Постанова

від 03.06.2020 по справі 640/16576/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16576/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопюр" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопюр" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Екопюр звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20.08.2019 № 3632615147 та № 3642615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що ТОВ Екопюр правомірно відображено господарські операції за участю ТОВ Житлобудмонтаж , що підтверджується відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, позивачу правомірно збільшено суму податкових зобов`язань, оскільки реальність операцій за участю позивача та ТОВ Житлобудмонтаж не підтверджується первинними документами.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 09.07.2019 по 15.07.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Екопюр з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ Житлобудмонтаж .

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт перевірки від 22.07.2019 № 150/26-15-14-07-01-10/39373144, яким встановлено порушення ТОВ Екопюр :

- пункту 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на суму 441 188 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік у сумі 441 188 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 409 091 грн., у тому числі за липень 2016 року в сумі 409 091 грн.

08.08.2019 ТОВ Екопюр подані заперечення на акт перевірки. Листом від 19.08.2019 за № 157271/10/26-15-14-07-01-15 Головне управлінням ДФС у м. Києві повідомило позивача, що висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі складеного акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 20.08.2019 № 3632615147, яким ТОВ Екопюр збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) в розмірі 5514805 грн., з яких: за податковими зобов`язаннями - 441188 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 110297 грн.;

- від 20.08.2019 № 3642615147, яким ТОВ Екопюр збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (код платежу 11021000) в розмірі 511363,80 грн., з яких: за податковими зобов`язаннями - 409091 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 102272,80 грн.;

Не погоджуючись із вказаними повідомленнями рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позов.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що документи бухгалтерської звітності, надані позивачем, не можуть вважатись такими, що відповідають Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що в сукупності з іншими доводами контролюючого органу свідчить про не підтвердження фактичного виконання зобов`язань за договором між позивачем та його контрагентом.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктами 9.1.1, 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу вимог п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

З акту перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про документальне не підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ Житлобудмонтаж , порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України та п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток та податок на додану вартість в періоді, що перевірявся.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.07.2016 між ТОВ Екопюр , як покупцем, та ТОВ Будівельна компанія Альтор , як постачальником, укладено договір поставки № 1907, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити (передати у власність), а покупець - прийняти товар в асортименті, кількості і за ціною, погодженою сторонами у додатках (специфікаціях) до цього договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що терміни та умови поставки товару (відповідно до Інкотермс 2010) вказується постачальником в додатках (специфікаціях) на товар, що буде постачатися. Оплата покупцем виставленого рахунку-фактури означає фактичну згоду із зазначеними термінами.

Приймання товару по кількості проводиться згідно з відвантажених документів, за якістю - згідно до сертифікату якості при його наявності (п. 4.3 Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 від 19.07.2016, постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти наступне обладнання: насосна станція подачі УФ-пермеата на установку зворотнього осмосу, продуктивністю 2х300 м3/ч, насосна станція подачі підживлювальної води, продуктивності 3х200 м3/ч загальною вартістю 2 454 545,45 грн., в тому числі ПДВ - 409 090,91 грн.

В специфікації визначено наступні умови поставки товару: Ціна обладнання вказана з урахуванням транспортних витрат. Транспортні витрати несе постачальник. Обладнання поставляється автомобільним транспортом. Вимоги до комплектності, тари, пакування та маркування обладнання: упаковка входить у вартість устаткування і повинна забезпечити збереження обладнання під час перевезення. Термін поставки обладнання: продукція повинна бути поставлена до 2017 року; Умови оплати обладнання, що постачається: постачальник сплачує авансовий платіж 100% від суми даної специфікації протягом 3-х банківських днів з моменту підписання даного додатку. Відправником вантажу обладнання є постачальник, вантажоодержувачем є покупець. Датою поставки вважається дата, зазначена в товарно-транспортній накладній з відміткою покупця про отримання товару.

20.07.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю Екопюр оплачено вартість обладнання в розмірі 2 454 545,45 грн., на підтвердження чого позивачем надано платіжне доручення № 62.

На підтвердження поставки обладнання позивачем надано видаткову накладну № 54 від 29.09.2016, товарно-транспортну накладну № Р54 від 29.09.2016, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 14 від 11.09.2016 та докази на підтвердження перебування у власності позивача автомобілю, яким здійснено перевезення придбаного товару.

Як вбачається з акту перевірки, згідно з даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ Житлобудмонтаж (попередня назва ТОВ Альтор ) складено та зареєстровано за адресою ТОВ Екопюр податкову накладну № 173 від 20.07.2016 на загальну суму 2 454 545 грн., у тому числі ПДВ - 409 090,91 грн.

Так, у відповіді на заперечення позивача відповідач зазначив, що надана ТОВ Екопюр товарно-транспортна накладна № Р54 від 29.09.2016 не відповідає вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, у зв`язку з тим, що в ній не вказано реєстраційного номера автомобіля, який здійснював перевезення та не зазначена маса брутто вантажу.

В апеляційній скарзі позивач визнає, що умовами Договору поставки та Специфікації № 1 до нього передбачено, що ціна обладнання вказана з урахуванням транспортних витрат. Транспортні витрати несе постачальник, а обладнання поставляється автомобільним транспортом.

З пояснень апелянта вбачається, що обладнання було поставлено автомобільним транспортом, але це був власний транспорт позивача: Мерседес-Бенц V-Class V 250, реєстраційний номер НОМЕР_1 . До матеріалів справи позивачем додано: звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 14 від 11.09.2016, акт списання товарів (бензину) № 9 від 30.09.2016, договір купівлі-продажу автомобіля з додатками, акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т. 1 а.с.104-132).

Водночас, колегія суддів наголошує, що відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи (аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року №826/7423/16).

Відсутність товарно-транспортних накладних пояснюється фактом перевезенням товарів власними силами позивача (аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №2а-10089/11/1370).

Отже, враховуючи той факт, що оподаткування операцій позивачем відбувалось за договором поставки, а перевезення товару здійснювалось власним автомобілем позивача, недоліки в її оформленні в частині не зазначення реєстраційного номера та не зазначення маси брутто не свідчить про нереальність вчинення позивачем господарських операцій.

В частині тверджень відповідача, що видаткова накладна від 29.06.2016 №54 підписана від постачальника та покупця, втім без зазначення прізвища та ініціалів особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність оформлення колегія суддів зазначає, що якщо товар дійсно поставлений покупцю, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб`єктів господарювання та господарські операції, а також порушення правил перевезення нафтопродуктів щодо вимог до транспорту та обладнання, якими здійснюється їх перевезення, самі по собі не можуть свідчити про нереальне вчинення поставки та розглядатися як підстава для позбавлення платника податку (постачальника) обов`язку відобразити у бухгалтерському та податковому обліку доходу та врахувати його при визначенні податкове зобов`язання з податку на прибуток підприємств.

Зазначене узгоджується з позицією Постанови Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі № 822/2373/17.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані позивачем докази на підтвердження факту використання придбаного обладнання у власній господарській діяльності, оскільки відповідно до специфікації №1 позивачем придбано у ТОВ Житлобудмонтаж насосну станцію подачі підживлювальної води, продуктивності 3х200 м3/ч, проте, при виконанні робіт з монтажу технологічних трубопроводів та обладнання позивачем використано насосну станція подачі підживлювальної води, продуктивності 3х300 м3/ч (п. 44 акту приймання виконаних будівельних робіт).

Так, Додатком № 1 до Договору № 11 від 10.06.2016 з ТОВ Декоплюс закріплено специфікацію № 1, згідно з якою позивач зобов`язався передати ТОВ Декоплюс : п.7 - насосну станцію подачі УФ-пермеата на установку зворотного осмосу, 2x300 м 3 /год; п.8 - насосну станцію подачі живильної води, 3x200 м 3 /год, відтак, поставлений товар ТОВ Житлобудмонтаж , є таким, що відповідає умовам Договору № 11 та специфікації № 1 з ТОВ Декоплюс (т. 1 а.с. 85-86).

Апелянт визнає, що у п. 44 Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за 31 липня 2018 року було допущено описку та замість насосної станції подачі підживлювальної води 3 x 200 м 3 /год., вказана насосна станція подачі підживлювальної води 3 x 300 м 3 /год., (замість цифри 2 вказано 3 ).

Водночас, колегія суддів зауважує, що позивач визнав витрати у вигляді собівартості виготовленої продукції одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції ТОВ Декоплюс у III кварталі 2018 року.

Так, собівартість виготовленої продукції вказана в Акті №1 приймання та виконання, будівельних робіт від 31.07.2018, складає 26 376 146,79 грн. До складу собівартості включено, зокрема, вартість обладнання, придбаного у ТОВ Житлобудмонтаж (раніше - ТОВ БК Альтор ) та зазначеного в рядках 43, 44 Акту №1 від 31.07.2018 р (т. 1 а.с. 153).

Відтак, колегія суддів підкреслює, що формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Також, судом першої інстанції зазначено, що позивачем до суду не пред`явлено податкової накладної, складеної за результатами спірної операції.

Натомість, податкова накладна № 173 за розрахунками з ТОВ БК Альтор виписана 20 липня 2016 року (а.с. 221), зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 25 липня 2016 року та наявна в матеріалах справи.

Щодо протоколу допиту свідка - директора ТОВ БК Альтор в якості доказу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ця ж норма дублюється у ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно з ст. 84 Кримінального процесуального кодексу доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами ч. 2 ст. 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 6 ст. 78 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Результати проведення органами досудового слідства слідчих дій в рамках кримінальної справи не можуть вважатися належним та допустимим доказом в розумінні ст. 72 КАС України, а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом - закріпленням у обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальних справах інформація, на яку посилається відповідач в обґрунтування доводів про недобросовісність операцій позивача з вказаними контрагентами, не може слугувати належним підтвердженням нереальності таких операцій. Також, наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень записів про проведення правоохоронними органами слідчих дій в рамках досудового слідства у кримінальних провадженнях не свідчить і не може свідчити про вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і не може слугувати підставою для висновків про вчинення особою порушень вимог чинного податкового законодавства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у від 06.11.2018 у справі № 822/551/18.

Отже, колегія суддів зазначає, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 826/6280/13-а, від 06.03.2018 у справі № 2а-9375/11/1370 та від 13.03.2018 у справі № 826/13582/13-а.

Отже, даний доказ не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справа № 808/2360/17, від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17.

Сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача.

При цьому, для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов`язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17 та від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17.

В той же час, з матеріалів справи слідує, що подані позивачем документи в частині спірних контрагентів є належним чином оформлені, підтверджують реальність вчинення господарських операцій, що свідчить про хибність висновку контролюючого органу в цій частині.

Також, з акту перевірки вбачається, що відповідно до інформаційної системи АІС Реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва про ТОВ Житлобудмонтаж (попередня назва ТОВ Альтор ) внесена інформація, як про підприємство з ознаками фіктивності, а з поданої звітності встановлено відсутність трудових ресурсів, обладнання, сировини, матеріалів для здійснення господарської діяльності, статутний капітал вказаного суб`єкта підприємницької діяльності - 1000 грн., відтак, з урахуванням наведеного, відповідач дійшов висновку про недостатність легітимних підстав для функціонування вказаного підприємства.

Водночас, колегія суддів підкреслює, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (Постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а).

У висновках постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а зазначено, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В той же час, порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов`язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов`язань, що узгоджується із висновком у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770.

Більш того, невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (Постанова ВС від 08.05.2018 р. у справі № 815/3526/17).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Доцільним у спірних правовідносинах є висновок постанови Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 805/2030/16-а відповідно до якого, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, оскільки платник податку - ТОВ Екопюр несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку, останній не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента ТОВ Житлобудмонтаж . Водночас, відповідачем не надано доказів, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які свідчать про обізнаність ТОВ Екопюр щодо неправомірної поведінки свого контрагента та злагодженість дій між ними.

Отже, висновки податкового органу, щодо порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на суму 441 188 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік у сумі 441 188 грн. та п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 409 091 грн., у тому числі за липень 2016 року в сумі 409 091 грн. ґрунтуються виключно на припущеннях щодо відсутності факту здійснення господарських операцій з ТОВ Житлобудмонтаж та не відповідає фактичним обставинам.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується правомірність формування ним податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, з огляду на встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності придбаних товарів та використання їх в господарській діяльності позивача, дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а тому спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20.08.2019 № 3632615147 та № 3642615147 є такими, що порушують права позивача, як платника податків та підлягають скасуванню.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно з ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопюр"- задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року - скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 20.08.2019 № 3632615147 та № 3642615147.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Ганечко О.М.

Повний текст постанови виготовлено 09.06.2020.