Рішення

від 05.06.2020 по справі 640/957/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2020 року м. Київ № 640/957/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Концертного закладу культури Муніципальний академічний камерний хор Київ до Міністерства культури України, Міністерства культури, молоді та спорту України, за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт Буд Інвест про визнання протиправними та скасування припису і акту,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Концертний заклад культури Муніципальний академічний камерний хор Київ (далі - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства культури України (далі - відповідач 1), за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт Буд Інвест , в якому просить:

визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України №43/10-5/74-19 від 02.10.2019;

визнати протиправним та скасувати акт Міністерства культури України про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 24.10.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки межі та режими використання історичного ареалу м. Києва, межі та режими використання зон охорони у м. Києві не затверджено у встановленому законом порядку, відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка по вул . Лабораторній, 12 у Печерському районі м. Києва знаходиться у межах будь-якого історичного ареалу.

Позивачем зазначено, що відповідачем погоджено історико-містобудівне обґрунтування об`єкта будівництва за принципом мовчазної згоди.

Також позивач посилається на порушення відповідачем положень Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) в частині дотримання процедури проведення перевірки суб`єкта господарювання, оскільки наказ та посвідчення на проведення перевірки позивача як замовника будівництва так і ТОВ Комфорт Буд Інвест , як генерального підрядника, не видавались.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі. Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву у разі невизнання позову.

Представником Міністерства культури, молоді та спорту України подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про заміну відповідача у справі з Міністерства культури України на його правонаступника Міністерство культури, молоді та спорту України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Міністерство культури, молоді та спорту України (далі також відповідач 2).

Міністерство культури, молоді та спорту України у відзиві просить відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивачем не дотримано вимог законодавства України про охорону культурної спадщини, а саме, не погоджено проектну документацію з Мінкультом та не отримано дозволу на проведення земляних робіт, тому вважає винесений припис законним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Щодо порушення процедури проведення державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання, відповідач зазначив, що, виносячи припис Міністерство фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.

Третьою особою - товариством з обмеженою відповідальністю Комфорт Буд Інвест пояснень по суті спору не подано.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Міністерством культури України винесено припис від 02.10.2019 №43/10-5/74-19, відповідно до якого у Концертного закладу культури Муніципальний академічний камерний хор Київ , як замовника будівництва, та ТОВ Комфорт Буд Інвест , як генерального підрядника, об`єкта будівництва за адресою: м. Київ, вул. Лабораторна, 12 у Печерському районі м. Києва вимагалося:

- негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на Об`єкті, які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 №370/1804 Про затвердження Генерального пану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року ) з порушенням вимог ч.4 ст. 32 ЗУ Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України);

- вжити заходи із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;

- надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

На виконання пункту 3 припису Концертний заклад культури Муніципальний академічний камерний хор Київ подав свої заперечення від 18.10.2019 №060/28-82 (вхідний реєстраційний номер Міністерства культури України від 18.10.2019 №7669/0/19-19).

Позивачем отримано 02.12.2019 лист від Міністерства культури України від 01.11.2019 №5373/10-5/13-19 та акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 24.10.2019.

Незгода позивача з вказаними приписом та актом обумовила на звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (далі - Положення №495, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті.

Згідно з підпунктами 57-58 пункту 4 Положення №495 Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.

З огляду на викладене, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій; видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини; припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій у випадках, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини .

Згідно з оскаржуваним приписом від 02.10.2019 №43/10-5/74-19 позивача зобов`язано негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом; м. Київ, Печерський район, вул. Лабораторна, 12 , які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 Про затвердження Генерального пану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року ) з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України)

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878.

Статтею 1 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Частиною першою статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (в редакції, чинній на момент затвердження Генерального плану м. Києва рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №270/1804) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно частини другої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Пунктами 4, 5, 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 (далі - Порядок №318) (в редакції, чинній на момент затвердження Генерального плану м. Києва рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №270/1804) встановлено, що відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури, Держбуд та уповноважені ними органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини.

Водночас, згідно з пунктами 4, 5, 12 Порядку №318 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

У матеріалах справи відсутні докази того, що науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу м. Києва затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідач 2 у своєму відзиві посилається на те, що земельна ділянка по вул. Лабораторній, 12 у Печерському районі м. Києва згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року , затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, входить до меж історичного ареалу міста Києва, а також розташовується в архітектурній та археологічній охоронних зонах.

Водночас, такі посилання відповідача 2 не відповідають вимогам частини другої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та пункту 12 Порядку № 318.

При цьому, відповідно до частин 1, 10 статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Отже, Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку № 318.

Відповідачем 2 не надано доказів на підтвердження того, що до складу Генерального плану м. Києва входить науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.

Межі та режими використання історичних ареалів м. Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку м. Києва на період до 2020 року, що затверджені рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, і наразі відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури України у відповідності до статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та пункту 12 Порядку № 318, а відтак, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом.

Окрім вищенаведеного, даний висновок підтверджується інформацією з офіційного сайту відповідача 2 http://mincult.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244995501, відповідно до якої дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 року № 912/0/16-11 щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Києва зупинено.

Таким чином, відповідачем 2 не доведено, що земельна ділянка по вул. Лабораторній, 12 у Печерському районі м. Києва знаходиться у межах історичного ареалу м. Києва.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15.

Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №826/5755/17.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також у постанові від 03 квітня 2020 року у справі №640/21505/18.

Судом встановлено, що зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві у Міністерства культури України відсутні підстави вважати, що земельна ділянка знаходиться у межах історичного ареалу, а відтак відповідач 2 немає встановлених законодавством повноважень для винесення припису про припинення земляних та інших будівельних робіт на земельній ділянці по вул. Лабораторній, 12 у Печерському районі м. Києва .

Крім того, вимога в оскаржуваному приписі про необхідність негайного припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті, які провадяться без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України) з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , не вказує відсутність яких саме дозволів та погоджень, на думку відповідача 2, є підставою для винесення припису.

Правова неврегульованість даного питання, на переконання суду, звільняє позивача від обов`язку отримувати від Міністерства культури України дозволи або погодження, пов`язані із здійсненням будівництва житлового комплексу, зокрема, погоджувати проектну документацію, отримувати дозвіл на земляні та інші будівельні роботи тощо.

Разом з тим, пунктом 8 Порядку №318 визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць встановлено, що опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про охорону культурної спадщини державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Наказом Міністерства культури України від 17.02.2012 № 122 затверджено Методичні рекомендації щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань з метою впорядкування та аргументованого вирішення питань будівництва, реконструкції будівель і споруд у межах історичних ареалів населених місць України.

Згідно із пунктами 2, 3, 4 Методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань з метою впорядкування та аргументованого вирішення питань будівництва, реконструкції будівель і споруд у межах історичних ареалів населених місць України історико-містобудівні обґрунтування розробляються відповідно до пункту 8 Порядку №318.

Порядок погодження історико-містобудівного обґрунтування визначається пунктом 11 Методичних рекомендацій, в якому визначено, що розроблене історико-містобудівне обґрунтування замовник подає на погодження до Міністерства культури України або до іншого органу охорони культурної спадщини у разі делегування йому відповідних повноважень Міністерством культури України. Після отримання зазначеного погодження історико-містобудівне обґрунтування затверджується замовником у складі проектної документації.

Міністерство культури України є органом погодження історико-містобудівного обґрунтування, яке є складовою проектної документації. Ця документація затверджується замовником будівництва. Її погодження віднесено до адміністративних послуг згідно із наказом МКТ Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Мінкультури адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей .

У зв`язку з тим, що історико-містобудівне обґрунтування є складовою частиною проектної документації, погодження якої Міністерством культури України віднесено до адміністративних послуг (технологічна картка такої адмінпослуги затверджена додатком № 18 до наказу МКТ від 17.07.2014 № 562), правовідносини, що виникають між Міністерством культури України та заявником, стосовно погодження історико-містобудівного обґрунтування також є адміністративною послугою.

Враховуючи наведене, дії Міністерства культури України щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування нерозривно пов`язані із процедурою погодження проектної документації, а тому також є адміністративною послугою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/16335/17.

На даний час не затверджені межі історичних ареалів, позивачем для себе розроблено та подано на погодження до Міністерства культури України історико-містобудівне обґрунтування.

Відповідно до вимог статей 4, 10 Закону України Про адміністративні послуги суб`єкт, який надає адміністративну послугу зобов`язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Вказані вище документи визначають спосіб прийняття Міністерством культури України рішення та вичерпний перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, а саме подання неповного комплекту документів згідно із встановленим вичерпним переліком, виявлення в поданих документах недостовірних відомостей та невідповідність вимогам щодо оформлення визначених законодавством та державно будівельними нормами.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Частиною шостою статті 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , якою визначено принцип мовчазної згоди, передбачено, що якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Отже, принцип мовчазної згоди (в контексті процедури отримання дозволу та наслідків неприйняття суб`єктом владних повноважень своєчасного рішення) можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято жодного (позитивного або негативного) рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження. Суб`єкт господарювання вправі продовжувати виконання робіт до прийняття відповідного рішення (позитивного або негативного) компетентним органом.

Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб`єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди. Тобто, виникнення у суб`єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди, за загальним правилом, настає при наявності системи таких умов: 1) суб`єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття; 2) закінчення строку розгляду поданих документів - 10 робочих днів від дня подання заяви; 3) відсутність/несвоєчасність відповіді суб`єкта владних повноважень по суті поданої заяви.

Аналіз норм Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності дає підстави для висновку, що за умови подання суб`єктом господарювання повного пакету документів, він має право на застосування принципу мовчазної згоди.

Як визначено у статті 6-1 Закону України Про охорону культурної спадщини , рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання відповідних документів.

Дотримання чітких строків виконання органами державної влади визначених законами повноважень (обов`язків) є запорукою уникнення свавільності (явної неправомірності) рішень, дій або бездіяльності таких суб`єктів. Процедурною гарантією, що запобігає цьому з боку державних органів, є, зокрема, можливість для суб`єктів приватного права розпочати здійснювати свою діяльність з урахуванням принципу мовчазної згоди.

Станом на день подання позову позивачем не отримано від Міністерства культури України будь-яких відмов або будь-яких інших рішень щодо об`єкту будівництва, Замовник будівництва вправі здійснювати дії без отримання таких погоджень.

Враховуючи те, що Міністерством культури України не було дотримано строку погодження історико-містобудівного обґрунтування, останнє погоджено за принципом мовчазної згоди.

Щодо порушення процедури проведення державного нагляду (контролю), передбаченої Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності суд зазначає, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Статтею 1 цього Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

З огляду на викладене, норми Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Преамбулою Закону України Про охорону культурної спадщини (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що даний Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Враховуючи наведені положення законодавства, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України Про охорону культурної спадщини , зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №640/21505/18.

Отже, з урахуванням судової практики, суд зазначає, що приймаючи оскаржуваний припис, Міністерство культури України не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду, а тому у даному випадку не підлягають застосуванню до спірних правовідносин положень Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Разом з тим, з урахуванням з`ясованих судом у даній справі обставин, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, відповідач 1 не мав встановлених законодавством повноважень для винесення припису про припинення земляних та інших будівельних робіт на земельній ділянці по вул. Лабораторній, 12 у Печерському районі м. Києва , зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві. Останнім не доведено належними та допустимими доказами того, що вказана земельна ділянка знаходиться саме в межах історичного ареалу міста.

Крім того, як вбачається з акту Міністерства культури України про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 24.10.2019, останнім також зафіксовано відповідачем 1, що здійснення робіт із будівництва по вул. Лабораторній, 12 у Печерському районі м. Києва на території історичного ареалу міста Києва відбувається за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що містить ознаки порушень частини четвертої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини .

Таким чином, оскільки відповідачем 2 не доведено та матеріалами справи не підтверджено віднесення земельної ділянки до історичного ареалу міста, у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення візуального обстеження об`єкта будівництва та в подальшому складання припису, а також акту про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 24.10.2019.

Поряд з цим, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде скасування і акту Міністерства культури України про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 24.10.2019 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачами, у порушення приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано належних, у розумінні статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказів, які б підтверджували правомірність прийняття рішень, з приводу яких подано позов.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати солідарно з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Концертного закладу культури Муніципальний академічний камерний хор Київ (03150, м. Київ, вул. Лабораторна, буд. 12, код ЄДРПОУ 21579671) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України №43/10-5/74-19 від 02.10.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати акт Міністерства культури України про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 24.10.2019 року.

Стягнути на користь Концертного закладу культури Муніципальний академічний камерний хор Київ (03150, м. Київ, вул. Лабораторна, буд. 12, код ЄДРПОУ 21579671) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4204,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури, молоді та спорту України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 43220275).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко