Постанова

від 29.07.2020 по справі 200/588/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року справа №200/588/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Блохіна А.А., Геращенка І.В., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (головуючий суддя І інстанції - Абдукадирова К.Е.), складене у повному обсязі 10 червня 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області, у справі № 200/588/20-а за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду подано позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області щодо нарахування та сплати на її користь грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки у 2012, 2013, 2014 роках;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію ГУМВС України в Донецькій області розрахувати та виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної додаткової відпустки за 2012, 2013, 2014 роки виходячи з грошового забезпечення поліцейських за посадою на момент прийняття рішення та на підставі положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (а.с. 1-5).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у задоволені позовних вимог відмовлено (а.с. 187-191).

Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (а.с. 202-205).

В обґрунтування апеляційної скарги, позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою, учасником бойових дій, проходила службу в МВС України з серпня 1998 року по 06 листопада 2015 року та з 07 листопада 2015 року по 21 грудня 2018року - в Національній поліції України. Має двох дітей. Зазначає, що у 2012 році вийшла з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому саме з цього моменту мала право, відповідно до статті 19 Закону України Про відпустки , на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів, яка відповідачем у період з 2012 по 2014 рік не надавалась.

Вказує, що чинним законодавством не передбачено строку давності після якого працівник втрачає право на додаткову відпустку (з посиланням на листи Мінсоцполітики).

Посилалась на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року та ст. 116 Кодексу Законів про працю України.

Вважає, що у разі відсутності спеціального законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, застосуванню підлягають саме норм КЗпП України, в якому визначені основні трудові права (а.с. 202-205).

Позивач в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

28 липня 2020 року до канцелярії суду від першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

28 липня 2020 року від другого відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; є внутрішньо переміщеною особою з фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 17.11.2014 р. № 1421.

ОСОБА_1 проходила службу в органах МВС України з 15 серпня 1998 року по 06 листопада 2015 року, що підтверджено записом у трудовій книжці.

Наказом Головного управління МВС у Донецькій області № 359 о/с від 06 листопада 2015 року позивача звільнено зі служби.

З 07 листопада 2015 року позивача прийнято до лав Національної поліції України та наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 21 грудня 2018 року № 541 о/с звільнено зі служби (а.с. 11, 12).

22 березня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити на її користь компенсацію за 60 днів невикористаної соціальної відпустки (а.с. 13).

Листом № К-53/26/02-2019 від 04 квітня 2019 року Головне управління Національної поліції в Донецькій області повідомило позивача про те, що відповідно до статті 92 Закону України Про національну поліцію поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом, а також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до частини 10 статті 93 зазначеного закону, передбачено виплату грошової компенсації лише за невикористану відпустку в році звільнення. Виплата грошової компенсації за невикористані соціальні відпустки поліцейським не передбачена Законом. Враховуючи вищевикладене, підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані соціальні відпустки відсутні (а.с. 14).

12 вересня 2019 року позивач повторно звернулась до ГУ НП в Донецькій області з аналогічними вимогами (а.с. 15).

Листом № К - 164/лк від 27 вересня 2019 року Головне управління МВС України в Донецькій області повідомило позивача, що її заява щодо виплати компенсації за невикористані соціальні відпустки за 2012-2014 роки за період проходження служби в Дзержинському міському відділенні ГУМВС України в Донецькій області розглянута Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Донецькій області за дорученням ГУ НП в Донецькій області та про те, що підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані соціальні відпустки за 2012-2014 роки відсутні (а.с. 16).

Аналогічні висновки містить також відповідь Головного управління МВС України в Донецькій області від 21 жовтня 2019 року № 228зт/пк на лист позивача від 11 жовтня 2019 року (а.с. 17,18).

Не погодившись із відмовою у виплаті компенсації за невикористані соціальні відпустки, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про міліцію (чинного на час проходження позивачкою служби в органах внутрішніх справ) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Так, Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № №114) визначало порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

Згідно з пунктом 56 зазначеного Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Тлумачення наведеної норми Положення №114 в контексті аналогічних спірних правовідносин неодноразово здійснювалось Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року (справа №816/225015), від 16 травня 2019 року (справа №825/100/15-а), від 06 лютого 2020 року (справа № 520/692/19) Верховний Суд вказав, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Оскільки позивача звільнено з органів внутрішніх справ у 2015 році, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористану соціальну відпустку за 2012-2014 роки.

При цьому, грошова компенсація гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку (основну, додаткову, тощо), яку ними не використано в році звільнення.

Як зазначалось, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення №114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 825/100/15-а, від 11.12.2019 у справі № 808/955/17, від 06.02.2020 у справі № 520/692/19.

Доводи позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, є безпідставними з огляду на таке.

Питання субсидіарного застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, також неодноразово розглядались Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 15 березня 2019 року (справа №814/2594/16), від 7 серпня 2019 року (справа №820/5122/17), від 16 травня 2019 року (справа №825/100/15-а) Верховний Суд зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Як зазначалось, питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки працівниками органів внутрішніх справ, які звільняються, врегульовані нормами Положення №114, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України та Законом України Про відпустки .

Доводи позивача, що у подібних спорах Верховний Суд ставав на захист прав позивачів (постанови Верховного Суду у справах №№ 804/3722/17, 823/2249, 806/535/16, 806/1899/17, 803/1212/16, 806/1309/17, 804/3722/17) є безпідставними, оскільки рішення у зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, ніж у справі, що розглядається, та стосується інших правовідносин, тому висновки в цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, зробленим у справах, на які посилається позивач.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові в частині вимог про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2012-2014 роки, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України та Положення № 100 щодо обчислення суми грошової компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що апеляційна скарга позивача фактично дублює позовну заяву.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апелянтом не доведено суду правомірність прийняття спірної вимоги, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року по справі № 200/588/20-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 29 липня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 липня 2020 року.

Судді Т.Г.Арабей

А.А.Блохін

І.В. Геращенко