Рішення

від 09.06.2020 по справі 640/11651/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року м. Київ № 640/11651/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Бізнесінформ ДоГоловного управління ДФС у м. Києві проскасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнесінформ (далі-позивач/ТОВ Бізнесінформ ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) про скасування рішення відповідача від 29.03.2019 р. № 328/26-15-12-0219 про виключення з реєстру платників єдиного податку ТОВ Бізнесінформ та зобов`язання відповідача відновити позивачу статус платника податку за ставкою 5 % шляхом його включення до Реєстру платників єдиного податку з дати набрання законної сили судовим рішенням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2019 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позові вимоги мотивовані протиправністю спірного рішення, з огляду на відсутність заборгованості ТОВ Бізнесінформ ; крім того, позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято контролюючим органом в порушення п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, без проведення перевірки та складання відповідного акта.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.03.2019 р. відповідачем прийнято рішення № 328/26-15-12-02-19 про виключення ТОВ Бізнесінформ з реєстру платників єдиного податку, у зв`язку з наявність у останнього податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені вказаним Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.31.1 ст.31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Пунктом 38.1 ст.38 Податкового кодексу України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п.300.1 ст.300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до вказаного Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Відповідно до абз.2 п.294.1 ст.294 Податкового кодексу України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.

В підпункті 49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України зазначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Підпунктом 299.10.3 п.299.10 ст.299 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 зазначеного Кодексу.

Відповідно до п.п.298.2.3 п.298.2 ст.298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених вказаним Кодексом, у таких випадках та в строки у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Податковим боргом, згідно з п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений вказаним Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному вказаним Кодексом

Згідно з п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених зазначеною главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

З наведених положень вбачається, що контролюючий орган може прийняти рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку за наслідками перевірки факту наявності у платника податків податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому, реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі №813/1465/17.

Враховуючи те, що несплата позивачем податкового боргу протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі податкового боргу по податку на нерухоме майно, а не на підставі акта перевірки, яка, в свою чергу, ним і не проводилася, суд вважає, що відповідачем порушено порядок прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Суд зазначає, що відповідачем не подано суду доказів проведення відносно позивача будь-якої перевірки для виявлення наявності у нього податкового боргу зі сплати єдиного податку, а також складання акту перевірки, що слугувало б підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку прийняте не на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, є протиправним.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду викладеній в постанові від 26.02.2019 у справі №805/1396/17-а, яку суд враховує при прийнятті рішення.

Відтак, враховуючи, що спірне рішення від 29.03.2019 р. № 328/26-15-12-0219 про виключення з реєстру платників єдиного податку ТОВ Бізнесінформ прийняте контролюючим органом в порушення п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для його скасування.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 цієї статті).

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза передбачено законом не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві , Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Таким чином, втручання у повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про зобов`язання відповідача відновити позивачу статус платника податку за ставкою 5 % шляхом його включення до Реєстру платників єдиного податку з дати набрання законної сили судовим рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а надані позивачем докази є достатніми для прийняття рішення по справі в порядку спрощеного провадження про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнесінформ (01054, м.Київ, вул. Дмитрівсьа, 17-А, код ЄДРПОУ 36174791) задовольнити.

Скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29.03.2019 р. № 328/26-15-12-0219 про виключення з реєстру платників єдиного податку Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнесінформ .

Зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві відновити Товариству з обмеженою відповідальністю статус платника податку за ставкою 5 % шляхом його включення до Реєстру платників єдиного податку з дати набрання законної сили судовим рішенням.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнесінформ (01054, м.Київ, вул. Дмитрівсьа, 17-А, код ЄДРПОУ 36174791) судові витрати в сумі 1 921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко