Постанова

від 09.06.2020 по справі 813/8486/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2020 року

Київ

справа №813/8486/14

касаційне провадження №К/9901/26404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області (далі - Інспекція) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2016 (суддя - Братичак У.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 (головуючий суддя - Мікула І.О., судді - Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр Зевс (далі - Товариство) до Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому з просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.10.2013 № 0002042210/5302 та № 0002052210/5304.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ПП Вікторія-Галкомсервіс щодо придбання будівельних робіт згідно договору субпідряду № 12 від 29.06.2011 підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість; придбані у зазначеного постачальника роботи були використані у власній господарській діяльності, а саме - з метою виконання Товариством своїх зобов`язань перед Відділом капітального будівництва ГУ МВС України у Львівській області згідно договору про закупівлю робіт за державні кошти № 10/12-1 від 28.12.2010, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку, а також довідкою Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 16.12.2011; обов`язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України Про оподаткування прибутку підприємств , покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом, тоді як жодного запиту на адресу Товариства щодо обґрунтування рівня договірних цін від Інспекції не надходило.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 16.06.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 08.10.2013 № 0002042210/5302 та № 0002052210/5304.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ПП Вікторія-Галкомсервіс підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником податку на додану вартість, який має ліцензію на провадження відповідного виду діяльності, з урахуванням того, що придбані у зазначеного контрагента роботи були використані Товариством у власній господарській діяльності, а також зважаючи на те, що постановою окружного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі № 2а-14036/11/1270, яка набрала законної сили, було визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Львова по проведенню позапланової документальної виїзної перевірки ПП Вікторія-Галкомсервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 30.11.2011 № 3180/375/23-118/34368643; Інспекцією під час визначення бази оподаткування господарських операцій з реалізації Товариством обладнання ТОВ Кроно Україна неправильно застосовано пункт 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, оскільки митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування господарських операцій з реалізації на території України імпортованого товару не є тотожними, з урахуванням того, що Інспекцією під час перевірки Товариства договори на реалізацію ним продукції контрагентам не аналізувались, механізми ціноутворення, застосовані у цих договорах, не досліджувались, розрахунків звичайної ціни, яка б мала бути застосована Товариством при проведенні спірних операцій, не проводилось, дослідження собівартості товару, який реалізовано, не проводилось.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 28.10.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: зі змісту приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що наявність у судовому рішенні в іншій адміністративній справі висновків щодо неправомірності позицій, викладених в акті податкової перевірки, не може бути беззастережною підставою для визнання протиправними податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов`язань через установлені контролюючим органом порушення податкового законодавства; база оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. Решта доводів скаржника зводиться до цитування норм податкового законодавства та змісту акту перевірки.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.06.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 09.06.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, результати якої були оформлені актом № 622/22-10/20814012 від 24.09.2013, за висновками якого Товариством були порушені, зокрема, вимоги: підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, 44.3 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 року на загальну суму 112140,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у липні 2011 року, на загальну суму 389910,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно сформувало витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, на загальну суму 487564,00 грн. та податковий кредит на загальну суму 159472,00 грн. за відповідні податкові періоди по господарських операціях з ПП Вікторія-Галкомсервіс згідно договору субпідряду № 12 від 29.06.2011, оскільки: згідно акту ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 30.11.2011 № 3180/375/23-118/34368643 Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПП Вікторія-Галкомсервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 ПП Вікторія-Галкомсервіс відсутні об`єкти, які підпадають під визначення підпункту 134.1. пункту 134.1 статті 134, пункту 137.1 статті 137, статті 185, пункту 198.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, а дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість, не відповідають показникам фінансово-господарської діяльності ПП Вікторія-Галкомсервіс , оскільки в ході перевірки встановлено відсутність необхідних умов для досягнення необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв`язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; вказані обставини слугували підставою для висновку Інспекції про те, що господарській операції між Товариством та ПП Вікторія-Галкомсервіс не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності; у період з 01.07.2011 по 31.12.2012 Товариство здійснювало реалізацію імпортованого обладнання покупцеві - ТОВ Кроно-Україна за ціною, що нижча митної вартості, при цьому податкові зобов`язання з податку на додану вартість обраховувались Товариством виходячи з продажної вартості товару, а не з митної вартості, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість за липень 2011 року на загальну суму 230438,15 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки 08.10.2013 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0002042210/5302, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 112140,00 грн. - за основним платежем; № 0002052210/5301, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 584865,00 грн., у тому числі: 389910,00 грн. - за основним платежем, 194955,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Положеннями підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат (витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування), та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Інтерсплав проти України , вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди встановили, що: господарські операції між Товариством та ПП Вікторія-Галкомсервіс щодо придбання будівельних робіт по реконструкції будівлі А5 ГУ МВС України у Львівській області на обєкті будівництва за адресою: м. Львів, пр-т Червоної Калини, 66, згідно договору субпідряду № 12 від 29.06.2011 підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами і регістрами бухгалтерського обліку, які не містять дефектів форми та змісту, а саме: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ (ф. КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), податковими накладними, з урахуванням того, що такі роботи були використані Товариством у власній господарській діяльності, а саме - з метою виконання Товариством своїх зобов`язань перед Відділом капітального будівництва ГУ МВС України у Львівській області згідно договору про закупівлю робіт за державні кошти № 10/12-1 від 28.12.2010, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку, а також довідкою Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 16.12.2011 Про наслідки зустрічної звірки щодо документального підтвердження виду, обсягу операцій та розрахунків Відділу капітального будівництва ГУ МВС України у Львівській області з Товариством за період з 01.10.2009 по 30.11.2011.

Також, судами було встановлено, що: ПП Вікторія-Галкомсервіс на час виконання господарських операцій було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником податку на додану вартість та має ліцензію на провадження діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком); постановою окружного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі № 2а-14036/11/1270, яка набрала законної сили, було визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Львова по проведенню позапланової документальної виїзної перевірки ПП Вікторія-Галкомсервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 30.11.2011 № 3180/375/23-118/34368643.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що доказів прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень на підставі висновків акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Інспекцією надано не було, як і не додано будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт того, що відомості, які містяться в поданих Товариством документах, є недостовірними.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

До 01.01.2013 звичайні ціни визначалися за правилами, які встановлені у пункті 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов`язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об`єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов`язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов`язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Положеннями підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що обов`язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов`язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією під час перевірки Товариства договори на реалізацію ним продукції контрагентам, зокрема, ТОВ Кроно Україна , не аналізувались, механізми ціноутворення, застосовані у цих договорах, не досліджувались, розрахунків звичайної ціни, яка б мала бути застосована Товариством при проведенні спірних операцій, не проводилось, дослідження собівартості товару, який реалізовано, не проводилось.

За таких обставин, Верховних Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Інспекцією під час визначення бази оподаткування господарських операцій з реалізації Товариством обладнання ТОВ Кроно Україна неправильно застосовано пункт 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, оскільки митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування господарських операцій з реалізації на території України імпортованого товару не є тотожними поняттями.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2016 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду