Постанова

від 10.06.2020 по справі 910/11909/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. Справа№ 910/11909/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Укрпластик

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019

у справі №910/11909/19 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УПГ

до Публічного акціонерного товариства Укрпластик

про стягнення 547 352,31 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УПГ (далі - ТОВ УПГ , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Публічного акціонерного товариства Укрпластик (далі - ПАТ Укрпластик , відповідач) про стягнення 647 352,31 грн, з яких 623 269,52 грн основного боргу, 15 521,68 грн інфляційних втрат та 8 561,11 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною №473 від 15.03.2019.

Під час розгляду справи судом першої інстанції прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, вказуючи на часткову оплату відповідачем боргу після відкриття провадження у даній справі, просив стягнути з останнього 547 352,31 грн, з яких 523 269,52 грн основного боргу, 15 521,68 грн інфляційних втрат та 8 561,11 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ Укрпластик на користь ТОВ УПГ основний борг у розмірі 523 269,52 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 508,94 грн, 3% річних у розмірі 8 561,11 грн та судовий збір у розмірі 8 060,09 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що наявність та обсяг заборгованості відповідача у заявленому позивачем розмірі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами; відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності у нього обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, а відтак, наявні правові підстави для її стягнення з урахуванням, нарахованих на неї 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд не знайшов підстав для розстрочення виконання рішення та відмовив у задоволенні вказаного клопотання відповідача, оскільки останнім не вказано та не обґрунтовано обставин, у зв`язку з якими ускладнюється або унеможливлюється виконання рішення, а також не надано суду необхідних доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище; запропонований відповідачем графік погашення заборгованості сплинув 24.11.2019, проте, будь-яких додаткових доказів погашення заборгованості суду не надано.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПАТ Укрпластик звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та постановити нове, яким стягнути з ПАТ Укрпластик на користь ТОВ УПГ основний борг у розмірі 523 269,52 грн, розстрочивши виконання рішення суду на 1 рік рівними платежами з дня набранням рішенням законної сили, в решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач посилався на наявність правових підстав для задоволення клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення з огляду на збитковість ПАТ Укрпластик та наявність значної кредиторської заборгованості; на підтвердження вказаних обставин до апеляційної скарги надав копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2019 року, Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) 9 місяців 2019 року, Звіту про рух грошових коштів (за прямим методом) за 9 місяців 2019 року, отримані Головним управлінням регіональної статистики у м. Києві 08.11.2019.

Також апелянт вказував на безпідставність здійснення позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, починаючи з 30.03.2019 з огляду на те, що договір, який би встановлював строк здійснення оплати товару, між сторонами не укладався, а вимога позивача, направлена в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, була отримана відповідачем 14.08.2019, у зв`язку з чим розрахунки мали бути здійснені з урахуванням семиденного строку з дати пред`явлення вимоги, тобто починаючи з 22.08.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Укрпластик на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19, призначено до розгляду на 25.03.2020, встановлено ТОВ УПГ строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що судом правомірно відмовлено у розстроченні виконання рішення, оскільки ані у відзиві на позов, ані у запереченнях проти відповіді на відзив відповідач не вказав та не обґрунтував обставини, у зв`язку з якими ускладнюється або унеможливлюється виконання рішення (стаття 331 ГПК України); відповідачем не надано суду першої інстанції жодних доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище, кредиторську заборгованість, відсутність грошових коштів на банківських рахунках, рухомого та нерухомого майна, тощо, а також не надано жодних обґрунтувань щодо неможливості подати належні докази у справі; в апеляційній скарзі скаржником не наведено жодних виняткових причин, з яких ним не було подано до суду першої інстанції доказів, на яких ґрунтуються його вимоги щодо розстрочки виконання рішення суду; сам факт наявності кредиторської заборгованості жодним чином не підвереджує або не доводить факту неплатоспроможності відповідача; судом також правомірно прийнято до уваги ступінь вини відповідача, його несумлінну поведінку в частині невідповідності тверджень останнього його реальним діям та намірам, зокрема, щодо невиконання графіку погашення заборгованості.

Крім того, за твердженням позивача, суд правомірно визнав обґрунтованими розрахунки 3% річних та інфляційних витрат, здійснені позивачем за період з першого дня прострочення (з 30.03.2019) по 29.08.2019, з урахуванням часткових оплат, з огляду на те, що договірні відносини між сторонами фактично були оформлені підписанням сторонами видаткової накладної № 473 від 15.03.2019, яка містить всі обов`язкові згідно вимог законодавства України реквізити, в тому числі підписи представників та печатки сторін; у вказаній видатковій накладній та у рахунку № 503 від 15.03.2019 на оплату товару було встановлено зобов`язання відповідача оплатити товар до 29.03.2019.

Також позивач вказував на безпідставність тверджень апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки скаржником не вказано, які саме норми процесуального законодавства України порушені та в чому полягає їх порушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2 установлено з 12 березня 2020 до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Враховуючи рекомендаційний лист Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 щодо встановлення на період з 16.03.2020 до 03.04.2020 особливого режиму роботи судів України, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 повідомлено учасників провадження, що розгляд апеляційної скарги ПАТ Укрпластик на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19 25.03.2020 не відбудеться, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. Зокрема, карантин продовжено до 24.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 повідомлено учасників провадження, що розгляд апеляційної скарги 22.04.2020 не відбудеться, наступне судове засідання призначено на 13.05.2020.

13.05.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з введенням в Україні карантину через спалах у світі корона вірусу та переведенням працівник на дистанційну роботу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 розгляд апеляційної скарги ПАТ Укрпластик на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19 відкладено на 10.06.2020, доведено до відома учасників апеляційного провадження, що їх участь у судовому засіданні не є обов`язковою та нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

10.06.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.03.2019 ТОВ УПГ поставило, а ПАТ Укрпластик прийняло товар - лак друкарський HSAR-00008:SOLIPROP TM VSH TV JP01G у кількості 3420 кг та лак друкарський NCV15A:NC VARNISH: JP01G у кількості 1440 кг на загальну суму 723 269,52 грн, що підтверджується видатковою накладною №473 від 15.03.2019, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печаткою позивача (а.с. 14).

У вказаній видатковій накладній зазначено, що рахунок слід сплатити не пізніше ніж до 29.03.2019.

У відповідному рахунку на оплату №503 від 15.03.2019 також вказано про необхідність його оплати відповідачем у строк до 29.03.2019 (а.с. 15).

Проте, за твердженням позивача, відповідач за отриманий товар у встановлений строк не розрахувався, сплативши вартість поставленого товару лише частково, у зв`язку з чим листом вих. №264 від 13.08.2019 ТОВ УПГ направило на адресу ПАТ Укрпластик вимогу про оплату боргу, яка була отримана відповідачем 14.08.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та витягом з офіційного сайту АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень (а.с. 25-27).

Посилаючись на те, що у досудовому порядку сторонами не було врегульовано даний спір, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача з оплати поставленого товару погашена не була, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ПАТ Укрпластик основного боргу, а також нарахованих на нього 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що договір між сторонами у формі єдиного документу не складався.

Разом з тим, доводи апелянта про відсутність між сторонами договірних відносин колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами щодо поставки товару (лаку друкарського), виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 208, 626, 628, 638, 639, 655, 712 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами у справі фактично було укладено договір купівлі-продажу у письмовій формі у спрощений спосіб, шляхом поставки позивачем та прийняття відповідачем товару за видатковою накладною №473 від 15.03.2019. Даний договір одночасно має ознаки договору поставки.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказана видаткова накладна підписана уповноваженими особами обох сторін, підписи яких скріплені відповідними печатками юридичних осіб, що останніми не заперечується, оформлена відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 № 88, а тому є належним та допустимим доказом на підтвердження факту поставки позивачем товару відповідачеві.

Отже, виходячи із приписів ст. 202 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторонами вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу або поставки не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи статті 692 ЦК України, виникає з моменту його прийняття.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, беручи до уваги, що сторонами у підписаній сторонами накладній, яка є підставою виникнення обов`язку відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, а також позивачем у виставленому рахунку на оплату було визначено строк оплати до 29.03.2019, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, перебіг строку виконання грошового зобов`язання за даною накладною починається з моменту прийняття товару та закінчується 29.03.2019.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2, 4 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Оскільки, позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, відповідно до ст. 538 ЦК України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в рахунок погашення боргу за поставлений за видатковою накладною №473 від 15.03.2019 товар було сплачено 200 000,00 грн, що підтверджується довідкою АТ ОТП Банк вих. №008-1/1211 від 30.09.2019 (а.с. 79).

Інших доказів оплати отриманого товару ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Враховуючи настання строку для проведення відповідачем кінцевого розрахунку за поставлений позивачем згідно наявної в матеріалах справи видаткової накладної товар, з огляду на відсутність доказів його оплати у повному обсязі, місцевим господарським судом правильно встановлено, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 523 269,52 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищенаведені обставини справи та враховуючи, що борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 523269,52 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача, викладеного в запереченнях на відповідь на відзив, про розстрочення погашення основного боргу на суму 723 269,52 грн з наступним графіком погашення:

45 КН (04.11.2019-10.11.2019) = 200 000,00 грн;

46 КН (11.11.2019-17.11.2019) = 250 000,00 грн;

47 КН (18.11.2019-24.11.2019) = 73 269,52 грн.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

За приписами ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі, спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення апеляційним судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, статтею 239 ГПК України не врегульовано порядку надання відстрочки або розстрочення виконання судового рішення та не надано право суду вчиняти такі дії з власної ініціативи. Таким чином, суд під час вирішення питання щодо надання відстрочки або розстрочення виконання судового рішення повинен керуватися нормами процесуального законодавства, які врегульовують відповідні дії; у даному випадку такою нормою є стаття 331 ГПК України.

Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Тобто суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення лише за заявою сторони або стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом). При цьому суд повинен також врахувати: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо, що, у свою чергу, можливе за наявності поданих сторонами відповідних доказів.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11.11.2018 у справі № 913/960/17.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не вказав та не обґрунтував обставин, у зв`язку з якими ускладнюється або унеможливлюється виконання рішення, а також не надав суду необхідних доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище тощо.

Крім того, запропонований відповідачем графік погашення заборгованості сплинув 24.11.2019, проте, будь-яких додаткових доказів погашення заборгованості суду не надано, з огляду на що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання рішення та відмовив у задоволенні вказаного клопотання відповідача.

При цьому, колегія суддів відмовляє у задоволенні викладеного в апеляційній скарзі клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових (нових) доказів, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів на підставі вказаної норми можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, копії Балансу (Звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2019 року, Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) 9 місяців 2019 року, Звіту про рух грошових коштів (за прямим методом) за 9 місяців 2019 року, отримані Головним управлінням регіональної статистики у м. Києві 08.11.2019, на які посилається апелянт як на такі, що підтверджують збитковість ПАТ Укрпластик та наявність в останнього значної кредиторської заборгованості, не було надано відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом, а додано лише до апеляційної скарги, в якій належним чином не обґрунтовано та не надано доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з об`єктивних причин, у зв`язку з чим, в силу приписів ст. 269 ГПК України, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для їх прийняття як додаткових доказів у справі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта, що норма частини першої статті 239 ГПК України надає право надати відстрочення або розстрочити виконання рішення саме суду, який ухвалює відповідне рішення, а відтак, суд апеляційної інстанції, у разі залишення без змін рішення суду першої інстанції, позбавлений можливості надати таке розстрочення.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 15 521,68 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з березня по серпень 2019 року та 8 561,11 грн 3% річних, нарахованих за період з 30.03.2019 по 29.08.2019.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% за заявлений позивачем період прострочення, місцевий господарський суд встановив, що такий розрахунок здійснений за період з першого дня прострочення (з 30.03.2019) по 29.08.2019, з урахуванням часткових оплат, у зв`язку з чим є обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 8 561,11 грн.

При цьому, доводи апелянта про неправомірність здійснення відповідного розрахунку, починаючи з 30.03.2019, колегія суддів відхиляє як безпідставні та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, з огляду на те, що, як було зазначено вище, строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною №473 від 15.03.2019, закінчився 29.03.2019, тобто першим днем прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару є 30.03.2019.

Разом з тим, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати за заявлений позивачем період з березня по липень 2019 року, судом першої інстанції правильно встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично неправильним та таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Вказана правова позиція викладена у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , а також підтримується Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.04.2020 у справі №910/1193/19, від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17, від 08.05.2019 у справі №904/2156/18, від 17.10.2018 у справі №916/1883/16.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем безпідставно включено під час розрахунку інфляційних втрат заборгованість за березень 2019 року, оскільки така виникла лише 30.03.2019, суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, перевірений судом апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір втрат від інфляції складає 5 508,94 грн, у зв`язку з чим вказана вимога підлягає частковому задоволенню у вказаному розмірі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог частково та стягнення з ПАТ Укрпластик на користь ТОВ УПГ 523 269,52 грн основного боргу, 5 508,94 грн інфляційних втрат та 8 561,11 грн 3% річних. В іншій частині позовних вимог, а саме, у стягненні 10 012,74 грн інфляційних втрат необхідно відмовити.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПАТ Укрпластик має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрпластик на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/11909/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11909/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.06.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз