Постанова

від 09.06.2020 по справі 620/3616/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3616/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року

у справі №620/3616/19 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2019 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Чернігівській області № 0003135306 від 16.01.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ним грошові зобов`язання зі сплати єдиного внеску за 2016-2018 роки були сплачені в повному обсязі та вчасно. Вказує, що помилкове подання позивачем звіту за невстановленою формою не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату/несвоєчасну сплату єдиного внеску у визначений законом строк.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020року позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у Чернігівській області №0003135306 від 16.01.2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправомірно зроблено висновок щодо не порушення позивачем строків оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за Єдиного соціального внеску (надалі - ЄСВ). Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції визнано необґрунтованим дії контролюючого органу щодо облікування в інтегрованій картці платника податків борг з ЄСВ за результатом подання позивачем звіту з ЄСВ за невстановленою формою.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду просить залишити без змін. Крім того, позивач зазначає, що за одне і теж саме порушення не може бути притягнуто два рази до відповідальності, оскільки позивачем вже було сплачено штраф за рішення №1791/25-01-53-06 від 22.08.2019 року, за подання невстановленою формою звітність за 2016 рік.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з травня 2016 року зареєстрований, як суб`єкт підприємницької діяльності (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та перебуває на обліку на спрощеній системі оподаткування (єдиному податку).

Позивачем 05.01.2017 року помилково було подано звіт № 9258314046 не за встановленою формою, а саме замість встановленої таблиці 2 нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування була подана таблиця 3 нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність .

Так, 15.02.2018 року до ГУ ДФС України в Чернігівській області позивач подав заяву про прийняття звіту №9258314046 від 05.01.2017 року до відома (через помилку в поданні звіту не за встановленою формою, а саме таблиці 3, як додатка до звіту замість таблиці 2) з метою перездачі таблиці.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що відповідь на подану позивачем заяву від 15.02.2018 року не надійшла.

Проте, 31.01.2019 року позивач отримав рішення ГУ ДФС у Чернігівській області №0003135306 від 16.01.2019 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Вважаючи рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно та в повному обсязі сплачував ЄСВ, а дії відповідача по обліку заборгованість по ЄСВ згідно звіту, який має вважатись неподаним та нараховування штрафу та пені на неіснуючу заборгованість є неправомірними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі враховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані спланувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, врахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до Розділу VII наказу Міністерства доходів і зборів України Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне врахування від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449), за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Пункту 8 Розділу VI Інструкції №449 встановлено, що за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Згідно пункту 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно із законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами, що 05.01.2017 року позивачем помилково було подано звіт №9258314046 не за встановленою формою, а саме замість встановленої таблиці 2 "нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування " була подана таблиця 3 "нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність ".

У результаті помилкового подання позивачем звіту за невстановленою формою відповідач неправомірно в інтегрованій картці платника податків почав обліковувати борг по ЄСВ в сумі 2585,00 грн, як для осіб які забезпечують себе роботою самостійно, тобто проводять незалежну професійну діяльність.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується листом ДФС України від 26.03.2019 року №14207/6/99-99-13-02-0115 (стор. 21 (зворотній бік) том І), що позивач не здійснює незалежну професійну діяльність , він не ставав на облік і не зареєстрований як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Колегія суддів звертає увагу, що сума ЄСВ з 2016 року в розмірі 2585 грн сплачена позивачем своєчасно та в повному обсязі, як фізичною особою-підприємцем, що підтверджується копіями квитанцій №0565-4863-6271-0709 від 19.07.2016 року на загальну суму 638,00 грн, №ПН5198 від 19.10.2016 р. на загальну суму 957,00 грн та №61 від 19.01.2016 р. на загальну суму 990 грн (стор. 14 том І), а отже підстав для прийняття спірного рішення у відповідача були відсутні.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що помилкове заповнення таблиця 3 не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначені нормами Закону №2464-VI строки, а відтак і для застосування на підставі пункту 11 статті 25 Закону №2464-VI штрафних (фінансових) санкцій за рішенням №0003135306 від 16.01.2019 року.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Колегія суддів звертає увагу, що до позивача застосовано відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 170 грн за подання звіту не за встановленою формою за 2016 рік рішенням від 22.08.2019 року №1791/25-01-53-06, передбаченої Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яку позивачем сплачено.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції визнано необґрунтованим дії контролюючого органу щодо облікування в інтегрованій картці платника податків борг з ЄСВ за результатом подання позивачем звіту з ЄСВ за невстановленою формою, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем 15.02.2018 року направив на адресу відповідача з повідомленням, що ним при поданні звітності було допущено помилку в поданні таблиці 3, як додаток до звіту за 2016 рік та просив прийняти виправлений звіт. Дана заява зареєстрована контролюючим органом 16.02.2018 року, що підтверджується штемпелем.

Після отримання рішення № 0003135306 від 16.01.2019 року позивач направив заяву до ГУ ДФС України в Чернігівській області від 07.02.2019 вих. №4 з повторною вимогою про прийняття звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску - Додаток 5 (№ 9258314204 від 05.01.2017) до відома (через помилку в поданні таблиці 3, як додатка до звіту, замість таблиці 2) з метою перездачі таблиці.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, що станом на час звернення до суду відповідачем не надано жодної відповіді на вищезазначене звернення позивача.

Також, позивач направив аналогічний за змістом лист до ДФС України 14.02.2019 року за вих. № 5.

Листом від 26.03.2019 ДФС України повідомило позивача, що для усунення помилки при поданні звіту за 2016 рік, ДФС України направлено лист до Пенсійного фонду України з проханням розглянути питання щодо можливості повторного подання звіту за зазначений період.

З матеріалів справи вбачається, що позивача було повідомлено, що Пенсійний фонд України надав можливість перездати звіт за 2016 рік. 11.06.2019 року позивачем було подано звіт по ЄСВ за 2016 рік за встановленою формою.

Але за даними кабінету платника податків на сайті ДФС України за позивачем помилково рахувалася заборгованість по ЄСВ, як особи яка проводить незалежну професійну діяльність по поданому звіту не за встановленою формою. Позивачем 13.06.2019 була подана заява до ДФС України про анулювання звіту за реєстраційним номер 9258314204 від 05.01.2017, як такий, що не відповідає дійсності.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що ДФС України листом від 22.07.2019 року №34722/6/99-99-13-02-01-15 повідомила позивача, що за результатом розгляду звернення останнього щодо неправильного нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в інтегрованій картці платника ІТС Податковий блок та в межах компетенції ІКП приведено у відповідності.

Колегія суддів звертає увагу, що саме бездіяльність відповідача, яка полягала у не вжитті протягом 2017 - 2019 року дій про прийняттю та повідомлення позивача про наслідки розгляду його звернень призвело до відображення у інтегрованій картці заборгованість, яка в подальшому і стала підставою для прийняття спірного рішення.

Щодо посилання апелянта на порушення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску має право захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді.

Згідно з абзацами 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі (абзац 10 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).

Таким чином, загальний строк для звернення до суду з адміністративним позовом становить шість місяців , однак у справах щодо оскарження вимог про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, пред`явлених в межах Закону №2464-VI, останній становить 10 днів та починає обчислюватись з моменту надходження такої вимоги.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем прийнято рішення №0003135306 від 16.01.2019 року про застосування штрафних санкцій, а не вимогу про сплату боргу, а отже судом першої інстанції правомірно застосовано вимоги статті 102 ПК України, яким врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов`язань, які становлять 1095 днів.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач добросовісно та в повному обсязі сплачував ЄСВ, суд дійшов висновку, що дії відповідача по обліку заборгованість по ЄСВ згідно звіту, який має вважатись неподаним та нараховування штрафу та пені на неіснуючу заборгованість є неправомірними.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення .

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

В. В. Файдюк