того, що можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер, проаналізувавши наведені у заяві про відстрочку виконання рішення господарського суду мотиви, суд дійшов висновку, що відповідач зазначаючи про свій скрутний матеріальний стан, не надав жодних доказів в обгрунтування своїх доводів, що могли б свідчити про відсутність у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, що не спростовує наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду копії договору про надання правової допомоги від 22.05.2019 року та копію квитанції № 1457914 від 22.05.2019 року за надання юридичних послуг згідно договору від 22.05.2019 року на суму 20000,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, суд встановив, що надані документи не є належним доказом понесення позивачем таких витрат з огляду на наступне.

Оцінюючи квитанцію № 1457914 від 22.05.2019 видану адвокатом Усенко М.М. за надання юридичних послуг згідно договору від 22.05.2019 року, неможливо однозначно стверджувати, що ці кошти фактично отримані адвокатом саме за надання юридичних послуг в межах даної справи, оскільки адвокат Усенко М.М. брав участь під час розгляду справи №927/236/19, про що свідчить судове рішення від 31.05.2019 року. Позовна заява про стягнення річних , інфляційних витрат та пені підписана позивачем. Матеріали справи не містять акту виконаних робот по договору про надання юридичних послуг, з розшифруванням вартості останніх, що унеможливлює перевірку судом фактично здійснених адвокатом послуг.

Судом також береться до уваги те, що початково вказана позовна заява була подана з порушенням вимог, викладених у ст. 162,164,172 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, внаслідок чого ухвалою господарського суду від 13.04.2020 року позовну заяву було залишено без руху, на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки позивач належними, допустимими та достатніми доказамии не довів понесення таких витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86,123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сидоренко Вікторії Леонідівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Приватного підприємства "Агрофірма Ставиське" (вул. Українська, 52, село Ставиське, Козелецький район, Чернігівська область, 17053; код ЄДРПОУ 03799085) про стягнення 84242,43 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агрофірма Ставиське" (вул. Українська, 52, село Ставиське, Козелецький район, Чернігівська область, 17053; код ЄДРПОУ 03799085) на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренко Вікторії Леонідівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 6292,40 грн інфляційних збитків; 5775,78 грн пені; 72174,25 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Агрофірма Ставиське" (вул. Українська, 52, село Ставиське, Козелецький район, Чернігівська область, 17053; код ЄДРПОУ 03799085) на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренко Вікторії Леонідівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 2102,00 грн судового збору.

4. Відмовити Фізичній особі-підприємцю Сидоренко Вікторії Леонідівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в частині вимог щодо покладення на Приватне підприємство "Агрофірма Ставиське" (вул. Українська, 52, село Ставиське, Козелецький район, Чернігівська область, 17053; код ЄДРПОУ 03799085) витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено та підписано 10.06.2020 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу та з врахуванням положень п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/