Постанова

від 01.06.2020 по справі 440/3683/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 р.Справа № 440/3683/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. ,

за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Кукоба О.О.) від 09.01.2020 року (повний текст рішення складено 17.01.2020 року) по справі №440/3683/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейд-Плюс"

до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, третя особа Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейд-Плюс", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.19 №0011061401 в частині донарахування податку на прибуток підприємств загалом у розмірі 1445573,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентом - ФОП ОСОБА_2 , то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 року, з урахуванням ухвали суду від 19.02.2020 року про виправлення описки, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 19 серпня 2019 року №0011061401 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем: "Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000" загалом у розмірі 1445573,70 грн, з них: 1156459,00 грн за основним платежем та 289114,70 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 19200,00 грн.

Повернуто позивачу з Державного бюджету України надміру сплачену платіжним дорученням від 28 серпня 2019 року №2446 суму судового збору у розмірі 860,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом ФОП ОСОБА_2 , господарських операцій. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законним.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

На адресу суду засобами електронного зв`язку надійшло клопотання представника відповідача - П.Масюк, про відкладення розгляду справи. Проте, вказаний файл не підписаний електронним цифровим підписом, що підтверджується довідкою головного спеціаліста відділу ІТЗ про відсутність ЕЦП.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 44 КАС України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У відповідності до положень частини десятої вищевказаної статті Кодексу, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

За приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» , електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг, зокрема, кваліфікованого електронного підпису.

Отже, обов`язковою умовою для чинності електронного документу являється його підписання електронним-цифровим підписом.

Судом встановлено, що клопотання надійшло до суду засобами електронного зв`язку без використання електронного цифрового підпису.

При цьому, надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд» , що розміщений: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 13.11.2019 року по справі №160/7227/19 та від 25.11.2019 року по справі №160/7439/19.

Враховуючи, що клопотання не містить електронного цифрового підпису, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для його прийняття.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що у період з 29.05.2019 року по 26.06.2019 року співробітниками ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Грейд-Плюс", за наслідками якої складено Акт від 18.07.2019 року №895/16-31-14-01-10/35011042.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі- ПК України), П(С)БО 16 "Витрати", статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток загалом у розмірі 1171030,00 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем 19.08.2019 року винесено податкове повідомлення-рішення №0011061401, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток у загальному розмірі 1463787,50 грн, з них: 1171030,00 грн - основний платіж, 292757,50 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1445573,70 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення в оскаржувані частині, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом - ФОП ОСОБА_2 , господарських операцій. Так, на думку податкового органу, факт надання ФОП ОСОБА_1 транспортно-експедиторських послуг не підтверджується з урахуванням наявної податкової інформації про відсутність у третьої особи власного чи орендованого автотранспорту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не відповідають обставинам справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7.02.13 №73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19.01.00 за №27/4248 (надалі - П(С)БО 16 "Витрати").

Пунктом 6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 07.04.2016 року між ТОВ "Грейд-Плюс" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (експедитор) укладено договір №07/04/2016 про надання транспортно-експедиторських послуг, за умовами якого замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а експедитор зобов`язується надати послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також щодо організації таких перевезень відповідно до умов цього договору та заявок замовника, а замовник зобов`язується сплатити погоджену сторонами вартість наданих послуг.

На думку податкового органу, за умовами договору контрагент мав виконувати перевезення вантажів за замовленням позивачам саме власним автомобільним транспортом, який відсутній.

В свою чергу, згідно наданих під час розгляду справи у суді першої інстанції пояснень ФОП ОСОБА_1 , суть наданих послуг полягала у пошуку безпосередніх виконавців для організації перевезення вантажів за допомогою інтернет-ресурсів (міжнародні вантажоперевезення онлайн - ресурси "Lardi - Trans, DELLA TM Classic), де автотранспортні підприємства розміщують інформацію про вільні транспортні засоби.

Колегія суддів зазначає, що умови вищевказаного договору не містять положень про обов`язкове надання експедитором послуг виключно власним автотранспортом, натомість у підпункті 1.2.2 зазначено, що у разі відсутності у експедитора власного транспорту він залучає інших експедиторів.

Факт надання третьою особою послуг експедитора ТОВ "Грейд-Плюс" підтверджено залученими до матеріалів справи копіями заявок на здійснення перевезень, актів наданих послуг, рахунків на оплату, міжнародних товарно-транспортних накладних, договорів на транспортне експедирування, платіжних доручень /т. 1 а.с. 71-120, т. 2 а.с. 1-82, 114-149/.

Відповідачем ані під час перевірки, ані під час судового розгляду не заперечувалась достовірність та відповідність зазначених документів вимогам чинного законодавства.

Залученими до матеріалів справи копіями банківських виписок підтверджено, що отримані від ТОВ "Грейд-Плюс" кошти ФОП ОСОБА_1 перерахувала перевізникам у якості оплати за транспортні послуги /т.2 а.с. 150-205/, а оплата її послуг становила 5% від вартості окремої транспортно-експедиційної послуги.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

Зміст укладеного договору та фактично вчинених на його підставі господарських операцій відповідає меті та завданням діяльності договірних сторін, які претензій одна до одної не мають.

З приводу посилання скаржника на податкову інформацію щодо контрагента, колегія судів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Відповідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власного рішення, яке є предметом оскарження позивачем.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов`язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 року по справі №440/3683/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, з урахуванням положень п. 3 Прикінцевих положень розділу VI КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 10.06.2020 року