Рішення

від 10.06.2020 по справі 200/588/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 р. Справа№200/588/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , фактична адреса - АДРЕСА_2 )

до відповідача - 1 Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ЄДРПОУ 08592158; 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86)

відповідача - 2 Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (85200, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. 50 років Жовтня-2, код ЄДРПОУ 08671484)

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

13 січня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду подано позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якій позивач просила:

- визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області щодо нарахування та сплати на її користь грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки у 2012, 2013, 2014 роках;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію ГУМВС України в Донецькій області розрахувати та виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014 (включно) роки виходячи з грошового забезпечення поліцейських за посадою на момент прийняття рішення та на підставі положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою, учасником бойових дій, проходила службу в МВС України з 15.08.1998р. по 06.11.2015р. та з 07.11.2015р. по 21.12.2018р. - в Національній поліції України. Має двох дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що у 2012 році вийшла з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому саме з цього моменту має право, відповідно до статті 19 Закону України Про відпустки , на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів.

Вказує, що двічі у 2019 році на адресу відповідача направлялися звернення щодо надання відомостей про використання позивачем додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014 роки та чи передбачена законодавством України компенсація за невикористані дні відпустки. З отриманих відповідей позивачу стало відомо, що дійсно мала право на щорічну додаткову відпустку та що при звільненні працівнику повинна виплачуватися грошова компенсація за всі роки невикористаної відпустки, однак разом з цим зазначено, що якщо спеціальним законодавством не передбачена така виплата, то норми КЗпП до осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ не застосовуються.

Крім того, відповідачем зазначено про те, що відомостей щодо використання або невикористання позивачем додаткових відпусток з 2012 по 2014 роки (включно) ліквідаційна комісія немає, у зв`язку зі знищенням документів (а.с. 138).

Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вони порушують її конституційні права, у зв`язку з чим просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач - 1 заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що в рамках реформування системи органів внутрішніх справ України, Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 22.10.2014р. № 1118-р, відповідно якого схвалено, розроблені Міністерством внутрішніх справ, Стратегію розвитку органів внутрішніх справ України та Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ. В результаті цього, Кабінет Міністрів України 02.09.2015р. прийняв постанову № 641 Про утворення Національної поліції України , згідно якої Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ. Зазначає, що в період 2012-2014 роки позивач проходила службу в Дзержинському МВ ГУМВС України в Донецькій області, грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось саме Дзержинським МВ ГУМВС України в Донецькій області, відпустки (будь-які) надавались наказами Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області. Тобто, спірний період 2012-2014 (включно) ніяким чином не відносяться до діяльності ГУ МВС України в Донецькій області, так як воно не несе фінансові зобов`язання окремої юридичної особи - Дзержинського МВ, яке на цей час перебуває у процесі припинення.

Посилаючись на наведені обставини відповідач 1 зазначив про відсутність будь-яких неправомірних дій або бездіяльності з його боку по відношенню до позивача, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач - 2 надав суду відзив на позовну заяву, проти задоволення позову заперечив та зазначив, що грошове забезпечення міліціонерам нараховувалось та виплачувалось відповідно до положень наказу МВС від 31.12.2007 № 499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ . Абзацом 6 пунктом 3.4.8 наказу № 499 визначено, що особам рядового і начальницького складу, за бажанням надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку у разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства. Таким чином, відповідно до положень наказу № 499, які є нормами спеціального законодавства врегульовано питання виплати компенсації за невикористані дні відпустки та визначено, що компенсується тільки невикористана в році звільнення відпустка. Будь-які інші відпустки, в тому числі за минулі роки - компенсації не підлягають.

У спірних правовідносинах соціальні відпустки позивача за 2012- 2014 роки на підставі статті 11 Закону України Про відпустки не переносились. Позивач на той час не звертався до відповідача з рапортами про надання таких відпусток. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 17 січня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, підготовче засідання призначено на 11 лютого 2020 року, яке в подальшому відкладено на 12 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 12 березня 2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та розгляд справи відкладено на 13 квітня 2020 року.

13 квітня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та розгляд справи по суті призначено на 28 квітня 2020 року.

У зв`язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020р. та впровадженням на території України карантину судові засідання відкладались на 25 травня 2020 року та на 10 червня 2020 року.

Позивач надав суду заяву, відповідно до якої просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідачі також просили суд розглянути справу за відсутності їх представників.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 проходила службу в органах МВС України з 15 серпня 1998 року по 06 листопада 2015 року, що підтверджено записом у трудовій книжці. Наказом ГУМВС України в Донецькій області № 359 о/с від 06 листопада 2015 року позивача звільнено зі служби. З 07 листопада 2015 року позивача прийнято до лав Національної поліції України та наказом ГУ НП в Донецькій області від 21.12.2018р. № 541 о/с звільнено зі служби (а.с. 11, 12).

Судом установлено, що позивач 22 березня 2019 року звернулась до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області)з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити на її користь компенсацію за 60 днів невикористаної соціальної відпустки (а.с. 13).

Листом № К-53/26/02-2019 від 04 квітня 2019 року ГУ НП в Донецькій області повідомило позивача про те, що відповідно до статті 92 Закону України Про національну поліцію поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом, а також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до частини 10 статті 93 зазначеного закону, передбачено виплату грошової компенсації лише за невикористану відпустку в році звільнення. Виплата грошової компенсації за невикористані соціальні відпустки поліцейським не передбачена Законом. Враховуючи вищевикладене, підстави для нарахування та виплати Вам грошової компенсації за невикористані соціальні відпустки відсутні (а.с. 14).

12 вересня 2019 року позивач повторно звернулась до ГУ НП в Донецькій області з аналогічними вимогами (а.с. 15). Листом № К - 164/лк від 27 вересня 2019 року ГУ МВС України в Донецькій області повідомило позивача, що її заява щодо виплати компенсації за невикористані соціальні відпустки за 2012-2014 роки за період проходження служби в Дзержинському МВ ГУМВС України в Донецькій області розглянута Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Донецькій області за дорученням ГУ НП в Донецькій області та про те, що підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані соціальні відпустки за 2012-2014 роки відсутні (а.с. 16). Аналогічні висновки містить також відповідь Головного управління МВС України в Донецькій області від 21 жовтня 2019 року № 228зт/пк на лист позивача від 11 жовтня 2019 року (а.с. 17,18).

Судом установлено, що у червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання протиправною відмови щодо нарахування та сплати грошової компенсації за 60 днів невикористаної додаткової відпустки та зобов`язання виплатити компенсацію за 60 днів невикористаної додаткової відпустки за 2012-2015 роки та за 2017-2018 роки у розмірі 30 649, 20 гривень.

Рішенням суду від 04 жовтня 2019 року по справі № 200/7905/19-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови щодо нарахування та сплати грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки та зобов`язання виплатити компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2017-2018 роки у розмірі 15 324, 60 грн. відмовлено.

Водночас, ухвалою суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 200/7905/19-а залишено без розгляду клопотання про залучення в якості співвідповідача Дзержинський МВ ГУМВС України в Донецькій області та позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області виплатити на її користь грошову компенсацію за 2012, 2013, 2014 роки у розмірі 15 324,60 гривень.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 200/7905/19-а - задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 200/7905/19-а - скасовано та прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо не нарахування та несплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Донецькій області виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2015, 2017, 2018 роки відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання".

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та не потребує доказуванню, що ОСОБА_1 в період з 15 серпня 1998 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах МВС України, а з 07 листопада 2015 року по 21 грудня 2018 року в органах Національної поліції України (а.с. 11, 12).

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015р. № 359 о/с ОСОБА_1 звільнено з ОВС України згідно п. 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та п. 64 "з" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом ГУ НП в Донецькій області від 07.11.2015р. № 20 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника СВ Дзержинського ВП Артемівського ВП ГУ НП в Донецькій області.

Наказом ГУ НП в Донецькій області від 21.12.2018 № 541 о/с звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) майора поліції ОСОБА_1 (0112004) - заступника начальника слідчого відділення поліції Бахмутського відділу поліції з 21 грудня 2018 року. Зайво використана відпустка за 2018 рік визначена у кількості трьох діб (постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/7905/19-а).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач стверджує, що у 2012 році вона вийшла з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому саме з цього моменту мала право, відповідно до статті 19 Закону України Про відпустки , на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів. Однак зазначена відпустка відповідачем у період з 2012 по 2014 (включно) не надавалася.

Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96 (далі - Закон № 504/96) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до приписів статті 4 Закону № 504/96 установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

Частиною 12 статті 10 Закону № 504/96 встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Статтею 16-2 Закону № 504/96 передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".

Відповідно до статті 24 Закону № 504/96 у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з приписами статті 83 Кодексу Законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Спірні правовідносини у справі склались з приводу невиплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2012-2014 роки роботи в органах внутрішніх справ.

Правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ, статус працівників міліції, а також порядок проходження служби в органах внутрішніх справ на час проходження служби позивачем (2012-2014 роки) визначався Законом України від 20.12.1990р. № 565-XII Про Міліцію (далі - Закон № 565)

Відповідно до статті 1 Закону № 565 Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення (стаття 16 Закону № 565).

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), мають повну загальну середню освіту, володіють державною мовою, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, фізичною підготовкою і станом здоров`я виконувати покладені на міліцію завдання. При прийнятті на службу до міліції може бути встановлено випробування строком до одного року. Працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 17 Закону № 565).

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України Про міліцію (чинного на час проходження позивачкою служби в органах внутрішніх справ) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29 липня 1991р. № 114 Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114).

Це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки. До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством (п. 1).

Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки:

а) чергові;

б) короткострокові;

в) через хворобу;

г) канікулярні;

д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ;

є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням (п. 49).

Згідно до частини другої пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за щорічну відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Аналогічні приписи містить й наказ МВС України від 31.12.2007р. № 499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ .

Тлумачення наведеної норми Положення № 114 в контексті аналогічних спірних правовідносин неодноразово здійснювалось Верховним Судом.

У постановах від 14 листопада 2018 року (справа № 816/225015), від 16 травня 2019 року (справа № 825/100/15-а) Верховний Суд вказав, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Доводи позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, є безпідставними з огляду на таке.

Оскільки, питання виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку врегульоване спеціальним нормативно-правовим актом, який поширювався на позивача, тому до спірних правовідносин не повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України.

Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, також неодноразово розглядались Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 15 березня 2019 року (справа № 814/2594/16), від 7 серпня 2019 року (справа № 820/5122/17), від 16 травня 2019 року (справа № 825/100/15-а) Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Як зазначалось, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення № 114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі наявності рішень Верховного Суду, у яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17).

Оскільки позивача звільнено з органів внутрішніх справ у 2015 році та за компенсацією невикористаних відпусток за період - 2012-2014 років позивач не зверталась, суд приходить до висновку про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2012 - 2014 роки.

При цьому, судом враховується правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року по справі № 520/692/19, від 06 лютого 2020 року по справі № 818/1276/17, від 31 березня 2020 року у справі № 808/2122/18.

Водночас, суд не приймає посилання позивача на положення Постанови Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати , оскільки вказаною постановою затверджено лише порядок розрахунку (обчислення) середньої заробітної плати, який застосовується у випадках, зокрема, надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

З правового аналізу норм зазначеної Постанови вбачається, що остання не регулює питання щодо порядку та умов надання працівникам міліції (або поліції) додаткових відпусток, вона лише визначає порядок та механізм розрахунку сум виплат, які провадяться виходячи із середньої заробітної плати у разі якщо працівнику надано щорічну відпустку, додаткову відпустку у зв`язку з навчанням, додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, або у разі виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Як вже зазначалось судом, враховуючи практику Верховного Суду, позивач мала право на отримання грошової компенсації виключно за відпустку, яку нею не використано в році звільнення (у 2015 році).

Враховуючи те, що позивач при її звільненні з органів внутрішніх справ у 2015 році не зверталася з заявами про виплату їй компенсації за невикористані додаткові відпустки у 2012-2014 роках, підстави для застосування до спірних правовідносин норм Постанови № 100, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229, 230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , фактична адреса - АДРЕСА_2 ) до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ЄДРПОУ 08592158; 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (85200, Донецька область, м. Дзержинськ, вул. 50 років Жовтня-2, код ЄДРПОУ 08671484) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10 червня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд, з урахуванням внесених до КАС України змін згідно з Законом України від 29 березня 2020 року № 3275 про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова