Постанова

від 09.06.2020 по справі 640/3735/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3735/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Земляної Г.В.

Маєзєнцева Є.І.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки відповідача, викладені в акті від 10 жовтня 2018 року №989/26-15-14-04-05/38473245 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс за червень 2017 року , ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку, та не відповідають нормам діючого законодавства. А вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18, на який посилається відповідач та яким директора ТОВ Комплект Стандарт Сервіс визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень, скасовано ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, а справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року даний адміністративний позов - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначив, що посилання контролюючого органу на інформацію щодо посадових осіб контрагента позивача не може бути визнано обґрунтованим та достатнім для викладених у акті перевірки висновків з огляду на презумпцію добросовісності платника податків. Натомість, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №14464 від 25 вересня 2018 року проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс за червень 2017 року, за результатом якої складений акт від 10 жовтня 2018 року №989/26-15-14-04-05/38473245 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що позивачем порушено п.44.1 статті 44, п.185.1 статті 185, п.198.1, 198.3, 198.6 статті 198, п.200.1 статті 200, п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 86 344 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18 Воробкало А.Я. (засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс ) визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Також відповідач вказує, що неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів, що економічно необхідні для виконання господарської діяльності, з огляду на те, що ТОВ Комплект Стандарт Сервіс в червні 2017 року, маючи одного працюючого, надавало послуги 128 суб`єктам господарювання.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 107 930,0 грн (за основним платежем 86 344,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 21 586,0 грн).

За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 01 листопада 2018 року №0055621404 рішенням Державної фіскальної служби України залишено без змін зазначене податкове повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На виконання вимог вказаної статті колегія суддів переглядає оскаржуване рішення з тих підстав та щодо тих обставин, на які посилається апелянт в своїй скарзі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.1,2 статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.8 статті 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Разом з тим, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс (постачальник) укладено договір поставки від 31 травня 2017 року №28, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити у власність покупця замки та дверну фурнітуру (далі - Товар) разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються Товару в асортименті, кількості та по цінам, вказаним у видаткових накладних (т. 1 а.с. 73-78).

На підтвердження виконання умов зазначеного вище договору позивачем надано копії: податкових накладних (т. 1 а.с. 79-83), рахунків-фактури, видаткових накладних, довіреностей (т. 1 а.с 103-108), картки рахунку (т. 1 а.с. 109-165).

На підтвердження реалізації придбаного у ТОВ Комплект Стандарт Сервіс Товару позивачем надано копії: видаткових та товарно-транспортних накладних, рахунків фактури, довіреностей (т. 1 а.с. 166-218, т. 2 а.с. 1-119).

Також позивачем надано копію договору про надання послуг на перевезення відправлень від 21 березня 2016 року №107191, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Пошта , договору на надання транспортно-експедиторських послуг від 15 січня 2013 року №23986, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю Делівері .

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач, з чим погодився і суд першої інстанції, зазначив, що не встановлено наявності у контрагента позивача трудових та інших ресурсів (власного або орендованого обладнання для виконання спірних операцій, приміщень, персоналу тощо), наявність яких обумовлюється не лише специфікою операцій, а також і умовами договорів. Не встановлено й обставин залучення контрагентом інших осіб для забезпечення виконання своїх зобов`язань.

Тобто, посилання відповідача на обставину відсутності у розглядуваних підприємств устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутності працюючих осіб тощо, зроблені відповідачем на підставі даних про не подання контрагентами позивача податкової звітності до податкового органу. Однак, колегія суддів наголошує на тому, що позивач не має жодного відношення до подачі його контрагентами податкової звітності. І тим більше не має нести відповідальність у разі порушення порядку ведення контрагентами такої податкової звітності.

Також необхідно зазначити, що для здійснення підприємницької діяльності суб`єкту господарювання не обов`язково потрібно мати у своїй власності нерухоме майно і транспортні засоби, оскільки їх можна орендувати і це не є перешкодою у веденні підприємницької діяльності.

При цьому, контролюючим органом під час перевірки позивача не досліджувалось, чи мали місце у розглядуваних правовідносинах оренда устаткування, найм працівників тощо. Крім того, відповідач так і не зазначив, які саме та в якій кількості мали бути наявні виробничі потужності у контрагентів позивача, а також не вказав, які ж для дійсного підтвердження реалізації перевіряємих господарських відносин мали бути надані первинні документи, однак відсутні у позивача та, відповідно, в матеріалах справи. Натомість, податковий орган при складанні акту перевірки обійшовся загальними визначеннями первинних документів, що в принципі мають підтверджувати реалізацію будь-яких господарських угод безвідносно до специфічних правочинів, розглядуваних в даному провадженні.

При винесенні оскаржуваного ППР податковий орган виходив з того, що стосовно контрагента позивача наявні кримінальні провадження.

Як наголошувалося відповідачем та встановлено судом першої інстанції, як договір від 31 травня 2017 року №28, так і інші первинні бухгалтерські документи від імені ТОВ Комплект Стандарт Сервіс підписані директором ОСОБА_1 .

Висновок відповідача про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Комплект Стандарт Сервіс ґрунтувався на вироку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 діючи умисно, з корисливих мотивів, без мети ведення фінансово-господарської діяльності, підписавши та передавши невстановленій особі Протокол № 1 Установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс , датований 10 січня 2017 року, та Статут Товариства з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс , на підставі яких 11 січня 2017 року було створено (зареєстровано) вказану юридичну особу, в порушення вимог статей 19, 56, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статей 81, 87, 89, 92, 93 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 12, 15 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , статей 45, 48, 64 Податкового кодексу України, набувши право власності на підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс (ЄДРПОУ 41077038) та одночасно взявши на себе обов`язки, передбачені посадою директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій, усвідомлюючи, покладену на неї відповідальність посадової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, розуміючи, що не прийматиме жодної участі у подальшому веденні фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Комплект Стандарт Сервіс , надала можливість невстановленим особам створити суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) з метою прикриття незаконної діяльності та здійснювати документальне оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) від імені ОСОБА_1 , як засновника та керівника зазначеного підприємства.

Позивач, спростовуючи доводи контролюючого органу, зазначив, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасовано вказаний вище вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року у названій вище справі задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності.

За наведеного, колегія суддів вважає, що посилання перевіряючих в акті на вирок (який надалі був скасований) у вищезгаданій кримінальній справі є безпідставними, оскільки він не набрав законної сили, а ухвала про закриття кримінального провадження було ухвалено суто з процесуальних причин - закінчення строку притягнення особи до відповідальності. Крім того, і у вироку, і в ухвалі про закриття провадження відсутні будь-які відомості із прямою вказівкою на те, що винна особа підприємства не підписувала документи і не брала участі у взаємовідносинах саме із ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС".

В даному випадку також слід зазначити, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, ухвал про закриття кримінальних проваджень не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Наведене узгоджується з позицією, наведеною Верховним Судом в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 813/1766/17 та від 27 лютого 2018 року по справі № 802/1853/16-а.

Також колегія суддів наголошує на тому, що у кримінальному провадженні, на яке посилався відповідач, позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій, яким штучно формувався податковий кредит вищевказаними особами. Тобто, доказів участі позивача разом із контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не надано, а судом не встановлено.

Так, апелянтом долучено до матеріалів справ наступні документи, зокрема: декларацію ТОВ Ін-Тайм № 2140 008280 від 14 червня 2017 року про прийняття вантажу; видаткову накладну № РН-0000985 від 03 липня 2017 року, видану Публічному акціонерному товариству Українська залізниця ; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за № Н/П2-0206887 про організацію перевезення вантажу; банківську виписку за 10 серпня 2017 року про підтвердження оплати АТ Українська залізниця .

По-перше, наявність декларації про прийняття вантажу, акту здачі-прийняття робіт підтверджує витрати з оплати транспортних послуг, тобто фактичний рух товарно- матеріальних цінностей.

Тобто, вищевказані документи з надання послуг перевезення свідчать про правомірне включення витрат на придбання послуг (робіт, товарів) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту.

По-друге, підтвердженням реальності господарських відносин між апелянтом та ТОВ Комплект Стандарт Сервіс за договором поставки за № 28 від 31 травня 2017 року про поставку замків та дверної фурнітури є те, що вищезазначений товар був реалізований ПАТ Українська залізниця .

При цьому, за висновками перевірки, здійсненої відповідачем, жодні суми податкових зобов`язань, задекларованих за результатами реалізації замків та дверної фурнітури на ПАТ Українська залізниця , позивачу не зменшувались, а отже первинні документи, як видаткова накладна № РН-0000985 від 03 липня 2017 року, свідчать про факт наявності товару у позивача та реальність його подальшої реалізації.

Важливим також є те, що і ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС", і ТОВ Комплект Стандарт Сервіс на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи у відповідності до чинного законодавства та були платниками податку на додану вартість.

Таким чином, наявні ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" первинні господарські документи свідчать про те, що позивач та його контрагенти не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочинів, а й виконали їх, тобто внаслідок здійснення вищезгаданих господарських операцій відбулися зміни в структурі активів підприємств, що свідчить про реальність здійснення зазначених операцій.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт продажу ТОВ Комплект Стандарт Сервіс товарів, обумовлених спірними договорами, підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з продажу товару позивачем саме на користь розглядуваного контрагенту відповідачем не спростовані.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

Відтак, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 01 листопада 2018 року №0055621404 є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, протиправним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи, а тому наявні підстави для його скасування.

Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 01 листопада 2018 року №0055621404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 107 930,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Г.В. Земляна

Є.І. Мєзєнцев